Управління фінансами підприємства

- аналіз фінансових  ресурсів i фінансових відносин;

- прогнозування,  планування, регулювання фінансових  процесів;

- обґрунтування  й прийняття оперативних фінансових  рішень;

- контроль за  виконанням розроблених планів  та прийнятих фінансових рішень.

Вплив на фінансові  відносини здійснюється за допомогою  спеціальних методів:

- фінансового  прогнозування;

- фінансового  планування;

- фінансового  регулювання;

- фінансового  контролю.

Значне місце  в управлiннi фінансами підприємства займає прогнозування. Фінансове прогнозування  це передбачення ймовірного фінансового  стану підприємства, обґрунтування  показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5 - 10 років) i довгостроковими (більше 10-ти років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період. Мета фінансового прогнозування - це визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямки їх використання на період, що прогнозується. Фiнансовi прогнози дозволяють фінансовому пiдроздiлу підприємства намітити рiзнi варіанти розвитку та удосконалення системи фінансових відносин, форми та методи реалізації фінансової політики.

Фінансове прогнозування  передбачає застосування різних методів, основними з яких є:

- асоціацій  i аналогій;

- побудова економетричних  моделей, що описують динаміку  показників фінансових планів  в залежності від факторів, що  визначають i впливають на економічні процеси;

- кореляцiйно-регресивний  аналіз;

- метод безпосередньої  експертної оцінки;

При цьому використовується системний пiдхiд, який залучає наступні елементи діалектичної логіки:

- об’єктивність  i повноту розгляду напрямків  розвитку i показників;

- аналіз економічних  процесів у динаміці та розвитку;

- вивчення явищ  у взаємозв’язку i взаємозалежності;

- історичний  пiдхiд.

Створення вiдповiдного  фінансового прогнозу є досить складним завданням. Адже, коливання фінансових ринків i швидкі змани у фінансових відносинах не лише ускладнюють прогнозування, а й підвищують його важливість. Фiнансовi прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невiдповiднiсть мiж дійсністю i прогнозом.

Процес фiнансового прогнозування зосереджується на таких аспектах:

• фiнансовi ресурси;

• економiчний та фінансовий стан;

• фінансова  політика.

Розрахунок  прогнозних показників та визначення рівня фiнансового становища в майбутньому здійснюється в декілька етапів

Перший етап – на пiдставi аналізу показників попередніх перiодiв складається аналітичний баланс i визначаються вхiднi дані для розрахунку необхідних показників, що рангуються залежно від ступеня їх вагомості.

Другий етап - видалення факторів, які мають першочерговий вплив на відібрані показники, визначаються допустимі межі впливу цих факторів.

Третій етап визначаються можливості виходу на розрахункові величини факторів.

На цих розрахунках  базуються висновки про фінансовий стан (фiнансовi відносини), намічається стратегія дій та складається фінансовий план.

В економiчнiй  лiтературi планування представляють  як діяльність з прийняття рішень, які орієнтовані на майбутнє.

Фінансове планування розглядають на пiдприємствi як діяльність по збалансуванню i пропорцiйностi фінансових ресурсів.

При цьому збалансування  означає оптимальне спiввiдношення мiж фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання.

Фінансове планування представляє собою складову загальноекономічного планування підприємства, в основi якого лежать показники соціально-економічного розвитку. Фінансове планування направлено на координацію діяльності всіх відділів фінансової структури підприємства.

Головним об’єктом фiнансового планування є фiнансовi відносини i фiнансовi ресурси, які знаходять своє кiлькiсне відображення в плані. Рух коштів конкретного грошового фонду виражається i закріплюється у вiдповiдних фінансових планах.

Процес планування діяльності підприємств в нових господарських умов використовує систему бюджетування. Бюджет на рiвнi підприємства – це плановий документ, що відображає господарські операції підприємств та результати, пов’язанi з їх виконанням.

Сучасним методом  фiнансового планування є фінансове програмування, яке використовує програмно-цільовий пiдхiд. В основу цього методу покладено чітке формулювання мети й задач i визначення засобів їх досягнення та вирішення.

