Розвиток естетичних почуттів у молодших школярів

Музика – це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недоступні слову. Музика починається там, де кінчається слово. І якщо словом обмежується проникнення вихователя в потаємні куточки юного серця, якщо після слова не починається тонше й глибше проникнення – музика, виховання не може бути повноцінним. ...Твори образотворчого мистецтва утверджують в юній душі почуття величі й краси людини, підносять особистість в її власних очах...Щоб розуміти, переживати й любити живопис, людині треба пройти тривалу школу почуттів... в світі природи» [71, 159]. На найкращих зразках живопису й музики у школярів виховується вміння цінувати справжню людську красу, нетерпимість до приниження людської гідності. Музика й живопис сприяють формуванню в дитини кращих людських якостей. Вони – могутній засіб виховання. Краса природи допомагає по–новому відчути красу мистецтва, а краса мистецтва виховує чуйність, сприйнятливість до краси природи. В «Школі радості» приділяється однакова увага як прослуховуванню музичних творів, так і осягненню «музики» природи.    Отже, творчий доробок В.О.Сухомлинського має різноплановий багатоаспектний характер, основу якого становлять педагогічні погляди і переконання видатного вченого. Василь Олександрович приділяв багато уваги проблемі естетичного виховання дітей.  Своїми педагогічними працями він довів, що поглиблення чуттєвого світу засобами мистецтва сприяє вихованню людини, цікавої і корисної суспільста. Сьогодні, в умовах відродження національної культури актуальною є проблема естетичного виховання підростаючого покоління. Досліджуючи особливості різних психоемоційних засобів впливу на школярів, зокрема мистецтва, що найбільш природно й тонко торкається найрізноманітніших струн чутливої дитячої душі, науковці відзначають, що у сучасних школярів прогресує тенденція до байдужості. До школи приходять діти, які швидше мислять, володіють більшою інформацією, але менше дивуються, менше захоплюються, їх не дуже приваблюють різні природні явища, творчі результати людських надбань [59, 116].  

У практичній діяльності загальноосвітньої школи відчувається певне затухання розпочатого поглибленого розвитку основ національного виховання, високої художньо-естетичної освіченості особистості учня. Спостерігається самостійна орієнтація дітей на відхилення вбік від засвоєння та усвідомлення краси української природи, рідної мови, народної пісні. Мають місце заформалізовані та недостатньо усвідомлюваними учнями виховні заходи, що здійснюються заради виконання робочого плану.

Традиційна культура нашого народу вироблялася віками і передавалася від покоління до покоління, живлячись зв’язками з природою, темпераментом, світосприйняттям, творчим обдаруванням нашого народу. Пройшовши через свідомість та відчуття дітей, які навчаються сьогодні в школах, ці чинники можуть прислужитися як природний бар’єр проти промислового та економічного раціоналізму й уніфікації всіх сфер життя народу. Саме нинішній технічний прогрес, упровадження нових технологій, бурхливий сплеск комерціалізації в державі характеризуються тенденціями до витіснення гуманітарних засад стабільності, у тому числі національних та регіональних стильових ознак, історичних, етнічних, ремісничих та художньо-творчих традицій [59, 124].       Відомо, що завдання загальноосвітньої школи в естетичному вихованні учнів полягає у розвитку в них відчуття краси своєї домівки, довкілля, рідного краю, історичного коріння, гордості за своїх батьків, дідів і прадідів, їх причетність до культурного збагачення рідного народу. Кожен школяр має усвідомити можливість внести певну частку в естетизацію сучасного життєвого середовища своєї родини, селища чи міста, нашої держави, збагатити свою особистість народними художніми творами. У багатьох наукових працях зазначається, що можливість і необхідність естетичного аспекту цілеспрямованої педагогічної діяльності вчителів не залежить від того, чого вони навчають дітей – основ мови чи літератури, природознавства чи музики, образотворчого мистецтва чи праці або ж математики. Кожна галузь знань і кожна сфера практичних умінь володіє власним естетичним потенціалом, який може і повинен розкритися учням для того, щоб засвоєння ними цих знань і вмінь стало для них радісним само по собі як процес успішної самодіяльності, як спосіб прояву власних творчих сил, як свого роду прекрасна гра.        Отже, якщо ми будемо по справжньому розкривати красу народних святинь, належним чином ознайомлювати молоде покоління з фольклорним багатством та розвивати бажання глибоко вивчати й естетично усвідомлювати звичаї, традиції, обряди, ремесла і промисли нашого народу, то й питання естетичного виховання та розвитку національної свідомості школярів буде успішно вирішуватись. А без знання своєї культури людина не може бути повноцінно розвинутою, а отже, вихованою.

