Спільна продуктивна діяльність як засіб формування колективістських взаємин дітей середнього дошкільного віку

Байдуже ставлення дітей до своїх помічників найчастіше можна спостерігати там, де вихователь не приділяє достатньої уваги культурі спілкування своїх підопічних — не вчить їх обов’язково дякувати одне одному за виявлену послугу, помічати будь-яке виявлення уваги і турботи товариша, не стимулює їх віддячувати йому тим самим. У результаті діти не вміють належно оцінювати допомогу своїх товаришів і відповідати приязним ставленням до них.

Колективна форма праці впливає на процес становлення доброзичливих взаємовідносин між її учасниками.

Отже, з набуттям досвіду взаємодії у різних видах трудової діяльності взаємини дошкільників стають дедалі усвідомленішими, а зв’язки між ними тривалішими і міцнішими. Під впливом правильного педагогічного керівництва вони поступово переростають у дружні взаємини, для яких характерні вибірковість, симпатія та взаємодопомога [18].

1.2. Розвиток спілкування з однолітками та вікова динаміка змін у характері спілкування і мотивах взаємодії дошкільників

Дитині недостатньо спілкування лише з дорослими, тому з віком у неї зростає потреба в контактах з дітьми. Дошкільник, свого часу позбавлений спілкування з однолітками, виявляє відсутність знання власного місця серед них, а також засобів для встановлення контакту, відстоювання сприятливої для себе позиції в новій групі.

Спілкування з однолітками дає дитині змогу подолати багату на негативні наслідки прихильність до сім’ї. Вона дістає можливість налагодити стосунки з рівними їй людьми. Отже, спілкування з однолітками — важливий і необхідний чинник соціального розвитку дитини, руйнування її егоцентризму. Завдяки розподілу точок зору рівних дитині осіб об’єктивна логіка і моральність замінюють егоїстичну спрямованість дошкільника.

Невід’ємною частиною взаємин дитини з дорослим є авторитарний характер його впливів: він висуває вимоги, регламентує діяльність, обмежує свободу особистості. Натомість під час спілкування з однолітками дитина набуває таких особистісних характеристик, як взаємна довіра, доброта, готовність допомогти, готовність до співробітництва, відкритість. Отже, вирішальну роль у виникненні в неї здатності співчувати, приходити на допомогу відіграють однолітки.

Дорослий здійснює здебільшого однобічний вплив на дитину, підкоряючи її собі, в той час як у спілкування однолітків відбувається значно сильніший взаємовплив. У зв’язку з цим діти менше демонструють дорослим альтруїстичну поведінку, менш пасивні і наполегливі у контактах з ними. Спілкування з дорослим багато  в чому визначає час виникнення, розвиток і особливості контактів дошкільника з іншими дітьми. Дорослий до кінця дошкільного дитинства лишається провідною, центральною фігурою. Особистості батька, матері вихователь опосередковують зв’язки дошкільника з однолітками, суттєво впливають на них.

Спілкування з однолітками впливає на соціально-емоційний розвиток дошкільників у трьох напрямах: по-перше, у дітей формується особлива сфера діяльності — комунікативна (у спільній грі діти навчаються узгоджувати свої дії з діями інших, вчаться взаєморозумінню і взаємодопомозі); по-друге, оволодівають деякими видами діяльності, які неможливо здійснювати наодинці. Це стосується передусім творчої гри, в якій вони відтворюють відносини дорослих і яка вимагає обов’язкової участі партнерів. Сюди належать усі типи занять із попереднім плануванням діяльності, її регуляцією, фіксацією досягнень (виконання цих завдань сприяє формуванню в дитини загальних умінь і навичок); по-третє, спілкування з однолітками сприяє особистісному становленню дошкільника: він вчиться застосовувати на практиці норми поведінки, вправляється у моральних вчинках, навчається зважати на громадську думку, співвідносити власну самооцінку із судженнями про нього товаришів.

Важливими продуктами спілкування дошкільника з однолітками є накопичення ними власного досвіду, формування в ньому знань про себе (про свої можливості, їхні межі) і ставлення до себе (переживання своєї значущості для інших). Афективно-когнітивний образ власного «Я» допомагає дитині адекватно реагувати на життєві ситуації, вчинки партнерів, здійснювати вибір соціально схвалю вальних форм поведінки. У дошкільному віці самооцінка дитини стає порівняльною, що пов’язано з появою в її житті інших дітей, спілкуючись з якими вона пізнає саму себе.

До спілкування з однолітками дошкільника спонукають різні мотиви — ділові, пізнавальні й особистісні. Діти прагнуть один до одного заради участі у спільній грі, обговорення життєвих проблем, розглядання один одного тощо. У спілкуванні з однолітком виявляється потреба дитини в активності і в пізнанні навколишнього світу і себе самої, тому в ділових і пізнавальних мотивах одноліток виступає для дитини як засіб цього пізнання. З іншого боку, у спілкуванні з однолітком мають і особистісні мотиви, які виражають потребу дитини у спілкуванні з приємними, симпатичними їй хлопчиками та дівчатками, в цьому випадку одноліток виступає метою, до якої прагне дитина.

