Основи керівництва та лідерства

 

Вступ

  Кожен керівник відповідно до особливостей характеру, кваліфікації, досвіду та націленості на досягнення результатів обирає лише йому притаманний стиль керівництва. При цьому успішним керівництвом можна вважати таке, за якого існують налагоджені стосунки між управлінцями та їх підлеглими, ініціативність працівників у досягненні визначених цілей, дієві системи заохочення і всі ці процеси протікають в атмосфері доброзичливості та взаємопідтримки.

Керівництво — вид управлінської  діяльності, який на засадах лі-дерства та влади забезпечує виконання функцій менеджменту, фор-мування методів менеджменту та їх трансформацію в управлінські рішення шляхом використання комунікацій.

Його основою є вміло  побудовані взаємовідносини керівника  з підлеглими. Завдання керівника полягає в оптимальному підборі персоналу, створенні чіткої організаційної структури управління підприємством, визначенні загального напряму діяльності організації, координуванні роботи, бородьбі з непродуктивними витратами часу, спрямуванні зусиль колективу на оволодіння методиками інтенсивної роботи, поліпшення якості праці тощо.

Основою керівництва є  лідерство, влада і вплив. Ситуаційний підхід до керівництва. Базується на з'ясуванні того, які стилі поведінки та особисті якості керівника найповніше відповідають конкретним ситуаціям. До ситуаційних факторів належать: потреби та особисті якості підлеглих, структурованість завдання, вимоги і вплив середовища, інформація, якою володіє керівник тощо. Тому для з'ясування залежності між стилем керівництва, привабливістю і продуктивністю праці важливими є не тільки взаємовідносини керівників і підлеглих, а й ситуація загалом.     Обрана для дослідження тема «Керівництво та лідерство в організації» є дуже важливою, оскільки саме ефективне управління повинно забезпечити реалізацію її стратегії, взаємодію організації із зовнішнім середовищем та ефективне вирішення основних задач організації. Дана тема є актуальною для кожної організації.

 

 

 

 

Розділ 1. Основи керівництва та лідерства

1.1 Природа та  визначення керівництва і лідерства

Детальну природу лідерства  розкривають його різноманітні теорії. Теорія рис пояснює феномен лідерства  якостями людини, таким як розум, воля, цілеспрямованість, організаторські  здібності, компетентність та інші. Згідно концепції  харизматичного  лідерства  послідовники відчувають натхнення  від лідера і прагнуть у всьому його наслідувати.

Лідерство, як і влада  – це потенціал, що є у людини. Основою лідерства є специфічний тип стосунків управління, чи лідерський тип. Історично лідерський тип стосунків виник набагато раніше стосунків «начальник-підлеглий», що сформувалися в період першої промислової революції. Більшість  людей не вбачають відмінності між поняттями  керівництва, влади та лідерства, вважаючи, що, перебуваючи  на  керівній  посаді, певна  особа  автоматично  має  владу  над  підлеглими  і  є   лідером  колективу. Формально це так. Однак  на  практиці  співвідношення  цих  трьох складових частин управлінського впливу надзвичайно різноманітне, оскільки воно складається під впливом багатьох  чинників,  до  яких належать тип організації, її  масштаби,  напрям  діяльності,  місце  в ієрархії управління, особисті якості менеджера та ін.  Тому  необхідно розглянути суть зазначених складових  управлінського впливу  та  шляхи синтезу їх діяльності сучасного менеджера.Отже, спочатку визначимо, що ж таке лідерство, вплив та влада.  

 Лідерство і керівництво –  два основоположні поняття, з якими  повязано ефективне управління організаціями.

Керівництво – це процес впливу на підлеглих, який є способом заставити їх працювати на досягнення єдиної мети.

 Лідерство – комплексне поняття, яке включає в себе декілька складових: асоціація з людськими якостями та результат діяльності людини. На відміну від лідерства керівництво виступає як регламентований суспільством правовий процес. Однак, не дивлячись на розбіжності, і лідер, і керівник, мають справу з одним і тим же типом проблем, пов'язаних зі стимулюванням персоналу організації, націленням його на вирішення певних завдань.  Здатність підняти людське бачення  на  рівень  більш  широкого  кругозору,  вивести  ефективність  діяльності  людини  на рівень  більш  високих  стандартів,  а  також  здатність формувати  особистість, виходячи за звичайні рамки, які ії обмежують.

 Вплив – це будь-яка поведінка однієї людини, яка вносить зміни в поведінку, відношення і т.п. іншої людини. Влада -  це можливість впливати на інших. Взагалі в літературі здатність вказувати вплив на  поведінку  людей зветься  владою.  Влада  може  відноситись до   індивіда,   групи   і  організації в цілому. Визнвачення влади як організаційнного  процесу  має на увазі, що:

Влада – потенціал, який є у користувача, тобто вона існує не тільки  тоді, коли використовується;

 Між  тим,  хто   використовує  владу,   і  тим,  до  кого  вона застосоується, існує взаємозалежність;

Той, до кого застосовується влада, має деяку свободу дій.

