Художня література як засіб збагачення й активізації словникового запасу дітей середнього віку

 

 

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

Факультет дошкільної освіти (заочна форма навчання)

Кафедра теорії та методики викладання філологічних

дисциплін у початковій школі

 

 

 

Художня література як засіб збагачення й активізації словникового запасу дітей середнього віку

 

 

                                               Курсова робота

з теорії та методики розвитку рідної мови

Виконала: студентка 4 курсу, групи 441

Спеціальності 7.01010101 Дошкільна освіта

Оксана Володимирівна

Науковий керівник:

канд. пед. наук, доцент Ковко О.М.

 

 

Харків – 2014рік

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

Розділ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ЗБАГАЧЕННЯ Й АКТИВІЗАЦІЇ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ В ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1. Закономірності оволодіння дитиною словниковим запасом рідної мови
2. Ефективні шляхи збагачення й активізації словникового запасу в дітей дошкільного віку
3. Специфіка організації словникової роботи на заняттях з художньої літератури в сучасних ДНЗ

Розділ 2.  ПРАКТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАВДАНЬ СЛОВНИКОВОЇ РОБОТИ НА ЗАНЯТТЯХ З ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ В СЕРЕДНІЙ ГРУПІ ДНЗ

2.1.  Аналіз чинної програми щодо визначення завдань словникової

роботи в середній групі ДНЗ

2.2. Розробка фрагментів занять з художньої літератури, спрямованих

на збагачення й активізацію словникового запасу дітей середнього дошкільного віку.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

ВСТУП

Мовленнєве спілкування є одним з перших видів діяльності дитини, яким вона оволодіває в процесі свого розвитку. Немаловажну роль у розвитку мови, поповнення словникового запасу дитини відіграє художня література. Тому одним із стрижневих методів формування лексичної компетентності є збагачення словника способами художньої літератури.

Актуальність цієї проблеми зумовлена пріоритетними напрямами Національної доктрини розвитку освіти України у XXI ст., Законів України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, комплексним заходом щодо всебічного розвитку і функціонуванні української мови, які спрямовані на модернізацію дошкільної освіти; оновлення змісту, удосконалення форм, методів і технологій навчання дітей рідної мови, розвиток культури мовлення, збагачення словникового запасу дітей для мовленнєвого спілкування [13;16;17]

Конкретними завданнями словникової роботи в дитячому садку: збагачення , закріплення й уточнення та активізація словника дітей.

Психолого-педагогічні особливості та механізми розвитку словника дітей розкриваються у працях Л.С. Виготського, А.А. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна та ін. Розвиток словника дітей у вітчизняній методиці має багаті традиції, закладені в працях К.Д. Ушинського, Л.М. Толстого. Основи методики розвитку активного словника дошкільників визначені у роботах М.М. Коніній, А.М. Леушиной, Л.А. Пеньєвська, О.І. Соловйової, Є.І. Тихеева, А.П. Усовой, Е.А. Флериной. Проблеми змісту і методів розвитку словника дітей в дитячому садку плідно розроблялися А.М.  Бородич, Н.Ф.  Виноградової, Л.В. Ворошніна, В.В. Гербовий, Е.П. Короткової, Н.А. Орлановой, Е.А. Смирнової, Н.Г. Смольнікова, О.С. Ушакової, Л.Г. Шадріної та ін. Авторами визначено мету і завдання розвитку словника дітей, методичні принципи, створені системи навчальних занять, розглянуті специфічні умови розвитку словника дітей.

На сьогоднішній день в роботі з дітьми середньої групи з'ясувалося, що словник дітей характеризується малим обсягом словникового запасу, переважання пасивного словника над активним, неточним вживанням слів. Було виявлено, що дошкільнята допускають помилки в підборі іменників, прикметників, дієслів; в назві синонімів, антонімів. Причиною цього є те, що батьки замість читання та обговорення художніх творів з дітьми, віддають перевагу перегляду мультфільмів та іграм на комп’ютері. Вихователі використовують у своїй роботі одноманітні прийоми, які не спонукають дітей до активного вживання нових слів у своєму мовленні; не приділяють належної уваги словниковій роботі під час опрацювання художніх творів.

Це те, що спонукало нас до вибору теми «Художня література як засіб збагачення й активізації словникового запасу дітей середнього віку» .

Мета дослідження: виділити найбільш ефективні методи та прийоми словникової роботи і визначити місце їх застосування на заняттях з художньої літератури у середній групі ДНЗ.

