Податковий менеджмент

3. Залежно від  економічного змісту об`єкта оподаткування.

4. Залежно від  способу оподаткування.

5. Залежно від  способу зміни податкових ставок.

6. Залежно від  платника.

7. Залежно від  джерела сплати.

Залежно від рівня державних структур. Податкова система формується як на державному так і на регіональному рівнях. Залежно від рівня встановлення податки поділяються на загальнодержавні(ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток підприємств податок на доходи фізичних осіб, державне мито, податок на нерухоме майно, плата за землю та інші) та місцеві. Місцеві податки й збори – це податок з реклами, готельний збір, курортний збір та інші. Механізм їх справляння і порядок сплати встановлюється сільськими і міськими радами відповідно до переліку, і в межах граничних ставок, визначених законодавством України. Суми цих податків і зборів зараховуються на місцевому бюджеті.

Залежно від форми оподаткування податки бувають прямі (ПДВ, податок на прибуток підприємств та інші) непрямі ( ПДВ, акцизний збір, державне мито, плата за землю). Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно платника. Непрямі податки включаються у вигляді надбавкою цін товарів і оплачуються споживачем. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою і самим платником, який безпосередньо вносить платежі до бюджету. При непрямому оподаткуванні суб`єктом податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою і платником (споживачем товару чи послуги). Прямі податки поділяються на реальні і особові. Реальні податки сплачують з окремих видів майна, а особові встановлюються у вигляді податків на доходи. Непрямі податки поділяються на акцизи і мито.

Залежно від економічного змісту об`єкта оподаткування податки поділяються на: податок на доходи, податки на споживання, податки на майно(сплачується не один раз, а постійно поки майно перебуває у власності платника податків).

Залежно від способу оподаткування податки  бувають:

- розкладні, тобто  встановлюється загальна сума  потреби держави в доходах,  яка розподіляється між територіальними  одиницями і на нижчому рівні  між платниками податків;

- окладні, такі  податки, що спочатку встановлюється  ставки податку, а потім розмір  податку для кожного платника  і загальна сума податку формується  як сума окремих платежів.

Залежно від способу  зміни податкових ставок податки  бувають: фіксовані або пропорційні, прогресивні, регресивні.

Залежно від платника:

- податки з юридичних  осіб (податок з прибутку підприємств,  ПДВ, акцизний збір);

- податки з фізичних  осіб (прибутковий податок, податок  з промислу, курортний збір);

- змішані податки  (податки з власників транспортних  засобів, плата за землю).

Залежно від джерела сплати: податки, що фінансуються за рахунок виручки від реалізації продукції(акцизний збір, ПДВ); податки, що включають відрахування на соціальне та пенсійне страхування); податки, що сплачуються за рахунок прибутку (податок на майно, плата за землю).

Отже, можна сказати, що податки відіграють важливу роль у функціонуванні держави, тому що вони є одним із найважливіших видів  державних доходів, що їх одержує  держава на підставі своїх владних  повноважень. Розглянуті елементи системи  оподаткування лежать в основі побудови механізму стягнення податків, тому оволодіння податковою роботою потребує чіткого, повного й точного розуміння  податкової термінології. Синхронне  ведення податкової роботи на всіх рівнях можливе тільки при однозначному тлумаченні елементів системи оподаткування  усіма її суб`єктами.

2. Податкова система – це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов`язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів, а також принципи і методи їх стягнення.

Принципи  побудови податкової системи визначені у ст. 3 Закону України “Про систему оподаткування” від 17 лютого 1997р.:

1. Стимулювання  науково-технічного прогресу, технологічного  оновлення виробництва, виходу  вітчизняного товаровиробника на  світовий ринок високотехнологічної  продукції.

2. Стимулювання  підприємницької виробничої діяльності  та інвестиційної активності  – введення пільг щодо оподаткування  прибутку (доходу), спрямованого на  розвиток виробництва;

3.Обов'язковість  – впровадження норм щодо сплати  податків і зборів (обов'язкових  платежів), визначених на підставі  достовірних даних про об'єкти  оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності  платників податків за порушення  податкового законодавства.