1.2. Теоретичні засади  проблеми

Слово «культура» походить від латинського слова, в перекладі означає «обробляти, культивувати грунт». У ХVIIIст. Його використовували для характеристики мистецтва землеробства. У ХІХ ст. почали вживати як назву освічених, ерудованих людей. Потім виникло німецьке слово Kultur, яке означало високий рівень цивілізації. Надалі поняття «культура» набуває узагальненого значення і використовується як назва всього створеного людиною. У такому аспекті культура є штучною «живою природою», створеним людиною світом, тобто містить результати як матеріального, так і духовного виробництва. У широкому плані культуру розуміють як сукупність засобів, форм,зразків та орієнтирів взаємодії людей із навколишнім середовищем, які вони виробляють у процесі спільного життя для підтримання певних структур діяльності та спілкування. У вузькому розумінні її розглядають як систему цінностей, переконань, зразків і норм поведінки певної групи людей. Культура як важливий механізм взаємодії людей допомогає їм жити в однорідному і багатонаціональному середовищі, зберігати єдність і цілісність народу, суспільства, цивілізації [9, 134 - 137]. 

  Естетична культура особистості  – це сформована на базі власного життєвого досвіду та шляхом естетичного виховання з боку суспільства здатність розпізнати й пережити прекрасне і потворне, низьке й піднесене, трагічне і комічне у навколишній дійсності, керуватися виробленими культурою естетичними цінностями в своїй практичній діяльності, стверджувати нею красу світу та долати його недосконалість. Естетика розробляє питання теорії і практики естетичного ставлення людини до дійсності, тобто це «наука, яка вивчає загальні закономірності художнього ввідображення дійсності, характер і природу художніх поглядів на життя суспільства». Термін «естетичне виховання» порізному розкривають автори наукової педагогічної літератури «Естетичне виховання – це виховання здібностей повноцінного сприймання і правильного розуміння прекрасного в мистецтві, в навколишній дійсності», - визначає В.І. Толстих [76, 473 ].

Естетичне виховання – це система комплексного, цілеспрямованого, планомірного та послідовного впливу на людину збоку певних соціальних інститутів та установ на основі єдиних науково – педагогічних принципів, методів та засад, в результаті якої в неї виникає світоглядна дійсності та власного життя в суспільстві як прояв прекрасного і потворного, піднесеного та низького, комічного і трагічного та інших естетичних категорій. Разом із трудовим, фізичним, моральним та розумовим вихованням, естетичне виховання забезпечує всебічний розвиток особистості. Тому здійснювати його – означає формувати у людини художнє начало, розвивати почуття й розуміння краси життя, потребу і готовність творити у будь – якій людській діяльності [75, 75 - 76]. У філософських працях (М. Бахтін, В. Біблер, Є. Бистрицький, А. Буров, А. Зись, Л. Левчук та ін.) існують різні підходи до класифікації функцій художньої культури. Узагальнюючи теоретичні здобутки, можна перерахувати такі основні функції: естетична, інформативно – пізнавальна, світоглядно – виховна, духовно – творча, соціально – орієнтаційна, комунікативна тощо. Психолого – педагогічні дослідження свідчать, що творчі здібності людини особливо інтенсивно розвиваються в дошкільному і молодшому шкільному віці. Це підтверджують дослідження Л.Виготського, П.Гальперіна, О.Леонтьєва, Д.Ельконіна та ін. Під естетичним вихованням мається на увазі формування естетичних смаків та ідеалів особистості, розвиток здатності правильного розуміння прекрасного в дійсності та мистецтві [61, 203 - 205].  Характерною ознакою нашого часу є науково – технічна революція. Інтерес до науки і техніки, який щодня зростає, здавалося, міг би зробити питання естетичного виховання другорядним. Але цього не відбувалося. Естетичне виховання цікавить сучасну людину не менш, ніж наука і техніка. Правильно розвивати смаки, формувати їх в потрібному напрямку – це головна, дуже відповідальна і нелегка мета виховання. У сфері ставлення до дійсності категорія краси домінує. К.Чуковський зазначає: «Усі діти до 5 років вірять, що життя створене тільки для радощів, безмежного щастя, і ця віра – одна з важливих умов їх нормального психологічного росту»[63, 401] У процесі виховання виділяються елементи цілого. Одним із них слід вважати формування естетичного чуття, здатність правильно сприймати, оцінювати прекрасне в природі, праці, житті. Правильне сприйняття й оцінка прекрасного формується на основі глибоких, різнобічних знань мистецтва, життя. Загальна мета всебічного і гармонійного виховання визначає й основні завдання естетичного виховання: 

1. Систематично розвивати естетичне сприймання, естетичні почуття та уявлення дітей. Усі види мистецтва, краса природи, побуту сприяють розвитку естетичного забарвленого сприймання. Воно завжди безпосереднє і породжує естетичні переживання – емоційну чутливість, радість, хвилювання, захоплення, особливу зацікавленість.
2. Залучати дітей до діяльності в галузі мистецтва, виховувати в них потребу і звичку надавати елементів прекрасного побуту, природі, суспільним відносинам.
3. Закладати основи естетичного смаку, підводити дітей до оцінювання найбільш доступних явищ життя і мистецтва [63, 404].

