Методи дослідження в дидактиці

1.2.2. Види педагогічних  спостережень

Педагогічні спостереження  мають чимало ознак, кожна з яких може слугувати підставою для  їх групування за видами, що можна представити  такою схемою:

За обсягом спостереження  можуть бути загальні й окремі, які  ще називають тематичними.

Загальні спостереження  передбачають виявлення комплексу  педагогічних явищ, які в сукупності дозволяють оцінити якість навчально-виховного  процесу, його результати. Вони провадяться  за багатьма показниками й охоплюють  велику кількість учасників дослідження. За допомогою таких спостережень можна оцінити не тільки загальну спрямованість навчально-виховного процесу, але і його окремі сторони.

Окремі (тематичні) спостереження  обмежені вузькими рамками об’єкта  дослідження. На ті спостереження цілісного навчально-виховного процесу виокремлюється певне (окреме) педагогічне явище, яке буде піддане детальнішому аналізу й оцінці. Це створює кращі можливості для його глибокого і різнобічного вивчення. Наприклад, об’єктом спостереження може бути: поведінка учнів.

Виокремлення окремого педагогічного  явища із контексту навчально-

виховного процесу не передбачає його повної ізоляції від інших компонентів  заняття. Наприклад, спостерігаючи поведінку учнів, не можна залишити поза увагою поведінку педагога, оскільки вона значною мірою визначає діяльність учнів, а отже, і їхню поведінку.

За програмою спостереження  можуть бути:  розвідувальні й основні.

Розвідувальні спостереження  не мають чітко розробленої програми і є, зазвичай, попередніми. Тому в  процесі проведення їх програма трансформується. В неї вводять нові положення  і вилучають попередньо передбачені.

Такі спостереження проводяться, зазвичай, для уточнення і поглиблення  гіпотези дослідження і його методики. В процесі проведення відпрацьовують техніку і процедури основного  спостереження, форм фіксації його результатів  тощо.

За наслідками спостереження  можуть виникнути нові ідеї і думки  щодо подальшого дослідження, його окремих аспектів і підходів до вирішення завдань та визначення мети й це чи не найбільша цінність розвідувального спостереження.

Основні спостереження проводяться  за чітко розробленою програмою  і загальнодоступними засобами фіксації результатів, що дозволяє залучати до спостережень помічників, яким доручають фіксувати беззастережно видимі події і факти за принципом "так", "ні" та реєструвати їх у протоколах, що не вимагають уточнень. Зрозуміло, що помічники повинні бути добре теоретично підготовлені і мати необхідні практичні вміння.

За стилем розрізняють: внутрішні (включені) спостереження і зовнішні (збоку).

1. Внутрішні (включені) спостереження передбачають, що дослідник є безпосереднім учасником навчально-виховного процесу, який є об’єктом спостереження і оцінки.

Зазвичай, при такому спостереженні  дослідник не втручається в педагогічний процес. Цей вид спостереження  дозволяє в окремих випадках

втручатися у процес, що вивчається. Якщо основна мета спостереження  – 

діагностика ситуації, то втручання  спостерігача в хід подій спотворять реальну картину, і будуть отримані не об’єктивні дані. Якщо мета дослідження  пізнавально-аналітична або практично-прикладна  й полягає, головним чином, у прийнятті  управлінських і організаційних рішень, активне втручання не тільки можливе, але й корисне.

Для користі справи учасник  подій, що вивчаються, провокує нестандартні ситуації і досліджує реакцію  об’єкта спостереження на свої дії, або стимульовані ним дії інших.

2. Спостереження ззовні (збоку) характеризується тим, що дослідник є лише свідком подій, що розгортаються на навчально-тренувальних заняттях. Цей спосіб спостереження в практиці наукових досліджень застосовується частіше, хоч є дещо поверховим, порівняно з попереднім, оскільки дослідник не в змозі глибоко психологічно сприйняти педагогічне дійство, що розгортається на його очах.

За поінформованістю, спостереження можуть бути: відкритими і прихованими.