  Влада може існувати, але не  використовуватись.  Якщо  співробітник  працює  за  правилами,   то  у  керівника   не  має   необхідності  застосовувати до нього владу, яку він має.

 Влада  - це функція залежності,  а  точніше  взаємозалежності.  Чим  більше одна людина залежить від іншої, тим більше влади і у того, і  у іншого. Володіння владою  – це  можливість   впливу  на  задоволення  потреб. Влада - це соціальний по своїй  суті термін. Владу має один  індивід по відношенню до іншого, одна група – по  відношеню до  іншої і т.п.

Концепція влади будується  на  взаємодії  людей  в  організації.  Влада  використовується і керівниками, і підлеглими для того,  щоб досягнути  своєї мети  чи  закріпити свої  позиції.  Влада пронизує  все життя  організації, підримує її структуру. Без влади не має організації. Успіх  і  невдачі  у  застосуванні  влади  чи  реакції  на  неї визначаються  розумінням влади, знаннями, як  і  коли  нею  користуватися,  а  також  здатністю передбачивати наслідки  її  використання.  Влада ніколи  не  буває абсолютною і незмінною. Влада – це стосунки в динаміці, стосунки, які змінюють і ситуацію, і людей, стосунки, які змінюються  в часі.

Відомо, як змінюються рейтинги керівників, які  проводились  в  різний  час. Тому  розуміння  стосунків влади потребує  вияснення  конкретної  ситуації і тих, хто в неї задіяний. Владу часто використовують, як синонім слова “авторитет”.  Це  не  зовсім вірно, авторитет – це влада, яка виникла на формальній  основі,  яка дана комусь і яка приймається підлеглими, як те з чим вони  згодні  і вважають правильним. В першому випадку влада дається  зверху,  а в  другому вона повинна бути отримана знизу. Авторитет,  як  поняття,  не вичерпує всіх варіантів появи влади, вона може з’явитися  від  посади, яку займає  особа,  від  особистого  впливу  або  від  того  і  іншого  одночасно. Влада посади витікає не від самої посади, а делегується її  власнику тими, кому він підзвітний.  Об’єм  цієї  влади  залежить  від  рівня довіри, яку власник посади може отримати у того, хто знаходиться  на більш вищому ступені ієрархії. При цьому делегована влада може бути  в будь-який час взята знову на верх. Це дозволяє зробити висновок,  що  не існує прямої залежності між  рівнем  посади  і  об’ємом  влади.  Їх співвідношення ситуаційне і індивідуальне.

Особиста влада – це ступінь поважного і віданного ставлення до  її власника з боку підлеглих.  Вона  засновується  на  близькості  цілей.

Особиста влада в організації  приходить знизу – від підлеглих. Особиста влада може бути забрана підлеглими у керівника,  як  реакція  на  його неправельні дії. Особисту владу необхідно регулярно отримувати  від підлеглих. Найкраща  ситуація,  коли  керівник  володіє  і  посадою  і особистою владою. Але в більшості випадків досягти цього дуже важко.

1.2  Форми влади  та впливу

Будь-яка діяльність пов'язана з проявом владових відносин. Але  так як ми маємо справу з людьми, які за природою своєю егоїсти, то неможна розглядати безпосередньо владу, а необхідно вести мову про  відносини, права, повноваження, вплив чи силу сприяння на суб'єкт чи об'єкт. З історичних поглядів на поняття влада ми  маємо,  що  Лорд  Ектон визначав владу, як таку що  має тенденцію розбещувати,  а абсолютна влада  розбещує  все.  Джон  П.  Котлер  підкреслював,  що   керівнику необхідно розвивати владу,  тому  що  керівники завжди  залежать  від деяких людей, які їм не підпорядковані, і по-друге, тому що  практично ніхто  в  сучасних  організаціях  не  сприймить  і  не  буде  повністю підпорядковуватись безперервному потоку наказів лише тому, що він/вона - начальник.  У  всіх   організаціях   для   досягнення   ефективного функціонування необхідно належне використання влади.

Влада та вплив взаємопов'язані  так як у  визначені  керівництва  ми визначили необхідність встановлення  зв'язків,  а  саме  за  допомогою впливу  -  будь-яка  поведінка однієї  особи,  яка вносить зміни в поведінку,  відносини,  сприйняття  іншої  особи  цього. Влада -  це можливість впливати на поведінку інших. Влада  та  вплив,  інструменти  лідерства, являються фактично єдиними засобами, які має  керівник   для вирішення ситуацій, в яких не всі можуть  скорятися без слів.  Якщо керівник не має  достатньо  влади,  щоб  впливати  на  тих,  від  кого залежить ефективність його  діяльності,  він/вона  не  зможе  отримати ресурси, які необхідні для визначення та досягнення цілей через інших людей. Таким чином, влада, хоча часто і неправильно  використовується, є необхідною умовою успішної діяльності організації. Доказом  цього  є твердження соціолога Р.Бірстед: "влада стоїть за  кожною  організацією та підпирає  її  структуру.  Без  влади  немає  організації  та  немає порядку".

Кожна з влади має засновуватись на  зверненні до  активних  потреб виконавця. Можна розрізняти форми влади як  інструменти,  за  допомого яких керівник може примусити, переконати підлеглих виконувати  роботу, яка спрямована на досягнення цілей організації.  Недолік  в  тому,  що використання її  неформальним  лідером  може  завадити  досягти  цілей організації. Перед тим як назвати форми влади хочеться зауважити що  науковці  в цьому питанні набули  розбіжностей,  так  наприклад,  у  Мескона  форм п'ять, а у Шегди три, та визначення форм деяких неспівпадає.

Форми влади:

1. Примус.  За  її  допомогою карають,  чим самим знищує   потреби виконавця.  Недоліки:  страх на   робочому   місці,   неможливість підтримувати ефективний контроль, так як  робітники  мають  свідомо обманювати організацію.

Переваги:  якщо  пропонуються  конкретні  заходи,  то   діє   страх

ефективно.

2. Винагорода. Задовольняє потреби та надає задоволення.

Недоліки: неспівпадіння  у  визначені  винагороди  (гроші,  посада,  матеріальні цінності тощо).

Переваги:  усвідомлення   власносної   гідності   через   виконання необхідної роботи для фірми.

3. Еспертна  влада.  Виконавець  вірить,  що  той,  хто  впливає  має

спеціальні знання, які  дозволять підлеглому задовільнити потреби.

Недоліки: діє повільніше ніж влада харизми.

Переваги: гармонійний баланс між керівником - підлеглим.

4. Законна  влада.  Впливова  особа  має  право  віддавати   накази,  а

підлеглий  має  зобов’язанням   -   підпорядковуватися   йому   (це

сприймається як закон, якому  за традиціями слід  підкорятися,  тому називають її ще традиційною через ієрархії).

Недоліки: недостатнє використання потенціалу людських ресурсів  через неврахування  формально повноваження  осіб,  їх  інформованість  з проблеми та питання.

5.Еталова влада  (влада  прикладу).  Виконавця  приваблюють   певні характеристики та властивості керівника.

Перевага:  велика  повага  до  керівника,   висока   продуктивність правильного виконання завдання.

6. Переконання. Використовуючи  переконання, керівник мовчки  допускає, що виконавець  має частку  влади,  яка може  зменшити  можливість керівника діяти.

Недолік: повільний вплив  та невизначеність;

Перевага: виконання роботи людиною, на якого впливають, не потрібно буде перевіряти, і він буде намагатися виконати її в більшому  обсязі, ніж мінімальні вимоги, враховуючи себе  співавтором  задачи.  Переваги містять лише потенційну користь, так як бувають  випадки  коли  примус більш доцільно використовувати.

7. Участь. Керівник спрямовує  зусилля  робітника  та  сприяє  вільному обміну інформації. Участь апелює до потреб  більш вищого  рівня  - влади, компетентності,  успіху  чи  самовираженню.  Використовувати необхідно тоді, коли потреби є активними мотивуючими факторами, при умові, що можна покластися на те, що виконавець буде  працювати  на мету, яку він/вона власно обрали.

Недолік: індивідуальний підход кожного до  завдання,  ускладнюється процес виконання.

В розглянутих формах влади  останні  дві є форми впливу,  які  здатні покликати виконавця до активної співпраці. Значить саме  за  допомогою переконання та участі керівник  має  ефективно  керувати.  Чим  більше проявляються форми впливу, тим сильніша, міцніша влада керівника. Страх, винагорода, традиція, харизма, разумна віра, переконання та участь в керуванні є  інструментами,  які  керівник  використовує  для впливу на виконавця, апелюючи до його  потреб.  Але навіть  керівник, який не має в своєму арсеналі всі ці механізми,  повинен  приймати  до уваги і інші  фактори.  Недостатньо  мати  владу:  вона  повинна  бути достатньо сильною, щоб спонукати інших до роботи - переважно натхнення - спрямованого на досягнення цілей організації.

Найбільш  сильний вплив буде тоді, коли виконавець високо цінить  ту потребу,  до  якої  апелює,  вважає   важливим   її   задоволення   чи незадоволення та міркує, що його чи її зусилля обов'язково виправдають очікування керівника. І навпаки,  якщо  будь-який  з  цих  компонентів відсутній, влада впливаючого зменшується чи зникає взагалі.