Спільна продуктивна діяльність як засіб формування колективістських взаємин дітей середнього дошкільного віку

 

 

ВСТУП

Взаємини, сформовані в спільній ігровій діяльності, активізують у дітей прояви доброзичливості у ставленні до ровесників не лише в грі, а й у самостійному повсякденному спілкуванні. Спільність повинна бути у всіх видах діяльності дітей: у грі, у праці, на заняттях.

Актуальність теми  полягає в тому, що все частіше педагоги звертаються до того, що правильно організована спільна діяльність дітей  сприяє тому, що вони поступово навчаються поважати товаришів, розуміти їхні бажання, інтереси, вболівати не лише за свою частку праці, а й за роботу своїх товаришів та її кінцевий результат.

Предмет дослідження – розвивальна методика формування взаємин між дітьми дошкільного віку засобами вправ, завдань та ігор у різних видах діяльності дітей.

Об’єкт дослідження – формування взаємин між дітьми дошкільного віку.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити розвивальну методику формування взаємин між дітьми дошкільного віку засобами вправ, завдань, ігор у різних видах діяльності дошкільників у межах розробленої логіко-структурної моделі.

Відповідно до мети визначено основні завдання дослідження:

1. Проаналізувати психологічні і педагогічні аспекти формування взаємин між дітьми дошкільного віку;
2. Виявити особливості,  рівні та чинники соціальної компетентності дітей дошкільного віку;
3. З’ясувати сутність, види, особливості вправ, завдань, ігор та їх місце у процесі формування взаємин між дітьми дошкільного віку;
4. Розробити методичні рекомендації з застосування вправ, завдань, ігор у процесі формування взаємин між дошкільниками в умовах дошкільного закладу.

Відповідно до визначених завдань було застосовано такі методи дослідження:

• аналіз психологічних та педагогічних джерел;
• педагогічний експеримент;
• бесіда та спостереження;
• методи математичної обробки експериментальних даних;
• метод соціометрії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. Теоретичні аспекти становлення мікроклімату колективу у дітей середньої  групи.

1.1. Психолого-педагогічні дослідження проблеми становлення мікроклімату колективу дошкільників  у психолого-педагогічній літературі.

У педагогічній науці та практиці суспільного дошкільного виховання великого значення надається організації спільної діяльності дітей як важливому засобу формування в них початків колективістських взаємин, які є метою і водночас умовою всебічного виховання підростаючого покоління.

Питання становлення дитячого колективу, характерні риси групи дитячого садка і міжособистісних відносин у ньому, вплив дошкільної групи на формування особистості окремих дітей — усе це становить винятковий інтерес.

Як вже відомо, вивчення дошкільних груп має свої традиції в педагогіці та психології. Ґрунтуючись на принципових положеннях   у взаєминах особистості і колективу, представлених у працях А. С. Макаренка, Н. К. Крупської, соціально-психологічні дослідження груп дитячого садка почали в 30-х роках Е. А. Аркін і А. С. Заслужний [10].

Далі,  починаючи з 50-х років радянська педагогіка  та  психології почали розвиватися бурхливими темпами, при цьому з’явилося багато робіт із проблеми міжособистісних відносин. Серед них поки, на жаль, зустрічаються поодинокі дослідження груп дитячого садка. На цю тему були написані окремі роботи Я. Л. Коломенського та Л. В. Артемової та ін.

У 1968 році при Інституті дошкільного виховання в Москві, була створена лабораторія «Формування особистості дитини». Зусилля співробітників лабораторії були спрямовані головним чином на розробку комплексу методик і вивчення таких питань, як структура взаємин  дітей на різних етапах дошкільного дитинства; особливості спілкування і взаємооцінок дітей у віковій групі, а також на рішення деяких питань, пов’язаних із сферою самосвідомості дошкільників.

Як відомо, потреба дитини в спілкуванні з однолітками виникає трохи пізніше, ніж її потреба в спілкуванні з дорослим. Але саме в дошкільний період вона уже виражена дуже яскраво і, якщо вона не знаходить свого задоволення, то це приводить до неминучої затримки соціального розвитку. А створює найбільш сприятливі умови правильного виховання і розвитку, саме колектив однолітків, у який дитина попадає в дитячому садку.

