Художня література як засіб збагачення й активізації словникового запасу дітей середнього віку

Івасику весь час показували на стіні портрет дідуся і казали : дєда. Потім хлопчик побачив на стіні у сусідів художню картину і теж назвав словом дєда. І тут ми бачимо панування ситуації.

Поступово в ході предметної діяльності та спілкування з дорослими діти засвоюють значення слів. Однак протягом і дошкільного віку у дітей спостерігається цілий ряд труднощів у засвоєння прямого значення слова. Так, за дослідженням А.П. Іваненко, в мовленні дітей четвертого року життя є багато дієслів – замінників, «універсальних» дієслів. Словом умиватись дитина позначає різні дії (мити,намилити,злити виполоскати, витерти); замість розкладаю ложки дитина говорить даю ложки на стіл. Уникають діти слів з префіксами, суфіксами. Замість перемити ложки говорить ще раз помити. [11,с178]

Протягом молодшого дошкільного віку спостерігається неточність у засвоєнні дітьми дієслів, прикметників, дієприкметників, дієприслівників. І тут проявляється універсалізація слів: хороший – це і гарний, і добрий, і красивий, і смачний, і цікавий; добре – це і гарно,і красиво, і зручно.

У середньому дошкільному віці дітям важко дається засвоєння значень просторових та часових понять. «Який сьогодні понеділок – вівторок чи середа?» - записує Галинка. А Олесь промовляє «Я встану так рано,що буде пізно».

Дітям старшого дошкільного віку важко дається засвоєння абстрактних понять. У дитини шести років запитали, що означають слова безліч, пильно, порядок. – це рядки…

Оленка шести років повідомляє батьку: «Наш дитячий садок найкращій у світі!» А батько запитує: «А світ великий?» Дівчинка подумала і відповіла : «Високий…ось той, що горить на лампочці». Не точно розуміють діти прислівники разом, поруч, прикметники з префіксами (безпомічний – нікому не допомагає; необразливий, який ніколи не ображається). Для дітей характерна ситуативність розуміння деяких дієслів (дякувати слід тільки після прийняття їжі; вітатись – тільки вранці в груповій кімнаті ).  Не розуміють діти і близьких за значенням слів (шити, пришити, зашити, перешити; поїзд – паровоз, чашка – кружка ). Ці особливості розуміння значення слів О.О. Леонтьєв назвав «семантичною мікросистемою».

Важко дається старшим дошкільникам і засвоєння переносного значення слова. За даними К.Т. Патріної, діти тривалий час пояснюють переносне значення слова з його основного (прямого) значення. Наприклад: золота осінь – листя золотом облиті; золоте серце – зроблене із золота; свіжі сили – людина ковтнула свіжого повітря, от і з’явилися свіжі сили.

Особливу трудність для дітей становить розуміння фразеологічних зворотів: падає від втоми – стомився ліг і лежить,далі йти не може. З переносним значенням слова діти зустрічаються й під час відгадування загадок. Наприклад: Сидить баба  в сто кожухів одягнена – (цибуля, капуста); Червоне коромисло через річку повисло;В синім небі світлячки,не дістать до них рукою, а найбільший світлячок зігнувся, як черв’ячок.

Розглядаючи закономірності оволодіння дитиною словниковим запасом рідної мови ми побачили, що діти засвоюють значення слів поступово в ході предметної діяльності та спілкування з дорослими. Але для збагачення й активізації словникового запасу визначити ефективні шляхи, які розглядаються в наступному параграфі нашої роботи.

 

2. Ефективні шляхи збагачення й активізації словникового запасу в дітей дошкільного віку.

Найбільш ефективні шляхи збагачення й активізації словникового запасу в дітей дошкільного віку є такі методи: безпосереднього ознайомлення дітей з навколишнім, опосередковані методи, ознайомлення дітей з навколишнім, читання і оповідання художнього твору.

Ознайомлення дітей з навколишнім. Усі методи ознайомлення дітей з навколишнім поділяються на дві великі групи: методи безпосереднього ознайомлення дітей з навколишнім та опосередковані методи.

До першої групи методів належать: спостереження, екскурсії - огляди,розглядання предметів та бесіди про них, екскурсії за межами дитячого садка, розглядання та бесіда за репродукціями картин, дидактичні ігри з предметами, іграшками, картинками, показ діафільмів, кінофільмів, різного виду театрів. В основі цих методів лежить чуттєвий досвід дитини. Всі вони супроводжуються наочністю. Дитина має можливість сама побачити, доторкнутись, понюхати, обстежити предмет чи явище. Кожне слово при цьому наповнюється конкретним змістом. Наявність наочного образу стимулює мовну активність дітей. До опосередкованих методів належать читання оповідань та віршів пізнавального змісту, бесіди, усна народна творчість, словесні дидактичні ігри. Першочергове місце в ознайомленні дітей з навколишнім займають безпосередні методи. Розгляньмо їх характеристику.

