Організація педагогічного спілкування з учнями в умовах професійного навчання

1. службове (ділове);

2. повсякденне (побутове);

3. переконливе;

4. ритуальне;

5. міжкультурне (міжетнічне) і інще [15,8].

Майже всім видам людського спілкування властива  емоційна і суб'єктивна  упередженість. Визнання в любові відноситься  до такого роду спілкування. Упередженість виявляється в багато яких сферах життя. Релігійні і національні упередження, стереотипи, забобони, обивательська думка, різні чутки, циркулюючі в  навколишньому світі, - все це є эмоційно- оцінною інформацією. Вона може виконувати не тільки позитивну, але і негативну роль. Яскравий приклад - анонімка, тобто  повідомлення звичайно  помилкової  інформації без вказівки автора. В своїх пристрастях неважко перейти розумну міру. Дитину можна хвалити, але можна її і захвалювати. Можна встановити в класі строгу дисципліну, а можна - паличну і т.д. Постійний перекіс -  в позитивну або негативну сторону - завжди має шкідливі наслідки. Діти, яких хвалять батьки, вчителі і ровесники, швидше за все, матимуть високу самооцінку, а ті,  яких всі критикують або ображають - низьку. У перших  поступово формується відчуття переваги і  зарозумілість, а у других - комплекс неповноцінності і занижена самооцінка. З тих дітей, яких в сім'ї і в школі не перехвалили і не принижували зростають люди, які добре ладнають  з іншими людьми, правильно сприймають критику, чесні і відкриті. Якість сімейного життя визначають якості всього подальшого життя людини. Психологи-консультанти  по  проблемах сім'ї підкреслюють важливість відвертого спілкування вдома. У вдалих сім'ях  родичі вільно говорять як  про позитивні емоції  (любов, радість), так і про негативні (гнів, страх, розчарування).

 

 

           

 

 

1.5 Особливості педагогічного спілкування у ПТНЗ

 

 

ПТНЗ відрізняється від школи вмістом навчання і виховання, зміною їх форм. Основна функція ПТНЗ – формування особи фахівця. І цій меті має бути підпорядковане спілкування викладачів і студентів. Система педагогічного спілкування в ланці «викладач – студент» якісно відрізняється від шкільного самим фактом їх приєднання до загальної професії, а це значною мірою сприяє зняттю вікового бар'єру, що заважає плідній спільній діяльності.

У системі вузівського  педагогічного спілкування поєднуються  два чинники:

1. взаємини ведений – ведучий;
2. взаємини співпраці виучуваної і повчальної.

Основні вимоги до стосунків  «викладач – студент», «студент – студент» можна сформулювати таким  чином:

1. взаємодія чинників співпраці і відомості про організації виховного процесу;
2. формування духу корпоративності, колегіальності, професійної спільності з педагогом;
3. орієнтація системи педагогічного спілкування на дорослу людину з розвиненою самосвідомістю і тим самим подолання авторитарної виховної дії;
4. використання професійного інтересу студентів як чинника управління вихованням і навчанням і як основи педагогічної і виховної роботи.

Такий стиль формується під впливом двох активних чинників:

• захопленості наукою, предметом;
• прагнення перетворити зону наукового пошуку на матеріал педагогічної дії, так званого педагогічного відчуття [9,2].

 

 

  

 

1.6 Психолого-педагогічні проблеми спілкування при навчанні

 

 

Використання інформаційно-комунікаційних технологій є новим рівнем опосередкування  розумової, творчої, комунікативної і  виконавської діяльності і веде до корінної перебудови різних сторін діяльності, включаючи учбову і повчальну. У психології факт зв'язку діяльності і спілкування констатується дослідниками. Відомий соціальний психолог Г.М. Андрєєва вважає, що за допомогою спілкування діяльність організовується і розвивається.Як правило, при цьому розглядаються три взаємозв'язані сторони спілкування: комунікативна, інтерактивна і перцептивна. Комунікативна сторона відображає факт обміну інформацією між тими, що спілкуються, інтерактивна - факт організації взаємодії, перцептивна - факт встановлення взаєморозуміння.

