Розробка системи менеджменту на автомобільнрму підприємстві

Механізм використання соціальних методів включає: соціальні дослідження або виявлення проблем і напрямів впливу; соціальне планування або розробку конкретних способів впливу на людей; соціальне регулювання або розв´язання виявлених проблем і реалізацію визначених способів впливу на людей.

Психологічні  методи використовуються з метою гармонізації взаємовідносин працівників фірм і встановлення найбільш сприятливого психологічного клімату. До них належать: гуманізація праці (ліквідація монотонності, колірне забарвлення приміщень і устаткування, використання спеціально підібраної музики); психологічне спонукання (заохочення творчості, ініціативи і самостійності); задоволення професійних інтересів, підвищення творчого змісту праці; розробка мети за психологічними характеристиками і розвиток необхідних психологічних рис; комплектування малих груп за критерієм психологічної сумісності працівників; установлення нормальних взаємовідносин між керівниками і підлеглими.

Методи менеджменту  формуються в такій послідовності: оцінювання ситуації і поставлених  завдань з метою визначення основних напрямів і видів впливу; вибір  складу методів і обґрунтування  їхніх якісних і кількісних параметрів; забезпечення умов для ефективного застосування обраних методів, що в кінцевому результаті формує техніку і технологію управлінської роботи.

 

6. Розроблення  механізмів прийняття управлінських  рішень

 

 

 Усе, що діється з організацією, її підрозділами і працівниками, то все відбувається на виконання чиїхось рішень.

Управлінське рішення це продукт праці (діяльності) менеджера, свідомий вибір менеджером одного із кількох альтернативних варіантів розвитку майбутніх подій на основі аналізу неявної інформації.

Ухвалення управлінського рішення – це вибір однієї з кількох можливих альтернатив розв’язання назрілої проблеми.

Всі управлінські рішення поділяються на програмовані і непрограмовані. 
          Програмовані рішення – це ті, що повторюються багатократно і мають напрацьовані правила й процедури прийняття .

Непрограмовані рішення – це ті, що виниклу проблему мають вирішувати вперше, отже всі етапи підготовки рішення треба розробляти спеціально. 
           Крім того, всю множину управлінських рішень доцільно кваліфікувати за такими ознаками :

1) за сферою впливу чи наслідків :

- загальні , що стосуються всієї організації;

- часткові , що стосуються окремих частин, чи проблем;

2) за тривалістю дії:

- перспективні , стратегічні;

- поточні , оперативні; 

3) за рівнем прийняття (масштабністю):

- вищого , середнього чи технічного рівня управління ;

4) за характером розв’язання завдань:

-програмовані; -непрограмовані;

5) за способом прийняття :

- одноособові;

- колегіальні;

- колективні;

6) за способом обґрунтування :

- інтуїтивні - на базі досвіду , знання ситуації;

- суб'єктивні

- раціональні, на підставі:

а) діагнозу проблеми;

б) формулювання обмежень;

в) визначення альтернатив;

г) оцінки альтернатив;

д) вибору альтернативи, рішення;

Для того щоб управлінське рішення досягло своєї мети, воно має відповідати ряду вимог, якими є:

- наукова обґрунтованість, що передбачає врахування закономірностей розвитку об’єкта управління (технічних, економічних, організаційних та інших аспектах його діяльності) ;

- цілеспрямованість зумовлена самим змістом управління і передбачає, що кожне управлінське рішення повинно мати мету, пов’язану із стратегічними планами розвитку об’єкта управління ;

- визначеність якісна і кількісна передбачає, що управлінське рішення покликане впливати на об’єкт управління і обов’язково має привести до якихось змін, які повинні бути виражені якісними та кількісними показниками ; 
- правомірність передбачає дотримання, не порушення правових норм, що встановлені державою, вищим керівництвом організації, та не виходити за межі компетенції того , хто приймає рішення; 

- оптимальність зумовлює потребу економічної доцільності: максимум прибутків при мінімумі затрат ;

- своєчасність передбачає, що терміни підготовки, прийняття, доведення до виконавців та контроль їх виконання не можуть бути надто довгими, щоб рішення встигало запобігти чи вирішити виниклу проблему .