Відкриті спостереження  передбачають поінформованість тих, хто  займається (учнів, педагога) та їх згоду  на проведення спостереження під  час занять, а в окремих випадках  і в інших фрагментах режиму дня.

Рівень поінформованості учасників дослідження залежить від його завдань та умов занять. Чи вдасться досліднику залишитися малопомітним на занятті, але бачити все, чи не вдасться – залежить від багатьох чинників.

Для мінімізації установки  учасників на факт спостереження  і його завдання, дослідник повинен намагатися вжитися у колектив, викликати до себе довіру і повагу, розкрити перед учасниками значення дослідження і запевнити їх в конфіденційності результатів спостереження.

Уникаючи розгубленості учасників дослідження, як наслідок, - викривленого уявлення про якість навчально-виховного процесу, не варто приходити на заняття без попередження. Раптовий прихід спостерігача на

заняття, як показує досвід, не дозволяє досягти природності  в поведінці учнів

і викладача. Навіть пасивні  учасники дослідження і досвідчений  педагог не байдужі до спостережень за ними. На це не може не зважати дослідник  під час аналізу й оцінки результатів  відвіданих занять.

Приховані спостереження  передбачають, що ані учні, ні педагог не знають про спостереження за ними і тому їхня поведінка залишається природною, оскільки спостерігача ніхто не бачить. Найпродуктивніше таке спостереження можна проводити за допомогою відеокамер, встановлених на місці проведення занять. Наявність таких камер приховати від учасників експерименту важко, але при їх тривалій наявності можна досягти адаптації тих, хто займається, і якщо вони будуть знати, що спостереження ведеться епізодично, то можна досягти відносно природного ходу занять.

Щодо етичної сторони  такого спостереження, то доречно зауважити: результати такого спостереження можуть бути використані лише для користі  справи і ні за яких умов проти тих, за ким велися спостереження.

За тривалістю спостереження  можуть бути: безперервними і частковими (вибірковими).

До безперервних відносяться  ті дослідження, які забезпечують стеження за розвитком будь-якого педагогічного  явища від його початку і до кінця. Це може бути урок або певна його частина.

Зважаючи на це, тривалість безперервних спостережень може коливатися в межах від декількох хвилин до декількох місяців, а то й років, оскільки визначальною ознакою безперервного спостереження, його завданням є оцінка всіх станів розвитку певного педагогічного явища, що включають підготовку і наслідки діяльності учнів та педагога, а не відсутність певних часових перерв у діяльності дослідника. Наприклад, якщо об’єктом дослідження є якість підготовчої частини уроку, то спостерігати слід саме цю частину на кожному уроці (отже, два-три рази на тиждень) протягом 2-3 місяців.

Часткове спостереження  передбачає вивчення окремих (ключових) етапів педагогічного процесу. Найчастіше це його початок і завершення. При 

такому спостереженні  не вивчається динаміка навчально-виховного  процесу,

але за початковими і кінцевими  ознаками, які перебувають в полі зору дослідника, вдається оцінити  ефективність педагогічного процесу, зрозуміти його закономірність.               

1.3 Метод емпіричного дослідження в дидактиці.

Порівняння - це процес зіставлення  предметів або явищ дійсності  з метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також  знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або  кільком об’єктам дослідження. Метод порівняння буде ефективним, якщо при його застосуванні виконуються такі вимоги:

- порівнюватись можуть  тільки такі явища, між якими  може існувати певна об’єктивна  спільність;

- порівняння повинно здійснюватись за найважливішими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.

Порівняння завжди є важливою передумовою узагальнення

Узагальнення - логічний процес переходу від одиничного до загального

чи від менш загального до більш загального знання, а також  продукт розумової діяльності, форма  відображення загальних ознак і  якостей об’єктивних явищ. Найпростіші  узагальнення полягають в об’єднанні, групуванні об’єктів на основі окремої  ознаки (синкретичні об’єднання). Складнішим є комплексне узагальнення, при якому  група об’єктів з різними основами об’єднуються в єдине ціле. Здійснюється узагальнення шляхом абстрагування  від специфічних і виявлення  загальних ознак (властивостей, відношень  тощо), притаманних певним предметом.

Найпоширенішим і найважливішим  способом такої обробки є умовивід за аналогією. Об’єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або  опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об’єктом. У  першому випадку отримують якісні результати (більше-менше, вище-нижче). Порівняння ж об’єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні  характеристики.

Найважливішою складовою  наукових досліджень є експеримент  –

апробація знання досліджуваних  явищ в контрольованих або штучно створених умовах. Це такий метод  вивчення об’єкта, коли дослідник активно  і цілеспрямовано впливає на нього  шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей. Сам термін «експеримент» (від латинського experimentum - спроба, дослід) означає науково  поставлений дослід, спостереження  досліджуваного явища у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. Експеримент - важливий елемент наукової практики вважається основою теоретичного знання, критерієм його дійсності. Особливого значення набуває експеримент при  вивченні екстремальних умов.

Експеримент проводять:

- при необхідності відшукати у об’єкта раніше невідомі властивості;

- при перевірці правильності  теоретичних побудов;

- при демонстрації явища.

Переваги експериментального вивчення об’єкта порівняно зі спостереженням полягають у тому, що:

- під час експерименту  є можливість вивчати явище  «у чистому вигляді», усунувши  побічні фактори, які приховують  основний процес;

- в експериментальних  умовах можна досліджувати властивості  об’єктів;

- існує можливість повторюваності  експерименту, тобто проведення  випробування стільки разів, скільки  в цьому є необхідність.

Дослідження об’єкта проводиться  поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На першому  етапі збору фактичного матеріалу  і його первинної систематизації використовують методи: опитування (анкетування, інтерв’ювання, тестування), експертних оцінок, а також лабораторні експерименти (у фізиці, хімії).

Опитування дає змогу  отримати як фактичну інформацію, так  і оцінні

дані, проводиться в усній  або письмовій формі. При створенні  анкети або плану інтерв’ю важливо  сформулювати запитання так, щоб  вони відповідали поставленій меті. Анкета може включати декілька блоків запитань, пов’язаних не лише з рівнем періодичності використання тих  чи інших засобів, а й оцінкою  об’єкта дослідження.

Різновидом вибіркового  опитування є тестування, яке проводиться  з метою виявлення суттєвих ознак  об’єкта, засобів його функціонування, використовується в лабораторних експериментах, коли масове опитування через анкетування  неможливе. Тестування інколи проводять двічі - на початковому етапі дослідження, де воно виконує версифікаційну функцію. Тести складають так, щоб однозначно виявити ті чи інші властивості опитуваних.

Метод експертних оцінок використовується для отримання змінних емпіричних даних. Проводиться опитування спеціальною  групою експертів (5-7 осіб) з метою  визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання. Експерти підбираються за ознакою  їх формального професійного статусу - посади, наукового ступеня, стажу роботи тощо.

На другому етапі дослідження  методи, що використовуються, мають  цільове призначення - обробку отриманих  даних, встановлення залежності кількісних та якісних показників аналізу, інтерпретацію  їхнього змісту. Вибір і послідовність  методів визначаються послідовністю  обробки даних.

1.4 Методи досліджень на емпіричному та теоретичному рівнях

До методів, що застосовують на емпіричному й теоретичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, моделювання та ін. 

Абстрагування (від латинського  терміну abstrahere, що означає відволікання) - це уявне відвернення від неістотних, другорядних ознак предметів  і явищ, зв’язків і відношень  між ними та виділення декількох  сторін, які цікавлять дослідника. Абстракція являє собою одну з  таких сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від почуттєвого сприймання до уявного образу. Іноді абстраговані властивості і відношення пов’язуються з відомими групами об’єктів. У інших випадках вони уявляються ізольовано від тих предметів, з якими вони дійсно нерозривно пов’язані («корисність», «моральність»).