Ефективність педагогічної дії при дистанційній формі навчання за допомогою комп'ютерних телекомунікаційних мереж неможливо зрозуміти поза особливостями спілкування між  повчальним і виучуваним. Тут поважно  знайти дороги вирішення проблем, обумовлених тим, що:

• інформація в процесі спілкування не лише передається, але і формується, уточнюється, розвивається;
• вербальне спілкування реалізується за допомогою фактичного, інформаційного, дискусійного типів діалогів;
• органічним доповненням вербальної мови є вживання невербальних засобів спілкування, таких, як:
• кінесіка (жести, міміка, пантомимика);
• паралінгвістика (якість голосу, його діапазон, тональність) і екстра лінгвістика (включення в мову пауз, сміху, покашлювань і тому подібне);
• проксеміка (просторова і тимчасова організації спілкування - хронотипи "вагонного попутника", "лікарняної палати" і тому подібне);
• візуальне спілкування (контакт очима);
• інтерактивна сторона спілкування виявляється в спільній діяльності;
• в процесі спілкування має бути присутнім взаєморозуміння між його учасниками.

Залучає не лише можливість забезпечення оперативного зворотного зв'язку між виучуваним і повчальним на відстані по мережі, збільшення числа "мір свободи" у виборі "маршруту", темпу і вмісту навчання, засобів надання знань, але і постійна актуалізація учбового матеріалу з найменшими витратами. У зв'язку з ідеями індивідуалізованого і розвиваючого навчання, особливий інтерес представляють педагогічні для психологотипу функціональні можливості використання засобів інформаційно-комунікаційних технологій в навчанні. На відміну від традиційного навчання, де виучуваний розглядається одночасно і як суб'єкт, і як об'єкт освітнього процесу, при дистанційному навчанні завдяки комп'ютеру він виступає лише як суб'єкт.

Найбільш ефективними  є форми дистанційного навчання, орієнтована на розвиненіші компоненти самоосвіта: мережеві олімпіади, конкурси, мережеві спецкурси, конференції.

Для організації систем дистанційного навчання необхідно  зважати на специфіку педагогічного для психологотипу чинника спілкування в мережі як особливого вигляду комунікації, що з'явився в умовах сучасного інформаційного середовища.

Специфічні бар'єри, що виникають в процесі людської комунікації, які носять соціальний або психологічний характер при дистанційному спілкуванні зникають зовсім, або зменшується їх значущість.

Оцінка ефективності комунікаційної взаємодії утруднена  у зв'язку з відсутністю ряду "фонових" компонент, супроводжуючих звичайну комунікацію. Це наводить кінець кінцем до гальмування процесу корекції навчання.

Оскільки учбово-виховний процес єдиний, то актуальним є розгляд  особливостей організації виховання  при дистанційному навчанні [15,13].

 

 

 

 

 

Розділ 2  Структура, етапи й основні стилі педагогічного спілкування з учнями.

1. Структура педагогічного спілкування

 

 

Дослідження в області  педагогічної психології показують, що значна частина педагогічних труднощів  обумовлена не стільки недоліками наукової і          методологічної підготовки викладачів, скільки деформацією сфери професійно-педагогічного спілкування.

Педагогічне спілкування  – специфічна форма спілкування, що має свої особливості і що в  той же час підкоряється загальним  психологічним закономірностям, властивим  спілкуванню як формі взаємодії  з іншими людьми, що включає комунікативний, інтерактивний і перцептивний компоненти.

Педагогічне спілкування  – сукупність засобів і методів, що забезпечують реалізацію цілей і  завдань виховання і навчання і що визначають характер взаємодії  педагога і що вчаться [5,8].

Людські взаємини, в т.ч. і в учбовому процесі, повинні будується на суб'єктній для суб'єкта основі, коли обоє сторони спілкуються на рівних, як особи, як рівноправні учасники процесу спілкування. При дотриманні цієї умови встановлюється не міжролевий контакт «викладач – студент», а міжособовий контакт, в результаті якого і виникає діалог, а значить, і найбільша сприйнятливість і відвертість до дій одного учасника спілкування на іншого. Створюється оптимальна база для позитивних змін в пізнавальній, емоційній, поведінковій сферах кожного з учасників спілкування. Т.ч., заміна міжролевого спілкування спілкуванням міжособовим сприяє відходу від формалізму і догматизму в навчанні.

Основні форми педагогічної діяльності протікають в умовах спілкування. Вміст спілкування складає обмін інформацією, але цим спілкування не вичерпується. Найважливішою стороною спілкування є прагнення зберегти подобу однієї людини в іншому, транслювати себе в іншого через спільну діяльність. Це вже особове спілкування. Люди, що спілкуються, прагнуть поділитися своїм буттям з іншими, обговорити якісь події, обоє сторони, що хвилює. Це - особова взаємодія в спільній діяльності викладача і студента. У цьому сенсі спілкування виступає як найважливіший інструмент вирішення учбово-виховних завдань.

