Методи дослідження в дидактиці

Зміст

           Вступ ………………………………………………………………………………

1. Загальна частина. …………………………………………………………………
1. Дидактичні дослідження ……….……………………………………………
2. Педагогічне спостереження як метод дослідження………………………..

1.2.1.  Об’єкти педагогічного спостереження ……………………………..

1.2.2.  Види педагогічних  спостережень……………………………………

3. Методи емпіричного дослідження у дидактиці…………............................
4. Методи дослідження на емпіричному та теоретичному рівнях……………
2. Спеціальна частина………………………………………………………………..
1. План заняття…………………………………………………………………..
2. Конспект лекції……………………………………………………………….
3. Тести з відповідями……….………………………………………………….
4. Кросворд  з відповідями……….…………………………………………….
5. Вислови видатних педагогів ………………………………………………..
6. Критерії оцінювання знань учнів……………………………………………
7. Педагогічні ситуації …………………………………………………………
8. Плівки та заготівки під плівку ………………………………………………
3. Висновок……………………………………………………………………………
4. Список використаної літератури………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Дидактика, як і кожна наука, має свій об’єкт і предмет дослідження, отже у добуванні знань про навчальний процес і його закономірності вона використовує специфічні для неї методи дослідження. Однак, з’ясуємо спочатку, які науково-педагогічні дослідження можна назвати дидактичними, а вже відтак — якими методами оперує дидактика.      

Як відомо з попереднього, у дидактичній системі суттєвими  є не лише її компоненти, а й зв’язки між ними. Оскільки закони, закономірності — суть зв’язки, істотні, необхідні, стабільні, то зрозуміло, що пошук дидактичних законів та закономірностей відбувається на тих лініях зв’язків, які функціонують в організмі самої дидактичної системи. Скажімо, існує певна залежність вибору методів навчання від цілей навчання, змісту навчання — від цілей, зумовленість вибору засобів навчання методами навчання тощо. Однак, взаємодія "учитель-учень" — процес, де діючими особами є учитель та учень — і тому результативність цього процесу залежить від того, які знання, вміння і навички отримує учень, як змінюється рівень його розумового розвитку.

Це, зрештою, означає, що існування  самої залежності, зв’язків між елементами дидактичної системи оцінюється за результативністю впливу цих зв’язків на особистість учня. Отже, критерієм дієвості й ефективності зв’язків між різними елементами дидактичної системи є результативність впливу цих зв’язків на знання, вміння, навички учня та рівень його розумового розвитку. Тому й назвемо ті дослідження, які вивчають ефективність процесу навчання залежно від впливу різноманітних чинників.

Дидактика спирається на практику викладання окремих навчальних предметів, вивчає передовий досвід, цікаві знахідки вчителів, аналізує й осмислює їх із загально педагогічних позицій, розробляє наукові основи організації практичної педагогічної діяльності: визначає зміст, оновлює і розвиває форми та методи навчальної роботи, конструює педагогічні

технології, збагачує і поширює  передовий досвід навчання. Пізнані  дидактикою закономірності, її висновки та рекомендації беруться на озброєння  предметними методиками і використовуються для поліпшення процесу навчання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Загальна частина
1. Дидактичні дослідження.

Метод дидактичного дослідження  — це взаємопов’язана сукупність дій, спрямованих на встановлення і  вивчення дидактичних фактів, явищ, процесів та їхніх закономірностей. Без фактів не може бути наукових знань. Наприклад, таким є факт залежності ефективності навчання від вибору методів  навчання (він у народній педагогіці відомий у такому формулюванні: "Повчання намучить, приклад научить"; "Краще  один раз побачити, ніж сто разів  почути" тощо).

Наприклад, урок — дуже складне  педагогічне явище. Для виникнення того чи іншого явища необхідно створити належні умови, бо лише за таких воно виникає в усій своїй повноті  і цілісності. Крім того, явище є те, що матеріал, який вивчається, учень обов’язково запам’ятовує після семикратного підкріплення, тобто його семикратного повторення.

Процес — це розгортання  явища в часі. Наприклад, процес опанування будь-якого практичного вміння чи навички, процес засвоєння навчального  матеріалу за програмованого навчання, чи за проблемного навчання тощо.

Вивчення того чи іншого факту, явища, процесу, закономірностей, які діють, у будь-якому випадку  спрямоване на те, щоб надати нової  якості знанням, умінням, навичкам учнів, піднести їх розумовий розвиток.

Процес дослідження здійснюється двома шляхами. Один — це сходження (рух) від часткового, конкретного, даного у сприйняттях і уявленнях, до абстрактного, загального; другий — рух від абстрактного до конкретного.

Рух пізнання в разі першого  шляху пов’язаний з виділенням окремих елементів об’єкта дослідження, зв’язків з його боку. Кожен з них вивчається ізольовано один від одного, і на цій основі формулюються поняття  залежності. Все це дає підставу для виділення елементарної структурної одиниці, від якої здійснюється сходження до більш розвинутих і різноманітних форм досліджуваного об’єкта чи процесу. Таким чином,

пізнання відбувається як рух від чуттєво сприйнятого, конкретного, від явища, емп­іричних  фактів до абстрактного, загального, понять, моделей, теорій, принципів і далі від абстрактних категорій —  знову до конкретного, але вже "освітленого" науковим аналізом і до науково організованої  практики.

Виокремлюють два рівні  пізнання — емпіричний та теоретичний. Як один, так і другий, дають наукові  знання, але знання, отримані на кожному  з них мають істотні відмінності.

Знання, отримані на емпіричному  рівні — емпіричні знання. Характерною  ознакою емпіричного об’єкта дослідження є його доступність для чуттєвого сприймання. Як емпіричний об’єкт виступають такі властивості, зв’язки і відношення речей і явищ, які виявляються в ході спостережень, експерименту, в ході практичної діяльності.

Результати емпіричного  дослідження виражаються як у  формі встановлення фактів, так і  у вигляді емпіричних узагальнень, емпіричних залежностей. Такими залежностями є залежність міцності запам’ятовування від числа повторень, залежність успіху в навчанні — більше від працездатності, ніж від здібностей учня тощо. Емпіричні залежності фіксують загальне, те, що повторюється у доступних чуттєвому сприйняттю явища.

Обмеженість емпіричного  пізнання у тому, що за його допомогою  не можна розкрити причинно-наслідковий  зв’язок, проникнути в глибинну суть факту, явища чи процесу, виявити рушійні сили тощо.

Теоретичний рівень пізнання дає теоретичне знання, яке дає  змогу досліднику проникати в  суть об’єкта вивчення, розкриває його внутрішню структуру, механізм функціонування і розвитку. Теоретичні знання мають велику пояснювальну силу, тобто з їх допомогою можна пояснити хід явища чи процесу, закони і закономірності, передбачувати і прогнозувати нові факти й залежності.

 

Логічна структура дослідження. Першим кроком дослідника є вибір  ним галузі дослідження. Цей вибір  визначається актуальністю, новизною, перспективністю цієї галузі, а також суб’єктивними чинниками: інтересами, нахилами, освітою, характером професійної діяльності дослідника. Наступний крок — визначення проблеми і формулювання теми дослідження.

Об’єкт дослідження - це певна сукупність властивостей і відношень, яка існує незалежно від дослідника, але ним відображається. Словом, об’єкт — це те, що об’єктивно існує і на що спрямована увага дослідника. Предмет дослідження — це певний бік об’єкта дослідження, тобто, це ті елементи, відношення, зв’язки об’єкта, які підлягають вивченню. Із предмета вивчення безпосередньо випливають завдання дослідження.

Педагогічне спостереження  – це цілеспрямоване планомірне сприйняття й аналіз навчально-виховного процесу  та його оцінка на основі розробленого плану. Прикладом педагогічного  спостереження є педагогічний аналіз і оцінка уроку фізичної культури або тренувального заняття.

Різновидом педагогічного  спостереження є самоспостереження, яке як метод здебільшого використовується в дослідженнях найвищих спортивних досягнень окремих атлетів, що досягли  рекордних результатів. Водночас самоспостереження  успішно може використовуватись  і в масових дослідженнях.

