Розвиток міжнародного туризму на Україні

У 2005р. зарубіжний (виїзний) туризм становив 44% від усього обсягу туристичних переміщень, майже вдвічі перевищуючи обсяг іноземного (в'їзного) потоку. Тенденція перевищення виїзного потоку над в'їзним у структурі міжнародного туризму залишається стабільною, хоча слід відмітити певне падіння темпів виїзного туризму і його мотиваційний та географічний перерозподіл, що позитивно характеризує зміни на національному туристичному ринку. Змінилася й мотиваційна структура - провідне місце займають поїздки з рекреаційною та екскурсійною метою. В ритміці виїзних потоків можна простежити наявність двох "гарячих" сезонів яскраво вираженого літнього та менш вираженого зимового. Потоки зарубіжного туризму замикаються переважно в межах Європи, хоча їх географія постійно розширюється: якщо у 1997 р. українці відвідали 62 країни, то у 2006 р. - 96. Серед регіонів Європи постійно популярні Західна Європа (особливо Франція, Німеччина, Велика Британія, Австрія, Швейцарія) та Середземномор'я (Італія, Іспанія, Туреччина, Греція, Ізраїль, хоча потоки в останні дещо зменшуються). Водночас зростають, завдяки активній ринковій політиці країн-партнерів, туристичні потоки до країн Східного Середземномор'я (особливо на Кіпр) та Північної Африки (Єгипет, Туніс).

Частка іноземного (в'їзного) туризму за останні роки практично незмінна і становить майже п'яту частину в загальному обсязі туристичної діяльності. На цьому ринку також спостерігається значна сезонність, "пік" якої припадає на липень-серпень, оскільки основною метою приїзду в Україну іноземних туристів є рекреація і відпочинок (більше половини всіх відвідувань) та бізнес (майже 32%). Водночас зростає чисельність туристів, які прибувають з курортно-лікувальною та спортивно-оздоровчою метою, хоча частка цих сегментів залишається порівняно незначною. Відповідно до мотивації потік іноземних туристів розподіляється й територіально: майже половина спрямована на Крим, третина - до Києва, п'ята частина - до Одеси[24, c. 316-318].

За останні три роки до України спрямовані туристичні потоки зі 168 країн світу. Спостерігається зростання в'їзного потоку з країн СНД (особливо Казахстану, Молдови, Росії), з Туреччини, з країн Африки, Східної Азії та Тихоокеанського басейну, з Південної Азії, що, на жаль, свідчить не стільки про туристичну привабливість України, скільки про використання туризму як міграційного інструменту. Зменшується потік із колишніх соціалістичних країн Європи (Чехія, Словаччина, Болгарія, Угорщина), хоча майже п'яту частину обмінів становить прикордонний обмін.

Зростає значення України як транзитної держави і це позначається на кількості одноденних відвідувачів, чисельність яких протягом останніх років стабільно росте, перевищуючи 50% усіх відвідувань. Особливо зріс транзитний потік через Україну з країн СНД (Туркменістану, Таджикистану, Росії, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану).

Частка міжнародного туризму в обсязі експорту послуг за аналітичний період зросла з 7% до 10%, а в імпорті становить 15%.

Туристична політика України на ринку міжнародного туризму базується на активній маркетинговій стратегії, спрямованій на стимулювання іноземного туризму шляхом створення її позитивного туристичного іміджу як країни безпечного та комфортного перебування. З цією метою вводиться спрощення візових формальностей, розбудовується індустрія туризму та підвищується відповідно до європейських стандартів якість обслуговування. Традиційною стала участь України в міжнародних виставках: Лондон (WTM), Берлін (ІТВ), Мадрид (Fitur), Варшава, Москва (МІТТ) та інших, що дозволяє презентувати національний туристичний продукт та просувати його на регіональному та світовому туристичних ринках. Однак невизначений туристичний імідж країни та нестабільна соціально-економічна ситуація, попри певні зусилля як держави, так і суб’єктів туристичного ринку пропозиції, не сприяють зростанню іноземного туристичного потоку і формуванню позитивного інвестиційного клімату. Рівень розвитку туристичної інфраструктури, яка сформувалася переважно за соціалістичні часи відповідно внутрішнім спрощеним стандартам, не відповідає європейським вимогам і тому національний туристичний продукт за співвідношенням ціна/якість залишається слабо конкурентним.

Висновки до 1 розділу.

Україна, перебудовуючи свою економіку на ринкових

засадах,включається у світовий туристичний процес, про що свідчить

зростання туристичних потоків і нарощування обсягів діяльності

реформованої індустрії туризму. У нашій країні розвивається законодавча і

нормативна база (закони України "Про туризм", "Про курорти" та інші

законодавчі акти, укази Президента та постанови Кабінету Міністрів),

розбудовується за світовими стандартами національна індустрія туризму

(Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки), що дозволяє

впроваджувати державну туристичну політику і впливати на

формування національного туристичного ринку.

Міжнародне визнання України як туристичної держави зафіксоване прийняттям її до складу Всесвітньої Туристичної Організації (ВТО), яка

нараховує зараз 139 країн-членів, та обранням першою серед країн СНД до Виконавчої Ради ВТО, яка включає всього 14 країн.

