Розвиток молодших школярів

Слід враховувати, що молодший шкільний вік багатий на приховані можливості розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати. Однаково недопустимо вважати першокласників менш розвиненими, ніж вони є насправді, як і перебільшувати їхні можливості. Вдумливе ставлення до вікових особливостей, фізичного і психічного розвитку дітей дасть учителеві можливість цілеспрямовано, без шкоди для вихованців здійснювати їхнє музичне навчання і виховання.

У другому класі продовжується формування любові і цікавості до музики, розвиток музичних здібностей у процесі виховуючого та розвиваючого навчання.

Психологічні особливості цього віку багато у чому збігаються з характеристикою першокласників, але є й низка відмінних рис: другокласник вже звичний до вимог шкільного життя, його увага більш стійка (хоча об'єм все ще невеликий), більш розвинута здатність до абстрактного мислення. Воля ще мало розвинута, але при зацікавленості завданням, другокласник може переборювати значні складнощі. Все це створює можливість для продовження творчого розвитку, яке є необхідним для повноцінного музичного виховання.

Музичний розвиток другокласника багато у чому залежить від якості музичних занять у 1-му класі. Порівняно з першим, учні другого класу вже не представляють собою такої «строкатої» картини у відношенні до музики, у знаннях про неї, в музичних навичках. Але ні в якому випадку вчителю не можна прагнути до вирівнювання учнів у їх музичному вихованні, оскільки це неодмінно приведе до гальмування розвитку частини дітей. Приділяючи особливу увагу тим дітям, які менш обдаровані музично, він повинен всіляко сприяти розвитку дітей обдарованих, ставити перед ними індивідуальні завдання. Вимогливість до учнів відповідно до їх здібностей є однією з умов підтримки одних, і попередженням від «зіркової хвороби» – інших, музично обдарованих дітей.

Схожими параметрами визначається також розвиток третьокласників.

Щодо четвертого класу, то, якщо музичне виховання у першому класі це «початок», «фундамент», у другому та третьому – «центр», продовження і закріплення отриманого раніше, то четвертий клас – «завершення» всього початкового етапу навчання.

Учень четвертого класу – це вже «типовий» школяр. Фізично він більш сильний, міцний, але спостерігається прагнення до руху: діти стають більш непосидючими. Розумовий розвиток значно вищий, увага і пам'ять стають більш довільними. В цьому класі дещо стійкішими і вибірковими постають інтереси і схильності учнів, диференціація дітей за інтересами стає більш визначеною, серед них виявляються більш і менш здібні і схильні до занять різного характеру. Тому вчителю слід уникати небезпеки «навішування ярликів», щодо здібностей учнів.

На даному етапі, в зв'язку з ускладненням музичного матеріалу для його повноцінного сприйняття все більшу роль набувають гармонічний слух, тембровий слух, ритмічне і ладове почуття.

Творчі здібності також підлягають розвитку і заслуговують свого місця в змісті уроку музики в молодших класах. Їх початковий прояв слід шукати в найперших проявах творчої активності – дитячих іграх та розвагах.

Майже всі діти, багато і різноманітно граючи в дошкільному віці, володіють добре розвиненою і багатою уявою. Основні питання, які в цій сфері все ж таки можуть виникнути перед дитиною і вчителем на початку навчання, стосуються зв'язку уяви і уваги, здатності регулювати образні уявлення через довільну увагу, а також засвоєння абстрактних понять, які уявити і представити дитині, як і дорослій людині достатньо важко. Одним з показників творчого розвитку дитини, є рівень художньо-образного мислення, рівень креативності.

«Творчість – актуальна потреба дитинства. Творча активність дітей зумовлена їх віковими психологічними особливостями: чуттєвим сприйняттям, синкретизмом (цілісністю світосприйняття), а також їх руховою гіперактивністю і інтересом до діяльного контакту з дійсністю, що сприяє розвитку дитини та виступає фундаментом успішної життєдіяльності в майбутньому». (Некрасова-Каратєєва) [27].

1.3 Урок музики – основна форма музично-творчої діяльності учнів молодших класів

Психологи та педагоги не раз відзначали, що музика стимулює до творчої діяльності, зокрема формує пізнавальні та емоційно-мотиваційні функції, розвиває творче мислення й комунікативність, а також позитивні якості характеру (систематичність, працьовитість, наполегливість у досягненні мети). Уміння і навички, набуті у галузі музики, переносяться на інші, немузичні види діяльності дітей. На уроках музики уроках музики в загальноосвітній школі особливе значення має творча діяльність дітей, яка сприяє формуванню уяви, мислення, винахідливості, творчих здібностей.

