Організація педагогічного спілкування з учнями в умовах професійного навчання

В значній мірі успіх професійної діяльності представників багатьох професій залежить від рівня культури професійного спілкування. В першу чергу це стосується професії педагога, психолога, соціального працівника.Що стосується вiтчизняної науки, то проблема спiлкування почала дослiджуватися ще в 20-i роки, але спочатку в досить вузькому науковому просторi - лiнгвiстицi, естетицi. Розвиток в 60-i роки соцiальної психологiї дав поштовх i до нових дослiджень рiзних аспектiв проблеми спілкування [8,9].

1.2 Мовлення як форма спілкування

Мовленнєва поведінка, на думку І.А.Зимньої, [17, 4]. проявляється в манері, характері мовленнєвих дій, включаючи соматичну активність. Мовленнєва поведінка, як і інші види соціальної діяльності перебуває під контролем суспільства. Перш за все, вона підпорядкована загальноприйнятим нормам літературного мовлення – орфоепічним, лексичним, фразеологічним, морфологічним, синтаксичним. Культура мовленнєвої поведінки зумовлена доцільним вибором і організацією мовленнєвих засобів, які в кожній конкретній ситуації спілкування при дотриманні лінгвістичних і етичних норм дозволяють ефективно вирішувати комунікативні задачі. Однак, кожний акт професійної комунікативної взаємодії вимагає нестандартної мовленнєвої творчості, оскільки будується з врахуванням багатьох обставин – ситуацій спілкування, індивідуальності партнера по спілкуванню, його емоційного стану, характеру відносин, які склалися між партнерами і т.д. Соціальному педагогу в процесі спілкування необхідна постійна корекція своєї поведінки в зв'язку з отримуваною зворотньою інформацією від партнера по спілкуванню – вербальною і невербальною. Суттєвими ознаками культури поведінки будь-якої людини, а тим більше соціального педагога, є використання системи національно-специфічних стереотипів, стійких форм спілкування, призначених для встановлення і підтримання контактів [13,2]. В процесі спілкування соціальний педагог покликаний створювати відповідну комунікативну обстановку, яка б стимулювала мовленнєву активність учня. Важливо не вишукувати помилки чи неточності у висловлюваннях, а виражати дійсний інтерес до обміну інформацією, підкреслювати достоїнства, не наполягати на негайних відповідях, дати можливість подумати, не перебивати.Важливою характеристикою вербальної і невербальної поведінки є стиль мовлення. В соціолінгвістиці, як відомо, розрізняють дві основні його різновидності: офіційний і неофіційний. Функціональні стилі мовленнєвої поведінки відрізняються один від одного вибором лексики і експресивних засобів. Соціальний педагог повинен володіти гнучкістю переходу від одного стилю до другого, враховуючи конкретну ситуацію спілкування. Безперечно, для вироблення індивідуального стилю мовленнєвої поведінки фахівця соціальної роботи необхідний досить тривалий період часу. Індивідуальний стиль мовленнєвої поведінки проявляється у певній манері самовираження – лексиці, інтонації, міміці, пантоміміці. Разом з тим, професійна етика передбачає певну мовленнєву дисципліну, неухильне дотримання літературних норм, які не дозволяють використовувати діалектизми, жаргони і т.д. як у формальному, так і в неформальному спілкуванні.

Імпровізаційність - невід'ємний  елемент мовленнєвої поведінки  фахівця. Форми мовленнєвої імпровізації можуть бути найрізноманітнішими, починаючи  із питання, жарту, який знімає нервову напругу, і закінчуючи монологом, необхідність якого диктується конкретною потребою. Сила професійної мовленнєвої імпровізації полягає не тільки у раптовості тих чи інших реакцій, але в їх оптимальності і результативності. Однією з важливих детермінант мовленнєвої поведінки є уміла організація діалогу, що дозволяє ефективно вирішувати різноманітні завдання: досягати взаєморозуміння, виявляти різні підходи в тлумаченні дискусійних проблем, створювати ситуації вільного вибору особистісної позиції, на основі зворотнього зв'язку вносити корективи в свої дії. Крім імпровізаційності, діалогічності важливою є експресивність, яка дозволяє посилити виразність слова. Культура мовленнєвої поведінки передбачає осмислення своїх експресивних проявів, їх критичну самооцінку і свідоме використання можливостей мови у спілкуванні [13,10]. Відмічено, що у багатьох людей проявляється стереотипність емоційного самовираження, що є небажаним. Експресивність мовленнєвої поведінки зумовлена використанням виразних засобів різних рівнів.На лексико-семантичному рівні вона залежить від вибору слів. Вираженню емоцій при цьому сприяють вигуки, частки, сполучники. На синтаксичному рівні мовленнєва експресія зв'язана з використанням окличних, спонукальних конструкцій, незавершених речень, риторичних запитань, анафор (повторення слова чи граматичної конструкції на початку речення), епіфор (повтор слова чи словосполучення в кінці речення), інверсії. Засобом виразності мовлення виступає образність і метафоричність слова, тобто оперування мовленєвими формами, які мають переносний смисл. Експресивність усного слова зумовлена комплексом невербальних проявів – інтонаційних, мімічних, жестикуляційних. Значення невербальних комунікацій надзвичайно велике, оскільки вони можуть виконувати всі основні функції мовленнєвих знаків і фактично замінити значну частину усного мовлення. Все вищесказане стосується так званої комунікативної техніки. Пiд технiкою спiлкування або комунiкативною технiкою слiд розумiти сукупнiсть засобiв (прийомiв), якi використовуються в процесi спiлкування з метою досягнення бажаних результатiв спілкування. Комунiкативна технiка є, фактично, основою педагогiчної технiки. Педагогiчна технiка - це комплекс умiнь, який допомагає вчителю глибше, повнiше, талановитiше виразити себе, досягти оптимальних результатiв у педагогiчнiй дiяльностi. Це - умiння педагогiчного спiлкування, технiка i культура мовлення, мiмiка, пантомiмiка, професiйна саморегуляцiя педагогом свого психiчного стану i т.п [8,2]. Що є важливiшим у педагогiчному спiлкуваннi: досконале володiння технiкою спiлкування, чи здатнiсть встановлювати вiдносини на стратегiчному рiвнi? Якщо допустити, що ефективнiсть спiлкування в першу чергу визначається технiкою, тобто володiнням комунiкативних знань, умiнь, навичок, то бiльшiсть педагогiв не дуже б вiдрiзнялися за рiвнем ефективностi педагогiчного спiлкування. Ця рiзниця могла б хiба що залежати вiд досвiду. Адже в професiйнiй пiдготовцi вчителя, на жаль, дуже мало мiсця i часу вiдводиться технiцi педагогiчного спiлкування. Бiльшiсть умiнь i навичок педагоги отримують стихiйно, з досвiдом, в процесi педагогiчної дiяльностi. Отже, логiчно було б допустити, що педагоги, якi працюють в школi тривалий час, володiють бiльшою комунiкативною компетентнiстю, спiлкуються бiльш ефективно. В якiйсь мiрi це дiйсно так, але прямого зв'язку тут, безперечно, нема. У багатьох випадках молодi педагоги досягають бiльшої ефективностi у спiлкуваннi, нiж їх старшi колеги. Очевидно, це можна пояснити тим, що рiзнi люди по-рiзному набувають комунiкативного досвiду. Вони вiдрiзняються за рiвнем компетентностi в силу рiзних комунiкативних установок, вiдмiнностей в особистiсно-емоцiйнiй сферi, тобто вiдмiнностей в базових стратегiчних орiєнтацiях. Деякi орiєнтацiї сприяють оволодiнню необхiдними умiннями i навичками спiлкування, i таким чином пiдвищують ефективнiсть спiлкування, iншi ж перешкоджають успiшному формуванню комунiкативної компетентностi. В той же час, безперечно, самi по собi особистiснi властивостi, установки, орiєнтацiї, не завжди забезпечують повну ефективнiсть спiлкування без застосування відповідної технiки спiлкування.Мовлення вчителя повинне забезпечувати вирішення завдань навчання та виховання школярів, тому перед ним (мовленням) стоять, крім загальнокультурних, і професійні, педагогічні вимоги. Вчитель несе соціальну відповідальність і за зміст, якість свого мовлення, і за його наслідки. Ось чому мовлення вчителя є важливим елементом його педагогічної майстерності. Вираз "мовлення вчителя" ("педагогічне мовлення") вживають, коли мова йде про усне мовлення педагога. Під усним мовленням розуміють як сам процес говоріння, створення усних висловлювань, так і результат цього процесу – усні висловлювання. Педагогічне мовлення має на меті забезпечити:

