Управління фінансами підприємства

Фінансовий  контроль охоплює всі аспекти господарської діяльності підприємств, включаючи розподіл, перерозподіл, створення і використання всіх видів ресурсів.

Фінансовий  контроль — це контроль гривнею  за формуванням та раціональним використанням матеріальних і фінансових ресурсів на кожному підприємстві та в народному господарстві країни загалом. Мета контролю полягає в перевірці збереження і правильності витрачання матеріальних та фінансових ресурсів згідно з чинним законодавством і нормативними документами, а також у виявленні та попередженні порушень при їх використанні.

Контроль за господарсько-фінансовою діяльністю підприємств здійснюють органи управління і відомства всіх рівнів за різними напрямками:

• державні структури — щодо отримання прибутку, правильності вирахування і своєчасності сплати податків та платежів у бюджет і централізовані позабюджетні фонди;
• установи банків — щодо порядку кредитування і здійснення розрахунків підприємств.

При цьому контроль за діяльністю підприємств пов’язаний із застосуванням різних санкцій і стимулів, які сприяють поліпшенню і підвищенню ефективності роботи підприємств.

Фінансовий  контроль за господарською діяльністю підприємств і господарських організацій зумовлюється необхідністю співвіднесення витрат з результатами виробництва за допомогою грошей, вартісного (грошового) обліку.

Найбільший  ефект фінансовий контроль забезпечує на базі госпрозрахунку, згідно з яким витрати підприємств безпосередньо залежать від їх доходів, а фінансовий стан — від результатів діяльності.

Цим фінансовий контроль сприяє зміцненню госпрозрахунку, підвищенню дохідності та ефективності функціонування підприємств.

Крім двох основних функцій — розподільчої і контрольної — в економічній і фінансовій літературі наводяться й інші функції фінансів підприємств: забезпечувальна, стимулююча, регулююча, формування

грошових фондів, їх використання та ін. Ці функції, на наш  погляд, не мають економічного змісту та самостійності, а є кінцевою метою здебільшого розподільчої функції. Наприклад, регулювання в економіці — це процес, який передбачає, з одного боку, розподіл частини певного фонду вищого рівня (бюджету) між його нижчими ланками з метою виведення останніх на потрібний рівень, тобто регулювання здійснюється через розподіл. Грошові фонди формуються також шляхом розподілу відповідних доходів і накопичень підприємств.

Таким чином, до наведених додаткових функцій фінансів підприємств слід підходити критично, виходячи з їх внутрішнього змісту і пов’язуючи з основними функціями: розподільчою і контрольною.

 

Розділ  ІІ. Управління підприємством

2.1. Сутність  і функції процесу управління

Згідно з  основними положеннями теорії систем будь-який об'єкт, явище чи процес (включаючи підприємство) можна розглядати як систему. Під системою розуміють сукупність взаємозв'язаних в одне ціле елементів. Елемент системи — це частина цілого, яка в процесі аналізу не підлягає поділу на складові. Отже, будь-яка система:

по-перше, складається з двох або більшої кількості елементів;

по-друге, кожний елемент системи має властиві лише йому якості;

по-третє, між  елементами системи існують зв'язки, за допомогою яких вони впливають  один на одного;

по-четверте, система  не може існувати поза часом і простором. Система має часову сутність (її склад може бути визначений у кожний даний момент), а також свої межі та навколишнє середовище.

Перша особливість  підприємства як системи полягає  в тім, що підприємство — це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем. Воно вибирає із проміжного та загального зовнішнього середовища основні фактори виробництва і, перетворюючи їх на продукцію (товари, послуги, інформацію) та відходи, передає знов у зовнішнє середовище. Умовою життєздатності системи є корисний (вигідний) обмін між «входом» і «виходом».

Інша особливість  підприємства як системи: воно є штучною  системою, створеною людиною заради її власних інтересів, передовсім спільної праці. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві  форми поділу праці: горизонтальну  та вертикальну. Перша — це поділ  праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального  поділу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось має координувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності.

Тому об'єктивно виникає потреба у відокремленні управлінської праці від виконавчої. Отже, необхідність управління зв'язана з процесами поділу праці на підприємстві.

Управління, яке (в широкому розумінні) є діяльністю, спрямованою на координацію роботи інших людей (трудових колективів), також є складною системою. Диференціація та координація управлінської праці, формування рівнів управління здійснюються за допомогою вертикального поділу праці.

Під функціями  менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності (трудові процеси у сфері управління), які забезпечують управлінську дію. Вони відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. Процес управління здійснюється шляхом реалізації певних функцій. Визначення переліку цих функцій - одне з найважливіших завдань теорії менеджменту.

Управління  розглядається як процес, оскільки робота для досягнення мети за допомогою  іншої - це не якась одноразова дія, а серія безперервних взаємопов’язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, дуже важливі для успіху організації. їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також є процесом, тому що складається із серії взаємопов’язаних дій. Процес управління - це є загальна сума всіх функцій, а саме:

- планування;

- організація;

- мотивація;

- контроль;

- регулювання.

Ці п’ять первинних функцій управління об’єднані зв´язуючими процесами комунікації і прийняття рішення.

 

1. Функція планування

Вирішує те, якою повинна бути мета організації і  що мають робити члени організації, щоб досягти її. За своєю суттю функція планування відповідає на три основні питання:

1.Де ми знаходимося  на даний час? Керівники повинні  оцінити сильні та слабкі сторони  організації в таких важливих  галузях, як фінанси, маркетинг,  виробництво, наукові дослідження і розробки, трудові ресурси. Все це здійснюється з метою визначення, чого може реально досягти організація.