Вибір варіанта програми залежить, перш за все, від ресурсних факторів. При цьому враховуються не тільки масштаби, значення та складність досягнення мети, але й обсяг наявних ресурсів, є, очікуваний сумарний ефект, потенційні втрати від недосягнення мети.

Фінансове програмування  використовується в розвинутих країнах  з   60-х років. Сутність його полягає в складанні “плаваючих” планів видаткiв на п’ять років. Кожний рік план підлягає коригуванню на основі очікуваного виконання показників плану поточного року. Показники при цьому пересуваються за 5-рiчною шкалою на рік вперед. Планові показники 1-го майбутнього року є директивними, а в наступні 4 роки орієнтовними.

Сьогодні в  Україні використовуються цільові комплексні програми, що представляють собою систему науково-дослідних, організаційно-господарських та інших заходів, які направлені на досягнення поставленої мети збалансування по ресурсах та виконавцях. Водночас управлінська діяльність має у своєму складі контрольні дії, спрямовані на те, щоб гарантувати виконання поставлених завдань. Отже, фінансовий контроль є i повинен бути важливою функцією державного управління фінансами.

Сутність фiнансового контролю як методу управління та як поняття зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту i відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв’язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Необхідно вiдмiтити, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою є контролюючі суб’єкти, пiдконтрольнi об’єкти та контрольні дії.

Побудова ефективної системи управління фінансами підприємства передбачає створення вiдповiдної фінансової служби підприємства. Враховуючи обсяги i складність задач, що вирішуються на пiдприємствi, його фінансова служба може бути представлена:

- фінансовим управлінням – на великих підприємствах;

- фінансовим вiддiлом на середніх підприємствах;

- фінансовим директором або головним бухгалтером, який займається не тільки питаннями бухгалтерського обліку, але й питаннями фінансової стратегії – на малих підприємствах.

Рис. Структура  фінансової служби підприємства

На бухгалтерію  покладаються обов’язки вести бухгалтерський облік підприємства та формувати його відкриту фінансову звітність у відповідності до встановлених вимог та положень.

Аналітичний вiддiл зобов’язаний аналізувати й оцінювати фінансовий стан підприємства, виконання планових завдань по прибутку, обсягам виробництва та реалізації, підтримувати ліквідність та рентабельність підприємства.

Оперативний вiддiл  виконує збір рахунків, накладних, простежує їх оплату, забезпечує ефективні взаємовідносини з банками з приводу безготівкових розрахунків та отримання готівкових коштів, контрагентами з приводу оплати товарів, послуг, вирішення спірних питань, державою - з приводу сплати податків, обов’язкових платежів, штрафів, пені та інших заходів економічного впливу на підприємство.

Вiддiл по роботі з цінними паперами займається формуванням й управлінням портфелем цінних паперів, забезпечує його ефективність з позиції доходності i ризику.

Функціонування будь-якої системи управління фінансами здійснюється в рамках чинних законодавчих актів i нормативної бази. У вiтчизнянiй теорії та практиці питання стратегічного управління діяльністю підприємством до цього часу недостатньо розроблені. Частково це пояснюється тим, що функція стратегічного управління тривалий час належала державі. Крім того, дається взнаки недосконалість правового, законодавчого, економічного регулювання в державі, а також нестабiльнiсть законодавчої бази, вiдсутнiсть практичного досвіду у фахівців.

Враховуючи, що ринок передбачає роботу підприємства в умовах конкуренції, сьогодні ділова стратегія підприємств націлена на досягнення стратегічних конкурентних переваг. Отже, стратегію можна визначити як узагальнюючий план управління, який орієнтовано на досягнення основних цілей підприємства шляхом виявлення та реалізації довгострокових конкурентних переваг на даному ринку.

Таким чином, управління фінансами підприємств (фінансовий менеджмент) забезпечує його господарську діяльність фінансовими ресурсами, вирішує існуючі фiнансовi протиріччя у фінансових відносинах, здійснює контроль за дотриманням фінансової дисципліни, націлене на подальший розвиток підприємства, досягнення його стратегічних цілей.