а) продуктивне спілкування, взаємодію між педагогом та вихованцями;

б) позитивний вплив вчителя  на свідомість, почуття учнів з  метою формування, кореляції їх переконань, мотивів діяльності;

в) повноцінне сприйняття, усвідомлення і закріплення знань  у процесі навчання;

г) раціональну організацію  навчальної та практичної діяльності вчителя.

З виразом "педагогічне  мовлення" тісно пов'язане поняття "комунікативна поведінка вчителя". У сучасній літературі – це не просто процес говоріння, передачі інформації, а така організація мовлення і  відповідної йому поведінки вчителя, які впливають на створення емоційно-психологічної атмосфери спілкування педагогів та учнів, на характер їх взаємовідносин, на стиль їх роботи. Для характеристики комунікативної поведінки вчителя мають значення:тон мовлення; виправдане використання оціночних суджень; манера спілкування з учнями; характер міміки, рухів, жестів, що супроводжують мовлення. Усне мовлення вчителя існує в двох різновидах:а) монологічне мовлення (розповідь, шкільна лекція, коментар, тлумачення (правил, знаків, термінів), розгорнуті оціночні судження (мотивація шкільної оцінки під час оцінювання знань; оцінка поведінки, позанавчальної діяльності учня); діалогічне мовлення (виду бесіди з учнями, які побудовані в формі питань та відповідей). Окрім того, у шкільній практиці виникають ситуації, коли необхідно обмінятися привітаннями, оцінками, висловлюваннями між учнями та вчителями під час зустрічі, а також спільне обговорення певних навчальних проблем, вчинків, норм поведінки. У таких ситуаціях спостерігається переплетення форм усного мовлення. Щоб сприяти успішному виконанню педагогічних завдань, мовлення вчителя повинне відповідати певним вимогам, тобто мати певні комунікативні якості. Так, вимога правильного мовлення педагога забезпечується його нормативністю (відповідністю мовлення педагога до норм сучасної літературної мови – акцентологічних, орфоепічних, граматичних та інших), точністю слововживання; вимога виразності мовлення – його образність, емоційність, яскравість [6,7].

Взагалі, поняття культури мовлення вчителя визначається такими його комунікативними якостями:

• правильність;
• термінологічна точність;
• доречність;
• лексичне багатство;
• виразність;
• чистота.

Якщо звернутися до робіт  вчених, що досліджують проблему комунікативних якостей педагогічного мовлення, то можна уявити собі ідеальну модель мовлення сучасного вчителя. Це перш за все, мовлення правильне, що відповідає нормам сучасної літературної мови, точне, зрозуміле. Мовлення яке не допускає використання жаргонізмів, вульгаризмів та просторічних слів. Мовлення багате, лексично різноманітне, що відповідає цілям та умовам педагогічного спілкування. Педагогічно доцільне мовлення характеризують логічність, переконливість, спонукальність. Його інтонації, мелодичний рисунок різноманітні та виразні, ритм і темп оптимальні для кожної конкретної ситуації спілкування.

