Краєзнавча робота з природознавства у початковій школі

Але попри все деякі вчені  надавали великого значення краєзнавству. Найвідоміші з них С. Вавілов, С. Шацький, Я. Манияпов. Краєзнавча робота лежить і в основі творчої педагогічної спадщини А. Макаренка. Зокрема в «Педагогічній поемі» говориться про те, що літні походи є такою традицією, де створюються умови для соціального тренінгу школярів, який полягає у добрих вчинках, справах і звичаях. Щорічно Антон Семенович з вихованцями комуни проводив літні туристичні подорожі, перетворюючи їх на важливий елемент освіти – засіб пізнання і виховання. Було проведено вісім літніх походів: до Москви (1929 p.), Криму (1930 p.), на Кавказ (1931 p.), до Бердянська (1932 p.) та ін. Під час Великої Вітчизняної війни краєзнавством не займалися. Незважаючи на широкий інтерес до краєзнавства і дитячого туризму, до деякого часу наукове узагальнення набутого досвіду здійснювалось занадто повільно і в післявоєнні роки.

В 60-х роках краєзнавство знову  вивчається. Разом з тим виникає  потреба переглянути деякі принципові питання дидактичного плану саме з цього предмета. Більшість тогочасних учених, педагогів, краєзнавців-любителів наголошували на нагальній необхідності дослідження рідного краю. Так, краєзнавець Я. Герштейн вказував: «Цінність екскурсійно-туристичної роботи не тільки і не стільки в самих походах і екскурсіях, але головним чином в тій роботі, яка розгортається в період підготовки походу і після його завершення», що є необхідним в шкільній освіті.

Розробці науково-педагогічних проблем  шкільного краєзнавства того часу присвячено ряд ґрунтовних праць М. Баранського (1960), І. Іванова (1966), К. Строєва (1967) та ін.

Через нераціональне використання дарів природи, забруднення навколишнього середовища в середині XX ст. виникла глобальна екологічна криза. У зв'язку з цим існує загроза існуванню самої людини. Отож, з метою уникнення загрози необхідно залучати до охорони навколишнього природного середовища усіх людей, починаючи з першокласників ЗОШ. Задля навчання дітей дбайливого ставлення до природи під час краєзнавчо-туристичних походів, подорожей, експедицій учителі з учнями досліджували стан екології рідного краю.

Найінтенсивніше велася краєзнавча робота в 1960-1980 роках на всій території Радянського  Союзу. Краезнавчо-туристичні експедиції учнів досліджували територію за такими напрямами: по місцях бойової слави, географічний, історичний, екологічний тощо, тобто виконувався державний закон «Про зв'язок школи з життям» (1958). Хоч тогочасна робота краєзнавців й була заполітизованою, але, незважаючи на це, їх досвід має бути глибоко вивчений і використаний у навчанні й вихованні учнів та в процесі підготовки фахівців.

Великого значення педагогічним основам  краєзнавства надавав В. Сухомлинський. Він розкрив учням всі джерела любові до Батьківщини: природу рідного краю, рідне село, підприємство, установу, де працюють батьки.

Видання за допомогою багатьох подвижників  багатотомної «Історії міст і сіл  Української РСР» стало новим  етапом розвитку краєзнавчого руху, особливо на місцях.

У 80-х роках опубліковані праці з методики організації краєзнавчих досліджень (М. Костриця), туристично-краєзнавчої роботи (М. Крачило), розвитку краєзнавчої культури (В. Біленкін, В. Левін). Тоді ж розвивається (поруч з науковим) шкільне краєзнавство передусім у позакласній роботі. Проводилися різноманітні туристичні походи й екскурсії, під час яких учні вивчали історію, літературні та історичні пам'ятки, збирали природні зразки гірських порід, досліджували рослинний і тваринний світ тощо. Велику роль у розвитку краєзнавства відігравали музеї. Співробітниками музею і юними краєзнавцями були підготовлені й видані довідники, путівники по різних маршрутах конкретних територій. Особливу увагу в краєзнавчій роботі 80-х років було присвячено вивченню подій Великої Вітчизняної війни, виявленню могил невідомих солдатів та збору інформації про події того часу.

Важливим етапом у розвитку краєзнавства є заснування в 1991 році республіканської премії Всеукраїнської спілки краєзнавців  ім. Дмитра Яворницького, яка присуджується щорічно окремим дослідникам чи любителям-краєзнавцям, колективам або організаціям за вагомий внесок у справу вивчення, дослідження і популяризації історико-культурних надбань і природних багатств рідного краю.

