Розвиток естетичних почуттів у молодших школярів

                                               ВСТУП

ХХІ століття – це століття культури, а освіта ХХІ століття – це освіта, у центрі якої – людина, самоцінність її неповторного духовного світу. Кожна дитина – оригінальний творець. У ній може і повинне розвиватися добро та здорове ставлення до навколишнього світу. У Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття»), Національній доктрині розвитку освіти акцентується увага на культуротворчих аспектах, що передбачає прилучення учнів до літератури, музики, образотворчого мистецтва, здобутків української та світової культури, формування художньо-естетичної освіченості, збагачення духовного світу підростаючого покоління. У Державних освітніх стандартах змістом літературного компонента, крім аксіологічної та літературознавчої лінії, є культурологічна, яка розглядає художню літературу у взаємопов’язаності з естетикою, різними видами мистецтв. Державні вимоги до рівня знань передбачають знання про спільні закономірності розвитку різних видів мистецтв і розуміння значення літератури та культури для духовного розвитку людства. Пріоритетним напрямком освіти стає індивідуальний розвиток людини. В законі сказано: «Метою освіти є всебічний розвиток людини, як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору…» [49, 4- 5].

Система освіти як найважливіша ланка виховання свідомих громадян української держави  передбачає формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного, морального здоров’я, забезпечення пріоритетності розвитку людини та розвитку естетичних почуттів підростаючого покоління.   На сьогоднішній день наша освіта досягла певного розвитку, а саме долучилася до Болонського процесу і тим самим інтегрувала у світовий освітній простір, а також забезпечила реалізацію у навчальному процесі найсучасніших технологій. Болонський процес передбачений у вищих навчальних закладах і базується на таких основних засадах:

1. Навчальний рейтинг студента визначається з усіх опанованих ним дисциплін і видів робіт, які передбачені навчальним планом.
2. Для зручності підрахунків усі навчальні дисципліни й види робіт, з яких у семестрі передбачена підсумкова форма контролю, оцінюються в 100 балів за семестр.
3. Оцінка в 100 балів складається з двох основних оціночних блоків і розподіляється в певних пропорціях між собою.
4. Остаточний рейтинг визначається як середнє арифметичне усіх попередніх семестрових рейтингів.

  Слід звичайно зазначити і те, що за останні роки в історико – педагогічній науці в Україні з’явилося чимало нових наробок щодо становлення й розвитку національної системи освіти й виховання. Також до наукового обігу введено цілу плеяду яскравих, талановитих, раніше замовчуваних імен, серед яких чільне місце посідають постаті Г.Ващенка, Б.Грінченка, М.Грушевського, С.Русової, Я.Ряппо та інші, які заклали підвалини національної освітньої системи. Проблеми наступності у вихованні та навчанні молодших школярів висвітлювались ще у працях класиків вітчизняної і світової педагогіки, зокрема Я.А. Коменського, К.Д. Ушинського, Н.К. Крупської, та інші. На сучасному етапі її розглядали З.Н. Борисова, О.К. Гриванова,  А.Г. Гришко, В.І. Коник. Стосовно досвіду щодо формування естетичної культури, можна назвати імена Д.Б. Кабалевського, Ш.О. Амонашвілі, Д.Н. Джолі, А.Б. Шуби та інші.

Сьогоднішня хвиля соціального оновлення пробуджує наш народ, видозмінює, збагачує його духовність. Відбувається процес становлення незалежної України; зміцнення української нації; збагачення її культури, мови; відновлення українських народних звичаїв та традицій. Важливою умовою оновлення нашого суспільства, його гуманізації та морального піднесення є виховання у сучасної  молоді естетичного інтересу до національної культури, втіленої в наукових знаннях, у народних традиціях, нормах повсякденної поведінки. Насадження фальшивих ідеалів розмиває цінні життєві ідеали. Молодь все більше втрачає життєві орієнтири, плутається в загальнолюдських цінностях, починає демонструвати свою апатію, невіру, відмовляється виконувати доручення, не бере до уваги авторитет учителів, батьків тощо. Десятки років тому діти росли та працювали поряд із батьками. Спілкуючись із ними, молодь обирала життєві ідеали й постійно перебувала під їх впливом. Тому в процесі сімейного, народного виховання формувалися естетичні смаки, потреби, в основі яких – найкращі загальнолюдські моральні якості. Взагалі естетичне виховання молодших школярів формується під впливом різноманітних чинників соціального оточення.          Дисципліни художньо – естетичного циклу – музика та образотворче мистецтво – посідають занадто скромне місце в базовому компоненті загальної середньої освіти. Це породжує такі негативні явища, як нерозуміння естетичної значущості художніх цінностей, нерозвиненість емоційно – почуттєвої сфери, низький рівень естетичної свідомості школярів, відсутність у них справжньої духовності. Згідно з Концепцією естетичного виховання учнівської молоді, метою естетичного виховання в сучасних умовах є формування гармонійного розвитку особистості з високим науково культурним потенціалом, розвиненим почуттям прекрасного, усталеними естетичними смаками.