3.2. Зміст та завдання управління фінансами підприємств

Під час переходу до ринкової системи господарювання зароджується конкуренція як важливий механізм регулювання економічних процесів. Однак у перехідний період вона ще незначна. Це дає змогу продавцям установлювати й підтримувати більш високі ціни, ніж вони могли б дозволити собі за розвинутої конкуренції, що призводить до застою у виробництві, безробіття, а в кінцевому рахунку — до соціально-економічної та політичної нестабільності.

Конкурентоспроможність  підприємства можна забезпечити  правильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів та фінансовими відносинами. Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних та тактичних цілей підприємства.

Фінансовий механізм підприємства — це система управління фінансами, призначена для організації  взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати виробництва. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.

До головних завдань  фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій із цінними паперами; налагодження оптимальних стосунків із фінансово-кредитною системою, суб'єктами господарювання.

  Значення управління  фінансами підприємств полягає  в такій організації роботи  фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Мобілізуючи кошти інших  власників для покриття витрат на власному підприємстві, фінансисти повинні мати чітке уявлення про мету інвестування ресурсів і давати рекомендації щодо форм залучення коштів. Для покриття короткострокової та середньострокової потреби у фінансових ресурсах доцільно використовувати позички банків. Здійснюючи великі капітальні вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних паперів. Однак таку рекомендацію можна дати лише тоді, коли фінансисти ґрунтовно дослідили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів, урахували можливі зміни кон'юнктури й упевнені в порівняно швидкій та вигідній реалізації цінних паперів підприємства.

На підставі маркетингового дослідження  підприємство вирішує такі три проблеми: які товари, роботи, послуги слід виробляти та в якій кількості? Як мають бути вироблені ці товари? Хто отримає, придбає чи зможе використати ці товари та послуги? Фінансисти зобов'язані визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво і реалізацію продукції, виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, страховими організаціями, цільовими фондами суб'єктами господарювання.

 

 

 

 

 

 

 

Рис. Фінансовий механізм підприємств

Процес виробництва  відбувається в певній технологічній  послідовності, коли безперервно повторюється стадія придбання сировини, матеріалів та підготовки їх до виробництва, стадія перетворення сировини на напівфабрикати, незавершене виробництво, готову продукцію. Потреба в коштах у підприємства виникає на кожній із цих стадій іще до відшкодування виробничих витрат з виручки від реалізації продукції. Саме тому кожне підприємство, формуючи свій капітал (статутний фонд), мусить передбачити необхідну суму оборотних коштів. Вкладені оборотні кошти на кожній стадії виробничого процесу, переходячи з однієї функціональної форми в іншу, заміщуються після реалізації продукції.

Дуже важливим у процесі  управління фінансами підприємств  є визначення такої потреби в  оборотних коштах, яка забезпечувала б мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми. За браком власних оборотних коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичкових коштах.

Брак оборотних коштів у окремих підприємств виникає  саме через те, що надходження та використання грошей не збігаються в часі і здійснюються в різних обсягах. Унаслідок цього в одних підприємств на певний момент з'являються тимчасово вільні кошти, а в інших — виникає тимчасова потреба в них. Ця суперечність процесу відтворення вирішується комерційними банками через кредитування підприємств. За тимчасового дефіциту власних оборотних коштів підприємство звертається в банк з метою одержання кредитів.

Управління фінансами  включає також сферу фінансового  забезпечення капітальних вкладень на технічне переобладнання, реконструкцію та розширення підприємств. У цьому разі фінансисти мусять точно визначити: власні джерела фінансування капітальних вкладень, передовсім амортизаційні відрахування та чистий прибуток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії цінних паперів; можливості одержання довгострокових кредитів.

Безпосереднім завданням  управління фінансами підприємств  є забезпечення формування та правильного  розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних  коштів, формування амортизаційного фонду, валового та чистого доходу. Кожне підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних активів для своєчасного погашення короткострокової кредиторської заборгованості. Тому своєчасне та повне надходження виручки від реалізації продукції постійно контролюється фінансовими менеджерами.