Вимоги до комунікативних якостей мовлення вчителя зумовлені  його педагогічними функціями. Основні педагогічні функції мовлення вчителя:

• забезпечення повноцінної презентації (передачі) знань;
• забезпечення ефективної навчальної діяльності школярів;
• забезпечення продуктивних взаємовідносин між учителем та учнями.
• особливості усного педагогічного мовлення як одного з видів мовлення публічного:
• адресний характер мовлення вчителя (воно звернене до учнів);
• зміст такого мовлення приймається учнями з двох каналів – звукового (через слово, інтонацію) та візуального (через міміку, жести, рухи вчителя);
• імпровізаційний характер усного педагогічного мовлення [11,13].

Шляхи вдосконалення  мовлення майбутнього вчителя:

• самоконтроль та розвиток культури мовлення, створення для себе установки на оволодіння правильним літературним мовленням у всіх ситуаціях мовленнєвого спілкування;
• самоконтроль та розвиток умінь виразного мовлення;
• розвиток загальних психологічних особливостей особистості, що створюють передумови для успішного оволодіння мовленнєвими навиками та вміннями.

Засвоєння норм літературної мови – тривалий процес, який починається  з раннього дитинства і триває впродовж всього свідомого життя. Тому не лише бездоганне знання свого предмета, не лише педагогічна майстерність, досконалість методичних прийомів, але й словесно-естетичний рівень педагогічних знань формує особистість учня.

1.3 Особливості педагогічного спілкування

Педагогічне спілкування завжди цілеспрямоване. При цьому сам педагог ніби знаходиться одночасно в декількох "площинах": він безпосередньо взаємодіє з партнером, спостерігає за собою і своїми діями з позицій їх "професійної відповідності" (рефлексивний контекст спілкування), тримає на контролі свідомості ціль, яку прийняв найпершою і одночасно оцінює доцільність її збереження або заміни на нову (раціональний контекст спілкування). Таким чином, часто педагогічне спілкування є засобом вирішення власних навчальних або виховних завдань, ініціатором, організатором і головною керівною ланкою якого є вчитель [5,8]. Педагогічна діяльність має суттєвий вплив на розвиток особистості виконавця, зокрема на якості, які реалізуються у спілкуванні. Учителів з великим стажем роботи завжди можна впізнати за особливим голосовим тоном (вимогливим, владним або повчальним), за мімікою (вона чітко виражає оцінку дій партнера). Такі вчителі часто є категоричними і безапеляційними у висловлюваннях, схильні до нав'язування власної думки, намагаються подолати опір партнера, не зважаючи на його причини, прагнуть до надмірної нормативності поведінки тощо. Це є наслідком тривалої рольової взаємодії, в якій учитель виступає домінантною, авторитарною стороною з правом переваги, контролю, оцінки.Тому важливе для вчителя завдання - здійснювати постійне самоспостереження за своєю поведінкою в ситуаціях позарольового спілкування, щоб своєчасно вловити у ньому ті зміни, які можуть унаслідок цього закріпитися, стати стійким стилем спілкування. Не менш важливо враховувати і ті аспекти педагогічного спілкування, які торкаються інтересів учня. Специфіка праці вчителя полягає, крім всього іншого, ще і в тому, що в ситуаціях взаємодії він несе подвійне навантаження: повинен не тільки враховувати можливі дії партнера, але і розгортати спілкування таким чином, щоб воно мало навчальний, виховний та розвивальний ефект. Він повинен ураховувати ті можливі труднощі, які можуть виникнути у вихованця в процесі спілкування, і брати на себе ініціативу у спілкуванні та відповідальність за взаємодію [17]. Стиль спілкування, який задає вчитель, суттєво впливає на ставлення учнів до його навчального предмета. Надміру далека дистанція, яку встановлює вчитель між собою і учнями, часто призводить до того, що учні бояться звертатись до нього за поясненнями, приховують своє нерозуміння. Надто близька відстань, неформальні стосунки можуть викликати в учнів ілюзію необов'язковості, небажання глибоко засвоювати навчальний предмет. Конфліктні стосунки, які виникають зі вчителем, можуть призвести до ігнорування навіть його справедливих вимог. Необ'єктивність учителя до учня, не адекватно занижена оцінка його здібностей і знань, нетактовність у спілкуванні можуть викликати глибокі емоційні травми, внаслідок чого навіть після закінчення школи, вузу, в самостійній професійній діяльності звернення до відповідних знань може або блокуватись, або актуалізувати сліди пережитого.