Спостереження – це цілеспрямований й організований процес, спрямований на пізнання, уточнення і закріплення знань про навколишнє. В основі спостереження лежать безпосередні відчуття і сприймання предметів,явищ об’єктивної дійсності та їх властивостей.

Спостереження, за словами Б.Г. Ананьєва, це складна психічна діяльність, в якій відчуття, сприймання, мислення і мовлення об’єднуються в єдиний цілісний акт розумової діяльності.

У процесі спостереження приймають участь всі аналізатори дитини (зоровий,дотиковий,кінетичний, смаковий,нюховий) Це допомагає пізнати предмет з різних сторін, краще запам’ятати його назву.

Спостережливість – це особливість психічної діяльності людини,її вміння підмічати в предметах і явищах те, що є істотним, але малопомітним в них. Це вміння дитини вдивлятись і бачити , помічати ознаки якості,зміни, робити елементарні висновки спостережень (Є.І.Тихєєва). [12,c189]

Методи опосередкованого ознайомлення дітей з навколишнім. На заняттях по ознайомленню дітей з явищами навколишнього життя використовують читання оповідань і віршів пізнавального змісту згідно за програмою. Вихователь підбирає художній твір відповідно заняття.

    Методика використання  їх така: дітям читають оповідання (один чи два рази) і проводять  за його змістом бесіду, відтворюючого  характеру. В разі потреби показують  ілюстрації [12,с 209]

 З метою уточнення  та закріплення знань про навколишнє  на заняттях використовують такий  метод, як заключна бесіда.

Дидактичні ігри та вправи. Дидактичні ігри дають можливість вихователеві в емоційній формі організувати вправляння дітей у вживанні раніше набутих слів, виразів, уточнювати, і активізувати їх словник.

Дидактична гра в той же час є важливим засобом уточнення знань про навколишнє життя. Всі дидактичні ігри поділяються на такі групи: дидактичні ігри з предметами та іграшками, ігри з картинами, настольно - друковані ігри, та словесні.

Дидактичні ігри з предками та іграшками проводять в усіх вікових групах. Ці ігри за метою класифікують так: ігри на уточнення, ігри на уточнення і закріплення назв предметів, ігри на закріплення якостей, властивостей ознак предметів та іграшок, ігри на закріплення матеріалу, ігри на закріплення професій дорослих,ігри на зіставлення і порівняння предметів.

Заняття з ознайомлення дітей з навколишнім. Та заняття з словникової роботи. Усі заняття з ознайомлення дітей з предметним світом та явищами навколишнього життя В. Й. Логінова поділяє на три групи:

1) ознайомлення дітей  з предметами та явищами,введення  в слоник дітей нових слів; уточнення і закріплення знань  про навколишнє, активізація ї  уточнення словника (спостереження, екскурсії, картини, бесіди, читання  тощо);

2) ознайомлення дітей  з якостями і властивостями  предметів, збагачення і уточнення  словника; зіставлення порівняння  якостей, властивостей, ознак предметів, та розвиток мислення (дидактичні  ігри, вправи, практичні діяльність);

3) заняття на формування  узагальнень та понять.

Надзвичайно важлива для розвитку словника дітей їх трудова діяльність, особливо колективна. Дітям стає зрозумілим значення багатьох слів, бо вони пов'язані з чуттєвими сприйняттями. А характер трудового спілкування сприяє використанню дитиною придбаних слів і закріпленню їх в пам'яті.[2,с 126]

Було проведено цікаве дослідження про вплив трудових процесів на збагачення словника дітей [15] в такому вигляді дитячої праці, як лагодження книг. Дослідження проводилися в двох дитячих садах. В одне з них діти, як зазвичай, разом з вихователем підклеювали книги. В іншому та ж робота проводилася з використанням прийомів збагачення словника. В результаті в оповіданнях дітей про працю виявилася величезна різниця. Діти дослідної групи легко оперували словами: обкладинка, корінець, відміряти, просушити, сторінка, назва, прес, зверху, справа, знизу, густо й іншими, тому що на кожне з цих слів було звернуто увагу дітей.