Завдання дослідження:

1. На основі аналізу наукової літератури з темі дослідження розкрити закономірності оволодіння дитиною словниковим запасом рідної мови; визначити ефективні шляхи збагачення й активізації словникового запасу в дітей дошкільного віку; схарактеризувати специфіку організації словникової роботи на заняттях з художньої літератури в сучасних ДНЗ.
2. Здійснити аналіз чинної програми щодо визначення завдань словникової роботи в середній групі ДНЗ.
3. Розробити серію фрагментів занять з художньої літератури, спрямованих на збагачення й активізацію словникового запасу дітей середнього дошкільного віку

Об'єкт дослідження: процес збагачення й активізації словника дітей середнього дошкільного віку.

Предмет дослідження: методи і прийоми збагачення словникового запасу дітей середнього дошкільного віку в процесі опрацювання художніх творів.

Методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної літератури з теми дослідження. Узагальнення передового досвіду. 
РОЗДІЛ I. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСНОВИ ЗБАГАЧЕННЯ Й АКТИВІЗАЦІЇ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ В ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

1. Закономірності оволодіння дитиною словниковим запасом рідної мови

Слово – це основна одиниця мови, її будівельний матеріал. За словами Л.С Виготського, «смислове значення» слова з психологічної точки зору є не що інше ,як поняття». Слова мають узагальнений характер з фізіологічної точки зору слово – це умовний рефлекс, це «сигнал сигналів» (І. П. Павлов) [11,с174]

  Як же дитина засвоює слово?  Коли для дитини слово стає умовним подразником ? Л.С. Виготський підкреслює, що в основі оволодіння словом лежить вроджена реакція,безумовний рефлекс, який проявляється протягом першого року життя у вигляді крику, гукання, гуління, лепету. Ці безумовно рефлекторні голосові реакції пов’язані з емоціями і відбивають емоційний стан дитини (позитивний чи негативний) Отже, до восьми – десяти місяців життя слово дитини  залишається лише звуковим подразником.

 За даними досліджень  М.М. Кольцової, у кінці першого року життя слово із звукового подразника перетворюється  в мовний сигнал. На віковому відрізку восьми – дванадцяти місяців з’являються перші усвідомлені слова. 

     А.К. Маркова  накреслила певну послідовність  оволодіння словом.

 І етап – поява  слова - складу ; дитина вживає скорочене  слово у вигляді одного складу. Це відбирає один склад слова, який є представником всього  слова :ка - качечка, ля – лампа (І.А. Сікорський).

У науково – педагогічній та психологічній літературі розгорнулась дискусія з приводу того,який же склад сложенні думки. М.І.Красногорський, Д. Селлі вважають, що дитина спочатку, як правило, промовляє наголошений склад,він найбільше привертає увагу дитини, а інші , наголошені, пропускає.

За даними А.К. Маркової, Г.М. Ляміної, дитина не обов’язково виділяє наголошений склад, вона може назвати слово, виділивши з нього будь-який склад ( па- лампа), або навіть бере зовсім інший склад (ді – телефон ). Це дослідження не забезпечує попереднє, а лише доповнює його .

  ІІ етап – поява  двоскладових слів (десять – дванадцять  місяців). Спочатку це просте повторення  першого складу ( бо – боляче: бо-бо; па-до побачення: па-па ) пізніше з’являються слова з двох різних складів а- па – впав , а – ді – одягатись )

ІІІ етап – поява трьохскладових  слів – триває протягом другого року життя  ( ма – сі- на – машина ве- лі-пед ).

На І˅ етапі в кінці другого року життя у дітей з’являються чотирьохскладові слова. Ряд учених (А.К.Маркова, Г.М. Ляміна) відмічають цікавий факт, що не всі слова дитина засвоюється  дитиною зразу як «складовий контур» , як «схема- контур» слова. При цьому слово спотворене і зберігає загальну схожість звучання  (татіна – машина , тутім – кувшин ). У «схемі - контурі» за даними Г.М . Ляміної ,є стійкі елементи (до них належать кількість складів) і не стійкі , які за весь час  змінюються (звуковий склад). Це є свідченням того,що складовий склад діти засвоюють  значно раніше, ніж звуковий.

У процесі засвоєння дитиною перших слів спостерігається перехідний етап. О. Ієсперсен назвав його «малим мовленням», а У. Еліасберг – «автономним мовленням».