Урок музики – основна форма музично – естетичного виховання молодших школярів. Нажаль, переважна більшість музики, яка оточує дітей у повсякденному житті не витримує критики. Важко сподіватися, що ці взірці так званої «музики» спроможні виховувати в учнів естетичний смак, вищі духовні якості. І контраст повсякденного музичного середовища з творами що рекомендовані до сприймання і виконання у шкільних програмах з музики с кожним роком стає більш разючим.

Тим доречнішими видаються побажання методистів зробити уроки музики більш цікавими, корисними для учнів. Про це багато і охоче згадується у програмах і методичних розробках, але поки що мало рекомендацій того, як саме вчитель може створювати такі уроки. Ця проблема майже повністю лягає на плечі окремо взятого вчителя музики, який і «уособлює у сучасній школі музичне мистецтво» [43].

Виходячи з положення про те, що метою музичного виховання є розвиток різнобічно розвинутої, гармонійної особистості засобами музики, ми вважаємо природним припущення, що розвитку, поряд з іншими якостями, повинні підлягати і творчі здібності дітей (треба прийняти до уваги той факт, що здатність до творчої діяльності має загальний характер і здібності до неї в тій чи іншій мірі можуть бути розвинуті у всіх учнів).

Широко поширена точка зору про виняткову складність і навіть неможливість використання музичної творчості в масовому музичному вихованні була заперечена Б. Яворським та його послідовниками ще на початку 20-х років XX століття.

Найелементарніший імпульс до творчості – це зацікавити дітей винаходом власної інтерпретації музичного твору, підголосків і варіантів наспіву, власного варіанту інсценізації пісні, власного елементарного інструментального супроводу, власної вправи на розпівування, тощо.

До творчості можуть спонукати (За Гумінською О.О.):

-        віршований чи прозовий текст, його зміст, звукові фарби й інтонації (шлях від мовного ритмоінтонування до музичного);

-        сама музика, глибоке проникнення в її світ: навчившись розрізняти в загальному потоці звучання окремі «музичні слова», «фрази», цілі «розповіді», учні відчують потребу самим «заговорити» цією, тепер уже близькою і зрозумілою їм «музичною мовою»;

-        оточуючий дитину світ звуків – цокіт копит, щебетання птахів, стукіт падаючих крапель, вигуки голосів, дзенькіт дзвонів тощо;

-        програмно-ілюстративні завдання;

-        ритми рухів, у тому числі танцювальних, образних… [11]

Особливим важливим періодом для розвитку музично-творчих здібностей нам видається період початкового навчання. Відомо, що у молодших школярів яскраво проявляється творче начало, вони надзвичайно винахідливі в передаванні інтонацій, наслідуванні, легко сприймають образний зміст казок, розповідей, пісень, музичних п’єс, їм притаманна природна активність, віра у свої творчі можливості. Все це виявляється цінним джерелом творчого розвитку молодших школярів. «Творчість активізує пам’ять, мислення, спостережливість, цілеспрямованість, інтуїцію, що необхідно у всіх видах діяльності» [13].

Творчість дітей на уроках музики пов’язана с самостійними діями, з умінням оперувати знайомими їм музичними поняттями, знаннями, навичками, пристосовувати їх до нових умов, у нових видах музичної діяльності. Процес музичного пізнання набуває у атмосфері творчості процесуального характеру. Тобто дитяча творчість представляє собою «пізнавально-пошукову музичну практику» [13].

Творчий початок у молодших школярів може проявлятися у співі найпростіших мотивів, у створенні власної мелодії на запропонований текст, у відтворенні (голосом, на музичному інструменті) нескладних мотивів різного характеру (у жанрі маршу, польки, вальсу); у виразних рухах під музику, що передавали б різноманітні настрої творів, в створенні ритмічного супроводу до творів з слухання музики, в оцінних судженнях про почуту музику та осмисленому виконанню пісень з елементами власної інтерпретації.

Власне кажучи, всі види і форми діяльності на уроці музики можуть носити творчий характер. Критерієм тут виступає новизна, оригінальність самостійність діяльності, але ні в якому разі не художня цінність створеного, оскільки головним у творчій діяльності на уроці музики в загальноосвітній школі (і запорукою успішного розвитку творчих здібностей) є саме процес творчості, а не її продукт.

Стверджуючи важливість застосування евристичних завдань, ми визнаємо небезпеку, яка міститься у перенасичені уроку творчими завданнями. Важливо пам'ятати, що вся діяльність на уроці музики повинна бути організована спираючись на принцип тематизму. Тобто творчі завдання потрібно використовувати тільки у невідривному зв'язку з темою і завданнями уроку, обираючи найдоречніші комбінації з іншими методами навчання.

