Психологічний аналіз уроку

Отже, сучасний урок – це урок, на якому створено реальні  умови для інтелектуального, соціального, морального становлення особистості  учня, що дозволяє досягти високих  результатів за визначеними метою  та завданнями.

 

 

2. Типи та структура уроків, їх взаємозв’язок 

Урок є складним «відрізком» навчального процесу. Як усі складні об’єкти, уроки можуть бути поділені на типи за різними ознаками. За якими ж ознаками групуються уроки? Проблема ця дуже складна і не вирішена остаточно ні у світовій, ні у вітчизняній дидактиці.

Дана проблема має принципове значення в теорії і практиці сучасного  уроку, оскільки значною мірою визначає ефективність навчання, його результати. Єдиної думки з приводу елементів і частин уроку на сьогодні немає. Зотов Ю. Б. називає такі елементи уроку:

1) вивчення нового матеріалу;

2) закріплення пройденого;

3) контроль і оцінку знань учнів;

4) домашнє завдання;

5) узагальнення і систематизацію  знань. 

Кирилова Г. Т. визначає інші елементи уроку, а саме:  мету уроку, зміст навчального матеріалу, методи і прийоми навчання, способи організації  навчальної діяльності. Існує точка  зору, згідно з якою "...спроба виділити якусь постійно діючу, однозначну структуру  уроку є безплідною, бо в реальному навчальному процесі число поєднань елементів уроку надзвичайно велике" [8, с.138].

Послідовність формування знань на тому чи іншому уроці може бути різною: в одному випадку, урок може розпочинатися не з актуалізації, а з введення нового поняття шляхом пояснення учителя чи створення проблемної ситуації. В іншому випадку - на початку уроку може бути контрольна чи самостійна робота. Така дидактична структура уроку. Відзначений підхід до визначення структури уроку усуває шаблонність при проведенні уроків, рецептурність у діяльності учителя, розширює межі його творчої майстерності розробки і проведення уроків.

Методична підструктура уроку, що розробляється вчителем на основі дидактичної структури, характеризується більшою варіативністю і тут не можна рекомендувати єдину схему для всіх уроків з усіх предметів. Методична структура уроку на відміну від дидактичної - величина змінна. Число елементів у ній, їх номенклатура і послідовність визначається вчителем, виходячи з загальної дидактичної структури, мети і завдань освіти, розвитку та вихованості учнів. Методична підструктура уроку відображає основні етапи навчання і характер організації уроку.

Таким чином, якщо дидактична структура уроку є сталою і  в діяльності вчителя виявляється  у вигляді загального припису, алгоритму  організації уроку, то методична  підструктура зобов'язує його планувати  конкретні види діяльності: виконання  вправ, розв'язування задач, відповіді  учнів; пояснення матеріалу з  використанням адекватних методів  і засобів; розв'язання практичних і  навчальних завдань під керівництвом учителя і самостійно. При створенні  методичного проекту уроку учитель  керується принципом оптимального досягнення мети і завдань, при цьому  значну роль у забезпеченні успішності навчально-пізнавального процесу  відіграють: створення мотивації, психологічного комфорту, врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей.

Типології уроків присвячено багато наукових робіт. Однак, на сьогоднішній день ця проблема залишається дискусійною  в сучасній дидактиці. Відомо кілька підходів до класифікації уроків, кожний з яких відрізняється певною ознакою. Уроки класифікують на основі:

а) дидактичної мети (І.Огородников, І Казанцев, В.Онищук);

б) мети організації занять, змісту і способів проведення уроку (М.Махмутов);        в) основних етапів навчального процесу (С.Іванов);

г) дидактичних завдань, що вирішуються на уроці (Н.Яковлєв, А.Сохор);

д) методів навчання (І.Борисов);

е) способів організації  навчальної діяльності учнів (Ф.Кирюшкін).

Можливі й інші підходи, але  універсальної класифікації уроку  поки що в педагогічній науці не запропоновано. Тому на практиці з існуючих вибирають найдоцільнішу в конкретних умовах. Прийнявши як базову, її доповнюють й іншими, що дає змогу повніше охопити визначальні характеристики уроку.

Із педагогів минулого найстрункішу класифікацію уроків запропонував  К.Д. Ушинський. Він  виділив такі типи уроків: 
1) уроки змішані, метою яких є повторення вивченого,пояснення,закріплення нового матеріалу; 
2) уроки усних вправ; 
3) уроки письмових вправ; 
4) уроки перевірки й оцінки знань, які проводяться після певного періоду навчання та наприкінці навчального року [8, c.160].