Наприкінці раннього віку діти вбачають в одноліткові учасника емоційно-практичної взаємодії, обміну радісними емоціями і схожими діями, в яких вони демонструють свої фізичні можливості.

Для молодших дошкільників одноліток — учасник змагань і сюжетно-рольових ігор. У них передує діловий мотив. Останній домінує і в середньому дошкільному віці, одноліток є для дитини партнером для сюжетно-рольових ігор. Проте в 4-5 років до спілкування спонукає також і пізнавальний інтерес, який тісно переплітається з мотивами ділового співробітництва. У старшому дошкільному віці провідними лишаються мотиви ділового співробітництва, проте одночасно підвищується значущість пізнавальних мотивів. У 5-7 років діти прагнуть обговорити з товаришами свої життєві проблеми, виробити спільну думку, знайти загальне рішення.

Протягом усього дошкільного дитинства важливе місце посідають особистісні мотиви, які постійно присутні в ділових і пізнавальних мотивах. Дитина очікує від однолітка підтвердження цінності своїх знань і вмінь, права на рівну участь у спільній справі. Особистісний характер вибіркового ставлення дитини до однолітків полягає в тому, що вони сприймаються нею як спосіб для порівняння себе і як доступний еталон, якого вона прагне досягти і перевершити. Отже, одноліток — цінитель ділових і пізнавальних якостей дошкільника, еталон, зразок для побудови аналогічних якостей у собі самому. Така орієнтація на дитину формується ще в молодшому дошкільному віці, а в 3-4 роки її значення зростає.

Дошкільники звертаються до таких якостей однолітків як здатність бути уважним глядачем і слухачем, цінителем чесності, щирим товаришем, поділяти засмучення і радіти успіху, підтверджувати позитивні риси. Дитина прагне самоствердитися у спілкуванні з однолітками, подекуди вдається до критичної позиції стосовно них. Самоствердження проявляється у схильності дітей середнього і старшого віку до змагання у попередженні однолітка у будь-якому вмінні. Одночасно відбувається активне залучення дитини в дії однолітків, наслідування їх. У старшому дошкільному віці самоцінність однолітка стимулює дитину боротися за нього, відстоювати його права.

Якщо в ранньому і молодшому дошкільному віці дитина вступає у спілкування заради гри, то з 5 років одноліток стає цікавим як особистість, як психологічний суб’єкт з притаманними йому особливостями, намірами, смаками, перевагами. Дитина виробила свідоме ставлення до однолітків, розуміє їхні дії і здатна адекватно на них реагувати.

Зміну характеру спілкування старшого дошкільника з однолітками визначають: розвиток самосвідомості дитини (усвідомлює себе джерелом потреби, порівнюючи, спів ставляючи себе з іншими); розвиток довільних дій (дитина набуває знань, здатна покладатись на свою уяву, вміє стримувати себе у грі); розвиток гри (відображення дитиною відносин в колективі у ігрових ролях); перехід до децентрації (дитина починає розуміти точку зору іншої людини).

Сфера контактів дошкільника з рівною собі істотою відіграє надзвичайну роль в його соціально-емоційному розвитку завдяки непримушеному характеру і яскравому емоційному забарвленню. Дитина дістає можливість перевірити рівень засвоєння досвіду інших, співставити свою поведінку з діями інших дітей, з’ясувати під час суперечок і обговорень з ними, що і як саме слід робити. Спілкування з рівним партнером створює сприятливі умови для пізнання дитиною дошкільного віку своїх потенцій засобом вільного виявлення творчого, оригінального начала за допомогою регламентації і обмежень з боку дорослих. Спілкування з однолітками стимулює розвиток емоційної чутливості і загальної компетентності дитини.

1.3. Особливості формування колективістських взаємин у дітей середньої групи. Аналіз програми «Я у світі», «Малятко».

Спільна діяльність породжує між учасниками різні типи взаємин залежно від того, наскільки правильно її організовує педагог:

• взаємини дружньої взаємодопомоги, для яких характерне справжнє співробітництво, бажання допомогти товаришеві, якщо в цьому є потреба;
• взаємини партнерства, які характеризуються формальним співробітництвом, що ґрунтується на розподілі праці та додержанні законів рівності для досягнення спільної мети;
• взаємини співіснування, сусідства, для яких характерне вболівання кожного учасника за успіх власної частини роботи при відсутності будь-якої турботи про спільний успіх.

Існують різні типи взаємин старших дошкільників у процесі спільної продуктивної діяльності.