Спостереження – це цілеспрямоване сприйняття подій безпосередньо  в момент їхнього протікання. Воно може бути особистим (безпосереднім) або  опосередкованим із використанням  інформації, отриманої різноманітними технічними засобами спостереження  або фіксації наслідків діяльності учасників навчально-виховного процесу  чи від інших осіб, які спостерігали цей процес. Основою спостереження  є сприйняття як форма чуттєвого  відображення об’єктивної реальності.

Чим досвідченіший спостерігач, тим точніше він оцінить хід  педагогічного процесу за конкретними, часто ледь помітними проявами.

 

Тембр голосу, порух очей, розширення або звуження зіниць, ледь помітні зміни в спілкуванні  з іншими учасниками педагогічного  процесу служать підставою для  відповідних висновків. Дослідники виробляють спеціальні системи, механізми  фіксації психолого-педагогічних явищ за їх зовнішніми проявами.

Готуючись до спостережень варто чітко визначити об’єкт, прийоми реєстрації явищ і фактів, обраних об’єктом спостереження. Об’єктом спостереження можуть бути спеціальні, педагогічні, психологічні, фізичні, технічні, тактичні дії, різні сторони навчально-виховного  процесу або діяльності (поведінка  вчителя та учнів, взаємовідносини  між суб’єктами педагогічного процесу, пізнавальна активність учнів, кількісні  показники діяльності, якісні показники  навчально-виховного процесу).

Залежно від об’єкта спостереження, його завдань необхідно підготувати  відповідні способи реєстрації результатів  спостереження. Це можуть бути заздалегідь  виготовлені спеціальні протоколи, аудіо і відеоапаратура, вимірювальне приладдя тощо.

Достоїнством спостереження  є надання досліднику можливості вивчати предмети в цілому, в природному функціонуванні, реальних зв’язках і  проявах водночас, одержати інформацію про деталі навчально-виховного  процесу, які не вдається одержати іншими методами дослідження. Ця інформація необхідна  для уточнення гіпотези і методики дослідження та педагогічної оцінки фактів, одержаних іншими методами. Наприклад, для пояснення результатів  тестування учасників експерименту, хронометрування і анкетування; перевірки ефективності рекомендацій, розроблених дослідником і впроваджених в практику.

1.2.1 Об’єкти педагогічного спостереження

Спостереження може бути об’єктивним  лише за умови, коли предметом вивчення є чітко виражений об’єкт, який можна зафіксувати. Наприклад, способи  керування синхронністю виконання  вправ (свисток, сплеск, стук тощо) і  кількість кожного з них, або  кількість і спрямованість зауважень 

 

учителя щодо якості виконання  вправ, розвитку фізичних якостей, поведінки.

Об’єктами педагогічного  спостереження можуть бути:

- поведінка учнів, їхнє  ставлення до навчання, активність;

- поведінка вчителя, його  манери, стиль керівництва, ставлення  до учнів, ефективність дій;

- взаємовідносини педагога  з учнями та між учнями;

- прийоми регулювання  навантаження на заняттях і  їх адекватність;

- прийоми активізації  учнів на уроці, їх адекватність  ситуації;

- тактичні дії учнів,  їх ефективність;

- домашнє завдання, його  перевірка, ефективність виконання;

- форми організації занять  та їхня доцільність;

- використання технічних  засобів навчання.

Окремі педагогічні явища (якість виконання) можуть оцінювати одночасно декілька осіб. Вибір об’єкта спостереження залежить від завдань дослідження. Якщо ми поставили завдання вивчити стан викладання предмета, то повинні спостерігати уроки багатьох учителів різних рівнів

кваліфікації і стажу  роботи. Якщо завданням спостереження є дослідження й

узагальнення педагогічної майстерності, то необхідно спостерігати уроки вчителів вищої категорії та вчителів-методистів. При цьому кількість таких учителів, порівняно з першим випадком, буде значно меншою. Нарешті, вивчаючи досвід роботи авторів інноваційних технологій, – це будуть окремі особи, або невелика група (2-3) осіб з підходами до навчально-виховного процесу та однаковими професійними захопленнями. Наприклад, застосування комп’ютерної техніки.