Международний менеджмент

    – Угоди за трансфертними ставками укладаються між: з одного боку –  комерційними підрозділами банку, що працюють з клієнтами (надають кредити  клієнтам і залучають від клієнтів депозити), і з другого – підрозділами, що управляють активами і пасивами банку та здійснюють операції на грошовому  ринку (тобто операції з іншими банками  і фінансовими установами). Зазвичай, у ролі таких управляючих підрозділів  виступають Казначейство банку або  спеціальний підрозділ з управління активами і пасивами (ALM – Assets and Liabilities Management Division).

    За  допомогою трансфертного ціноутворення  вирішуються такі завдання:

    – Трансфертне ціноутворення дозволяє об’єктивно оцінити фінансові результати діяльності окремих підрозділів  та окремих банківських продуктів. Особливо це стосується підрозділів, що залучають кошти клієнтів. За трансфертного  ціноутворення ці підрозділи не будуть виключно видатковими, а будуть мати прибуток за рахунок залучення клієнтських  депозитів під відсоткову ставку, нижчу за ставку грошового ринку. Також можна визначити збиткові продукти і стратегію дій відносно них: або переоцінити, або позбавитись.

    – Трансфертна ціна є відправною точкою при встановленні ціни на банківські продукти, оскільки в ідеалі вона має  являти собою справедливу ринкову ціну – тобто відсоткову ставку за продуктом (кредитом чи депозитом), що надається банком клієнту, який не має кредитного ризику, і без будь-якого прибутку чи збитку для банку. Комерційним підрозділам для визначення ціни продукту залишається, взявши за основу трансфертну ставку, додати спред за кредитний ризик клієнта і маржу для забезпечення необхідної норми доходу.

    – Трансфертне ціноутворення дозволяє виокремити з відсоткових доходів  банку доходи від комерційної  діяльності (від видачі кредитів за ставками вище ринкових і залучення  депозитів за ставками нижче ринкових) та результату управління активами і  пасивами (наприклад, фінансування за рахунок більш коротких і дешевих  ресурсів видачі довгих і більш дохідних активів). Результат від управління активами і пасивами є фактично результатом  від управління ризиком ліквідності  та відсотковим ризиком банку. Це дозволяє підрозділу, відповідальному  за управління цими ризиками, (Казначейству або ALM) мати свій фінансовий результат, що одночасно є і засобом моніторингу  рівня прийнятих на баланс банку  структурних ризиків, і засобом  оцінки ефективності діяльності даного підрозділу.

    – Механізми трансфертного ціноутворення  можуть бути застосовані при розробці моделей прогнозування діяльності банку. Отримавши на вхід прогнозну  структуру і обсяг активів  і пасивів банку, а також задані рівні комерційної маржі у  розрізі банківських продуктів, моделі трансфертного ціноутворення  дозволять спрогнозувати реакцію  банку (тобто потенційну зміну його фінансового стану) на зміну ринкових відсоткових ставок.

    Окремою і надзвичайно важливою функцією трансфертного ціноутворення є  управління ліквідністю банку через  щоденне встановлення трансфертних ставок з урахуванням ринкового  рівня ставок і коротко - та середньострокової потреби банку у ліквідних коштах.

    Незважаючи  на загалом простий і зрозумілий принцип трансфертного ціноутворення (визначити ринкову ставку і скоригувати  її на потреби банку у ліквідних  активах), на практиці постає доволі багато проблем при його застосуванні, вирішення  яких потребує використання складних моделей поведінкового моделювання, або експертних методів і емпіричних оцінок:

    – Визначення (і прогнозування) ринкового  рівня відсоткових ставок. Можна  виділити декілька проблемних моментів: висока волатильність короткострокових ставок всередині дня (визначений зранку рівень ставок вже по обіді може бути неактуальним); відсутність ринку для довгих строків (особливо критично це для української гривні, максимальна більш-менш ефективна строковість якого становить 1 місяць), наявність різних рівнів ціни на локальному і зовнішньому ресурсних ринках.

    – Ціноутворення банківських продуктів  без визначеної строковості (овердрафти, поточні рахунки, прострочена заборгованість), а також масових банківських  продуктів з низькою або опосередкованою  чутливістю до відсоткової ставки (депозити фізичних осіб). Ціноутворення банківських  продуктів із вбудованими деривативами, а також безпосередньо деривативів (кредитні лінії, гарантії тощо).

    Таким чином, трансфертне ціноутворення  є важливим засобом управління структурними ризиками банку, а також інструментом об’єктивної оцінки результатів  діяльності підрозділів банку. Водночас трансфертне ціноутворення ще й  досі не є остаточно вивченим і  цілком формалізованим процесом. 
 
 
 

    7. Проблеми трансфертного ціноутворення в Росії.  

    Проблема  впровадження трансфертного ціноутворення  в Росії тісно пов'язана з  відсутністю фактичної технологічної  бази, що дозволяє проводити швидкий  і якісний обмін необхідною в  ході формування трансфертних цін обмін  інформацією. Тому першими в нашій  країні трансферну систему почали застосовувати  ті компанії, які, провівши впровадження сучасних інформаційних систем підтримки  діяльності, стали використовувати  моделі, закладені в основу цих  комплексів.

    Найбільш  поширені сьогодні в нашій країні системи концернів SAP і Baan, а останнім часом активно завойовують наш ринок продукти компанії Navision. Ці компанії мають свої інформаційно-сервісні центри, де потенційні клієнти можуть познайомитися з їх програмним забезпеченням і прослухати курси з потрібних питань. Продукти цих компаній добре адаптовані під російські умови. Методи розрахунку трансфертних цін включені в структуру їх фінансових модулів, що робить доступним перехід на систему внутрішнього обліку російськими підприємствами.