Методика художнього читання і оповідання. Відповідно до програми виховання в дитячому садку в усіх вікових групах проводять заняття з художньої літератури, на цих заняттях використовують такі методи навчання: розповідання казок, читання оповідань та віршів, морально - етичного та гумористичного змісту, заучування віршів, розігрування потішок, забавлянок, ігри-драматизації (молодша група), показ театральних вистав за змістом казок і творів морально - етичного заміста, літературні вікторини, морально-етичні бесіди, бесіди узагальнюючого характеру. На одному занятті можна поєднувати декілька прийомів навчання: читання оповідання і заучування вірша, читання оповідання, вірша і розповідання казки, заучування вірша і літературна вікторина. Вибір методів і прийомів навчання залежить від художнього твору і тих завдань які потрібно розв’язати на даному занятті. [12]

Художні твори читають також і на інших заняттях. Знайомі оповідання та казки пропонують дітям для переказу на заняттях з розвитку мови.

 Успіх заняття багато  в чому залежить від підготовки  до нього вихователя. Підібравши  твір вихователь повинен кілька  разів його вголос, дотримуючись  засобів інтонаційної виразності. Для того, щоб донести до дітей  задум автора, вплинути  на їхні почуття, переживання, вихователь заздалегідь докладно аналізує твір, добирає найвдаліші засоби виразного читання або розповідання виробляє чітку і правильну вимову слова, фрази речення.

Готуючись до розповідання казки, вихователь повинен добре запам’ятати текст, щоб дослівно передати зачини, повтори, пісеньки, образні народні вирази. Слід визначити, які слова та фази потребують уточнення пояснення продумати прийоми, час і місце їх пояснення. Необхідно подумати й про наочність. До заняття можна підготов вати добре ілюстровані дитячі книжки, набір картинок до тексту літературного твору. Іноді треба підготувати і дітей до розуміння твору, його змісту, лексики, образів.

Для того щоб забезпечити повноцінне сприймання дітьми літературного твору, треба створити спокійну обстановку. Дітей посадити так, щоб вони бачили виховательку, а вона бачила всіх. Дітей молодшої та середньої груп доцільно посадити півколом у два ряди, а дітей старшої групи за столами, обличчям до вихователя. В молодшій і середніх групах пропонується така структура заняття:

1. Початок заняттях (вступна бесіда, розглядання наочності, загадка, розповідь вихователя).
2. Читання твору. Уточнення та пояснення окремих слів, виразів. Розглядання ілюстрацій.
3. Повторне читання твору (казка розповідається лише один раз)
4. Коротка бесіда.
5. Виведення морального правила, прислів’я.

Література стане засобом виховного впливу тоді, коли вона збудить у дитині багато різних думок і почуттів. Ознайомлення з текстом - це лише початковий ступінь роботи з книгою, слідом за цим треба вчити дітей думати над твором.

Успіх заняття багато в чому залежить від його початку. Важливо насамперед викликати у дітей інтерес до читання, розповідання. З цієї метою широко використовуються наочні прийомами, коротка вступна бесіда використання бесіди, загадки. Почати заняття можна вступною бесідою з досвіду дітей, яка підведе їх до правильного розуміння змісту.

Після читання та розповідання художніх творів в усіх вікових групах проводять бесіди за змістом, це такі види бесід

а) відтворення прочитаного;

б) за запитанням автора твору;

в)  у зв’язку з прочитаним;

г) морально - оцінюваного змісту;

д) спрямована на з’ясування розуміння дітьми засобами художньої виразності твору;

е) на розуміння дітьми жанрів твору. в старшій та підготовчий групі проводяться етичні бесіди за творами одного письменника, узагальнюючи бесіди; бесіди спрямовані на з’ясування композиційної структури твору; бесіди порівняльного характеру за кількома творами як одного, так і різних жанрів.

Досліджуючи перераховані вище методи, можна стверджувати, що використання їх у роботі з дітьми середнього дошкільного віку, сприятиме збагаченню , закріпленню й уточненню та активізації словника. Дитина буде ширше розуміти значення слова, вчитися розуміти і узагальнювати найбільш істотні ознаки предметів і позначати їх словом. Для цього треба методично грамотно організувати словникову роботу на заняттях з художньої літератури. Це питання розглядається в наступному параграфі нашої роботи.

 

3. Специфіка організації словникової роботи на заняттях з художньої літератури в сучасних ДНЗ

 

Словникова робота в дошкільному закладі є важливою складовою усього навчально-виховного процесу, оскільки супроводжує всі види діяльності дітей. Робота над словом уточнює уявлення малюків, поглиблює їхні почуття, організує соціальний досвід. Усе це має особливе значення в дошкільному віці, адже саме в цей час закладаються основи розвитку мислення і мовлення, відбувається становлення соціальних контактів, формується особистість.

Збагачення словника здійснюється у тісному взаємозв’язку з уточненням уявлень, формуванням понять, розвитком змістової сторони мислення. Паралельно з цим відбувається розвиток операційної сторони мислення, оскільки оволодіння лексичним значенням слова протікає на основі операцій аналізу, синтезу, узагальнення.