25 грудня 1996 року в місті Києві  відбувся другий з'їзд Всеукраїнської спілки краєзнавців, де були представлені дуже цікаві й актуальні для сьогодення довідкові матеріали про її роботу. Крім того, у 90-ті роки вийшла друком праця «Репресоване краєзнавство», де йдеться про стан краєзнавчої роботи в 20-30-ті роки та долі науковців, які досліджували ці проблеми. Розвиток сучасного краєзнавства висвітлюється у творах Б. Ковбаси, Ю. Данилюк, О. Савчука та ін.

У статтях 11, 54 Конституції України  наголошується, що держава буде сприяти  консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій, культури. Саме вивченням цього й займається краєзнавство.

Отже, значення краєзнавства в розвитку освіти і становленні державності  України важко переоцінити.

Краєзнавство виконує в науково-освітній діяльності п'ять основних функцій.

Перша функція полягає у формуванні і розвитку взаємин між людьми. Справа в тому, що краєзнавством рідко хто займається наодинці. Люди з краєзнавчими інтересами швидко знаходять одне одного і розвивають колективну діяльність. Ця діяльність поєднує в собі громадську роботу і суспільне корисну працю. Краєзнавці збирають і обробляють краєзнавчий матеріал, виготовляють наочні посібники, беруть участь в охороні природи, пам'яток історії та культури, пропагують краєзнавство серед населення.

Другою функцією є навчально-освітня робота. У процесі краєзнавчої діяльності учні набувають знань про рідне навколишнє середовище. Ці знання конкретні і пов'язуються з відповідними темами шкільних курсів географії.

Третя функція –  виховна. Кожний куточок нашої України багатий своїм минулим і сучасним, має перспективи розвитку в майбутньому.

Четверта функція полягає у виробленні практичних умінь і навичок. Їх набувають виконанням багатьох практичних робіт. До них належать уміння проводити елементарні дослідження в природі (вивчення типу ґрунту, спостереження за режимом річки, способом життя тварин), збирати і зберігати краєзнавчий матеріал.

П'ята функція –  вплив діяльності краєзнавців на суспільство. Краєзнавці запозичують досвід у компетентних людей і передають його іншим, несуть у народні маси знання про рідний край.

У краєзнавчій діяльності можна  виділити два етапи: навчально-освітній і науково-дослідницький. На першому  етапі учні набувають певних знань  про свій край, оволодівають елементарними  вміннями і навичками працювати самостійно. На другому – ведуть науково-дослідницьку роботу. Самостійно або колективно вони досліджують певні явища (наприклад, ерозію ґрунтів, вплив людини на флору і фауну).

Обидва етапи мають по три  стадії.

Під час першої організаційно-підготовчої стадії визначається мета і обирається об'єкт дослідження за допомогою різних джерел (картографічних, літературних, статистичних), складається план дослідження, розподіляються обов'язки між членами групи.

Друга стадія – безпосереднє дослідження об'єкта за допомогою відповідних методів, властивих певним наукам.

Третя стадія – лабораторна обробка  зібраних матеріалів: зіставлення і  порівняння фактів, обчислення коефіцієнтів, систематизація, оформлення таблиць, схем, написання висновків і пропозицій.

Різна фахова підготовка вчителів і  багатогранність інтересів учнів  шкіл та інших навчальних закладів змушують керівників краєзнавчої роботи диференціювати і водночас інтегрувати  краєзнавчу діяльність.

Диференціація шкільного краєзнавства спирається на інтереси учнів до певної галузі знань. Учитель певного предмета організовує гурток-секцію: географічну, природничу, історичну, мовно-літературну, етнографічну, астрономічну, юних фотокореспондентів тощо. Географічну секцію краєзнавства можна поділити на дві частини: фізичної географії і економічної географії з відповідними підсекціями: геологів, метеорологів, гідрологів, з галузями промисловості, сільського господарства і транспорту.

Така диференціація краєзнавства сприяє охопленню великої кількості  учнів, тісному взаємозв'язку програмового матеріалу шкільних дисциплін з краєзнавчим матеріалом, дає змогу тісніше пов'язати навчання з життям, посилити навчально-виховну функцію і ефективність педагогічного процесу. Освітньо-виховне значення географічного краєзнавства насамперед виявляється в активізації навчально-виховної роботи, спрямованої на підвищення практичного значення шкільної географії в загальноосвітній підготовці учнів. Вивчаючи природноекономічні умови рідного краю, господарське і культурне життя населення своєї місцевості, учні розуміють причин-но-наслідкові зв'язки між окремими компонентами природно-територіального комплексу і встановлюють зв'язки між природним середовищем і господарською діяльністю населення .

У шкільній практиці якість краєзнавчої роботи залежить від багатьох педагогічних чинників. Рівень методичної підготовки вчителя з краєзнавства, його взаємини з батьками, допомога громадськості, позитивне ставлення дирекції школи до організації краєзнавчої роботи – все це в єдиному комплексі забезпечує успіх навчально-виховного процесу під час вивчення рідного краю.