Сучасна дидактика в цілому зберігає розроблену К.Д. Ушинським  класифікацію уроків, але дещо її уточнює. Таким чином, В.Онищук виділяє такі типи уроків:

• урок засвоєння нових знань;
• урок формування умінь і навичок;
• урок застосування знань, умінь і навичок;
• урок узагальнення і систематизації знань;
• урок перевірки знань, умінь і навичок;
• комбінований урок. 

Урок засвоєння нових знань. Метою даного уроку є оволодіння учнями новим матеріалом. Для цього школярі повинні залучатися до розв'язання таких дидактичних завдань як засвоєння нових понять і способів дій, самостійної пошукової діяльності, формування системи ціннісних орієнтирів. Форми такого навчання можуть бути найрізноманітніші: лекція, пояснення вчителя з залученням учнів до обговорення окремих питань, евристична бесіда, самостійна робота з підручником, іншими джерелами, проведення експериментів, дослідів і т.д. Тому і види уроків, що використовують у межах цього типу уроку, є досить різноманітні: урок-семінар, кіно-урок, урок теоретичних і практичних самостійних робіт, комбінований урок.

Спільним для всіх цих  видів уроків є те, що час уроку  визначається на роботу учнів з новим  матеріалом, при цьому застосовуються різні прийоми активізації пізнавальної діяльності школярів: проблемний виклад нового матеріалу, використання вчителем яскравих прикладів, фактів, залучення  учнів до їх обговорення, підкріплення тих чи інших теоретичних положень власними прикладами і фактами, використання наочно-образного матеріалу і  технічних засобів навчання. Все це спрямовано на змістовне й глибоке роз'яснення нового матеріалу учителем, вміння підтримувати увагу і розумову активність учнів при роботі з ним.

Спільним є й те, що на уроці, в процесі вивчення нового матеріалу, здійснюється й робота, спрямована на впорядкування і закріплення раніше засвоєного. Адже неможливо вивчати новий матеріал, не пригадуючи, не аналізуючи пройдений матеріал, не спираючись на нього.

Урок формування умінь і навичок. Основні дидактичні завдання, які розв'язуються на цих уроках наступні:

а) систематизація і узагальнення нових знань;

б) повторення і закріплення  раніше засвоєних знань;

в) застосування знань на практиці для поглиблення і розширення раніше засвоєних знань;

г) формування умінь і  навичок;

д) контроль за вивченням  навчального матеріалу і вдосконаленням знань, умінь і навичок. 

Видами цього типу уроків є:

а) уроки самостійних робіт (репродуктивного типу – усних і письмових

 вправ);

б) урок-лабораторна робота;

в) урок практичних робіт;

г) урок-екскурсія;

д) урок-семінар.

Відзначені види уроків формування умінь і навичок свідчать про  те, що організація навчальної діяльності учнів на уроці передбачає одночасно  з повторенням і застосуванням  знань в дещо зміненій ситуації, і систематизацію знань, і закріплення, зміцнення умінь і навичок, їх удосконалення не лише в межах  навчальної теми, а й на рівні  інших тем курсу та предметів. При плануванні уроку разом з повторенням можна організувати і контроль, і систематизацію знань.

Урок узагальнення і систематизації знань покликаний вирішувати два дидактичні завдання: 1) встановлення рівня оволодіння учнями теоретичними знаннями і методами пізнавальної діяльності з вузлових питань програми, які мають вирішальне значення для оволодіння предметом в цілому, і 2) перевірка та оцінка знань, умінь і навичок, учнів з усього програмного матеріалу, який вивчається протягом тривалого періоду — чверті, півріччя і за весь рік навчання.

Уроки узагальнення і систематизації передбачають усі основні види уроків, які використовуються в межах  усіх п'яти типів уроків. Специфікою їх є те, що вчитель щоразу при  підготовці і проведенні уроку заздалегідь  визначає питання-проблеми для повторення, вказує учням джерела, якими необхідно  скористатися, задає завдання для  колективно-групового їх виконання  поза уроками, проводить оглядові лекції, консультації як групові, так і індивідуальні, дає рекомендації щодо виконання  самостійної роботи.

Комбінований  урок – найбільш розповсюджений тип уроку в існуючій практиці роботи школи. На ньому вирішуються дидактичні завдання усіх попередніх трьох типів уроків, тому він отримав назву комбінований урок. Основними елементами цього уроку, які складають його методичну підструктуру, є:

а) організація учнів до заняття;

б) повторення і перевірка  знань учнів, виявлення глибини  розуміння і ступеня тривалості всього вивченого на попередніх заняттях та актуалізація необхідних знань і способів діяльності для наступної роботи, спрямованої на осмислення нового навчального матеріалу;

в) пояснення вчителем нового матеріалу і організація роботи учнів з метою його осмислення і засвоєння;

г) первинне закріплення  нового матеріалу і організація  роботи, спрямованої на вироблення в учнів умінь і навичок  застосування знань на практиці;

д) визначення домашнього завдання та інструктаж щодо його виконання;

е) підведення підсумків уроку з виставленням оцінок за роботу окремим учням протягом всього уроку.

Відзначені компоненти методичної підструктури комбінованого уроку  в залежності від характеру навчальної ситуації і педагогічної майстерності вчителя взаємодіють між собою  і часто переходять один в одного, змінюють свою послідовність в залежності від організації навчального  процесу. При цьому структура комбінованого уроку стає гнучкою, рухливою. Це дозволяє вчителеві уникнути шаблону, формалізму.

У процесі вивчення нового матеріалу можна відразу організувати його закріплення і використання, а при закріпленні здійснити  контроль знань, умінь і навичок, а також розвиток навичок використання цих знань в різних, у тому числі й нестандартних ситуаціях. Така комплексна взаємодія між структурними елементами комбінованого уроку робить його багатоплановим і змушує вчителя оптимально регламентувати час уроку на окремих його етапах. Не можна допускати, щоб перевірка знань учнів займала 20 - 25, а то й 30 хвилин, а на засвоєння нової теми залишалася 15 - 20 хвилин.

Ефективність і результативність комбінованого уроку залежить від  чіткого визначення цільових компонентів  уроку, від відповіді вчителя  на питання про те, чого він повинен  навчити учнів, як використати заняття  для розумної організації їх діяльності.

Уроки контролю і  корекції знань, умінь і навичок призначаються для оцінки результатів навчання, рівня засвоєння учнями теоретичного матеріалу, системи наукових понять навчального курсу, сформованості умінь і навичок, досвіду навчально-пізнавальної діяльності школярів, встановлення діагностики рівня навчання учнів і запровадження в технологію навчання тих чи інших змін, корекції. Видами даних можуть бути: усне опитування (фронтальне, індивідуальне, групове), письмове опитування, диктанти, перекази, розв'язування задач і прикладів і т.д.; залік; залікова практична (лабораторна) робота; практикуми; контрольна самостійна робота; екзамени. Всі ці та інші види уроків проводяться після вивчення цілих розділів, великих тем навчального предмету. Найвищою формою підсумкової перевірки і оцінки знань учнів, рівня їх підготовки є екзамен з курсу в цілому. На уроках контролю найбільш яскраво виявляється ступінь готовності учнів застосувати свої знання, уміння і навички в пізнавально-практичній діяльності в різних ситуаціях навчання.

Після проведення уроків контролю і корекції знань, умінь і навичок, проводиться спеціальний урок з аналізу і виявлення типових помилок, недоліків у знаннях, уміннях і навичках учнів, в організації їхньої навчально-пізнавальної діяльності, які необхідно виправити на наступних уроках; вноситься необхідна корекція в діяльність учнів і вчителя.

Методична підструктура уроків контролю знань, умінь і навичок, як правило, передбачає: вступну пояснювальну частину (інструктаж учителя і психологічна підготовка учня до виконання майбутньої роботи); основну частину – самостійна робота учнів, оперативний контроль, консультації вчителя; підсумкову частину  – орієнтація учнів у вивченні нового матеріалу.

Інколи уроки цього  типу мають такі елементи: організаційна  частина, пояснення завдань учителем, відповіді на запитання учнів, виконання  учнями завдань, здача виконаного завдання (або перевірка), завдання додому, закінчення уроку[12, c.59].

Однак, будь-яка методична  підструктура кожного типу уроку  завжди повинна втілювати в собі актуалізацію раніше засвоєних знань  і способів діяльності, формування нових понять та способів діяльності і використання знань, умінь і навичок. Варто мати на увазі, що перелічені типи уроків у "чистому" вигляді рідко зустрічаються у практиці роботи вчителів. Так чи інакше, функції одного типу уроку часто вплітаються в структуру іншого типу уроку. Різниця полягає лише в тому, що кожний відзначений нами тип уроку відрізняється домінуванням певної функції, а решта функцій інших типів уроку мають допоміжний характер. Тому класифікація уроків продовжує залишатися однією з найактуальніших проблем дидактики.