Так у своїх роботах американський  психолог Т. Шибутані, розвиваючи цю думку, говорить про те, що діти, яких батьки утримують від ігор з однолітками, часто в житті випробують труднощі у взаєминах. Він писав, що тільки «група рівних привчає дитину до взаємних вчинків і суворо виправляє помилки». Т. Шибутані висловлював припущення про те, що відсутність того досвіду спілкування дитини з однолітками, притупляє здатність розуміти інших людей [2].

А по визначенню відомого педагога  А. П. Усової, дошкільна група — це перше своєрідне дитяче суспільство, що виникає в спільних іграх дітей, де вони мають можливість самостійно об’єднатися один з одним, і діяти як маленькими, так і великими групами. Саме в цих спільних іграх дитина здобуває соціальний досвід, необхідний для розвитку в неї якості громадськості.

Правильно організована спільна діяльність дітей сприяє тому, що вони поступово навчаються поважати товаришів, розуміти їхні бажання, інтереси, вболівати не лише за свою частку праці, а й за роботу своїх товаришів та її кінцевий результат. Під час виконання колективних або групових завдань у дитини часто виникає потреба поділитися з товаришем власним задумом, досвідом, умінням. Спільні переживання радощів успіху або смутку з приводу тимчасових невдач зближують дітей, згуртовують їх навколо єдиної мети. Емоційне піднесення сприяє розвиткові дружніх взаємин не лише в колективній діяльності, а й у повсякденному спілкуванні, вихованню дружніх відносин [27].

Значення спільної продуктивної діяльності для виховання дітей навіть важко переоцінити, адже вміння правильно  поводитися під час організації спільної діяльності та в її процесі вкрай необхідне маленькій людині для майбутньої участі в житті шкільного виробничого колективу, у громадській діяльності й водночас для формування моральних рис особистості дитини. Звичайно, спільна діяльність лише тоді позитивно впливає на дітей, коли вихователь створює для цього відповідні умови, попередньо готує дошкільників до неї. Насамперед важливо, щоб діти володіли певними уміннями та навичками роботи з тим чи іншим матеріалом, без нього про організацію спільної діяльності не може бути мови. Потрібно, щоб зміст завдань, відібраних для колективного виконання, давав змогу об’єднувати дітей у невеликі підгрупи; щоб у процесі роботи вихователь широко використовував методи, спрямовані на формування дошкільників способів погодження дій і позитивних норм спілкування тощо. Якщо педагог не виховуватиме його, діяльність дошкільників залишиться нейтральною до виховних завдань і діти, хоч працюватимуть разом, досвіду позитивних взаємин не набудуть [5].

Спільність повинна бути у всіх видах діяльності дітей: в грі, у праці, на заняттях. Проте спостереження за навчально-виховним процесом в дошкільних закладах показує, що педагог організовує спільну діяльність частіше в іграх дітей, під час праці на ділянці, в ігрових куточках та в куточках живої природи. На заняттях навіть у старших та підготовчих до школи групах спільна діяльність дітей практикується, як правило, дуже рідко. Саме цим пояснюється відсутність у них елементарних умінь домовлятися про спільну діяльність: погоджувати задум, приходити до згоди, розподіляти обов’язки, в коректній формі виражати ровеснику свої претензії або зауваження. Як правило, все це бере на себе вихователь.

Безумовно, коли вихователі не приділяють належної уваги виховному аспекту спільної діяльності, у взаєминах з ровесниками діти користуються тими способами спілкування, які вже склалися раніше. Для одних спільна діяльність справді стає джерелом переживань за успіх спільної справи і створює об’єктивні умови для згуртування всіх її  учасників, а для інших — вона лише засіб виявлення особистих інтересів і пов’язаного з цим задоволення від успішного виконання своєї частини роботи.

Важливу роль у розвитку дітей дошкільного віку відіграє посильна для їхніх фізичних можливостей праця, участь у трудовій діяльності сім’ї, колективній праці в дитячому садочку. Діти, схильні до активної діяльності, завжди виявляють бажання щось робити. Педагоги (батьки) передусім мають усвідомлювати, що праця – універсальний засіб формування всебічно розвиненої особистості. Працюючи разом з батьками, іншими членами родини, дитина глибше проникає в навколишній світ, починає розуміти деякі особливості взаємозв’язків у природі. Через участь у трудових процесах, за результатами своєї праці дитина відчуває радість і задоволення. У цьому віці крім епізодичної участі в трудовій діяльності разом за старшими (прибирання житла, догляд за домашніми тваринами, праця в саду, на городі та ін.) дитина повинна мати постійні трудові доручення (догляд за кімнатними квітами, кішкою, собакою, підтримання порядку в дитячому куточку та ін.) [4].