Отже, коли ми хочемо розглядати розвиток зорових і слухових відчуттів як передумову подальшого художнього розвитку дітей, то він повинен ввідбуватися в умовах діяльності, що має естетичний характер. Такою діяльністю є насамперед заняття та ігри, пов’язані з мистецтвом. Відомо, що не тільки мистецтво сприяє розвитку відчуттів. Багато явищ дійсності відкривається перед дітьми, якщо привчати їх прислухатися до звуків та голосів природи, придивлятися до її краси. Не можна не погодитися з пропозицією Л. Леонова «Нехай на прогулянках малеча пізнає принадність весняних паростків, почує голоси пернатих. Необхідно навчити дітей допізнавати голоси природи, щоб вони зрозуміли багатства щедрого світу, в якому живуть…»

Тут поняття почуття та емоції використовуються як тотожні, але за змістовним навантаженням воно відрізняються одне від одного.

Емоції - безпосередні, ситуативні переживання якогось більш- менш постійного почуття.Так, емоція- це не любов, наприклад, до живопису, а той стан захвату,який виникає в людини, коли вона дивиться на витвори цього мистецтва.Також слід відмітити, що примітивні форми емоцій (страх, гнів, радість тощо) притаманні і вищим тваринам. Але почуття властиві лише людині [25, 37].        Отже, емоціями називаємо реакції  на зовнішні та внутрішні подразникі, які мають прояв у виді задоволення або незадоволення, огиди, відчаю, радості тощо.

Естетичні почуття – це почуття, що випробовуються людиною. Одні з них дуже близькі твариною, інші ж є специфічно людськими і властиві тільки людям. Естетичне почуття належить якраз до останніх. Це один з найскладніших видів духовного переживання, саме, мабуть, найблагородніше з почуттів людини. Однак не можна не зазначити, що навіть йому, людині, естетичне почуття не дане від народження. Як показують наукові дослідження, воно зароджується у дитини порівняно пізно, або не зароджується зовсім, якщо дитина по яких-небудь обставинах зростала в середовищі тварин. Як вказував К. Маркс, естетичне почуття з'являється тільки там, де людина вільна від «грубої практичної потреби». І якщо тварина «проводить лише під владою безпосередньої фізичної потреби», то людина проводить, навіть будучи вільний від фізичної потреби, і в істинному значенні слова тільки тоді «проводить, коли він вільний від неї» [29, 144]. Відомий радянський філософ Е. В. Іленков так образно уявляє цей процес: «Власна форма» (фізіологічна форма) органів сприйняття людини схожа з «формою воску» саме в тому відношенні, що в ній структурно-фізіологічно не «закодована» зазделегідь жодна з форм їх діяльного функціонування.

Існуючі в суспільстві форми естетичного миро відчуття  виступають по відношенню до окремого індивіда не у вигляді норм, приписуючих певне відношення людини до дійсності, вони швидше придявляють  значення моделей, на основі якого чоловік будує власне світосприймання. Від того, який комплекс соціокультурних чинників вплине найбільшим чином на індивідуальний розвиток особистості, залежить якість індивідуального естетичного почуття. Міра його розвинутості також індивідуальна і значною мірою залежить від зусиль самої особистості по оволодінню багатством естетичної культури, виробленої людством. Вона є в той же час і мірою соціалізації особистості [15, 60]. Нерозвиненість естетичного почуття свідчить про низьку духовність людини, про нездатність його піднятися до істинної суспільної данності будь-якого акту життєдіяльності. Ненатхненність, низовина, груба утилітарність потреб, бажань особистості свідчать про нерозвиненість естетичного почуття. Потрібно також враховувати об'єктивні соціальні умови, які можуть бути несприятливими для естетичного розвитку як окремої особи, так і цілих соціальних шарів або класів. Тому доступність багатств естетичної культури,  рівні права всіх людей на освіту, отримання інформації, користування бібліотеками, музеями і іншими установами культури, є важливою умовою соціальної справедливості. Окремо виділяють  наступні види почуттів:

   1. Любов– це глибинне інтимне переживання; почуття,направлене до іншої людини, до Бога, людської спільноти, природи чи їдеї. Воно виражає пристрасне вольове направлення до того, кого ми любимо. З точки зору психології любов визначається як моральне відношення до іншої людини. Таке відношення є унікальним та неповторним й називається «безумовним прийняттям».

2. Щастя. Це почуття також має багато  визначень. Одне з найпоширеніших

 « Щастя – це  коли тебе розуміють» .Звернемося  ж до психологічного аналізу  цього почуття.Абсолютного щастя  як однорідного почуття не  існує, бо в різні періоди свого  життя людина  відчуває себе  по різному. Почуття щастя як  інтегральної оцінки життя  виникає тоді коли людина реалізує себе як особистість, коли стоїть на шляху творчості та розкриьття своїх потенціалів.

3. Пристрасть - це сильне почуття,яке не піддається конролю розуму; це екзистенціальна потреба людини; це вираз людських потреб. Це почуття, які підкоряють собі всі думки і поведінку людини.  Пристрасть  примушує людину думати про предмет почуттів, уявляти собі задоволення потреб, що лежать в їх основі, обдумувати дійсне  або тільки тільки можливі перешкоди на шляху до цього задоволення. Те, що не пов’язане з пристрастю, здається таким другорядним, відсувається на задній план, перестає хвилювати і цікавити людину.  А те, що пов’язане, - захоплює , хвилює, привертає увагу, запам’ятовується. В пристрасть може перетворитись будь - яке почуття.І тоді воно  стає постійно діючою силою, що визначає думки, емоції, переживання, вчинки людини, спонукаючи її до одних дій і перешкоджуючи іншим [15, 63]. Коли людина позбпвлена можливості задовольнити свою пристрасть, то виникають сильні негативні емоції. Це можуть бути гострі спалахи гніву, обурення, відчаю, образи.       

 Отже, характерною рисою  почуттів, як і інших психічних  явищ, є те, що вони породжуються  об'єктивною дійсністю. Почуття викликаються предметами і явищами природи, а найбільше людьми, їх працею, їх вчинками, взаємовідносинами людини з іншими людьми, суспільними подіями. Вони є виявом відношення людини до цих явищ і подій, як теперішніх, так і минулих та майбутніх, особливо формою їх усвідомлення людиною. Не всяке явище природи, суспільного чи особистого життя людини породжує у неї почуття. В почуттях теж виявляється, вибірковий характер людської свідомості. Вони викликаються тими об'єктами, які набувають певного життєвого значення для людини, сприяють або перешкоджають задоволенню її різних потреб, сигналізують про зміни і в ході її взаємовідношень з зовнішнім світом і іншими людьми. Почуття виникають в ході активних взаємовідношень людини із зовнішнім світом. Залежно від того, як та чи інша подія входить у ці взаємовідношення і як людина усвідомлює відношення цієї події до неї як члена колективу, до її потреб, інтересів, її прагнень, вона по - різному переживається нею, або залишається для неї байдужою. Емоції і почуття - це різноманітні преживання людини, в яких відображається хід її життевих взаємовідношень з зовнішнім світом і іншими людьми [78, 99 - 103].

1.3. Аналіз стану  проблеми в сучасній початковій  школі   

Існує три боки гармонійного розвитку особистості: духовна краса, моральна чистота та фізична суть. Духовна краса, яка стосується молодших школярів, містить такі компоненти: найкращий для цього віку рівень розвитку інтелектуальної, емоційної сфер особистості, потреба в знаннях, розиток уяви, почуття прекрасного. Щоб уміло й цілеспрямовано планувати естетичний розвиток дитини, необхідна постійна увага щодо почуттів, вчинків, думок, знання всього, чим вона живе. Вихователям важливо знати, чим наповнене внутрішнє життя дитини: чим зайняті  її думки, серце, про що вона думає, що відчуває. К.Д. Ушинський свого часу спрямував увагу дорослих на такий факт: якщо на гілці молодого дерева посилити птаха, гілка вже змінює напрям свого росту; так і дитина: необхідний лише невеличкий поштовх для того, щоб вона змінила напрям свого духовного розвитку. Гармонійний розвиток пов’язанний тільки з рівнем сформованості та розвитком особистості [47, 331 - 333].      

Людина повина бути готовою до всіх сфер життєдіяльності: трудової, духовної, культурно – естетичної. Розвиток людини – частина розвитку людства. Мета виховання – це виховання активної, всебічно та гармонійно розвиненої особистості. Гармонійний розвиток здійснюється вдало, якщо навчання дітей поєднується з їхньою активною, значущою працею, різноманітними видами діяльності. Коли дитина вперше йде до школи, чує музику, привітне мовлення, вона перебуває у стані передчуття чуда, нового, майже дорослої самостійності. Батьки проводжають її до школи. Шкільна парта, нові зошити, нове життя, обіцяння вчительки повести дітей до цікавої країни знань… [81, 401].