При першому типі взаємин позитивне ставлення до спільної діяльності емоційно забарвлює весь її процес: «Подивіться, будь ласка, якими гарними вийшли в нас ці дві блакитні лінії та червона квіточка посередині! Правда ж, весь торт буде красивим, якщо ми всі добре постараємось?» Вболівання за спільну справу відразу ж позначається і на характері взаємин дітей. Оленка з теплими нотками в голосі звертається до Сашка, усміхається йому: «Сашко, ти просто молодець, а я і не знала, що ти так гарно і швидко вмієш працювати!». Діти щиро радіють успіху свого товариша.

Коли дітей об’єднує турбота про спільну справу, обов’язково з’являється взаємна вимогливість.

У ставленні до товариша з’являється уважність.  Вияви емоційного ставлення до невдач партнерів по спільній діяльності — вірна ознака справжнього вболівання за спільну справу.

Взаємини формального співробітництва або партнерства характеризуються емоційно позитивним ставленням учасників діяльності до її процесу та результатів при відсутності уваги до переживань товариша з приводу його особистих успіхів або невдач. Діти виявляють радість від схвалення дорослим власного результату, але ревниво ставляться до успіхів іншого. У їхніх взаєминах немає тієї теплоти і вболівання про спільний результат, яку вони демонструють при справжньому співробітництві. Невдачі товариша зовсім не обходять дітей. Деякі діти при цьому типі взаємин, навпаки, не роблять ніяких зауважень товаришам, які не можуть справитись зі своєю частиною роботи, не повчають їх, а мовчки забирають у них з рук виріб і виготовляють його самі.  Ці діти не пробують навчити свого партнера, допомогти або пояснити йому, як слід виконувати завдання, їх цікавить лише кінцевий результат. Коли ж вихователь відзначає досягнення партнера, вони не пропускають нагоди похвалити себе самі. Цікаво, що при взаєминах формального співробітництва діти намагаються порівну розділити між собою матеріал, чітко окреслити свою ділянку роботи ще до того, як приступлять до її виконання. При першому типі взаємин цим моментам діти не надають особливого значення.

Взаємини типу співіснування характерні тим, що спільність виявляється в тому, що діти виконують завдання на одному аркуші паперу, якщо вони, наприклад, роблять аплікацію. Проте кожний з учасників цілком самостійно виконує власну частину роботи без будь-яких уболівань за успіх спільної справи.  Вони за всяку ціну намагаються заслужити похвалу на свою адресу і свідомо «не помічають» навіть очевидних успіхів товариша. У стосунках відсутня  теплота і взаємодопомога, справжня турбота про спільну справу. Різні типи взаємин породжують у дітей і різні переживання. У першому випадку — радість і задоволення від успіху спільної справи, засмучення з приводу невдач товариша; у другому — позитивне емоційне ставлення до справи при відсутності уваги до невдач і переживань товариша, почуття задоволення від похвали за спільні та власні успіхи і ревниве ставлення до успіху товариша; у третьому — байдуже ставлення до спільного успіху, позитивне емоційне ставлення до похвали на свою адресу, намагання її заслужити і негативне ставлення до навіть очевидних успіхів товариша, бажання принизити їх.

Щоб діти вчилися помічати невдачі ровесника, співпереживати йому і приходити на допомогу, вихователь повинен відповідно спрямовувати їхні взаємини в процесі спільної діяльності і при її підготовці. Взаємини кожного типу потребують уваги вихователя. Слід дбати, щоб діти, які будують свої взаємини за типом дружнього співробітництва, контактували з якомога ширшим колом ровесників, особливо з тими дітьми, які не володіють позитивними нормами спілкування.

Не можна спрощено уявляти, ніби залучення дитини до нових форм цільної діяльності з  ровесниками відразу зумовлює виникнення в неї позитивного емоційного ставлення до них  цей процес складний і тривалий, а тому потребує певних усиль, спрямованих на формування способів взаємодії, вміння вболівати за успіхи іншого, разом з ним розділяти прикрощі невдач, радіти з приводу вдало виконаної спільної роботи. Значно більшої уваги потребують діти, між якими спостерігаються взаємини формального співробітництва. Цих дошкільників треба більше спонукати до виявлення теплоти і доброзичливості щодо інших, формувати інтерес не лише до результату діяльності, а й до свого партнера, вміння рахуватися з ним, допомагати, коли треба.

Для формування такого ставлення до ровесників слід використовувати різні життєві ситуації, пробуджувати в дітей емоційний відгук на стан, настрій ровесника. Вміння рахуватися з іншими людьми потребує не тільки здатність бачити і розуміти їхній емоційний стан, а й уміння гальмувати свої бажання, поступатися власними інтересами.

Отож, щоб діти вчилися помічати  невдачі ровесника, співчувати йому і приходити на допомогу, вихователь повинен відповідно спрямовувати їхні взаємини в процесі спільної діяльності і при її підготовці. Взаємини кожного типу потребують уваги вихователя. Слід дбати, щоб діти, які будують свої взаємини за типом дружнього співробітництва, контактували з якомога ширшим колом ровесників, особливо з тими дітьми, які не володіють позитивними нормами спілкування.