Прийняття рішень по функціонуванню операційної системи на підприємстві

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА  АКАДЕМІЯ

 

Кафедра менеджменту 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Менеджмент професійної  діяльності»

 

 

 

на тему: «Прийняття рішень по функціонуванню операційної системи на  підприємстві»

 

 

 

 

 

Виконав ________________  Студент групи: ДТ-Пв1-маг

(підпис, дата)

Яценко Аліна Сергіївна

 

  

                                                       

                                                       Керівник____________________

                                                                                                                         (підпис, дата)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків  2011 р.

 

ЗМІСТ

ВСТУП 3

1.Формування варіанту вихідних даних для прийняття управлінських рішень 21

2. Формування варіанту управлінського рішення. 28

3.Аналіз варіантів управлінських рішень і вибір найбільш сприйнятливого варіанту. 31

ВИСНОВОК 37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Метою даної курсової роботи є розв’язання задач практичного використання принципів процесного, системного, ситуаційного підходів до управління, реалізація загальних управлінських функцій: планування, організація, мотивація та контроль. Базою для розв’язання задач виступають різноманітні моделі і методи прийняття рішень: прогнозування, сіткове моделювання, багатоваріантність розрахунків, теорія ймовірностей і математична статистика, імітаційне моделювання та інші. Розглянемо розгорнуту характеристику загальним перевагам практичного використання моделей і методів прийняття управлінських рішень.

1.Теорія ігор

Теорія  ігор — теорія математичних моделей  прийняття оптимальних рішень в  умовах конфлікту. Оскільки сторони, що беруть участь в більшості конфліктів, зацікавлені в тому, щоб приховати  від супротивника власні наміри, прийняття  рішень в умовах конфлікту, зазвичай, відбувається в умовах невизначеності. Навпаки, фактор невизначеності можна  інтерпретувати як противника суб'єкта, який приймає рішення (тим самим  прийняття рішень в умовах невизначеності можна розуміти як прийняття рішень в умовах конфлікту). Зокрема, багато тверджень математичної статистики природнім чином формулюються як теоретико-ігрові.

Теорія  ігор — розділ прикладної математики, який використовується в соціальних науках (найбільше в економіці), біології, політичних науках, комп'ютерних науках (головним чином для штучного інтелекту) і філософії. Теорія ігор намагається  математично зафіксувати поведінку  в стратегічних ситуаціях, в яких успіх суб'єкта, що робить вибір залежить від вибору інших учасників. Якщо спочатку розвивався аналіз ігор, в  яких один із супротивників виграє за рахунок інших (ігри з нульовою сумою), то згодом почали розглядати широкий  клас взаємодій, які були класифіковані  за певними критеріями. На сьогоднішній день «теорія ігор щось на кшталт парасольки чи універсальної теорії для раціональної сторони соціальних наук, де соціальні можемо розуміти широко, включаючи як людських так не-людських гравців (комп'ютери, тварини, рослини)» (Роберт Ауманн, 1987)

Ця галузь математики отримала певне відображення в масовій культурі. В 1998 році американська письменниця і журналістка Сильвія  Назар опублікувала книгу про  життя Джона Неша, нобелівського  лауреата з економіки за досягнення в теорії ігор, а в 2001 за мотивами книжки зняли фільм «Ігри розуму». (Таким чином, теорія ігор — одна з небагатьох галузей математики в якій можна отримати Нобелівську  премію).

Класифікація ігор

Якщо  в грі є лише одна коаліція дії K, можна вважати, що множина ситуацій S збігається з множиною стратегій SK. Такі ігри називаються нестратегічними. До них відносяться ігри без побічних платежів і класичні кооперативні ігри, разом з їхніми різновидами. Якщо в грі множини коаліцій дії та коаліцій інтересів збігаються (ℜD = ℜI = I; в цьому випадку і ті, і інші коаліції називаються гравцями), , а відношення переваги називаються функціями виграшу, то отримуємо без коаліційні ігри.

Окремими  класами без коаліційних ігор є:

- антагоністичні ігри, у тому числі матричні ігри та ігри на одиничному квадраті;

- динамічні ігри, у тому числі диференційні ігри;

- рекурсивні  ігри;

- ігри на виживання та інші, також належать до без коаліційних ігор.

2. Моделі теорії черг

Модель  теорії черг або модель оптимального обслуговування використовується для  визначення оптимального числа каналів обслуговування по відношенню потреб них. До ситуацій, в яких моделі теорії черг можуть корисні, можна віднести дзвінки людей в авіакомпанію для резервування місця й одержання інформації, очікування в черзі на машинну обробку даних, майстрів з ремонту устаткування, черга вантажівок під розвантаження на склад, очікування клієнтами банку вільного касира. Якщо, наприклад, клієнтам доводиться довго чекати касира, вони можуть перенести свої рахунки в інший банк. Подібним чином, якщо вантажівкам доводиться занадто довго чекати розвантаження, вони не зможуть виконати стільки поїздок за день, скільки належить.

Таким чином, принципова проблема полягає в врівноважені розходів на додаткові канали обслуговування (більше людей для розвантаження вантажівок, більше касирів, більше клерків, що займаються попереднім продажем квитків на літаки) і втрат від обслуговування на рівні нижче оптимального (вантажівки не зможуть зробити зайву зупинку через затримки під розвантаженням, споживачі йдуть в інший банк або звертаються до іншої авіакомпанії через повільне обслуговування).

Моделі  черг постачають керівництво інструментом визначення оптимального числа каналів  обслуговування, які необхідно мати, щоб збалансувати витрати у випадках надмірно малої і надмірно великої їх кількості.

3. Моделі управління запасами

 

Управління запасами чинить серйозний вплив на діяльність організації  в цілому. З одного боку, дефіцит  сировини або готової продукції  може призвести до великих збитків  на виробництві або втрати частки ринку, з іншого - перенасичення складів  запасами призводить до їх морального старіння, псування, а також до неефективного  вкладення оборотних коштів підприємства.

Запаси - це матеріальні цінності, що очікують виробничого або особистого споживання, форма існування матеріального  потоку, що має місце в певний час у певному місці.

Основні моделі управління запасами:

Поточні запаси - частина середнього запасу, що підлягає регулярному додатком.

 Страхові запаси - частина середніх запасів, що служить захистом від невизначеності.

 Запаси в дорозі - запаси, які знаходяться в дорозі або чекають транспортування.

 Точка замовлення - обсяг замовлення, після досягнення якого ми здійснюємо замовлення:

 Види контролю за  станом запасів:

- безперервний (в кожен момент часу ми можемо точно визначити обсяг запасів на складах) - тягне за собою додаткові витрати, пов'язані з постійним контролем за запасами;

- періодичний (періодично проводиться інвентаризація і ви-f вляется реальний стан запасів) - менш витратний, але може привести до дефіциту у випадку, якщо запаси закінчилися до інвентаризації;

- змішаний (за найбільш важливими запасами встановлений безперервний контроль, за менш важливими - періодичний) - дозволяє відстежувати критичні запаси (наприклад, дорогі комплектуючі, які беруть участь у виробництві) і періодично контролювати менш важливі запаси (наприклад, запаси канцелярських товарів).

Основний параметр моделі - розмір замовлення. Він обчислюється один раз і більше не змінюється. Обчислений за формулою Вільсона, він може бути скоректований фахівцем з логістики з урахуванням оптимальності завантаження транспортного засобу, знижок, особливостей промислової упаковки і т. д.

 Якщо ми замовляємо  продукцію рідко, але великими  партіями, виникають витрати, пов'язані  зі зберіганням і псуванням  продукції, якщо замовляємо часто  - виникають витрати, пов'язані  з транспортуванням маленьких  партій, відсутністю оптових знижок  і т. д. Таким чином, головний  критерій оптимізації в даному  випадку - мінімізація сукупних  витрат на зберігання запасів  і повторення замовлення.

 На сукупні витрати  впливають три чинники:

 - використовувана площа складських приміщень;

- витрати на зберігання запасів;

- вартість оформлення замовлення.

 Проте в реальності  все не так, і обидві системи  мають свої позитивні і негативні  сторони.