4. Рівнозначність  і пропорційність – справляння  податків з юридичних осіб  здійснюється у певній частці  від отриманого прибутку і  забезпечення сплати рівних податків  і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно  більших податків і зборів (обов'язкових  платежів) - на більші доходи.

5. Рівність, недопущення  будь-яких проявів податкової  дискримінації – забезпечення  однакового підходу до суб'єктів  господарювання (юридичних і фізичних  осіб, включаючи нерезидентів) при  визначенні обов'язків щодо сплати  податків і зборів (обов'язкових  платежів).

6. Соціальна справедливість  – забезпечення соціальної підтримки  малозабезпечених верств населення  шляхом запровадження економічно  обгрунтованого неоподатковуваного  мінімуму доходів громадян та  застосування диференційованого  і прогресивного оподаткування  громадян, які отримують високі  та надвисокі доходи.

7. Стабільність  – забезпечення незмінності податків  і зборів (обов'язкових платежів) і їх ставок, а також податкових  пільг протягом бюджетного року;

8. Економічна обгрунтованість  – встановлення податків і  зборів (обов'язкових платежів) на  підставі показників розвитку  національної економіки та фінансових  можливостей з урахуванням необхідності  досягнення збалансованості витрат  бюджету з його доходами.

9. Рівномірність  сплати – встановлення строків  сплати податків і зборів (обов'язкових  платежів) виходячи з необхідності  забезпечення своєчасного надходження  коштів до бюджету для фінансування  витрат.

10. Компетенція –  встановлення і скасування податків  і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам  здійснюються відповідно до законодавства  про оподаткування виключно Верховною  Радою України, Верховною Радою  Автономної Республіки Крим і  сільськими, селищними, міськими  радами.

11. Єдиний підхід  – забезпечення єдиного підходу  до розробки податкових законів  з обов'язковим визначенням платника  податку і збору (обов'язкового  платежу), об'єкта оподаткування,  джерела сплати податку і збору  (обов'язкового платежу), податкового  періоду, ставок податку і збору  (обов'язкового платежу), строків  та порядку сплати податку,  підстав для надання податкових  пільг.

12. Доступність–забезпечення  дохідливості норм податкового  законодавства для платників  податків і зборів (обов'язкових  платежів).

До цього закону включено як податки, так і ніші обов`язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві. У складі податкової системи  України нині переважають прямі  податки: в 1997 р. 47% проти 44% непрямих. Основними  видами податків виступають податки  на додану вартість – 35%, на прибуток підприємств  – 26% і на доходи фізичних осіб – 15%.

Визначальною  базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних видатків Податки в державі – не самоціль. З позиції організації її фінансової діяльності вони вторинні відносно видатків.[2] Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї призводить до наслідків більш тяжких, ніж високий рівень оподаткування. Ідеться про інфляцію, яка по суті справи також є прихованою формою оподаткування. Особливість інфляції полягає в тому. Що це відкладені на завтра податки, однак завтра доведеться платити значно більше, ніж сьогодні. Правову основу системи доходів бюджету становлять відносини власності. По-перше, права держави на доходи залежать від форми власності – державної чи приватної. При державній власності не тільки майно підприємств, а й створювані на них доходи належать державі. Вона вирішує, яку частку цих доходів зосередити в бюджеті, а яку залишити трудовим колективам. Це незаперечне право власника, яким довгий час і користувалася держава. По-друге, форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних фізичних і юридичних осіб. Особливості ж формування доходів мають враховуватися при встановленні об`єкта оподаткування. І, нарешті, вихідні принципи побудови податкової системи. До них належать: формування доходів бюджету переважно в процесі перерозподілу створеного в суспільстві валового національного продукту; встановлення рівноцінних прав і зобов`язань перед бюджетом для всіх платників; свідоме і цілеспрямоване застосування податків як фінансових інструментів регулювання соціально-економічних пропорцій у суспільстві.

Податок на додану вартість (ПДВ) – непрямий податок на додану вартість, яка створюється на всіх стадіях виробництва та обігу. Він включається в ціну у вигляді надбавки до ціни товару, робіт, послуг і повністю оплачується кінцевим споживачем товарів, робіт та послуг. Він є формою перерахування до бюджету частини доданої вартості, що створюється на всіх стадіях виробництва та обороту і визначається як різниця між вартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та вартістю матеріальних витрат, віднесених на затрати виробництва і обороту. ПДВ є одним із різновидів універсальних акцизів. Має широку базу оподаткування тому забезпечує стійкі надходження до бюджету які не залежать від змін вибору товарів покупцями та асортименту реалізованих товарів.

Акцизний  збір – один із непрямих податків, що включається до ціни товарів. Встановлюється, як правило, на високорентабельні товари і стягується за ставками, диференційованими за окремими групами товарів.

Податок на прибуток підприємств здійснюється оподаткування юридичних осіб на основі Закону України від 22 травня 1997 р. “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Згідно із Законом платниками податку є:

- резиденти –  суб`єкти підприємницької діяльності, бюджетні установи, громадські організації  та інші;

- нерезиденти –  фізичні особи, юридичні особи,  постійні представництва нерезидентів.

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів – це поступове віднесення витрат на їх придбання, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених чинним законодавством. Амортизації підлягають витрати на:

- придбання основних  фондів та нематеріальних активів  для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання  племінної худоби та вирощування  багаторічних насаджень до початку  плодоношення;

- самостійне виготовлення  основних фондів для власних  виробничих потреб, включаючи витрати  на виплату заробітної плати  працівникам, які були зайняті  виготовленням таких основних  фондів;

- проведення всіх  видів ремонту, реконструкції,  модернізації та інших видів  покращання основних фондів;

- покращання якості  земель, не пов`язаних із будівництвом.

Не підлягають амортизації  та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду  витрати платника податку на:

- придбання і  відгодівлю продуктивної худоби;

- вирощування багаторічних  плодоносних насаджень;

- придбання основних  фондів або нематеріальних активів  з метою їх подальшого продажу  іншим особам чи їх використання  як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів. Призначених  для подальшого продажу іншим  особам;

- утримання основних  фондів, що знаходяться на консервації.

Прибутковий податок з громадян регулюється Декретом Кабміну України від 26 грудня 1992 р. № 13-92 зі змінами та доповненнями та Інструкція Державної податкової інспекції “Про прибутковий податок з громадян” № 12 із змінами та доповненнями. Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства – як ті, які мають, так і ті, які не мають постійного місця проживання в Україні. Об`єктом оподаткування виступає:

- у громадян, що  постійно проживають в Україні  – сукупний річний дохід, одержаний  з різних джерел на території  України та за її межами;

-у громадян, які  не мають постійного місця  проживання в Україні – дохід,  одержаний з джерел в Україні.

Земельний податок, платниками якого виступають юридичні та фізичні особи, яким земля надана у власність або у користування. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або у користуванні, в тому числі на умовах оренди. Суб`єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських  угідь встановлюються у відсотках  від їх грошової оцінки у таких  розмірах:

- для ріллі, сіножатей  та пасовищ 0,1;

- для багаторічних  насаджень – 0,03%.

Слід зауважити, що ставки податку диференціюються  залежно від призначення земель: сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. У свою чергу для  земель сільськогосподарського призначення  ставки податку диференціюються:

а) залежно від  напрямів використання: рілля і багаторічні  насадження; сінокоси в пасовища;

б) від родючості  грунтів відповідно до земельного кадастру.

Для земель несільськогосподарського призначення:

а) від класу населеного пункту: залежно від чисельності  жителів; залежно від коефіцієнта  для міст державного і обласного  підпорядкування;

б) від місця знаходження  земельної ділянки в межах  населеного пункту (центр, серединна  зона, периферія).

Податок з власників транспортних засобів  та інших самохідних машин і механізмів є видом майнового оподаткування. Він справляється для забезпечення фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування. Платниками податку є юридичні і фізичні особи, у власності яких є відповідні транспортні засоби. Об`єктом оподаткування – потужність двигуна легкових і вантажних автомобілів, мотоциклів, моторолерів та мотоблоків.