Отже, використання краєзнавчого матеріалу  у викладанні географії і організації  позакласної краєзнавчої роботи в школі підводить учнів до глибшого розуміння навколишнього  середовища і сприяє пробудженню поваги і любові до того місця, де вони народились і виросли.

Розділ II. Методичні основи краєзнавчої роботи при викладанні природознавства у початковій школі

Для формування у молодших школярів уявлень і понять про предмети та явища природи, для виявлення їх сутності, властивостей застосовуються навчальні методи (словесні, наочні, практичні), відповідні методичні прийоми, використання яких залежить від особистості вчителя, його творчості, майстерності. Але на уроці вчитель не завжди може показати пристосування організмів до навколишнього середовища, продемонструвати взаємозв'язки, що існують у природі, природні явища тощо. Тому з уроками тісно пов'язані й інші, допоміжні форми організації навчального процесу, які застосовує класовод, – це позаурочні, позакласні заняття, домашні завдання, літні роботи учнів тощо.

Позаурочна робота тісно пов'язана  з навчальним матеріалом. Згідно з  програмою діти виконують завдання в куточку живої природи, на географічному  майданчику, навчально-дослідній земельній ділянці, проводять спостереження в природі. Наприклад, у куточку живої природи учні досліджують умови, необхідні для нормального росту і розвитку кімнатних рослин (світла, вологи, підживлення). Така робота проводиться напередодні уроку з тієї самої теми. На уроці діти доповідають про проведені спостереження та демонструють результати досліджень.

Важливою формою у вивченні природознавства  є виконання учнями домашніх завдань. Роль цієї форми організації навчання підвищується, якщо домашні завдання мають творчий характер (проведення спостережень, дослідів, виготовлення гербарію, оформлення схем, малюнків, заповнення таблиць, догляд за тваринами, рослинами тощо).

У вивченні природознавства значну роль відіграє позакласна форма роботи, спрямована на розширення та поглиблення знань, умінь і навичок. Зміст її виходить за межі програмного матеріалу, відповідно до запитів та інтересів учнів.

• 2.1. Екскурсії – основний вид краєзнавчої роботи при викладанні природознавства в молодших класах

Важливе значення під час вивчення природознавчого матеріалу мають екскурсії. Урок-екскурсія – це особливий вид навчальних занять, що проводяться поза школою: на луках, у полі, лісі, саду тощо.

• 2.1.1. Значення екскурсій

Т.М. Байбара пропонує до кожного виду уроку-екскурсії окрему макроструктуру. Так, вступний урок-екскурсія має такі етапи:

• організація класу;
• постановка мети і завдань уроку. Загальна мотивація;
• засвоєння нових знань, умінь і навичок;
• підсумок уроку;
• домашнє завдання.

Макроструктура поточного уроку-екскурсії, крім наведених етапів, включає ще й такі:

• перевірка засвоєних знань, умінь і навичок;
• узагальнення та систематизація засвоєних знань, умінь і навичок;
• застосування засвоєних знань, умінь і навичок. Основним етапом підсумкового уроку-екскурсії є систематизація та застосування засвоєних знань, умінь і навичок. На підсумковому уроці зростає самостійність школярів.

На уроках-екскурсіях, як і на предметних уроках, учні безпосередньо вивчають предмети та явища природи, але тут  вони бачать їх у природній обстановці, тоді як у класі об'єкти, що вивчаються, ізолюються один від одного і від навколишнього середовища. Тому екскурсії допомагають значно глибше і повніше вивчити різноманітність явищ і об'єктів природи, встановити зв'язки організмів один з одним і з середовищем, з умовами існування. Екскурсія конкретизує програмний матеріал, що вивчається в класі, пов'язує школу з життям нашої країни, з життям природи, є основою краєзнавчої роботи класовода з учнями. Проведення екскурсій розвиває в учнів інтерес і навички до вивчення природи свого краю, спостережливість. Перебуваючи на свіжому повітрі, діти загартовуються фізично.

Під час екскурсій здійснюється виховна робота – розкривається  багатство і краса рідного  краю, прищеплюється бережливе ставлення  до природи, звертається увага на раціональне використання природних багатств.

• 2.1.2. Місце екскурсій у шкільному курсі природознавства

Екскурсії з природознавства повинні  бути пов'язані з усім процесом навчання. Тому програма з природознавства  визначає мінімум обов'язкових екскурсій, необхідних для вивчення кожної теми. Але вчитель може вносити зміни у тематику екскурсій, якщо вони забезпечують достатнє засвоєння матеріалу, що вивчається. Згідно з програмою екскурсії мають приблизний розподіл за класами і річний – у кожному класі.