 Щоб запобігти завищенню  обсягів запасів, що містяться  на складі, або їх дефіцит, замовлення  проводяться не тільки у встановлені  моменти часу, а й при досягненні  запасом порогового рівня. Таким  чином, дана система включає  в себе елемент системи з  фіксованим інтервалом часу між  замовленнями (встановлену періодичність  замовлення) і елемент системи  з фіксованим розміром замовлення (відстеження граничного рівня  запасів).

Модель управління запасами по мінімуму - максимуму і з постійною  періодичністю поповнення запасів.

 Ця система, як і  система з встановленою періодичністю  поповнення запасів до постійного  рівня, містить в собі елементи  основних систем управління запасами.

4. Лінійне програмування

 

Лінíйне програмувáння (LP, англ. Linear Programming) — один з важливих розділів дослідження операцій, що зводиться до оптимізації лінійної цільової функції на множині, яка описується лінійними рівняннями і нерівностями. Лінійне програмування є окремим випадком математичного програмування. Одночасно воно — основа декількох методів вирішення задач цілочисельного і нелінійного програмування. Багато властивостей задач лінійного програмування можна інтерпретувати також як властивості многогранників і таким чином геометрично формулювати і доводити їх. Термін «програмування» треба тут розуміти в значенні «планування». Він був запропонований в середині 1940-х років Джорджем Данціґом, одним із засновників лінійного програмування, ще до того, як комп'ютери були використані для вирішення лінійних задач оптимізації.

Лінійне програмування (та дослідження  задачі лінійного програмування) є  однією із найрозвинутишіх галузей  математичного програмування та теорії оптимізації.

Методи розв'язання:

Метод потенціалів — розроблений в 1940 радянськими вченими Канторовичем та Гавуріним Л. В. в застосуванні до транспортної задачі;

Симплекс-метод — цей метод є узагальненням методу потенціалів для випадку загальної задачі лінійного програмування. Розроблений американським вченим Данциґом Дж.-Б. в 1949 році.

Двоїстий симплекс-метод розроблений згодом після прямого симплекс-методу, і який є, за сутністю, симплекс-методом розв'язання двоїстої задачі лінійного програмування, але сформульованої в термінах вихідної задачі.

Усі ці методи скінченні. Крім того, існують, також, ітеративні методи розв'язання, які дають можливість обчислювати розв'язки задачі із наперед  заданою точністю.

Інша група ітеративних  методів характеризується заміною  вихідної задачі на еквівалентну їй задачу опуклої оптимізації без обмежень, для розв'язання якої використовуються різноманітні градієнтні методи.

Поряд з основною задачею  лінійного програмування, розглядають  різноманітні окремі задачі лінійного  програмування, такі як транспортні, задачі розподілу, задачі теорії розкладів, вибору тощо.

5. Імітаційне моделювання

 

Імітаційне моделювання — це метод дослідження, заснований на тому, що система, яка вивчається, замінюється імітатором і з ним проводяться експерименти з метою отримання інформації про цю систему. Експериментування з імітатором називають імітацією (імітація — це збагнення суті явища, не вдаючись до експериментів на реальному об'єкті).

Імітаційне моделювання — це метод, що дозволяє будувати моделі процесів, що описують, як ці процеси проходили б насправді.

Існує клас об'єктів, для  яких з різних причин не розроблені аналітичні моделі або не розроблені методи розв'язування задач про такі моделі. В цьому випадку математична  модель замінюється імітатором або  імітаційною моделлю.

Імітаційна модель — (у  вузькому значенні) логіко-математичний опис об'єкта, який може бути використаний для експериментування на комп'ютері  в цілях проектування, аналізу  і оцінки функціонування об'єкта.

Можна виділити наступні різновиди  імітації:

- метод Монте-Карло (метод статистичних випробувань);

- метод імітаційного моделювання (статистичне моделювання).

- імітаційне ігрове моделювання

- агентне моделювання

- метод дискретного моделювання

- системна динаміка

Суть методу імітаційного моделювання полягає в розробці таких алгоритмів і програм, які  імітують поведінку системи, її властивості  та характеристики в необхідному  для дослідження системи складі, обсязі та області зміни її параметрів.