- комплексність передбачає, що управлінське рішення задовольняє вимоги всіх складових процесу вирішення проблеми, як прямих так і опосередкованих; тобто забезпечення виконавців рішення необхідними ресурсами, потужностями, засобами тощо .

- гнучкість – крім того, що не тільки довготривалі рішення, можуть коригуватися під впливом змінних обставин але й мають допускати можливість прояву творчості виконавців для більш раціонального вирішення проблеми . 
          - повнота оформлення має виключити двоїстість розуміння завдань та непорозуміння між співучасниками їх виконання. Тому рішення належить формулювати лаконічно, чітко, вказуючи поряд з діями, які треба вчинити, і конкретні способи та засоби виконання дій, необхідні ресурси, терміни виконання, склад виконавців, форми контролю та обліку проміжних і кінцевих результатів , порядок взаємодії виконавців, правомірність документів , які можуть бути одержані щодо виконання рішення.

Добрі рішення дають більший абсолютний ефект , а помилкові призводять до значних втрат, нагальність вирішуваних проблем обмежує час на процес вироблення рішення щодо їх вирішення , що вимагає раціонального поділу праці фахівців при підготовці рішення , а також використання сучасних методів , технічних засобів та процедур розробки і прийняття управлінських рішень. 
          Процес розробки рішень здійснюється виконанням окремих операцій в певній послідовності і в першому наближенні може бути представлений наступними етапами : 

1. З’ясування ситуації , що склалася , та попереднє виявлення проблем її розв’язку.

2. Структурний аналіз досліджуваного об’єкта, проблеми.

3. Підготовка варіантів рішення та визначення найкращого з них.

4. Прийняття рішення , відбір варіанта.

На першому етапі здійснюють : нагромадження інформації про об’єкт; аналіз ситуації; попереднє виявлення кола проблем, та можливість виходу з ситуації, визначення цілей та параметрів , яких потрібно досягти. 
На другому етапі: встановлюють найбільш чутливі (дотичні) елементи об’єкта управління ; формулюються умови завдання , яке потрібно вирішити в цій ситуації. 
          На третьому етапі варіант рішення, який подано на затвердження, обговорюється, оцінюється та затверджується. При цьому особа, що має приймати рішення заслуховує інформацію про наявні, але відхилені варіанти рішення. Аргументами, крім економічної доцільності є екологічні, соціальні та можливі інші наслідки їх реалізації.

В результаті кращим може бути визнаний такий варіант, який економічно менш вигідний, але задовольняє вимоги неекономічних факторів, є більш надійним, бо таїть у собі менше загроз для організації.

Фактори , що впливають на процес прийняття рішення.

Факторами , що можуть вплинути на процес прийняття рішення – його покращити або спотворити в першу чергу є компетентність керівників, бо втручання керівників вищого рівня до вирішення проблем нижчого організаційного рівня через непоінформованість можуть перешкодити прийняти більш ефективне рішення, а автори акцентують увагу на тому, що на якість управлінських рішень дієвий вплив мають також такі фактори як визначеність, ризик та невизначеність.

Визначеність – це коли є достовірно обґрунтовані дані щодо можливих варіантів та конкретних умов усунення виниклої проблеми і тому не існує небезпеки ухвалення неправильного рішення.

Ризик – це коли є ймовірність негативного результату за будь-якого варіанту рішення. Тому мова має йти про визначення рівня ймовірності негативних наслідків і приймати такі варіанти рішення , у якого ця ймовірність є найменшою , щоб звести ризик до мінімуму.

Невизначеність – є невідомими всі можливі альтернативи , а також ризики, пов’язані з кожним варіантом, та усі наслідки можливо ухвалених рішень. За цих умов невизначеності належить зібрати якнайбільше інформації, стосовно ситуації та вирішувати логічно і раціонально, опираючись на інтуїцію, оцінку та досвід, які , як звичайно відіграють тут провідну роль.

 

17. Інформація і комунікація в менеджменті

 

У загальному розумінні інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. При цьому інформація відображає стан та його зміни в певній системі.

В мовах сучасного  складного комплексного виробництва, високих темпів науково-технічного розвитку та інтенсивних потоків інформації керувати по-старому просто неможливо. Ось чому управління стало наукою, а переробка інформації - галуззю індустрії, що базується на сучасній обчислювальній техніці.