1.4 Засоби спілкування

Спілкування завжди відображається в особливих формах та засобах  комунікації. Усі засоби спілкування  поділяються на дві групи: вербальні (мовні) і невербальні (немовні). Вербальні засоби комунікації реалізуються за допомогою мовних і письмових повідомлень. Мовна передача інформації здійснюється у процесі мовного діалогу, переговорів, презентацій, телефонної розмови, тоді, коли найбільший об'єм інформації передається голосом. Мова, як головний інструмент людського спілкування або вербальна комунікація, спирається на використання людьми звукової та письмової мови, за допомогою якої найбільш повно передається семантичний бік інформації, його зміст. Успіх та ефективність мовного впливу в значному ступені визначається її змістовністю, багатством мовних засобів, культурою, виразністю мови. У мовному спілкуванні велике значення відіграють такі якості мови як: інтонація, гучність, темп, наголос, паузи. У безпосередньому усному вербальному  виділяють ключові слова, підкреслюють сенс фрази[6,13]. Люди довіряють більше інтонації, ніж об'єктивному мовному виразу. Інтонація також використовується для вираження емоцій. Усе це слугує додатковою інформацією, яка відображає ставлення до співрозмовника та до того, хто передає повідомлення. Мовлення є найуніверсальнішим засобом комунікації, оскільки при передачі інформації за допомогою вимови найменше втрачається зміст повідомлення. Одна з найважливіших проблем цього типу спілкування - розуміння. Розуміння сенсу і значень слів залежить від розуміння понять, від обізнаності досвіду, спрямованості, ціннісних орієнтацій партнерів. За допомогою слів люди програмують свою поведінку і поведінку інших. Варто пам'ятати, що слова-"агресори" (претензія, дурниця і т.п.) практично завжди сприймаються негативно і викликають зворотню агресію партнера. Вербальне спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, усним і письмовим. Письмові засоби комунікації реалізуються через документи у формі листів,розпоряджень, наказів, інструкцій, положень. Не зважаючи на багатство слів, які спроможні передавати різноманітні відтінки переживань людини, важливим є і невербальний бік спілкування. Невербальні або експресивні засоби комунікації, стан людей, їхні стосунки,наміри, особливості характеру, які виявляються у міміці, жестах, позах, ході,манері триматися, навіть у дистанції, на якій знаходяться один від одного індивіди, що спілкуються, вираз їх очей. Людство винайшло безліч видів і способів комунікації. Це усна і письмова мова, штучні мови типу азбуки Морзе, мови комп'ютерного програмування, а також технічні види зв'язку: радіо, телеграф, телебачення. Штучні помічники людини істотно перевершують природні. Людська мова, тобто звукова мова - це система фонетичних знаків, включаюча два елементи: лексичний і синтаксичний. Розмовна мова за сотні тисяч років удосконалилася за своїм змістом, але і за технічними способами вимовлення звуків він залишився, практично очевидний: ускладнилася граматика і семантика мови, прийоми ораторської майстерності, мови багато яких народів прогресували у бік більшої благозвучності, виразності, різноманітності. Мова є самим універсальним засобом спілкування в людському суспільстві. Вважається, що завдяки ній найменше втрачається значення повідомлення. Залежно від характеру і змісту виділяють наступні форми спілкування: