Принципи «Могутньої купки» у творчості М. П. Мусоргського

     Визначну роль у культурному житті Росії зіграли концерти Безкоштовної музичної школи, заснованої у 1862 році главою нового музичного напряму М. О. Балакірєвим і хормейстером Г. Я. Ломакіним. Тут під управлінням М. О. Балакірєва виконувалися переважно твори російських композиторів, до яких столична аристократія звикла ставитися з неповагою. Поряд із творами М. І. Глінки та О. С. Даргомижського можна було почути й новинки - щойно написані твори молодих російських музикантів. Вперше в концертах Безкоштовної музичної школи пролунала низка великих творів сучасних зарубіжних композиторів – Г. Берліоза, Ф. Ліста, Р. Шумана. У 1874-81 Безкоштовною музичною школою керував Н. А. Римський-Корсаков, з 1908 - С. М. Ляпунов. Існувала школа аж до Жовтневої революції.

     У діяльності Безкоштовної музичної школи отримав відображення демократичний громадський рух передової інтелігенції 60-х років. Школа була споріднена недільним загальноосвітнім та художнім школам - давала широкому колу студентів, ремісників, службовців, тощо початкову музичну освіту. На перших порах школу відвідувало по неділях до 200 осіб. Вона виявилась своєрідним втілювачем музичної культури в маси. При школі був організований хор та симфонічний оркестр (з числа учнів). Її концерти стали справжнім центром пропаганди російської музики (твори М. І. Глінки, О. С. Даргомижського, особливо композиторів «Могутньої купки» - М. О. Балакірєва, М. П. Мусоргського, Римського-Корсакова), а також творчості західноєвропейських композиторів (Л. Бетховена , Р. Шумана, Г. Берліоза, Ф. Ліста). Ці концерти сприяли формуванню російського музично-виконавського стилю і були наскрізь пронизані ідеями «Балакіревського гуртку», члени якого могли спостерігати, як на практиці втілюються в життя їх задуми. Тут вперше прозвучали Перша симфонія М. Римського-Корсакова, уривки з опер «Кавказький полонений» і «Вільям Раткліф» Ц. Кюї, увертюра до опери «Псковитянка» М. Римського-Корсакова та ін. Вони відіграли велику роль у розвитку вітчизняної хорової культури. Діяльність школи, на відміну від РМТ, ускладнювало важке матеріальне становище і вороже ставлення бюрократичних кіл царської Росії.

     Серед багатьох творчих шкіл і естетичних напрямків в музичній культурі другої половини XIX століття одне з провідних положень займає «Могутня купка». Цей музичний колектив склали п'ять російських композиторів - М.А. Балакірєв, Ц. А. Кюї, М. П. Мусоргський, О. П. Бородін і Н. А. Римський-Корсаков. Кожен з композиторів, що входили до "Могутньої купки", являє собою яскраву творчу індивідуальність і гіднісь самостійного вивчення. Проте історична своєрідність «Могутньої купки» полягає в тому, що це була група не просто дружньо розташованих один до одного музикантів, а творчий колектив, бойова співдружність передових художників свого часу, спаяних ідейною єдністю, загальними художніми установками.  У цьому відношенні «Могутня купка» є типовим явищем свого часу. Композитори «Могутньої купки» виступили як прямі продовжувачі передових течій російської культури попередньої епохи. Вони вважали себе послідовниками М. І. Глінки та О. С. Даргомижського, покликаними продовжити і розвивати їх справу. На творчих принципах «Могутньої купки» виховувалося багато петербурзьких композиторів наступного покоління, в тому числі - Глазунов, Лядов та ін. У цілому напрямок, що представляє кучкистів та їхніх учнів, отримав назву «Нова російська музична школа».

     При загальному підйомі музичної культури розстановка сил на музичному  фронті була дуже складна. Прогресивні  ідеї виявлялися по-різному. Під час в середині демократичного табору виникали розбіжності, що стосувалися головним чином конкретних шляхів, за якими мислився подальший розвиток російської музики. Розбіжності нерідко були результатом складності завдань, які висувало перед музикантами саме життя. Надалі зі співіснування і взаємодії різних тенденцій виросла величезна будівля російської дожовтневої музики, що відрізняється багатством змісту і різноманітністю композиторських стилів.

     У 60-70-х роках головна лінія розмежування проходила між Антоном Рубінштейном, РМТ і консерваторію, з одного боку, і товариством «Могутня купка» на чолі з М. О. Балакірєвим, - з іншого. Суть розбіжностей між двома провідними напрямками полягала в наступному: А. Г.Рубінштейн пов'язував успішний розвиток російської музики з професійним навчанням і освітою. (Вже говорилося про визначну історичну роль перших російських консерваторій у справі виховання висококваліфікованих музичних кадрів.) Але одночасно музичні погляди А. Г. Рубінштейна відрізнялися деякою академічністю. Схиляючись перед великими класиками музичного мистецтва, він, особливо в ранню пору своєї діяльності, недооцінював необхідність розвитку принципів Глінки та національно-російського музичного стилю. «Балакіревці», навпаки, ставили в основу продовження справи Глінки та боротьбу за народну, національну основу російської музичної творчості (як уже зазначалося, в концертах Безкоштовної музичної школи велася постійна пропаганда творів російських композиторів). У цьому полягала сильна сторона «кучкістських» поглядів. Однак слабкість їх виражалася в тому, що у своїй боротьбі за вільний прояв творчої ініціативи композиторів на основі народних традицій вони недооцінювали необхідність систематичного професійного навчання і з недовірою і навіть ворожістю ставилися спочатку до консерваторії, яку вони неправомірно розглядали лише як розсадник іноземних впливів. Але така розстановка сил не заважала і не ускладнювала загальний розвиток музичного мистецтва, а навпаки, сприяла подальшому розквіту і удосконаленню національної Російської школи.  
 

РОЗДІЛ  2

«МОГУТНЯ  КУПКА» - РОСІЙСЬКА ТВОРЧА ШКОЛА ЕСТЕТИЧНИХ НАПРЯМКІВ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ XIX СТОРІЧЧЯ 

                                  2.1 Історія створення «Могутньої купки» 

     Випадково вжитий В. Стасовим в 1867 році вираз «могутня купка» міцно увійшов в життя і став служити загальноприйнятим найменуванням групи композиторів, куди входили: Мілій Олексійович Балакірєв (1837-1910), Модест Петрович Мусоргський (1839-1881), Олександр Порфирович Бородін (1833 - 1887), Микола Андрійович Римський-Корсаков (1844-1908) і Цезар Антонович Кюї (1835-1918). Часто «Могутня купка» іменується «Нової російської музичною школою», а також «Балакіревським гуртком», від імені її керівника М. А. Балакірєва. За кордоном цю групу музикантів називають «П'ятірка» за кількістю головних представників. Композитори «Могутньої купки» виступили на творчу арену в період величезного суспільного піднесення 60-х років XIX століття.

     Історія створення Балакіревського гуртка починається з 1855 року, коли до Петербурга з Казані приїхав Мілій Олексійович Балакірєв. Вісімнадцятирічний хлопець був надзвичайно обдарований в музичному відношенні. На початку 1856 року він з великим успіхом виступає на концертній естраді як піаніст і звертає на себе увагу публіки. Особливо велике значення для М. О. Балакірєва має його знайомство зі В. В. Стасовим.

     Володимир Васильович Стасов - найцікавіша постать  в історії російського мистецтва. Критик, вчений мистецтвознавець, історик  і археолог, В. В. Стасов, виступаючи як музичний критик, був близьким другом усіх російських композиторів. Він був пов'язаний найтіснішій дружбою буквально з усіма великими російськими художниками, виступав у пресі з пропагандою їх кращих картин і теж був їх кращим порадником і помічником. Син видатного архітектора В. П. Стасова Володимир Васильович народився в Петербурзі, освіту здобув в училищі правознавства. Служба Стасова протягом всього його життя була пов'язана з такою чудовою установою як публічна бібліотека. Йому довелось особисто знати Герцена, Чернишевського, Льва Толстого, Рєпіна, Антокольського, Верещагіна, Глінку. Стасов чув відгук Глінки про Балакірєва: «У ... Балакірєва знайшов я погляди, що настільки близько підходили до моїх». І, хоча Стасов був старший за молодого музиканта майже на дванадцять років, міцно подружився з ним на все життя. Вони постійно проводили час за читанням книг Бєлінського, Добролюбова, Герцена, Чернишевського, причому Стасов, безсумніву, більш зрілий, розвинений і освічений, ідейно керував Балакірєвим і направляв його. Участь Стасова у діяльності купки була розманітною. Вона виявлялялася насамперед у сприянні загальному художньому вихованню композиторів, у впливі на ідейну спрямованість їхньої творчості. Нерідко Стасов підказував сюжети для творів і допомагав у їх розробці та у всебічному обговоренні вже написаних творів. Він представляв композиторам багато різних історичних матеріалів, що знаходилися в його віданні, і не шкодував сил для пропаганди їх творчості. 
Стасов першим виступив у пресі і привернув увагу громадськості до творів композиторів «Могутньої купки». Стасов був провідником ідей російської демократичної естетики серед «кучкистів».

     У 1856 році на одному з університетських концертів Балакірєв зустрічається з Цезарем Антоновичем Кюї, який навчався в той час у Військово-інженерній академії і спеціалізувався в галузі споруди військових укріплень. Кюї дуже любив музику. У ранній молодості він навіть займався з польським композитором Монюшко. Своїми новими і сміливими поглядами на музику Балакірєв захоплює Кюї, пробуджує в ньому серйозний інтерес до мистецтва. Під керівництвом Балакірєва Кюї пише в 1857 році скерцо для фортепіано в чотири руки, оперу «Кавказький полонений», а в 1859 році -одноактну комічну оперу «Син мандарина».

     Наступним композитором, що приєднався до групи «Балакірєв - Стасов - Кюї», був Модест Петрович Мусоргський. До моменту свого вступу у Балакірєвський гурток він був гвардійським офіцером. Писати почав дуже рано і дуже скоро усвідомив, що повинен присвятити своє життя музиці. Недовго думаючи, він, будучи вже офіцером Преображенського полку, вирішив вийти у відставку. Незважаючи на молодість (18 років), Мусоргський виявляв велику різнобічність інтересів: займався музикою, історією, літературою, філософією. Його знайомство з Балакірєвим відбулося в 1857 році у А. С. Даргомижського. Все вразило Мусоргського в Балакіреві: і його зовнішність, і яскрава своєрідна гра, і сміливі думки. Відтепер Мусоргський стає частим відвідувачем Балакірєва. Як говорив сам Мусоргський, «перед ним розкрився новий, невідомий йому до цих пір світ».

     У 1862 році до Балакіревського гуртку приєднуються М. А. Римский-Корсаков і О. П. Бородін. Якщо Римський-Корсаков був зовсім молодим за віком членом гуртка, погляди і музичний талант якого тільки починали визначатися, то Бородін до цього часу був вже зрілою людиною, видатним вченим-хіміком, дружньо пов'язаним з такими гігантами російської науки, як Менделєєв, Сєченов, Ковалевська, Боткін. Своєю порівняно великою обізнаністю в теорії музики він був зобов'язаний, головним чином, серйозному знайомству з літературою камерної музики. Ще в роки студентства в Медико-хірургічній Академії Бородін, граючи на віолончелі, часто брав участь в ансамблях любителів музики. За його свідченням, він переграв усю літературу смичкових квартетів, квінтетів, а також дуетів і тріо. До зустрічі з Балакірєвим Бородін сам написав кілька камерних творів. Балакірєв швидко оцінив не лише яскраве музичне обдарування Бородіна, але його різнобічну ерудицію.