2.Куди ми  хочемо прямувати? Оцінюючи можливості  та загрози в навколишньому  середовищі, такі як конкуренція,  клієнти, закони, політичні фактори, економічні умови, технологія, постачання, соціальні та культурні зміни, керівництво визначає, що може перешкодити організації досягненню цих цілей.

3.Як ми збираємось  це зробити? Керівники повинні  вирішити, як в загальних рисах,  так і конкретно, що повинні робити члени організації, щоб досягти виконання цілей організації.

За допомогою  планування керівництво намагається  встановити основні напрями зусиль і прийняти рішення, які забезпечують єдність цілей для всіх членів організації. Іншими словами, планування - це один із засобів, за допомогою якого керівництво забезпечує єдиний напрям зусиль усіх членів організації для досягнення її загальної мети.

Планування  в організації не є окремим  одноразовим явищем через дві  суттєві причини.

1.Хоч деякі організації припиняють своє існування після досягнення мети, заради якої вони створювалися, багато з них намагаються продовжити своє існування якомога довше.

2.Друга причина,  за якою планування повинно  здійснюватися безперервно, - це  постійна невизначеність майбутнього. В силу змін у навколишньому середовищі або помилок у судженнях явища можуть розвиватися не так, як це передбачало керівництво при розробці планів.

Тому плани  необхідно переглядати, щоб вони узгоджувалися з реальністю.

2. Організація

Організовувати - значить створювати певну структуру. Існує багато елементів, які необхідно  структурувати, щоб організація  могла виконувати свої плани і  досягати таким чином своєї мети. Одним із цих елементів є робота, конкретні завдання організації, такі як спорудження житлових будинків або забезпечення страхування життя. Промислова революція почалася з усвідомлення того, що організація роботи певним чином дозволяє групі працівників досягти значно більшого, ніж вони могли б без певної організації. Організація роботи була в центрі уваги руху за наукове управління.

Оскільки в  організації роботу виконують люди, другим важливим аспектом функції організації  є визначення, хто саме повинен  виконувати кожне конкретне завдання із великої кількості тих, що існують  у рамках організації, в тому числі управління. Керівник підбирає людей для конкретної роботи, делегуючи окремим людям завдання і повноваження, або право використовувати ресурси організації. Ці суб’єкти делегування беруть на себе відповідальність за успішне виконання своїх обов’язків. Поводячись таким чином, вони вважають себе підлеглими щодо керівника.

3. Мотивація

Керівник завжди повинен пам’ятати, що навіть чітко розроблені плани і найдосконаліша структура організації позбавлені сенсу, якщо хтось не виконує фактичну роботу організації. І завдання функції мотивації полягає в тому, щоб члени організації виконували роботу згідно з делегованими їм обов’язками і узгоджуючи з планом.

Керівники завжди здійснювали функцію мотивації  своїх працівників, усвідомлювали  вони самі це чи ні.

У давні часи для цього служили батіг та погрози, для небагато-чисельних  обраних - нагороди. З кінця XVIII до XX століття була поширена думка, що люди завжди будуть працювати краще, якщо у них є можливість заробити більше.

Вважалося, таким чином, що мотивування - це просте питання, яке зводиться до пропозиції надання відповідних грошових винагород в обмін на зусилля. На цьому ґрунтується підхід до мотивації школи наукового управління.

Керівники дійшли висновку, що мотивація, тобто створення внутрішніх мотивів до дії, є результатом складної сукупності потреб, які постійно змінюються. Нині ми розуміємо, що для того, щоб заохочувати своїх працівників якнайкраще, керівнику слід визначити, які ж справді їхні потреби, і забезпечити засоби, за допомогою яких працівники зможуть задовольняти ці потреби через сумлінну роботу.

4. Контроль

Майже все, що робить керівник, спрямоване на майбутнє. Керівник планує щось мати до певного часу. За цей період може статися багато змін. Робітники можуть відмовитися виконувати свої обов’язки згідно з планом. На ринку може з’явитися новий сильний конкурент, який ускладнить реалізацію мети підприємства.

Контроль - це процес забезпечення досягнення мети. Існують  три аспекти управлінського контролю.

Встановлення  стандартів - це точне визначення мети, яка повинна бути досягнута у визначений час. Воно ґрунтується на планах, розроблених у процесі планування.

Другий аспект - це вимірювання того, що було насправді  досягнуто за певний період, і порівняння досягнутого з очікуваними результатами. Якщо ці обидві фази виконані правильно, то керівництво організації не тільки знає про те, що в організації існує проблема, йому відоме й джерело цієї проблеми. Це знання необхідне для успішного здійснення третьої фази - стадії, на якій виконуються дії, якщо це необхідно, для коригування серйозних відхилень від початкового плану. Одна з можливих дій - перегляд цілей для того, щоб вони стали більш реальними та відповідали ситуації.

5. Регулювання

Регулювання - це діяльність із підтримки в динамічній системі управління виробництвом заданих параметрів. Його завдання - зберегти стан упорядкованості, котрий задається функцією організації як у підсистемі виробництва, так і в підсистемі управління. Функція регулювання детермінується нормативністю: в полі її зору перебуває будь-яке відхилення від норми. Зміни в самому виробництві фіксуються завдяки диспетчеризації, що є специфічною формою оперативного регулювання.

Отже, саме функція  регулювання забезпечує виконання  поточних заходів, пов’язаних з усуненням відхилень від заданого режиму функціонування організаційної системи виробництва. Здійснюється вона в процесі оперативного управління спільною діяльністю людей шляхом диспетчеризації на основі контролю й аналізу цієї діяльності.

2.2. Методи управління діяльністю підприємств

Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї  керуючого органу чи особи. При цьому  необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти заведено називати методами управління.

Методи управління — це способи впливу на окремих  працівників і трудові колективи  в цілому, які необхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації).