Розвиток молодших школярів

Підкреслимо, що розвиток психологічної теорії творчості в XX столітті зв'язаний, в першу чергу, із створенням цілісних концепцій мислення, серед яких слід виділити у вітчизняної традиції логічну теорію мислення (А. Лєонтьєв, П. Гальперін, В. Давидов) і теорію формування розумових дій (П. Гальперін). Істотний внесок в дослідження феномена творчої обдарованості як проблеми мислення внесли Д. Богоявленська, А. Матюшкін, Я. Пономарьов, Б. Теплов, Е. Яковлєва.

Проблема здібностей у зв'язку з особливостями мислення розглядалася А.А. Леонтьєвим, С. Рубінштейном, В. Дранковим, В. Медушевським, Л. Виготським, Б.Тєпловим, А. Готсдінером. Концепцію психологічних засад творчої діяльності запропонував Я. Пономарьов. Згадаємо також дослідження зв'язків мови і мислення (А. Лурія), реальності і мислення (Д. Брунер, А. Брушлінській), мислення людини і систем «штучного інтелекту» (А. Анісимов, В. Барашенков, А. Мітрофанов).

У вітчизняній сучасній психології (А.В. Брушлінській, А.А. Лєонтьєв, Р.С. Нємов, Я.А. Пономарьов) мислення характеризується як вищий пізнавальний процес породження нового знання, активна форма віддзеркалення і творчого перетворення дійсності: «Мислення породжує такий результат, якого ні в самій діяльності, ні у суб'єкта на даний момент часу не існує» [28]. При вирішенні проблемної задачі змінюється не тільки ситуація, але і саме мислення, яке виходить за межі чуттєвого даного, розширюючи тим самим межі пізнання.

Тут виникає дуже важливий аспект, що переводить тему творчості з рівня загальнофілософських і психологічних досліджень в площину педагогічних завдань. Він визначений ситуацією в сучасній системі освіти, яка націлена на розвиток формально-логічного мислення, на оволодіння способами побудови однозначного рішення проблеми по схемі «накопичення – відтворення інформації», а іноді і на механічне запам'ятовування фактів, що закріплюється тестовою системою перевірки знань. Уміння і навики, що розвиваються в даному типі навчання, відрізняються малою варіативністю, негнучкістю, відсутністю потенціалу розвитку, позбавляючи учня можливості швидко орієнтуватися в ситуації і переносити придбані знання і способи роботи з ним на нові учбово-пізнавальні або життєві реалії. Проте процес навчання не може бути зведений до відтворення готових знань. Складність сучасного соціального життя, значне зростання об'ємів інформації, швидка застарілість останньої, вимагає інших якісних здібностей і навиків мислення, іншої парадигми знання – креативної, і, отже, інших педагогічних методик[19].

У психолого-педагогічній науці прийнято розрізняти репродуктивний, виконавський і творчий рівні в процесі навчання. З погляду психологічної науки і заснованої на ній теорії навчання репродуктивна діяльність передує творчій, постаючи необхідним ступенем пізнання. Але зупинка на цьому ступені позбавляє суб'єкта учення широких пізнавальних можливостей, звужуючи як горизонт самого знання, так і набір інструментальних способів його придбання і освоєння. Подібна психолого-педагогічна парадигма не сприяє розвитку творчого мислення і творчого потенціалу особи, які повинні згодом бути реалізовані в соціально-професійній і культурно-творчій сферах життя.

Головними принципами розвиваючого навчання, яке можна розглядати як універсальний підхід до розвитку загальних і творчих здібностей особи, виступають проблемність, діалогічність і індивідуалізація. Проблемність зв'язана з розумінням центральної ланки засвоєння як процесу, в деякій мірі схожого з процесом відкриття нового знання (А.М. Матюшкін). Згідно А.М. Матюшкіну, психологічні передумови розвитку і становлення творчої особи включають наступні компоненти: 1) домінування пізнавальної мотивації; 2) дослідницька спрямованість миследіяльної активності; 3) можливість досягнення нестандартних рішень; 4) можливість прогнозування і передбачення результату пошуку (творчості, дослідження); 5) здібність до створення ідеальних еталонів, що можуть забезпечити високі естетичні, етичні і інтелектуальні оцінки. У психолого-педагогічній теорії А.М. Матюшкіна проблемний підхід забезпечує активізацію пошуково-дослідницького мислення, перекладаючи засвоєння матеріалу з репродуктивного на продуктивний рівень.

Діалогічність є психолого-педагогічним принципом створення емоційної комфортності вчителя і учня, групи людей, що вчаться з урахуванням емоційних реакцій (Е.Л. Яковлєва) [48]. Індивідуалізація трактується як принцип надання психологічних засобів, що забезпечують особистий саморозвиток учня. На думку дослідника, розвиток творчого потенціалу особи здійснюється через емоційний аспект, оскільки в процесі освоєння знань через емоції відбувається «особиста включеність дитини». Тим самим здобуваються засоби для вираження її людської унікальності, неповторності індивідуальних властивостей особистості. Зазначений психолого-педагогічний принцип був названий Е.Л. Яковлєвою принципом трансформації когнітивного змісту в емоційне. Виховання емоційної сфери, згідно авторської концепції, дозволить в майбутньому збудувати гармонійні відносини з світом і не втратити емоційно-творчого відношення до нього у процесі професійної діяльності, можливо і не пов'язаної з художньою або соціально-гуманітарною сферами діяльності.

Успіх в навчанні залежить від узгодженості вимог вчителя із здібностями учня прийняти їх і перетворити на внутрішній осмислений факт своєї свідомості. Це аксіома педагогічної творчості. Безумовно, що при цьому багато що залежить від здатності вчителя привернути цікавість учня, його увагу, добитися свідомої навчальної дисципліни, збудити в учні пошукову активність, тобто власне сформувати мотивацію навчання. На наш погляд, другим основоположним теоретичним принципом успішного розвитку творчих здібностей і розумової діяльності учнів поруч з принципом розвиваючого навчання може бути названа програма формування мотивації навчання. Мотивація як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її спрямованість і активність є однією з центральних проблем педагогічної психології. У мотиваційну сферу людини входять власне мотиви (диспозиції), які можна доповнити потребами (органічними, матеріальними, соціальними, духовними) і цілі. Згідно поглядам сучасних психологів (К. Роджерс, Р. Мей, А. Маслоу, А.Н. Лєонтьєв), мотивація складає найважливіший елемент психологічної структури особистості. Потреба до самореалізації лежить в основі творчої діяльності. Задіюючи дану психологічну координату особистості в навчальному процесі, педагог актуалізує власне людське першоджерело у своєму учні. Становлення людини як особистості в першу чергу пов'язано з її потребою до творчої самореалізації. Формування цільових настанов творчих, духовно-культурних потреб особистості лежить в основі педагогічної методики сучасної української системи освіти і виховання.

Важливим принципом у вирішенні цього завдання – завдання успішного розвитку продуктивного мислення особистості – може стати комунікативний метод, що реалізовується в процесі навчання. Він покликаний вирішити не тільки проблеми активізації інтелектуальної діяльності, але і пов'язати навчальні цілі і завдання з виховним процесом. Навчальний процес тут розглядається як міжособовий процес спілкування вчителя і учня, того, хто передає і того, хто успадковує знання. У такому взаємозбагачувальному спілкуванні тільки і можливо становлення людини – художника, професіонала, дослідника – людини творчої думки, що успадковує духовно-інтелектуальну традицію рідної культури.

Реалізувати соціальні очікування сучасного суспільства може людина творчо-продуктивного типу. Теорія творчості виступає в даному випадку як базова теорія, що «має міждисциплінарну властивість, об'єднує розробки соціо-гуманітарних і педагогічних наук навколо проблеми людини як людини культури, актуальним буттям якої стає творчість – продуктивна програма і спосіб життя» [16].

Перш, ніж говорити про розвиток творчих здібностей дітей, слід з'ясувати поняття здібностей взагалі – що ж таке здібності?

У науковій літературі здібності визначаються як «індивідуально-психологічні особливості, які є суб’єктивними умовами успішного виконання певного різновиду діяльності. Здібності не зводяться до наявності у індивіда знань, умінь і навичок. Вони виявляються у швидкості, глибині і міцності оволодіння засобами і прийомами діяльності» (Скрипниченко О.В., Долинська Л.В.) [17].

У розвитку здібностей дуже важливу роль відіграють задатки

– деякі генетично детерміновані анатомо – фізіологічні особливості нервової
системи, що являються індивідуально – природною передумовою формування і розвитку здібностей.

Здібності – поняття динамічне, їх формування проходить у процесі організованої діяльності. Глибокий аналіз проблеми здібностей був даний Б.М. Тепловим[45]. Згідно розвинутої ним концепції, природженими можуть бути лише анатомо – фізіологічні та функціональні особливості людини, які створюють певні передумови для розвитку здібностей, що мають назву задатків. Задатки дуже багатозначні і в розвиток здібностей вони входять лише як висхідний момент. Характерним для задатків є те, що вони самі по собі ще ні на що не спрямовані. Вони впливають, але не відіграють вирішальної ролі в процесі формування і розвитку здібностей, які формуються прижиттєво в процесі діяльності і виховання. Задатки обумовлюють:

-        різні шляхи формування здібностей;

-        впливають на рівень досягнення здібностей;

-        у певній мірі забезпечують швидкість розвитку здібностей.

Тобто природженими у всіх випадках можуть бути лише задатки, що лежать у основі здібностей.

На думку педагога-музиканта Ю.В. Алієва, здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, які виступають як необхідна умова для успішного здійснення даної діяльності і які знаходять різницю в динаміці, оволодінні необхідними для неї уміннями і навичками[2].

Відомий психолог А. Петровський доповнює цю думку. З його точки зору, здібності – це такі психологічні особливості людини, від яких залежить успішність у здобутті знань, навичок і умінь[29].

Здібності, за висловлюваннями В.А. Ковальова, – це синтез рис людської особистості, який відповідає вимогам діяльності і забезпечує високі досягнення в ній[35].

Як бачимо, думок на цю тему існує дуже багато і всі вони висвітлюють поняття «здібності» з різних боків, що дає можливість розуміти його все ширше та об'ємніше.

Ми вважаємо доцільним визначити поняття «здібності» як індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої, визначають успішність виконання діяльності або ряду діяльльностей, що не зводяться до знань, умінь і навиків, але обумовлюють легкість і швидкість навчання новим способам і прийомам діяльності.

Здібності поділяються на загальні, спеціальні і духовно-творчі.

Загальні здібності стосуються тих способів дії і взаємодії, якими можуть оволодіти практично усі люди і які необхідні для адаптації до середовища і діяльності. Це здатність особистості запам’ятовувати, мислити, навчатися, оволодівати навичками мовлення, спілкування і діяльності, тобто «реалізовувати всі закладені у людині в еволюційному процесі видові ознаки» (Л.Б.Єрмолаєва-Томіна) [14].

Однак кожний різновид загальних здібностей має варіанти властивостей, які диференціюють людей. Наприклад, пам’ять має різні просторово-часові характеристики (швидкість, тривалість, об’єм) і якісно-змістовні особливості (точність, вибірковість). Та ж сама відмінність спостерігається у всіх психо-фізіологічних процесах, які мають безліч якісних характеристик, які можуть бути по-різному виражені у людей.

Так Л.Б. Єрмолаева-Томіна вважає, що до переліку загальних здібностей належать і творчі, які закладені у кожній людині. Вони містяться «над» спеціальними і можуть проявлятися в будь-якій діяльності з ініціативи людини. Інші дослідники виокремлюють творчий рівень здібностей (здатність до створення чогось нового, унікального, досі не винайденого) на противагу репродуктивному[14].

На думку Н.Є. Лазарєв дає таке визначення творчих здібностей: «Творчі здібності – це індивідуальні здібності психічної та фізичної сфер, котрі зумовлюють успішне виконання творчих завдань у різних видах діяльності» [23].

Більшість авторів погоджуються з думкою, що здатність до творчості притаманна усім без винятку людям, але це характерно для дитинства, з часом же ця здатність частіше всього зникає. «Чим людина молодше, тим вона універсальніша у своїх можливостях. Вона ще нічого не може і може все. Художня (рівнозначно як і творча) обдарованість – двоєдина якість властива всім дітям і така, що одержує особливий розвиток у деяких». (А. Мєлік – Пашаєв) [26].

«Раніше творчі здібності вважали чимось винятковим, долею обраних натур. Така позиція рівносильна визнанню, що для творчих осіб повинні бути якісь особливі психологічні закони. Насправді задатки творчих здібностей властиві будь-якій людині, будь-якій нормальній дитині. Потрібно лише зуміти розкрити їх і розвивати. Існує нескінченний «континуум талановитості» – від видатних і яскравих талантів до скромних і малопомітних. Але суть творчого процесу однакова для всіх. Різниця – лише в конкретному матеріалі творчості, масштабах досягнень і їх суспільної значущості. Для вивчення творчості зовсім не обов'язково досліджувати лише геніальних людей. Елементи творчості виявляються в рішенні повсякденних життєвих задач, їх можна спостерігати в «звичайному» розумовому процесі» (А.Н. Лук) [24].

Згідно А. Маслоу творча спрямованість притаманна всім, але втрачається більшістю під впливом середовища.

Ми підтримуємо ці погляди вчених, погоджуючись з тим, що всі діти від народження мають необхідні для формування творчих здібностей задатки. Успішність їх реалізації залежить від завдань освіти і виховання спрямування учнів до творчої діяльності, як ідеалу гармонійного розвитку особистості.

З яких ж компонентів складаються творчі здібності? Які особливості вони мають, на що спрямовувати розвиток особистості, здатної до творчості?

Для розвитку творчих здібностей необхідний такий рівень розумового розвитку, який був би дещо вищим за середній. Інакше кажучи, без певної бази знань, без хорошої інтелектуальної основи високий розвиток творчих здібностей неможливий. Після досягнення досить високого інтелектуального рівня подальше його підвищення ніяк не позначається на розвитку творчих здібностей. Навпаки, якщо інтелект дуже високий, створюються перешкоди для розкриття творчих здібностей. Високий рівень інтелекту, як правило, виникає при яскраво вираженій спрямованості на навчання, засвоєння, що не сприяє прояву креативності.

Діапазон творчих завдань незвичайно широкий за складністю – від вирішення головоломки до наукових відкриттів – але суть їх одна: при їх вирішенні людина знаходить новий шлях або створюється щось нове, тобто відбувається акт творчості. Саме тут і потрібні особливі якості розуму, такі як спостережливість, уміння зіставляти і аналізувати, комбінувати, знаходити зв'язки і залежності, закономірності і так далі – все те, що в сукупності і складає творчі здібності.