 Отже, на нашу думку, добре організована і вміло поставлена робота вчителя в навчанні і вихованні учня, а також цілеспрямована робота батьків у сім’ї є ефективними шляхами розвитку естетичних почуттів.

РОЗДІЛ 1

РОЗВИТОК ЕСТЕТТИЧНИХ ПОЧУТТІВ ЯК ВАЖЛИВА ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1. Ретроспективний аналіз проблеми розвитку естетичних почуттів

Формування естетичної свідомості людини є одним із найважливіших завдань сучасної школи. Велика роль у цьому питанні належить предметам художньо-гуманітарного циклу, які сприяють розвитку естетичної активності особистості, почуттів, смаків, що реалізуються у творчій діяльності. Це надзвичайно важливо тепер, коли спостерігається криза духовного життя суспільства. Масова культура негативно впливає на молодь шляхом непомітної підміни справжніх цінностей фальшивими, зокрема у сфері естетичної свідомості. Існуюча сьогодні практика виховання чуттєвої сфери школяра страждає однобокістю і безсистемністю. Особливо це стосується молодших школярів, які вивчають музику, образотворче мистецтво як предмети, а коли у молоді інтенсивно формуються естетичні почуття, ідеали, вона позбавлена можливості повноцінно спілкуватися з мистецтвом, цією справжньою «школою почуттів» [1, 252 ].        Урок літератури в школі сьогодні є одним із найважливіших засобів формування естетичної культури школярів, якщо мистецтво слова органічно поєднується з іншими видами мистецтв: музикою, кіно, театром, архітектурою, образотворчим мистецтвом. Проблема формування естетичних почуттів багатоаспектна. Древня китайська філософія, в межах якої формувалося естетичне знання, вважала моральні та естетичні почуття, зокрема почуття прекрасного, піднесеного, опорою у формуванні духовного світу особистості. Античні мислителі (Аристотель, Платон) зробили спробу класифікувати естетичні почуття, і вже вони задавалися питаннями, які почуття можна вважати гідними людини, які – добрими, чи можна почуття виховувати. Психологічні аспекти проблеми формування естетичних почуттів відображено у працях Б.Ананьєва, Л.Виготського, Г.Костюка, А.Леонтьєва, О.Лука, С.Рубінштейна, П.Симонова, Б.Теплова, П.Якобсона, Р.Арнхейма, У.Джемса, К.Ізарда, Я.Рейковського [41, 55 - 63]. Набутки психології, філософії, естетики стали теоретичною базою для розвитку педагогічних ідей в галузі естетичного виховання і науковими засадами для нашого дослідження. Видатні педагоги минулого (А.Дистервег, Я.Коменський, Г.Песталоцці, В.Стоюнін, В.Водовозов, В.Острогорський, К.Ушинський, С.Русова) вважали мистецтво одним із важливих засобів впливу на розвиток дитини. Сучасною педагогічною думкою (Н.