Слід сказати, що на інформаційну роботу витрачається близько третини часу вченого. Більша частина цього часу йде на знаходження необхідних відомостей. Якщо взяти до уваги, що на невиробничі витрати припадає 50 % всього часу, то можливі втрати тільки внаслідок погано поставленої інформації будуть складати багато мільйонів гривень щорічно.

Інформація - це сукупність різних повідомлень про зміни, які проходять у системі й навколишньому її середовищі. Управління як інформаційний процес складається з обміну інформацією між органом управління, керованим об´єктом і зовнішнім середовищем.

Роль інформації неоднакова для різних етапів або стадій процесу управління. На одних стадіях управління важливий обсяг інформації, її види, можливості одержання нової, додаткової інформації, на других - її рух, на третіх - можливості її обробки.

Так, при визначенні мети управління важливий обсяг інформації, її новизна, цінність, повнота тощо. Чим більше відомостей про сучасні  наукові дослідження використано  під час розробки мети управління, тим об´єктивніше формулюється ціль, тим значніша вона для процесу управління.

В оцінці ситуації найбільше  значення мають види інформації, що визначають можливість комплексного і  системного підходу до цієї оцінки, а в подальшому - до розробки управлінських  рішень. На стадії розробки управлінських рішень і аналітичної діяльності велику роль відіграють можливості обробки відібраної для одержаного рішення інформації, що залежать від форми її подачі.

Явища реального світу  і процеси, що відбуваються у суспільному  виробництві, об´єктивно відображуються за допомогою інформації, потоки якої реально існують поряд з потоками робочої сили, матеріалів і знарядь праці. Подібно до речовини й енергії, інформацію можна зробити, обробляти, зберігати, передавати, використовувати.

Комунікація є смисловим аспектом соціальної взаємодії, однією із найбільших загальних характеристик будь-якої діяльності, включаючи управлінську. Вона являє собою нову форму політичної, наукової, організаційної і технічної сили в суспільстві, за допомогою якої організація включається у зовнішнє середовище, здійснюється обмін думками або інформацією для забезпечення взаєморозуміння. Вона має досить широке тлумачення. Комунікацію можна визначити як форму зв´язку, як один із проявів інформаційного обміну або обміну інформацією між живими істотами у процесі їх безпосереднього спілкування за допомогою технічних засобів

Комунікації - це всепроникаючий і складний процес, який включає людей, що розмовляють під час особистого спілкування або в групах, на зборах, ведуть розмову по телефону чи читають і складають службові записки, листи і звіти. Таким чином, комунікація розглядається як спілкування за допомогою слів, букв, символів, жестів і як спосіб, за допомогою якого висловлюється відношення одного працівника до знань і розумінь іншого, досягається довіра, взаємоприйняття поглядів тощо.

Дослідження показують, що керівник 50-90% усього часу витрачає на комунікації. Це здається дуже багато, але стає зрозумілим, якщо врахувати, що керівник займається цим постійно, щоб реалізувати свої ролі у міжособистих відносинах, інформаційному обміні в процесах прийняття рішень, в плануванні, організації, мотивації і контролі. Саме тому, що обмін інформацією входить в усі види управлінської діяльності, комунікацію називають зв´язуючим процесом, який пов´язує частини організації в єдине ціле. Тому якщо усунути комунікацію, то організація перестає бути керованою, її діяльність набуває хаотичного, нескоординованого характеру.

Комунікації - це обмін інформацією, на основі якої керівник отримує дані, необхідні для прийняття рішень, і доводить їх до працівників організації.

Комунікаційна мережа - це сукупність індивідів, які постійно взаємодіють між собою на основі створених та функціонуючих інформаційних каналів.

Комунікабельність (комунікативність) - це схильність, здатність до комунікацій; встановлення контактів і зв´язків, досягнення взаєморозуміння.

Для ефективного функціонування будь-якої організації необхідно  забезпечити належні комунікації. Однак управлінська практика дає  можливість констатувати, що створення ефективної, надійної системи обміну інформацією, яка б відповідала вимогам повноти, достатності, оперативності, гнучкості, - це одна із найскладніших проблем в організаціях. Тому цілком зрозуміло, що ефективно працюючий керівник - це керівник ефективний у комунікаціях.