Також при роботі з молодшими школярами слід пам'ятати, що деякі творчі завдання можна застосовувати тільки після підготовки до них, оскільки дитяча творчість будується на попередньому музичному досвіді, якого діти можуть і не мати. Л.Г. Дмітрієва та Н.М. Черноіваненко виділяють у процесі підготовки учнів до творчості три взаємопов'язаних напрямки. Перший з них – збагачення життєвих і музичних вражень дітей, другий напрямок знайомить дітей з способами творчих дій, зразками музичної творчості. Третій напрямок передбачає оволодіння способами творчих дій. Спочатку їх показує сам вчитель, а потім, на основі набутого досвіду діти будуть «творити» самі. Отож, як ми бачимо, підготовка до творчої діяльності має велике значення для її успішного здійснення.

2. Педагогічні умови успішності формування творчих здібностей учнів 1–4 класів

2.1 Творча лабораторія вчителя музики (форми, методи, прийоми)

Педагогічна праця у всі часи мала творчий характер, адже основне її призначення – створення, «творення» особи, розвиток, ствердження людського в людині. Крім того, діяльність педагога, здійснювана в ситуаціях, що постійно змінюються, вимагає врахування всіх умов, завжди різних. В даний час педагогові особливо потрібно бути готовим до змін, які стають невід'ємною ознакою нашого часу. Мінливість можна назвати характерною рисою всього сучасного суспільного життя. Світ, що стрімко змінюється, глобалізація економіки і політики, нові педагогічні технології – все це вимагає нових підходів до змісту освіти і педагогічної праці.

В даний час змінився погляд на професійну кваліфікацію педагога, який впродовж століть виступав перед учнями в ролі джерела знань. Знання свого предмету перестало бути основною ознакою професіоналізму педагога, його кваліфікації. Сучасний вчитель зобов'язаний не тільки передати новим поколінням досвід попередніх, озброїти своїх учнів знаннями, але і сформувати у них потребу в постійному оновленні, прищепити навички самоосвіти, готувати їх до вирішення проблем, з якими особа і суспільство ще не зустрічалися.

Ті ж вимоги ставить сучасна освітня парадигма і до особистості вчителя. Професіоналізм вчителя у сучасному сенсі – це не тільці сума визначених програмою знань. В першу чергу це здатність вчителя зробити процес передачі знань цікавим, логічним, емоційно насиченим, таким, що відповідає певним дидактичним принципам і вимогам педагогічної дійсності. Успішна педагогічна діяльність потребує від вчителя постійного самовдосконалення, безперервної самоосвіти.

«Професіонал – це компетентний спеціаліст, що відзначається непереривним прагненням до самовдосконалення. Для молодого спеціаліста потяг до самоосвіти, що виражається в постійному бажанні поповнювати свої музичні, педагогічні і загальнокультурні знання і уміння як умову професіонального становлення, – це якісно нова форма засвоєння художнього і педагогічного досвіду» [2].

Але не менш важливою видається нам здатність вчителя творчо підходити до побудови своєї діяльності у школі. М. Лазарєв вважає, що творчий характер різною мірою притаманний усім педагогічним діям вчителя, а творчість діалектично пов’язана з педагогічною майстерністю і є її найважливішою умовою, рівною мірою як і майстерність сприяє зростанню реальних творчих здібностей [23].

Ю. Львова вважає однією з найголовніших особливостей педагогічної творчості вчителя потребу у переданні своїх духовних накопичень учням, а саму педагогічну творчість визначає як «безперервне внутрішнє спонукання вчителя духовно збагачуючись передавати свої надбання дітям» [25].

На думку Г.М. Падалки, творче начало наскрізь проймає всю діяльність вчителя музики. «Вирішення різноманітних ситуацій на уроці або у спілкуванні з вихованцями у час дозвілля, добір найкращих методів викладання предмета, виконання музики прямо апелюють до творчих здібностей учителя, його інтуїції, музичного і педагогічного натхнення» [30].

Специфіка педагогічної творчості міститься у тому, що її потрібно розуміти як співтворчість вчителя і учня, не дивлячись на те, що вони суб’єкти різних видів діяльності. В.І. Загвязинький так пише про це: «Вчитель зайнятий педагогічною творчістю (хоча його педагогічні ідеї і задуми часто реалізуються у інших областях діяльності – літературній, технічній, науковій), учень – предметною (образотворчою, літературно-художньою, технічною). Важливо, що збіг характеру (при неповнім співпадінні предмету) діяльності і породжує співробітництво, співтворчість, духовну близькість, причетність до загальної справи, можливість і необхідність обміну досвідом між вчителем і учнем» [18].