Волошина, Б.Лихачов, І.Любинський, Н.Миропольська, Л.Печко, Б.Степанишин, М.Таборідзе, Т.Цвелих, Г.Шевченко, А.Щербо) розроблено теорію і практику естетичного виховання школярів на естетико-культурологічних засадах. Відродження, раціоналізму XVII ст. і на їх основі зробив чималий внесок у розвиток вітчизняної естетичної думки. Як теоретик і як письменник, Прокопович добре розумів суспільне значення мистецтва як засобу активної пропаганди ідей Просвітництва, морального виховання людей, критики неуцтва та обскурантизму, ворогів нововведень Петра І [39, 400 ]. Відмінність естетичних поглядів Ф. Прокоповича від багатьох його сучасників виявляється в кількох відношеннях. Здебільшого, особливо у тодішніх етико-гуманістичних вченнях, духовна краса розглядалась лише як ознака духовної досконалості, а тілесна — як диявольська принада. У Прокоповича краса визначається як гармонія душі і тіла. Взагалі мислитель визнає прекрасними прояви природи, що їх наслідує і відтворює мистецтво, мета якого полягає в пізнавальній, виховній функції. На відміну від інших, наприклад С. Яворського та Г. Бужинського, його міркування про красу пов’язані не тільки з природою, а й зі звичаями, модою, побутом, що відповідало потребам тогочасного суспільства Красу людини Прокопович розглядає передусім як природність: дві істотні риси краси людини — це найкращий колір її обличчя і найприємніше розташування його частин, які є наслідком внутрішньої гармонії людського організму, свідоцтвом його сили та життєвості. Приємна ж краса тіла багато в чому, на думку гуманіста, сприяє щастю, що видно, мовляв, з самої природи. Він погоджується з Арістотелем, який на запитання, чому прекрасне обличчя викликає любов у інших, відповів, що про це питають тільки сліпі. Варте уваги й міркування Прокоповича про те, що ми захоплюємося обличчям людини, у якої вбачаємо вчений розум, як красивим, незважаючи на те, яким би воно було насправді. Найкращим митцем, на думку Феофана, є боже провидіння, то твори мистецтва є справою людей [39, 403]. Мистецтво і природа подібні в тому, що вони: викликають ефект в основному своєю формою; не можуть з нічого створювати свої твори; розвиваються від нижчих до вищих форм; природа є мірою мистецтва, а мистецтво наслідує природу; нарешті, в тому, що і серед творів природи є речі, які нагадують мистецтво і можуть викликати естетичні переживання, Прокопович намагається найповніше охопити всі риси схожості мистецтва і природи, у «Фізиці» ця думка навіть конкретизується: малювання йде від тіней, будівлі — від печер, вітрила — від льоту птахів, від плавників риби — весла, від їх хвостів — кермо.

У «Короткому словнику з естетики» поняття «естетичне виховання» розкривається як цілеспрямована система дієвого формування людини, здатної сприймати,  оцінювати, усвідомлювати естетичне у житті, природі, мистецтві, жити і перетворювати світ, творити за законами краси [62, 127]. Поняття «естетичне виховання» у педагогічній літературі розкладається як невід`ємна складова ідейного, трудового, морального, фізичного виховання, як систематичне , науково умотивоване звертання до людських емоцій, які розвивають у молодших школярів такі здібності, що сприяють не тільки естетичному сприйняттю прекрасного у житті і мистецтві, а й роблять кожного з них творцем естетичних цінностей.     Різноматні аспекти процесу естетичного виховання відображенні в працях філософів, педагогів, психологів, мистецтвознавців. Методологічні питання естетичного виховання розроблені у працях А. Зіся, М. Кагана, М. Киященко, Л. Когана, Л. Левчук, В. Скатерщикова, Л. Столовича та ін. Ці вчені акцентують увагу на тому, що особистість завжди виховується цілісно, і цей процес виховання обов’язково повинен бути спрямований на вирішення єдиного завдання: гармонійного розвитку підростаючого покоління. Українські письменники Б.Грінченко, М.Коцюбинський, Олена Пілка, Леся Українка, І.Франко вважали художню літературу одним з найефективніших засобів естетичного виховання дітей [12, 389 - 392]. Так, М.Коцюбинський наголошував на тому, що дітей необхідно виховувати, передусім, за Б.Грінченко вважав народні казки й оповідання багатющим дидактичним матеріалом для розумового та естетичного розвитку дітей. Працюючи вчителем, він ознайомлював своїх вихованців із творами живопису та художньої літератури, розучував і співав із ними українські народні пісні [15, 480]. Розуміючи, що художня творчість здатна виступати важливим чинником естетичного виховання молоді, І.Франко писав, що в цьому процесі мають формуватися естетичні смаки і почуття вихованців, виявлятися і розвиватися їхні здібності. Художня література, за І.Франком, повинна передусім учити читача розпізнавати прекрасне, піднесене і потворне, трагічне і комічне, добро і зло на землі. Завдання художньої літератури – впливати як « на розум і переконання, так і на чуття, вказувати в самім корені добрі і злі боки існуючого порядку» і виховувати людей, «готових служити всією силою для піддержання добрих і усунення злих боків життя». Особливе значення для  естетичного виховання має такий жанр літератури, як поезія. Саме поезія, «властивими їй способами торкає всі наші замисли, розворушує всі наші вищі духовні сили, розбуркує чуття» [36, 42 ]. У рідній мові, усній народній творчості І.Франко вбачав могутній засіб навчання та виховання підростаючого покоління. Леся Українка приділяла надзвичайно велику увагу проблемі дитячої літератури, вважаючи її дійовим засобом виховання. З допомогою віршів та казок письменниця намагалася «навчити дітей бачити прекрасне в навколишньому світі, відчувати барвистість, багатство життя» [36, 37  ]. Чимало з творів Лесі Українки не були написані спеціально для дітей, але можуть використовуватися для дитячого читання з метою формування естетичних смаків і почуттів дітей. Серед різних видів мистецтва особлива виховна роль належить музичному вихованню, яке вводить дітей у світ музичного мистецтва, знайомить з музичною культурою різних народів, сприяє збагаченню індивіда знаннями законів музичного мистецтва, необхідними для розуміння його сутності, формуванню смаку, музичних здібностей, виробленню навичок і вмінь, які дозволять школярам бути активними слухачами, вмілими виконавцями. Торкаючись емоційної сфери людини, музика впливає на формування її моральних і естетичних смаків та ідеалів. 
Так, К.Стеценко вважав, що музика – « один з найвагоміших засобів естетичного виховання дітей, бо вона, як ніщо інше, здатна ушляхетнити людину, розвинути в ній благородні поривання, вплинути на психіку і настрій» [84, 55  ].   Особливе місце в системі естетичного виховання займає українське народознавство, яке дозволяє знайомити школярів з духовним надбанням народу: піснею, казкою, образотворчим мистецтвом, фольклором, виробами народних умільців, обрядами, звичаями. Так, «Могутнім фактором художньо-естетичного виховання» і «найпершим фактором пробудження художнього почуття у дітей» С.Ф.Русова вважала національним мистецтво. Вона вказувала, що дитину необхідно виховувати на «рідному матеріалі краси, розуму, естетики, вікової творчості», який «найкраще приймається в душі дитини, бо він простий у своїй красі, легше розбуджує її власні творчі сили, бо говорить до неї лініями орнаменту, мелодіями пісень, фарбами, рухами».  Педагог підкреслювала, що «музикування на різних інструментах, особливо на народних, світ різноманітних звуків та ритмів, забави, інсценівки, різні види творчої праці, малювання, а також поєднання їх у певну систему занять – все це сприяє розвиткові, дає задоволення дитині, виховує художній хист». Визначаючи виховну цінність народного образотворчого мистецтва, вона зауважувала, що  «українські вишивки, кераміка, орнамент приваблюють дітей гармонією ліній, фарб, форм, надихають на творчість, викликають бажання вишивати, малювати, ліпити,  будувати»  [60, 303 ]. За допомогою найкращих художніх творів української класики та дитячого фольклору. 
         Василь Олександрович Сухомлинський – видатний український педагог, теоретична педагогічна творчість і практична діяльність якого увійшла до історії вітчизняної педагогічної думки.

Педагогічні погляди В.О.Сухомлинського сформувалися у ході й унаслідок натхненної копіткої учительської праці, творчої діяльності вченого, заслуженого вчителя України, члена-кореспондента кількох педагогічних академій. Тож основні праці відомого та визнаного у світі педагога увібрали в себе і частку його практичної діяльності, в якій, як зворотний зв’язок, апробувалися провідні теоретичні висновки В.О.Сухомлинського як вченого, педагога – експериментатора, учителя – новатора.

Основою естетичного виховання, на думку педагога, є краса. «У світі є не тільки потрібне, корисне, а й красиве. З того часу, коли людина  стала людиною , з тієї миті, коли вона задивилася на квітку і вечірню зорю, вона стала вдивлятися в саму себе. Людина осягла красу.

Краса – це глибоко людське! Краса існує незалежно від нашої свідомості  й волі, але вона відкривається людиною і осягається нею, живе в її душі, - не було б нашої свідомості – не було б і краси. ...Краса – це радість нашого життя» [69, 10 - 13 ]. Естетичне виховання відіграє важливу роль у формуванні особистості, бо, формуючи естетичні почуття, які  є складовою частиною переконань, моральних норм поведінки, воно виконує регулятивну функцію. «Благородство, моральна гідність людини, - підкреслював  В.О.Сухомлинський, - визначаються тим, на скільки широкий світ охоплює сфера її емоційного життя» [70, 26 ]. 
 Таким чином, формування естетичних смаків і ідеалів – обов’язкова умова виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості.    

Основи естетичних поглядів і переконань людини закладаються в шкільні роки. Тому формування естетичних почуттів дітей, їх емоційної культури – одне із В.О.Сухомлинський надавав особливо великого значення в естетичному вихованні учнів казці, музиці, живопису. Він дбав про те, щоб його вихованці діставали світлі мажорні враження, які вже самі по собі повинні ставати могутніми засобами виховання людини. Це досягалося за допомогою яскравих полотен, доступних дітям за змістом і формою, виразно прочитаної народної казки, краси рідної природи. У ранньому віці особливо сильний вплив на формування духовного світу дитини справляє пісня, музика. Осягаючи світ музичних ритмів, дитина навчається передавати за допомогою музики свої враження, розкриває свою емоційну культуру, творчі здібності. Великого значення в естетичному вихованні учнів В.О.Сухомлинський надавав зовнішньому вигляду і оформленню класів. Кожна картина, кожне унаочнення повинні допомогти учням сприйняти слова вчителя, глибше усвідомити матеріал, який вивчається. Багато уроків Василь Олександрович проводив у спеціальній «Кімнаті казок», щоб якомога глибше поринути з дітьми в атмосферу чарівного світу казок, бо саме казці педагог відводив особливе місце в естетичному вихованні учнів [72, 334]. Адже усвідомлення суті моральних ідей досягається не гучними словами й фразами, а емоційністю, глибиною розкриття істини і  показом величі людського розуму.         Без відчуття краси слова для дитини недосяжні потаємні грані його смислового значення. А переживання краси немислиме без фантазії, без особистої участі учня у співтворчості з учителем, який передає казку. Казка, на думку В.О.Сухомлинського, - активна творчість, яка охоплює всі сфери духовного життя дитини, її розум, почуття, уяву, волю. Казка невіддільна від краси, сприяє розвиткові естетичних почуттів, без яких немислиме благородство душі, чуйність, героїчний вчинок тощо. Завдяки казці дитина осягає світ не лише розумом, але й почуттями, в казці вона знаходить реальну форму виявлення своїх духовних сил. В.О.Сухомлинський наголошував, що створення казок – одне з важливих джерел поетичної творчості, формування естетичних почуттів і водночас засіб розумового розвитку. Участь дитини у створенні казок великою мірою сприяє збагаченню її словникового запасу, розвитку творчого мислення.  Казка виховує любов до рідного краю вже тому, що сама вона – творення народу, гра творчих сил народного духу, духовне багатство народної культури. У Павлиській школі багато казок створювалося самими дітьми. Понад тисячу казок написано В.О.Сухомлинським. Твердячи, що фантастичні казкові образи відкривають дитині не лише красу, але й істину, що без казки і казкової ситуації всі пояснення для дитини мертві, бо мовчить її серце, Василь Олександрович неухильно дотримувався важливого педагогічного засобу – естетична потреба не повинна задовольнятись до перенасичення. Там, де є перенасичення, починається снобізм, розчарування, нудьга, пошуки засобів «вбити» вільний час. Тому в «Кімнаті казок» В.О.Сухомлинський бував з дітьми не часто – раз –два на тиждень. Велику увагу в естетичному вихованні учнів В.О.Сухомлинський приділяє живопису і музиці. «Музика тісно пов’язана з ліричною поезією і є немовби наступною сходинкою в духовному розвиткові людини. У вихованні музикою виражається єдність моральної, емоційної і естетичної сфер  людини [71, 156].