Розвиток молодших школярів

Американський психолог Дж. Гілфорд виділив два типи мислення: конвергентне, необхідне для винайдення єдино точного рішення задачі, і дивергентне, завдяки якому виникають оригінальні рішення.

Творчим людям властиве дивергентне мислення. Вони схильні утворювати нові комбінації з елементів, які більшість людей використовують певним чином, або формувати зв'язки між елементами, що не мають на перший погляд нічого спільного.

Ще однією творчою здібністю є свіжість погляду і зіркість. Вона не пов'язана із зором або особливостями сітківки, а є якістю мислення.

В процесі мислення потрібен постійний перехід від однієї ланки в ланцюзі міркувань до іншої. Іноді через це не вдається уявним поглядом охопити всю картину цілком, всі міркування. Проте творча людина володіє здатністю до згортання довгого ланцюга міркувань і заміні його однією узагальненою операцією.

Вельми істотною для творчості є здатність застосувати навичку, набуту при вирішенні однієї задачі, до рішення іншої, тобто уміння відокремити специфічне «зерно» проблеми від того неспецифічного, що може бути перенесено в інші області. Перенесення досвіду – один з самих універсальних прийомів мислення, здатність до перенесення – важлива умова продуктивної творчості.

По аналогії з бічним зором, англійський лікар Эдуардо де Боно назвав бічним мисленням здатність знайти шлях до рішення, використовуючи «сторонню» інформацію. Бічне мислення підвищує шанси на вирішення проблеми. Так, кажуть: щоб творити, треба думати поряд.

Велику роль в творчому процесі грає готовність пам'яті. Коли людина вирішує проблему, вона може розраховувати лише на ту інформацію, яка в даний момент сприймається і яку зуміє витягнути з пам'яті. Істотне значення при цьому мають форма її запису, класифікація, системи адрес і пошуку. Інтуїтивні миттєві рішення задачі можливі, тому що є велике число асоціативних зв'язків, що забезпечують швидкий доступ до потрібної інформації.

Важливою для творчості є також цілісність сприйняття – здатність сприймати діяльність цілком, не дробивши її. На неї вказав І. П. Павлов, виділивши два основних типи вищої кіркової діяльності – художній і мислительний. В процесі творчого мислення потрібна здатність відірватися від логічного розгляду фактів, щоб об'єднати елементи думки в нові системи образів. Без цього неможливо поглянути на проблему свіжим поглядом, побачити нове в давно звичному.

Однією з фундаментальних властивостей мозку є також здатність пізнавати образи.

Наступний елемент творчої обдарованості – здатність до зближення понять, легкість асоціювання і віддаленість асоційованих понять, «сенс відстані» між ними. Асоціативні зв'язки повинні мати оптимальний діапазон міцності. Відхилення від цього діапазону призводить або до відсталості мислення і його тривіальної стандартності, або до патологічної розірваності, фрагментальності мислення, втраті контролю за ходом і змістом власних думок.

Здатність швидко і легко переходити від одного класу явищ до іншого, далекого за змістом називається гнучкістю мислення. Відсутність такої здатності називається інертністю або ригідністю. Здібність до подолання функціональної фіксованості – один з проявів гнучкості мислення. Можна чекати, що люди з вищим показником гнучкості мислення мають більше шансів натрапляти на вірну ідею при вирішенні якої-небудь практичної задачі.

Ще одна складова творчої обдарованості – легкість генерування ідей. Чим більше ідей висуває людина, тим більша вірогідність, що серед них будуть вдалі ідеї. Добре, коли ідеї оригінальні, тобто відрізняються від загальноприйнятих, коли рішення не очікуванні, навіть парадоксальні.

Можливість створювати що-небудь нове, незвичайне закладається в дитинстві через розвиток вищих психічних функцій, таких як мислення і уява (фантазія). Уява – це властива тільки людині можливість створення нових образів (уявлень) шляхом переробки попереднього досвіду. Розрізняється три види уяви: логічна, критична і творча. Творча уява породжує принципово нові ідеї, уявлення, що не мають прообразів в реальному світі, хоч і що спирається на елементи реальної дійсності.

Творче мислення рухоме: для нього не складає труднощів перейти від одного аспекту проблеми до іншого, від одного способу рішення до іншого, не обмежуючись єдиним варіантом. Швидкість думки визначається кількістю ідей, що виникають за одиницю часу. Кількість і цінність ідей визначаються після переведення їх у словесний або який-небудь інший код.

Надзвичайно важлива також здібність до оцінки, до вибору однієї з багатьох альтернатив перед її фіксацією в словесних або інших символах і перевіркою.

Велику роль в творчому процесі грає мужність – спосіб ухвалювати рішення в ситуації невизначеності, не лякатися власних висновків і йти вибраним шляхом до кінця.

Інтелектуальні здібності відрізняються від творчих, проте поняття «творчість» і «мислення» не можна протиставляти. Існуючі в основі мислення і творчості елементарні здібності (здатність відчувати, сприймати, порівнювати, уявляти) однакові у всіх. Вони тільки різною мірою виражені і по-різному поєднуються між собою.

Наприклад, поєднання «свіжого погляду» у пошуках проблем, гнучкості інтелекту, легкості генерування ідей і здібності до віддаленого асоціювання проявляє себе як нестандартність мислення, яку вважають неодмінною складовою творчості.

Важливим в творчій діяльності є поняття креативності, як «рівня творчого обдарування, здатності до творчості, складаючої відносно стійку характеристику особистості» (С. Стєпанов) [42], або «здатності породжувати незвичні ідеї, відхиляючись від традиційних схем мислення, здатності швидко вирішувати проблемні ситуації» [40].

З поняттям творчості в психології пов'язують такі якості особистості, як спрямованість її на створення нового, оригінального, можливості особистості, її творчий потенціал.

У широкому сенсі поняття «потенціал» визначається як засоби, запаси, джерела, що є в наявності і що можуть бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення певної мети, здійснення плану, рішення якої-небудь задачі; можливості окремої особи, суспільства, держави в певній області.

Поняття «творчий потенціал особистості» в структурі особистісного потенціалу людини, компонентами якої виступають групи «особистих властивостей і якостей, забезпечують її здатність виступати в ролі суб'єкта творчої діяльності»:

а)              професійні знання, уміння і навики, що обумовлюють професійну компетентність (кваліфікаційний потенціал);

б)              працездатність (психофізіологічний потенціал);

в)              інтелектуальні, пізнавальні здібності (освітній потенціал);

г)              креативні здібності (творчий потенціал);

д)              здібність до співпраці, колективної організації, взаємодії (комунікативний потенціал);

е)              ціннісно-мотиваційна сфера (ідейно-світоглядний, етичний потенціал).

Названими групами якостей і властивостей характеризують творчий потенціал особистості. У даній структурі, де існує внутрішня єдність компонентів, творчий потенціал виступає частиною ширшого поняття «потенціал особистості».

Постійний розвиток творчого потенціалу можливий тільки на такій психологічній базі, яка характеризується багатством потреб і інтересів особи, її спрямованістю на все повнішу самореалізацію: у праці, пізнанні, спілкуванні; високим рівнем розвитку інтелектуальних здібностей, відвертістю по відношенню до всього нового; багатовимірним, гнучким, широким, критичним мисленням: високою працездатністю людини, її фізичними силами і енергією, рівнем розвитку її психофізичних можливостей.

Повертаючись до проблеми формування творчих здібностей молодших школярів, треба зазначити, що найбільш доцільно використовувати для цього методи ігрової педагогіки. Зважаючи на те, що ігрова діяльність залишається, після навчання, одним з провідних видів діяльності молодших школярів, саме в дидактичних, сюжетно-рольових, предметних іграх найбільш повно розкривається творчий потенціал учнів.

1.2 Особливості розвитку творчих здібностей учнів 1–4 класів (віковий, психо-фізіологічний аспекти)

Початковий період шкільного життя займає віковий діапазон від 6–7 до 10–11 років (1–4 класи). У молодшому шкільному віці діти мають в своєму розпорядженні значні резерви розвитку. Їх виявлення і ефективне використання – одне з головних завдань педагогіки. З вступом дитини до школи під впливом навчання починається перебудова всіх його свідомих процесів, набуття ними якостей, властивих дорослим людям, оскільки діти включаються в новий для них вид діяльності і систему міжособових відносин. Загальними характеристиками всіх пізнавальних процесів дитини стають їх довільність, продуктивність і стійкість.

Для того, щоб уміло використовувати резерви, що є у дитини, необхідно щонайшвидше адаптувати дітей до роботи в школі і удома, навчити їх вчитися, бути уважним, усидливим. Перед вступом до школи у дитини повинні бути достатньо розвинені самоконтроль, трудові уміння і навики, уміння спілкуватися з людьми, ролева поведінка.

Приступаючи до планування занять у кожному класі (першому, другому і т. п.), учителю важливо мати на увазі деякі загальні моменти, найбільш типові саме для цього віку.

Уроки музики у першому класі є дуже важливими з огляду на те, що саме на них закладаються основи бажаного відношення дітей до уроків музики. Важливо с перших занять сформувати у дітей інтерес і бажання займатися музикою.

У молодшому шкільному віці закріплюються і розвиваються далі ті основні людські характеристики пізнавальних процесів (увага, сприйняття, пам'ять, уява, мислення і мова), необхідність яких пов'язана зі вступом до школи. З «натуральних» (по Л.С. Виготському) ці процеси до кінця молодшого шкільного віку повинні стати «культурними», тобто перетворитися на вищі психічні функції, довільні і опосередковані.

О.О. Апраксіна серед якостей, що є типовими для першокласників, називає несформованість, крихкість всього організму, швидку втомлюваність від одноманітної діяльності; відсутність навичок систематичної, цілеспрямованої розумової праці, але чіпку пам'ять; невеликий об'єм довільної та перевагу мимовільної уваги; яскраву образну уяву, її конкретність; схильність до гри[3].

Здібності дітей не обов'язково повинні бути сформованими до початку навчання в школі, особливо ті з них, які в процесі навчання продовжують ще активно розвиватися. Істотніше інше: щоб ще в ході дошкільного періоду дитинства у дитини утворилися необхідні задатки до розвитку потрібних здібностей.

Навчання першокласників має бути цікавим і радісним. Діти приходять до школи з різною музичною підготовкою і різними музичними задатками. Але у всіх дітей є деякий досвід слухання інструментальної музики, співу пісень, бачення і виконання танців, крокування під музику тощо, їм розповідають і читають однакові казки, книжки, вони переглядають одні й ті ж телепередачі для дітей, кінофільми і мультфільми, стикаються з різноманітними подібними життєвими ситуаціями. Тому запас художніх і життєвих вражень дітей хоча й відрізняється кількісно, але в якісному плані він приблизно однаковий у всіх. Так складається життєвий досвід дитини, близький життєвому досвіду інших дітей. Це дозволило Д. Кабалевському зробити висновок про те, що в умовах загальноосвітньої школи в музично-виховній роботі слід виходити не із здібностей дітей і їх підготовки, а з їхнього життєвого досвіду [20].

Значні відмінності спостерігаються в музичному розвитку дітей залежно від їх індивідуальних особливостей. Одні з них «музичні» за всіма
показниками, інші відрізняються своєрідним поєднанням окремих музичних здібностей. Так, здатність сприймати і переживати музику може поєднуватися з посередніми голосовими даними, добрий розвиток музичного слуху не завжди супроводжується схильністю до творчості. Одні діти
можуть слухати музику не відволікаючись, інші навіть не уявляють, що
це таке – спеціально слухати музику; деякі діти можуть чисто і виразно
виконувати знайомі пісні, мають елементарні уявлення про музику, інші
байдужі до неї, оскільки жили у несприятливих для цього умовах. Зрозуміло, що внаслідок цього можливості музичного розвитку дітей на уроках музики різні.             

Водночас можна виокремити й загальні риси музичного розвитку, властиві першокласникам:

1.                  Діти мають певний досвід спілкування з музикою, різноманітнішою
стає музична діяльність. Виконання пісень і танців, утілення музично-ігрових образів у русі набуває виразності, що свідчить про змогу учнів передати своє ставлення до музики. У них з'являються улюблені пісні, танці, ігри,
вони здатні навіть мотивувати свої музичні вподобання, оцінювати твори,
виявляти художні інтереси. У дітей помітними стають вияви музичних здібностей, особливо в царині мелодійного слуху. Учні можуть впізнати знайому пісню, визначити не тільки характер музики, але й її настрій. У них поступово налагоджується вокально-слухова координація, диференціюються слухові відчуття – більшість дітей здатна розрізнити високі й низькі звуки в інтервалах квінти, кварти, терції.

2.                  У сфері сприймання музики можливості дітей досить широкі: їм доступні такі основні жанри, як пісня, танець і марш, близька музика зображального характеру. Через незначний обсяг довільної уваги першокласників, твори повинні бути невеликими за обсягом, з яскравим музичним образом.

3.                  У сфері співу можливості дітей залежать від попередньої музичної підготовки: їх співацький діапазон може складатися від кількох звуків до октави і більше. Водночас у всіх дітей голосовий апарат ще не сформувався, дуже тендітний, змикання складок крайове. Це вимагає обережного й послідовного розвитку діапазону голосу, обмеження сили звучання.

4. У сфері творчості можливості першокласників такі: вони легко відгукуються на різні творчі завдання, можуть імпровізувати на заданий образ, створювати ритмічні й мелодичні імпровізації на дитячих музичних інструментах, здатні інсценізувати знайому пісню або інструментальну п'єсу зображального характеру.