Україна, що володіє великим рекреаційно-туристичним потенціалом, приваблива своїми заповідниками, визначними пам'ятками й має всі передумови для динамічного розвитку даної галузі.

Отже, туризм функціонує як геопросторовий процесу формі ринку

туристичних послуг.

Розділ 2. Аналіз і оцінка міжнародного  туризму на Україні

2.1. Аналіз українського туристичного бізнесу та оцінка його ролі в міжнародному туризмі

У сучасній світовій економіці безперечно значну роль відіграє така її галузь, як туризм. Він є сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення національного та місцевих бюджетів, виконуючи при цьому економічну, соціально-культурну, політичну, рекреаційну, виховну та екологічну функції. Але на сьогоднішній день розвиток цієї галузі економіки пов'язаний з рядом екологічних проблем, які потребують негайної уваги та пошуку шляхів їх вирішення. Одним з шляхів їх вирішення є стійкий напрямок розвитку туристичної діяльності. Саме цей напрямок обрала Всесвітня туристична організація за підтримки ООН. Існує велика кількість досліджень, які розкривають зміст поняття "стійкий розвиток". На їх основі необхідно сформулювати принципи формування такого розвитку туристичної галузі, який би підпорядковувався принципам саме такого розвитку та збігався із загальними програмами всесвітніх організацій, які спрямовані саме на цей напрямок.

З 1997р. Україна є членом Всесвітньої туристської організації (ВТО). Але за даними цієї організації за обсягом надходжень від туристичної діяльності Україна не є лідером, отримуючи близько 3 млрд американських доларів, в порівнянні з такими провідними країнами в цій галузі, як Америка (більш ніж 70 млрд американських доларів), Італія, Франція, Іспанія, Великобританія (близько 20-30 млрд американських доларів) [1]. Незважаючи на недостатньо активну туристичну діяльність в Україні, ставлення до туризму поступово змінюється на позитивне. Про це свідчить прийнята програма розвитку туризму в Україні до 2010 року, що передбачає екскурсійне обслуговування 20 млн людей з надходженням від туристичних послуг 8 млрд дол. Але, як свідчать статистичні дані, розвиток туристичної діяльності в Україні не характеризується постійним приростом кількості туристів (табл.1). Тобто існують перспективи розвитку цієї та недоцільне використання наявних природних та культурних ресурсів України.

Згідно із Законом України "Про туризм" туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм. До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм та виїзний туризм [10, c. 13-17].

Таблиця 1. Туристичний потік в Україні

Специфіка туристичної діяльності з економічного боку характеризується такими особливостями:

1) для споживання турпродукту в пакеті або окремих послуг турист повинен прибути в місце їхнього надання;

2) ринкове середовище туристичного бізнесу має особливий, часто культово-інтелектуальний характер;

3) надання туристичних послуг обумовлене договором купівлі-продажу туру;

4) споживання турпродукту пов'язано з зовнішніми ефектами для ринку як позитивного (доходи нетуристичних суб'єктів підприємництва, розвиток інфраструктури території та ін.), так і негативного характеру (забруднення навколишнього середовища, нанесення збитків екосистемі та ін.);

5) туристичний продукт не може накопичуватися та зберігатися для подальшого споживання.

Якщо зробити стислий огляд розвитку туризму як галузі світового господарства за останні 15 років, то основні висновки будуть такими: спостерігається постійне збільшення доходів від туризму, стрімке зростання кількості туристів, зростання значущості туристичної галузі у світовій торгівлі, подальший розвиток туристської інфраструктури та створення нових робочих місць (за даними ВТО у сфері туризму зайнято більш ніж 250 млн чоловік, тобто кожен десятий робітник у світі). Але цей огляд має дещо споживчий характер, тому що розвиток цієї діяльності має значний негативний вплив, який можна згрупувати за трьома ознаками:

1) на природне середовище;

2) на соціально-культурне середовище;

3) на економічне середовище.

З огляду на першу ознаку можна виділити декілька напрямків впливу:

- екосистема (розбудова туристичної інфраструктури має безпосередній вплив на екосистему);

- ґрунт (змив та ерозія ґрунтів внаслідок будівництва готелів та місць відпочинку);

- рослинність (засмічення територій та втрата їх естетичної цінності, скорочення біорізноманіття);

- вода (забруднення стічними водами);

- повітря (використання значної кількості транспортних засобів);

- дикі тварини(створення фактору занепокоєння).

Вплив на соціально-культурне середовище характеризується погіршенням стану культурно-історичних пам'яток, об'єктів та територій у зв'язку з інтенсивним їх використанням в туристичних цілях, негативний вплив на місцевих жителів, їх традиції та звички, зростання криміналітету серед місцевих жителів.

З економічної точки зору велике значення має сезонний характер функціонування транспортної галузі, підприємств харчування, сезонна зайнятість робітників, необхідність у великій кількості низькокваліфікованих робітників (покоївок, офіціантів та ін.), вилучення з господарського використання значних територій[18, c. 52-54].