Спільна продуктивна діяльність як засіб формування колективістських взаємин дітей середнього дошкільного віку

Значення спільних зусиль діти краще усвідомлюють, коли бачать результати своєї праці. Власноручно вирощені квіти, овочі викликають у них радісні переживання, які треба всіляко підтримувати. З цією метою дітей можна зібрати біля клумби чи грядки і показати, як гарно розцвіли квіти, зазеленіли листочки тощо. Як щиро малята радіють, коли в день народження одержують подарунок — букетик квітів, вирощених на груповій ділянці. В такі хвилини почуття радості переживає не лише іменинник, а й його товариші, адже кожний почуває себе причетним до спільної справи.

Характером взаємин дітей у процесі виконання спільного завдання показує, що часто непорозуміння між ними виникає через те, що хтось з партнерів недостатньо володіє тими чи іншими навичками, а тому затримує інших. Тут потрібно організувати допомогу партнерів по спільній діяльності. Діти часто вважають, що допомогти товаришеві означає просто виконати за нього його частину роботи. Діти володіють різними трудовими вміннями залежно від набутого ними раніше досвіду. Дехто, наприклад, часто їздить до бабусі в село, на дачу і тому добре навчився працювати лопатою, граблями, поливальницями та іншими знаряддями праці. Ці діти вміють поливати та розріджувати рослини, обкопувати дерева та кущі, поливати їх у міру потреби. Але серед старших дошкільників є й такі, які зовсім не вміють робити цього, і їм конче потрібна індивідуальна допомога вихователя або ровесника.

Аналізуючи програму «Я у світі», ми розуміємо,що уперше досвід спілкування з рідними дорослими випробовується при виході дитини з родинного оточення, коли вона починає відвідувати дитячий садок. У новому оточенні увагу, турботу, захист що її мла дитина вдома потрібно заслужити в спілкуванні та інших типах діяльності з незнайомими дорослими та однолітками.

Потреба у спілкуванні з ровесниками виникає доволі рано, тоді ж виникають і перші проблеми. Маленька дитина швидко завершує гру з іншими дітьми, коли відчуває, що виникає загроза її благополуччю,категорично відмовляється ділитися іграшкою, виявляючи при цьому агресивність. Малюк тягнеться до однолітка,але поки ще не може подолати свій дитячий егоїзм й домовитись про взаємоприйняті умови гри.

У дитячому колективі як природному соціальному середовищі діти навчаються колективному співжиттю, досвіду самоствердження у спільній діяльності, взаємодії та спілкуванні. Колектив позитивно впливає на звільнення дитини від егоцентризму, звички в сьому орієнтуватись лише на власне «Я», на свої уподобання, погляди, вміння. Діти природно згуртовуються в різні спільноти  в грі, в навчальній діяльності.

Отже виховання в колективі позитивно становиться на розвитку особистості дошкільника, його соціально-емоційному розвитку. Дитячий колектив не тільки підтримує поведінку конкретної дитини, що відповідає нормам дорослого оточення,а й намагається, щоб кожний його член не був байдужим до інших, відчував себе причетним до загальних справ. Уміння грати за правилами,спілкуватися з іншими дітьми – неодмінна умова комфортного перебування в колективі однолітків.

У програмі «Малятко» вказується, що діти вже молодшого дошкільного віку повинні вміти засукувати рукава, мити руки з милом, вмивати обличчя, розстібати ґудзики спереду, роздягатися, роззуватися, складати на стільці одяг, ставити взуття під стілець тощо.

Формування перелічених умінь і навичок у процесі самообслуговування сприяє вихованню у малюків самостійності, працелюбності, бережливого ставлення до речей, культури поведінки. Добре оволодівши навичками самообслуговування, дитина молодшого дошкільного віку вже може обслужити не лише себе, а й прийти на допомогу своїм товаришам в умивальній кімнаті, під час одягання та роздягання.

Розділ ІІ.  Експериментальне дослідження формування колективістських взаємин дошкільників

2.1. Аналіз рівнів сформованості колективістських взаємин у дітей до спільної ігрової діяльності (констатуючий експеримент)

Обраний підхід залучення до даної проблеми, вимагає низку завдань констатуючого експерименту.

1.Виявити уявлення дітей  про сутність поняття «грати  та працювати спільно».

2.Визначити рівень сформованості  допомоги у дітей під час  спільної ігрової діяльності.

Перша серія експерименту, яка проводилася у даному напрямі, була присвячена вивченню рівня уявлень дітей про поняття «грати, спілкуватися спільно в колективі». З цією метою були проведені індивідуальні бесіди з дітьми. Бесіда з дітьми, яка проводилася у формі індивідуального опитування містила такі запитання:

1. Як ти думаєш, що означає «грати в колективі»?
2. На твою думку як потрібно поводитися, щоб сказали: «Ти вмієш гарно спілкуватися, гарно поводитися в колективі»?

Перше запитання виявилося для дітей не дуже важким, тому що вимагало уміння визначити й охарактеризувати словом узагальнене абстрактне поняття «грати в колективі». Близько 24% дітей пов’язували дане поняття з умінням виховувати  гуманне ставлення дітей одне до одного, взаєморозуміння, усвідомлення вимог вихователів і товаришів, уміння зважати на думку інших та інтереси всіх дітей.

У відповідях 23% опитуваних дітей можна було прослідкувати зв’язок даного поняття із необхідністю моральної дії. Характерно, що діти, які охоче вчать своїх партерів, турбуються і переживають за друзів, за спільну ігрову діяльність, їх хвилює спільний результат. Тут діяльність будується на основі дружнього співробітництва. Переважна більшість дітей виявляє бажання «працювати»  разом, спільно, лише окремі із них хочуть гратися, виконувати певні завдання наодинці. Таких найбільше серед дітей четвертого року життя. Малята, звичайно, не можуть пояснити, чому їм хочеться гратися, виконувати певні завдання разом чи наодинці. Найчастіше вони відповідають, що їм так подобається. Отже, задоволення від спільної діяльності чи поодинокої гри зумовлює відповідні бажання  дітей. Тому, починаючи формувати спільні вміння малюків, треба насамперед збудити в них інтерес до спільної діяльності. Це є передумовою налагодження взаємин між дітьми.

Інтерес до спільної діяльності складається  в дітей під час спільних цікавих ігор. У молодшій групі  ініціатором і керівником таких ігор повинен бути дорослий.

Відповідаючи на друге запитання, діти вказують, що вихователь іноді говорить їм так, коли доручає провести якусь спільну діяльність,пограти в гру, і в результаті виконана завдання вихователя виконане добре.

Деякі діти, перебуваючи  в ролі вчителя, намагаються на фоні невдалих дій партнера показати свою перевагу над ним. Про це яскраво свідчать її висловлювання, звернені до вихователя і ровесників: «Він ще працює, а я уже давно скінчив. Правда ж у мене гарно вийшло?»

Таке   ставлення до успіхів ровесника свідчить, що дитина, яка відверто висловлює вголос свою зверхність над товаришем, не засвоїла правил взаємин у колективі, вона не вміє розуміти іншого, входити в його становище, поступатися власними інтересами. Хоча дуже часто трапляється, що діти і знають правила, але діють всупереч їм. Це означає, що додержання правил взаємин не стало внутрішньою потребою дитини.

Отже діти вказують, що дитину яка вміє спілкуватися, грати в колективі, називають доброю, чуйною, щирою, товариською. Такі відповіді дали 6% дітей. Самостійно відповісти на запитання не змогли лише 11% дітей.

Результати індивідуального опитування дітей свідчить про те, що колектив вони розуміють як уміння допомагати  іншим при виконанні спільної роботи.

З метою встановлення зв’язку між проявами взаємодії дітей у групі дитячого садка і обставинами виховання, що склалися в сім’ї, було задано батькам такі запитання:

1. Чи допомагають вам діти в домашньому господарстві і чи вміють вони працювати спільно з вами?
2. Які на вашу думку мають бути доручення і за допомогою яких засобів виховання можна привчити дітей до спільної діяльності?

Ця робота складала зміст другого напряму констатуючого експерименту.

Слід зазначити, що 6% батьків відмовилися відповідати на запитання, ще 8% вважають, що спільна праця – надто складне поняття і дитину дошкільника не доцільно з ним ознайомлювати і приділяти увагу його формуванню. 12% батьків вважає виховання дитини завданням дошкільного навчального закладу, мотивуючи це тим, що в сім’ї і так багато проблем. Інші батьки вважають, що спільна праця, і взагалі взаємодія дітей з батьками – корисна якість, яка формується у дітей в процесі спільної справи майже сама по собі.

Позитивним є той факт, що 72% опитаних батьків стверджують, що у їх дітей є постійне спілкування дітей з батьками під час ігрової діяльності, під час допомоги по господарству, це переважно складання власних іграшок, речей, допомога по догляду за молодшими дітьми, догляд за домашніми тваринами разам з батьками. Відповідаючи на друге запитання, абсолютна більшість батьків (78%) надає перевагу короткочасним дорученням та виконання постійних обов’язків. 16% батьків виділяють такі засоби виховання як «читання художніх творів» та «особистий приклад». Таким чином, проведене опитування підтверджує думку про те, що стиль спілкування в сім’ї та особистий приклад батьків впливає на дитину так, що її діяльності формуються колективістські, товариські відносини.

 Під час налагодження взаємин дітей середньої групи дітей вихователька має ставити їм за приклад поведінку тих людей, ролі яких вони відтворюють у своїх грі або ж діяльності. Наприклад: “Пригадай — мама привітно розмовляє з бабусею, допомагає їй по господарству, коли прийде з роботи. А ти грубо звертаєшся до Маші”. Слід уважно придивися, що і як робить дитина під час спільної діяльності. Якщо хтось із дітей бездіяльний і не вносить у розвиток спільної гри нічого цікавого, то він дуже скоро стане непотрібним ровесникам, набридне їм. Тому таким дітям спочатку слід підказувати, а потім запитаннями спонукати їх до активної участі у спільній діяльності.

Але оскільки було виявлено, що в даній вікові групі присутні діти, котрі не бажають спілкуватися зі своїми ровесниками, працювати з ними спільно, то вихователь повинен продовжувати роботу по налагодженню комфортного мікроклімату в колективі  (Додаток 1), оскільки сама негативна атмосфера між дітьми можу бути причиною негативних взаємин.

Отже, дана діагностика допомогла виявити, що на більшість дітей середньої вікової групи спільна продуктивна діяльність впливає позитивно, виховує в них дружелюбні відносини, почуття відповідальності за свою діяльність (в даному випадку гру) та за діяльність свого партнера.

Результати проведення серії констатуючого експерименту дають підстави зробити більш загальні висновки:

1. Моральна спрямованість поведінки дитини в колективі дошкільника знаходиться у прямій залежності від особливостей родинного виховання , від спілкування, моральних традицій і цінностей сім’ї та від змісту і стилю взаємодії вихователя з дітьми.
2. Переважна більшість дітей середньої групи дошкільників не орієнтується на внутрішню моральну сутність взаємодопомоги в грі  і оцінює її як зовнішню (задану вихователем або батьками) необхідність, а не як внутрішню проблему.
3. В результаті проведення констатуючого етапу експерименту було розподілено дітей за трьома типами взаємодії дітей у спільній грі: дружня взаємодопомога, партнерство, співіснування.

  І рівень – Високий  – поведінка дитини  характеризується тим, що вона не тільки розуміє необхідність спільної  гри з товаришами  для досягнення певної мети, а й відчуває задоволення від неї.

  ІІ рівень – Середній - дитина характеризується наполегливістю, старанністю, але байдуже відноситься до успіхів інших.

  ІІІ рівень – Низький – характерний тим, що дитина в процесі спільної гри стурбована лише власними успіхами, орієнтована на задоволення своїх потреб. Інтерес до досягнення спільного результату в колективі друзів відсутній.

Кількісні показники результатів проведення констатуючого експерименту представленні у таблиці 1. 

Таблиця 1. Розподіл дітей у досліджуваних групах трьома типами взаємодії дітей при спільній грі (констатуючий експеримент)

2.2. Методика формування колективістських взаємин у спільній  ігровій діяльності у дітей середнього дошкільного віку (формуючий експеримент)

Аналіз психолого-педагогічних та методичних джерел з проблеми дослідження, констатуючого експерименту вказали на необхідність розробки і впровадження педагогічної технології формування взаємодопомоги у дітей середньої групи, що включає:

• ознайомлення дітей зі способом спільної гри;
• орієнтація дітей на досягнення загального результату;
• опори на усвідомлене ставлення дітей до власної ігрової діяльності та ігрової діяльності товариша та колективу в цілому;
• забезпечення єдності вимог дошкільного навчального закладу та сім’ї до виховання товариських відносин  у дітей середньої групи дошкільного віку.