Сучасні тенденції розвитку світового кредитного ринку

Значення міжнародного кредиту саме й полягає в тому, що завдяки кредиту відбувається перерозподіл капіталів між країнами відповідно до потреб і можливостей більш прибуткового його застосування,забезпечується зростання міжнародної торгівлі, підтримуються прямі іноземні інвестиції, а уряди різних країн отримують іноземну валюту для стабілізації економіки, покриття зовнішньої заборгованості[5, с. 129].

Ефективність  кредиту досягається за умови:

- вільного переміщення капіталу;

- стабільності й передбачуваності розвитку світової економіки;

- виконання позичальниками своїх зобов'язань, повної оплати своїх боргів.

Кожна країна є імпортером і експортером  капіталу. Кредиторами і позичальниками, тобто суб'єктами міжнародного кредитного ринку виступають комерційні банки, корпорації, фінансові посередники, небанківські фінансові організації (страхові компанії і пенсійні фонди),центральні банки та інші державні органи, уряди, регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути. Однак здебільшого кредитування здійснюється міжнародними банками саме завдяки широкій сфері їхньої фінансової діяльності. Зобов'язання банку в основному складаються з депозитів з різними строками, активами: позики (корпораціям і державам), депозити в інших банках та облігації.

Міжнародні банки класифікують за часткою міжнародних операцій і прибутків у загальному обсязі угод та прибутків на такі групи: національні банки, які мають невелике іноземне відділення, на яке припадає незначна частка активів і прибутків; банки, міжнародні операції яких становлять 5-10% їхніх прибутків; транснаціональні банки, в яких рівень міжнародної концентрації й централізації капіталу дає їм змогу брати участь у економічному розподілі світового ринку боргових зобов'язань; офшорні банки, які зареєстровані в офшорних зонах і користуються спеціальними податковими та іншими пільгами у проведенні фінансово-кредитних операцій. Без них не обходяться операції жодного ТНБ.

У сферу міжнародних кредитних  операцій Банк міжнародних розрахунків включає такі специфічні види діяльності банків:

- позики та кредити, які надають банки один одному усередині країни, та за її межами;

- позики та кредити, які надаються небанківськими установами усередині країни та за її межами;

- міжбанківське повторне депонування (операції з євровалютами, операції на офшорних банківських ринках).

Міжнародні операції банків характеризують такі основні риси:

- операції з кредитування враховують валютний, кредитний, регіональний ризики, уникнути яких можна проведенням різних захисних заходів;

- велику частину кредитних операцій міжнародних банків становлять кредити зарубіжним банкам, які не є їх відділеннями. Прямі банківські кредити, зазвичай, концентруються в країнах,що розвиваються;

- міжнародне кредитування в основному орієнтоване на надання короткострокових кредитів іноземним банкам, які не є відділеннями даного банку;

- географічно райони короткострокового кредитування різноманітніші, ніж зони довгострокового кредитування[18, с. 176].

 

1.2. Структура (сегменти), основні способи та форми кредитування, учасники світового кредитного ринку

 

У структурі світового кредитного ринку виділяють чотири підструктури: функціональну; інституційну; географічну; валютну.

Важливим елементом  функціональної структури світового кредитного ринку є світовий грошовий ринок (СГР). СГР - не що інше, як система відносин, які виникають у процесі купівлі-продажу грошового капіталу, який функціонує як купівельний і платіжний засіб. СГР включає в себе міжбанківський ринок - сукупність відносин між банками з приводу надання короткострокових позичок на суму не менше ніж один мільйон доларів.

Основними тенденціями  розвитку функціональної структури світового кредитного ринку є інтенсивний розвиток секюритизації - перехід із кредитних форм надання позичок на випуск цінних паперів, активізація ринку цінних паперів (РЦП)[13, с. 69].

Інституційна структура світового кредитного ринку передбачає, в першу чергу, вичленування її суб'єктів. Їх можна розділити на три групи - професіональних посередників, позичальників і кредиторів.

Основними тенденціями  розвитку інституційної структури світового кредитного ринку є зниження ролі банків, зростання ролі держав у експорті капіталу і підвищення ролі міжнародних економічних і валютно-фінансових організацій.

Щодо географічної структури  світового кредитного ринку, то основними міжнародними фінансово-кредитними центрами є: Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Люксембург, Токіо, Сінгапур, Гонконг. У 90-ті роки на економічно розвинені країни припадало 90% обсягу світових позичкових капіталів, 5% - на країни, що розвиваються, 1% - на Центрально-Східноєвропейські країни.