     При величезній різноманітності творчих індивідуальностей і відмінності конкретних тем і сюжетів композитори «Могутньої купки» відбивали кожен по-своєму ті чи інші істотні сторони і історичні тенденції своєї епохи. Велика заслуга у вихованні та розвитку учасників гуртку в той період належала М. А. Балакірєву. Він був їх вождем, організатором і вчителем. «Кюї і Мусоргський потрібні були йому як друзі, однодумці, послідовники, товариші-учні, але без них він не міг би діяти. Навпаки, для них він був необхідний як порадник і вчитель, цензор, і редактор, без якого вони й кроку ступити б не могли. Музична практика й життя дала можливість яскравому таланту Балакірєва розвиватися швидко. Розвиток інших почався пізніше, йшов повільніше і вимагав керівника. Цим керівником і був Балакірєв, що добився всього своїм дивовижним різнобічно-музичним талантом і практикою ... » (Римський-Корсаков). Величезна воля, виключно різнобічна музична освіта, темперамент - такі особисті якості визначили його вплив на всіх членів гуртка. Методи занять Балакірєва з учнями були своєрідними. Він прямо вимагав складати симфонії, увертюри, скерцо, оперні уривки і т.д., а потім розглядав і суворо аналізував зроблене. Балакірєв зумів вселити своїм товаришам по гуртку необхідність широкої самоосвіти.

     У повсякденному спілкуванні з  Балакірєвим і Стасовим, у висловлюваннях і суперечках про мистецтво, у  читанні передової літератури поступово  зростали і міцніли погляди і  майстерність композиторів гуртку. В кожного з них було створено багато великих самостійних творів. Так, М. П. Мусоргський написав симфонічну картину «Ніч на Лисій горі» і першу редакцію «Бориса Годунова»; М. А. Римський-Корсаков - симфонічні твори «Антар», «Садко» і оперу «Псковитянка»; М. О. Балакірєвим були складені його основні твори: симфонічна поема «В Чехії», увертюра «1000 років», блискуча фортепіанна фантазія «Іслам», «Увертюра на три російські теми», музика до трагедії Шекспіра «Король Лір»; О. П. Бородін створив першу симфонію; Ц. А. Кюї закінчив оперу «Раткліф». Саме в цей період В. Стасов і назвав Балакірєвський гурток «маленької, але вже могутньою купкою російських музикантів».

     Таким чином, до початку 1863 року можна говорити про сформований М. О. Балакіревим гурток, відомий також під назвою "Нова російська музична школа". Поняття "Нова російська музична школа" було висунуто самими членами "Могутньої купки", які вважали себе послідовниками і продовжувачами справи старших майстрів російської музики - М. І. Глінки та О. С. Даргомижського.   

                 2.2. Основні художні принципи «Могутньої купки». 

     Творча діяльність «Могутньої купки» - найважливіший історичний етап у розвитку російської музики. Спираючись на традиції М. I. Глінки та О. С. Даргомижського, композитори-«кучкисти» збагатили її новими здобутками, особливо в оперному, симфонічному, камерному і вокальному жанрах.

     Основоположними принципами для композиторів-«кучкистів» були народність і національність. Тематика їх творчості пов'язана переважно з образами народного життя, історичного минулого Росії, народного епосу і казки, стародавніми язицькими віруваннями та обрядами. У своїй новаторськiй спрямованості "Могутня купка" зближалася з передовими представниками захiдноєвропейської музики романтизму - Р. Шуманом, Г. Берліозом, Ф. Лістом. Високо цінували композитори-«кучкисти» творчість Л. В. Бетховена, якого вони вважали родоначальником всієї нової музики. Народно-визвольнi ідеї 60-х років отримали відображення у творчості композиторів «Могутньої купки». М. П. Мусоргський, найбільш радикальний з її членів за своїми демократичними переконаннями, з величезною силою втілив у музиці образи народу. Разом з тим у композиторів проявлялася тенденція до відомої романтизації національного минулого. У стародавніх, споконвічних засадах народного життя і світогляду вони прагнули знайти опору для затвердження позитивного і морального.