Багатозначність перших дитячих слів виступає у відтворенні слова до багатьох  різних предметів за місцем знаходження (словом ті дитина називає всі предмети, які лежать на столі), за функціональними ознаками ( фу означає все,що горить вогонь,сірника лампа ліхтар), за зовнішньою схожістю ( кх –все пухнасте: шапка, комір, кішка, кофта) за звуконаслідуванням (тік- годинник, молоток, брязкальця).

Як бути вихователю:повторювати за дитиною автономні слова чи говорити правильною мовою? Вихователь повинен називати полегшуюче слово, а поряд обов’язково називати правильне (моня - молоко ). Для виникнення перших усвідомлених слів вирішального значення набуває потреба дитини в спілкуванні (Ф.І. Фрадкіна), і таку потребу повинен створювати педагог. Стимулом до активного вживання перших слів є запитання дорослого. [11,с175]

Г.М.Ляміна дає характеристику перших дитячих відповідей. Виявляється, вони не зразу містять носять мовний характер.

На першому етапі замість відповіді словами дитина виконує певну дію або рух. Це немовні відповіді.

На другому етапі з’являються неадекватні мовні відповіді: а) дитина тільки ворушить губами, язиком, робить глибокі вдихи ,відтворює інтонацію без членороздільної вимови слова або вимовляє його беззвучно; б) вимовляє неадекватне, будь-яке інше легке для неї слово; в) відповідь – після дії, вимовляє не те слово,що потрібно зараз, а те, яке треба було сказати раніше.

Тільки на третьому етапі з’являються  адекватні мовні відповіді. При цьому вимова правильних слів спочатку не закріплюється, носить випадковий характер. Перші адекватні мовні відповіді словом виникають на зразок дорослого. Педагогічні висновки: вихователю потрібно домагатися того, щоб діти в кінці першого – на початку другого року життя свідомо повторювали за дорослими окремі слова та склади; навчити називати предмети та дії з ними на вимогу дорослих .

Кожне слово має семантичне значення. Слово, за Л.С.Виготським, позбавлене значення – не є слово, воно пустий звук.

Лексичне значення слова – це позначення реальної дійсності: предмети (стіл, стілець,ніж), явища (сонце, дощ, сніг), дії (малювати, танцювати), властивості (солодкий, м’який) числа (один, п’ять).

Отже, значення слова - це узагальнене відображення предметного змісту. В мовознавстві розрізняють кілька ступенів узагальнення слів за змістом, за значенням.

0 ступінь – співвіднесення  слова тільки з даним конкретним  предметом, власні імена поодиноких  предметів (Тарас, мати, м’яч, машина). Він характерний для дітей  кінця першого – початку другого  року життя.

І ступінь узагальнення – поява загальної назви однорідних предметів,дій,якостей: м’яч – гумовий,дерев’яний,великий,маленький;словом сів дію хлопчика,дівчинки, ведмедика тощо. Цей ступінь узагальнення з’являється на кінець другого року життя.

ІІ ступінь узагальнення – з’являються слова, що означають родові поняття: іграшки (машина, ракета, ведмедик, лялька), овочі (огірок, помідор, морква). З’являються слова – іменники, які узагальнюють дію,ознаки властивості:  загартування,обід,плавання,заняття,радість. Ці слова засвоюють в три роки. [11,с177]

ІІІ ступінь узагальнення- - родові поняття для слів другого ступення узагальнення : рослини – це іграшки, і меблі, і посуд. Такі слова діти засвоюють в п’ять – шість років

 VІ – засвоєння лінгвістичних понять (якість,кількість,стан ознака). Значення цієї групи слів стає доступним лише дітям дошкільного віку

Засвоїти ці ступені узагальнення – означає засвоїти значення слова.

Слова в українській мові можуть мати одне значення (однозначні), кілька значень (багатозначні), пряме та переносне значення.

 Особливості засвоєння  значення слова дитиною розкрито  в роботах Л.С Виготського, Т.Є. Коннікової. Л.С. Виготський відмічав, що дитина не шукає значення для слова, воно їй дається в процесі мовного спілкування з дорослим. Проте значення слова для дитини і дорослого тривалий час залишається різним. Перші слова дітей не мають конкретного значення, вони носять дифузний і ситуативний характер. Словом дитина називає не предмет, а загальний характер ситуації в якій вона може діяти з певним предметом. Наприклад, Оленка дістає з-під шафи іграшку довгою палицею і називає її пака. Потім побачила,як бабуся підмітає підлогу віником , і назвала його пака. Цим же словом назвала олівець,лінійку,щітку з довгою ручкою. Отже, довжина стала центром ситуації, значення слова спотворене,однозначному слову дитина приписує багатозначність.