Валютна структура світового кредитного ринку включає: національний ринок валют, міжнародний ринок валют, євроринок валют.

Національний ринок валют - використання позичальниками і кредиторами національної валюти тієї чи іншої країни.

Міжнародний ринок валют становить собою сукупність національних ринків валют. Основними тенденціями його розвитку є зниження ролі долара США на світовому кредитному ринку. У 80-х роках частка США на світовому ринку позичкових капіталів становила 75% від усіх зарубіжних банківських активів. У 90-х роках вона становила менше 60%.

Важливою часткою міжнародного кредитного ринку є євроринок, під яким слід розуміти ринок, на якому депозитні та позичкові операції здійснюються в доларах США і євровалютах.

У кінці 50-х років на Європейському континенті почав  зароджуватися ринок євродоларів. Він обслуговував переважно американські ТНК, засновані в країнах Західної Європи. З часом на Європейському континенті виникли інші міжнародні кредитні ринки - ринок євроієн тощо.

На євроринку надаються  кредити на різних умовах:

- по твердій відсотковій  ставці;

- на плаваючій ставці (зміна відсоткової ставки впродовж  терміну кредиту);

- стенд-бай (кредит у євровалюті);

- синдиційовані (додаткові  протиризикові гарантії). Звичайний  термін кредиту по твердій  ставці - до двох років.

Але більш розповсюдженими  є ролловірні кредити. Вони передбачають зміну ставки залежно від динаміки попиту і пропозиції на кредитному ринку.

Кредити "стенд-бай" дають клієнту можливість отримати кредит у євровалюті. Банк знімає комісійні за зобов'язання надавати клієнту фінансові ресурси незалежно від того, користується він кредитом чи ні.

Міжнародний ринок євровалюти постійно зростає. На сьогодні наднаціональна грошова маса стала домінуючою силою на міжнародних фінансових ринках. Нею здійснюється неконтрольований кредит на світових ринках грошей, що є одним із факторів виникнення валютних криз.

Суб'єктами міжнародного кредитного ринку виступають комерційні банки, корпорації, фінансові посередники, небанківські фінансові організації (страхові компанії і пенсійні фонди), центральні банки та інші державні органи, уряди, регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути. Однак здебільшого кредитування здійснюється міжнародними банками саме завдяки широкій сфері їхньої фінансової діяльності. Зобов'язання банку в основному складаються з депозитів з різними строками, активами: позики (корпораціям і державам), депозити в інших банках та облігації[4, с. 87].

Міжнародне кредитування здійснюється в різних формах. Їх можна класифікувати за кількома ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.

За джерелами розрізняють  внутрішнє та зовнішнє кредитування.

За предметом зовнішньоекономічної угоди розрізняють: комерційний (товарний) кредит, який безпосередньо пов'язаний із зовнішньою торгівлею. Він надається на закупівлю певних товарів або оплату послуг і носить, як правило, «пов'язаний» характер, тобто суворо цільовий, закріплений у кредитній угоді; фінансовий кредит. Він забезпечує здійснення торгівлі набудь-якому ринку, що дає широкі можливості для вибору торговельних партнерів. Але найчастіше цей вид кредиту використовується не для торговельного постачання, а на прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об'єктів, поповнення рахунків в іноземній валюті, погашення зовнішньої заборгованості, підтримку валютного курсу тощо.

За видами надання  кредити поділяються на товарні, які експортери надають імпортерам, та валютні, що видаються банками у грошовій формі.

За термінами міжнародні кредити поділяються на короткострокові — до одного року (зазвичай використовується в зовнішній торгівлі, для розрахунків за неторговельними, страховими, спекулятивними угодами), середньострокові — від 1 до 5 років (інколи до 7-8років) та довгострокові — більше ніж 5 років (використовуються для інвестування в основні засоби виробництва, фінансування масштабних проектів, науково-дослідницьких робіт, впровадження нових технологій, а також для надання позик міжнародними фінансовими організаціями, урядами країн).

За валютою позики кредити можуть надаватись у валюті країни-позичальника, країни-кредитора, третьої країни або в міжнародних розрахункових одиницях (СДР, євро).

За забезпеченням розрізняють забезпечені та бланкові кредити. Забезпеченням кредитів слугують товари, товаророзпорядчі та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість тощо. Бланковий кредит видається боржнику під його зобов'язання погасити його у визначений термін, а документом по цьому кредиту є соло-вексель з підписом лише тільки боржника.

За технікою надання  кредити класифікують на готівкові, які зараховуються на рахунок боржника та надходять у його розпорядження;акцептні, що застосовуються у формі акцепта тратти імпортером або банком; депозитні сертифікати та ін.

За типом кредитора  кредити поділяються на приватні, що надаються фірмами, банками, брокерами; урядові; змішані, в яких беруть участь і приватні фірми, і держава; міждержавні кредити міжнародних та регіональних валютно-кредитних та фінансових організацій.

Важливим різновидом міжнародного комерційного кредиту  є фірмовий кредит. Він трапляється тоді, коли фірма-експортер однієї країни надає імпортеру іншої країни відстрочку платежу при реалізації товарів і послуг.

За вексельним кредитом експортер, вклавши угоду про  продаж товару, виставляє перевідний вексель (тратту) на імпортера, котрий,отримавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату у вказаний у ньому строк.

Кредит за відкритим рахунком надається шляхом угоди між експортером та імпортером, згідно з яким постачальник записує на рахунок покупця (як борг) вартість проданих і відвантажених товарів,а імпортер зобов'язується погасити кредит у встановлений строк.

Банківські кредити надаються банками чи іншими кредитними установами. Банківське кредитування експортера й імпортера виступає у формі позик під заставу товарів, товарних документів, векселів та обліку тратт. Інколи банки надають великим фірмам-експортерам банківський кредит, тобто без формального забезпечення[16, с. 194].

У практиці міжнародного банківського кредитування у сфері зовнішньої торгівлі використовуються такі альтернативні форми, як міжнародний факторинг, форфейтинг, лізинг.

 

1.3. Вплив глобалізації  економіки на світовий кредитний ринок

 

Суттєвим чинником, що визначає розвиток світового господарства, є глобалізація господарського життям із залученням усіх країни світу, відмінних за ступенем економічного розвитку і політичної потужності. Глобалізація є якісно самостійною й складною системою явищ і відносин, базується насамперед на такому потужному підґрунті, як її фінансова складова. Це зумовлено низкою об'єктивних факторів, а саме високою мобільністю капіталів, валюти через національні кордони, наростаючою масштабністю, диверсифікацією і інтеграцією міжнародних фінансових ресурсів, внаслідок чого формуються глобальна фінансова система та світова фінансова співпраця.

В умовах глобалізаційного процесу, суть якого полягає за визначенням  секретаріату ЮНКТАД, у “зростанні обсягів міжнародних торговельних, фінансових, інвестиційних потоків при їх зростаючому взаємозв’язку”, розвиток усіх сфер економічного життя все більш визначається дією не національних і регіональних, а загальносвітових чинників. Глобалізація супроводжується дерегулюванням банківської діяльності і лібералізацією фінансових ринків. З позиції дерегулювання зникають інституційні розмежування між різними видами банківської і фінансової діяльності: комерційної, інвестиційної, страхової. В результаті банки змушені конкурувати одночасно в багатьох сегментах фінансового ринку.

Лібералізація фінансової сфери означає  скасування обмежень для входу нерезидентів на національні ринки. Вона відкриває  простір для розвитку іноземної  філіальної мережі банків і формування міжнародного банківського бізнесу, що підвищує конкурентну боротьбу при одночасній консолідації банківського капіталу. В банківській сфері збільшується кількість злиттів і поглинань, розширюються форми кооперації банків між собою і небанківськими кредитно-фінансовими інститутами. З метою утримання конкурентної позиції банки вступають у стратегічні альянси, консорціуми, здійснюють синдиковане кредитування[3, с. 52].

Слід зазначити, що в умовах глобальної інтеграції банківської системи  у світовий фінансовий ринок розвинуті країни шукають можливості для ефективного розміщення капіталів, а країни з трансформаційною економікою потребують капіталів для розвитку. Дефіцит капіталу внаслідок недостатніх внутрішніх накопичень є значним. Щорічні потреби країн з трансформаційною економікою складають 200-300 млрд. дол. США. Лише Україна для забезпечення своїх першочергових потреб розвитку потребує 40-50 млрд. дол. США іноземних капіталів. Світові заощадження здатні задовольнити ці потреби.