У дитячому віці відбувається інтенсивне засвоєння дитиною моральних норм та ідеалів. Зокрема на цьому етапі в дитини має закладатися надійний фундамент моральності: оволодіння правилами й нормами моральної поведінки, формування почуттів і моральних переконань, вироблення прийнятих умінь і навичок у сфері моральної поведінки в суспільстві. Якщо родина не сформує у дитини цих морально-духовних якостей, надалі важко буде самій дитині в її спілкуванні з батьками, вихователями дошкільних установ, учителями-вихователями загальноосвітніх навчально-виховних закладів та іншими людьми.

Трудове виховання підростаючого покоління розглядається сьогодні як одне з найважливіших завдань усієї системи народної освіти.

Посильна трудова діяльність дошкільника — не лише засіб, а й неодмінна умова морального розвитку підростаючої особистості. Адже саме в праці найінтенсивніше нагромаджується моральний досвід, формується оцінне ставлення дій і вчинків ровесників, утверджуються морально-вольові якості, відбувається становлення власної самооцінки дитини, яка зумовлює певні прояви її поведінки в різних життєвих ситуаціях.

Отже, в процесі праці в дітей формуються саме ті якості особистості, які конче потрібні їм для успішного навчання в школі, спілкування з ровесниками і дорослими.

Трудове виховання сприяє духовному збагаченню підростаючої особистості. Спеціально проведені дослідження показали, що в процесі трудових дій соціальна мотивація у дошкільників формується успішніше, ніж у ігрових діях (Л. І. Божович, Г.О. Люблінська, Я.З. Неверович) [26].

Так,  дослідження, проведені Я.З. Неверович, переконливо свідчать, що за умови правильної організації трудової діяльності суспільне спрямовані мотиви можуть набувати для дошкільника значно більшої спонукальної сили, ніж особисті, або ж інтерес до зовнішньої, процесуальної сторони діяльності.

На цьому наголошував і А. С. Макаренко, який вважав, що дитина повинна виховуватися так, щоб вирішальним моментом у трудовому зусиллі була не її зацікавленість, а користь, необхідність. У міру розвитку дитини навіть найбільш неприємна робота даватиме їй радість, якщо суспільна значущість роботи буде для неї очевидна [10].

Під впливом вимог батьків і вихователів та за їх безпосередньою допомогою дошкільник поступово навчається виконувати окремі доручення, а згодом — і складніші завдання, результати яких потрібні не тільки йому особисто, а й мають значення для близьких дорослих, товаришів по групі.

Хоча об’єктивна цінність цієї діяльності ще не досить велика, проте для самої дитини вона дуже важлива, особливо для формування моральних якостей, для підготовки до майбутньої суспільної корисної праці.

Працю у нашому суспільстві характеризує те, що кожна людина трудиться не лише заради задоволення власних потреб, а й на користь іншим людям, в інтересах і колективу і суспільства. І у вихованні дошкільників має  формуватися саме таке ставлення до праці, розуміння її суспільної значущості.

В останні роки в українській психолого-педагогічній науці та педагогічній практиці трудова діяльність дошкільників дедалі частіше розглядається не лише як важливий засіб формування в них позитивного ставлення до праці, відповідальності, працелюбності, а й неодмінна умова формування в хлопчиків і дівчаток колективістських рис особистості, доброзичливих взаємин, почуття товариськості (З.Н. Борисова, Р. С. Буре, Я.З. Неверович, В. Г. Шур, Г. Г. Якобсон та ін.) [12].

З переходом дітей у середню групу помітно підвищуються вимоги до них у плані якості самообслуговування і водночас висуваються нові, які безпосередньо стосуються формування в них уміння виявляти взаємодопомогу, ввічливо звертатися з проханням до товаришів, дякувати за виявлену послугу тощо.

Відомо, що діти п’ятого року життя відчувають гостру потребу в спілкуванні з однолітками, всіляко намагаються налагодити його. І тут важливо постійно спрямовувати взаємини, які починають набувати усталеного характеру, у русло гуманного ставлення одне до одного. Тут без цілеспрямованого впливу вихователя у його підопічних замість позитивних можуть формуватися негативні навички, а їх перевиховувати, як відомо, досить важко.