Спілкування виступає в  трьох аспектах:

• як засіб вирішення учбових завдань;
• як система соціально-психологічного забезпечення виховного процесу;
• як спосіб організації взаємин викладачів і студентів, в якому поєднуються навчання і виховання;
• як процес виховання особи і творчої індивідуальності.

Викладач вузу з'являється  як ініціатор і керівник процесу  спілкування, суть якого складають  система, прийоми і навики взаємодії  педагога і студентського колективу, вмістом якого є обмін інформацією, учбово-виховна дія, організація взаємин і трансляція особи педагога виучуваним.

Дослідження проблем  комунікації в учбовому процесі  дають можливість виділити наступну структуру педагогічного спілкування, органічно пов'язану з творчою  роботою викладача.

Етапи педагогічного  спілкування:

1. Прогностичний етап: в процесі моделювання педагогом спілкування з групою, потоком в процесі підготовки до педагогічної діяльності здійснюється планерування комунікативної структури майбутньої діяльності відповідно:
• педагогічним цілям і завданням;
• загальній педагогічній і етично-психологічній ситуації в аудиторії;
• творчій індивідуальності самого педагога;
• індивідуальним особливостям студентів;
• пропонованій системі методів навчання і виховання.
2. Початковий період спілкування: організація безпосереднього спілкування з аудиторією, групою. Найважливішими елементами цього етапу є:
• конкретизація спланованої моделі спілкування;
• уточнення умов і структури майбутнього спілкування;
• здійснення початкової стадії безпосереднього спілкування.
3. Управління спілкуванням в педагогічному процесі, що розвивається. Окрім дидактичних і методичних вимог до лекції, існує ряд соціально-психологічних вимог до неї:
• становлення психологічного контакту з групою для передачі інформації і її особового сприйняття студентами;
• розробка психологічно обґрунтованої партитури лекції;
• створення обстановки колективного пошуку і спільних роздумів;
• управління пізнавальною діяльністю студентів;
• єдність ділового і особового аспектів;
• цілісна, педагогічно доцільна система взаємин педагога і студентів.
4. Аналіз здійсненої системи спілкування і моделювання спілкування в майбутній діяльності.

 

 

 

2.2 Стилі і моделі спілкування викладача ПТНЗ

 

 

Вища школа пред'являє  високі вимоги до психологічного клімату  кафедри, факультету, вузу в цілому, що реалізовується в повсякденному педагогічному спілкуванні. Формування власного індивідуального стилю спілкування із студентами пов'язане з розвитком творчої індивідуальності професорів, доцентів, викладачів.

Важливим завданням  початкуючого вузівського педагога є пошук оптимального для цілей виховання власного індивідуального стилю спілкування із студентами. Його виробленню сприяють такі прийоми:

• включення студентів в початкові форми дослідницької діяльності;
• створення форм спільного спілкування для кращої особової соціалізації студентів, участь в засіданнях кафедри, конференціях, лекціях серед населення, виступи у пресі і т.д.;
• спільна науково-дослідна робота;
• спільні контакти, що не регламентуються, неофіційні, бесіди про науку, мистецтво, професію, книги;
• участь професорсько-викладацького складу в студентському дозвіллі (огляди, олімпіади, конкурси, «круглі столи»).

Педагогічна дія має  бути систематичною і безперервною, переходячи від учбово-орієнтованого  до науково-пошукового, від офіційно-регламентованого до неофіційно-довірчого спілкування. Особливі вимоги пред'являються до етико-психологічної основи взаємодії ученого-педагога і студентів. У цьому плані важливу роль грають індивідуально-типологічні характеристики або стиль спілкування. У стилі знаходять вираження:

• особливості комунікативних можливостей педагога;
• досягнутий рівень взаємин;
• творча індивідуальність педагога;
• особливості студентського колективу.
• Стиль спілкування втілює соціально-етичні установки суспільства, вузу, він відображає особовий і педагогічний рівень педагога, його емоційно-психологічні особливості. Оптимальний стиль спілкування – це спілкування, що ґрунтується на захопленості викладача і студентів спільною діяльністю, відображає саму специфіку формування особи фахівця у вузі і взаємодію соціально-етичних установок педагога і навиків професійно-педагогічного спілкування, що втілює в собі [15,14].

2.3 Структура особистісно-групового педагогічного спілкування