    Система трансфертного ціноутворення (як і  якісна інформаційна підтримка) дійсно необхідна, перш за все, великим промисловим  підприємствам, компаніям, що займаються масовими оптовими поставками і компаніям, що працюють у видобувних галузях. До того ж лише великі компанії можуть собі дозволити пов'язані з переходом  на новий спосіб управління витрати. Найбільш показовий цей процес в  автомобілебудуванні, будівельної  промисловості, нафтогазової та фармацевтичній галузях .

    Причому, у багатьох галузях проблема формування трансфертної ціни жорстко пов'язана  з проблемою оподаткування. Так, у нафтовидобувній галузі найбільш гостро ставиться питання про  ступінь обкладення податком доходів  від видобутку нафти і частці рентних доходів, які залишаються  у розпорядженні підприємств. Механізм трансфертного ціноутворення передбачає, що купівля нафти у дочірніх нафтовидобувних  підприємств відбувається за трансфертної ціною, при цьому частина нафти (30-40%) реалізується на експорт, решта  переробляє на давальницькій основі на російських підприємствах. Трансферна ціна, як правило, встановлюється виходячи з цілей мінімізації оподаткування  на рівні, не нижче поточних витрат підприємства. Зазвичай, при цьому  прагнуть також враховувати і  скорочення витрат в нафтовидобутку, що реалізується за рахунок встановлення центрами відповідальності планових орієнтирів по динаміці закупівельних цін і  розробки відповідних планів скорочення витрат. У результаті, ціна нафти, з  якої нараховуються податки (роялті, відрахування на ВМСБ, податок на користувачів автодоріг, податок на прибуток) виявляється  нижчою за ринкову і істотно нижчі  за експортну ціну. Саме тут знаходиться  корінь конфліктів, пов'язаних з невідповідністю "ринкової" ціни на нафту і трансфертної.

    Справа  в тому, що незалежні продажу нафти  носять маргінальний характер і, за оцінками, складають менше 2% від загального обсягу видобутої нафти. В умовах підвищеного попиту на нафту і  нафтопродукти з боку як зовнішнього, так і внутрішнього ринку, нафта  стала дефіцитним товаром, і сформувався  чітко виражений ринок продавців. Відповідно, ціна незалежних продажів встановилася на рівні, значно перевищує "справедливу" ціну нафти .

    "Справедливу"  ринкову ціну пропонують визначати  виходячи з вартості кошика  нафтопродуктів (на нафтопродукти,  на відміну від нафти, можливо  з деяким ступенем наближення  визначити ринкові ціни) за вирахуванням  вартості переробки і транспорту  нафти. Але що таке "справедливі"  ціни за відсутності ринкових  котирувань? І якщо можлива така  постановка питання, то, як поєднати  об'єктивно різні уявлення про  справедливість у різних суб'єктів  господарювання? Адже справедливістю  для держави видається зафіксувати  якийсь базовий рівень цін  на нафту, а все що понад  цього рівня відбирати у вигляді  податків.

    Наша  економіка ще не готова до сприйняття світових цін - занадто неконкурентною вона виявляється. Певний протекціонізм  Росії просто необхідний і проти  цього не заперечують навіть самі ліберальні економісти. Крім того, в  даний час трансфертні ціни, використовувані  більшістю компаній практично збігаються з розрахунковими "бензиновими". І це збіг вказує на реальний стан справ  з ціною.

    Рішення конфліктних ситуацій у сфері  узгодження цін - це особлива проблема російського трансфертного ціноутворення. Аналогічні ситуації виникають і  в інших видобувних і деяких виробничих галузях. Багато галузей взагалі  відмовляються від системи трансфертних цін, щоб уникнути можливих проблем. Так за статистикою лише 19% великих  російських компаній використовують систему  трансфертних розрахунків, ще 21% знаходиться  в процесі становлення, а інші не використовують її зовсім.

    Не  менш гостро стоїть проблема трансфертного  ціноутворення і на російському  фармацевтичному ринку. Великі фармацевтичні  компанії, що займаються оптовими поставками лікарських препаратів, стикаються з  проблемою узгодження трансфертних цін при взаємодії з митними  службами (в процесі закупівлі  імпортних медикаментів) і транспортними  службами (в процесі поставок медикаментів). Для вирішення цієї проблеми компанії змушені об'єднувати в єдиний трансферний  процес відділи закупівель і продажів з митним і транспортним відділами, об'єднуючи в єдиний інформаційний  простір, всередині якого формуються внутрішні ціни на фармацевтичну  продукцію. При залученні в цю систему постачальників і клієнтів виникає цілісна трансферна структура, що дозволяє реалізовувати ефективну  систему розрахунків.

    Повсюдна  практика трансферного ціноутворення  в Росії - це поки що фантастика. Сучасний стан трансфертної системи, завдає інвестиційному клімату Росії непорівнянний  ні з чим, крім політичної нестабільності, втрат. Рішення ж цієї проблеми може істотно підняти російський пріоритет  на світовому ринку.

    Висновок 

    Рішення конфліктних ситуацій у сфері  узгодження цін - це особлива проблема російського трансфертного ціноутворення. Аналогічні ситуації виникають і  в інших видобувних і деяких виробничих галузях. Багато галузей взагалі  відмовляються від системи трансфертних цін, щоб уникнути можливих проблем. Так за статистикою лише 19% великих  російських компаній використовують систему  трансфертних розрахунків, ще 21% знаходиться  в процесі становлення, а інші не використовують її зовсім.

    У висновку хочеться сказати, що трансферне ціноутворення в ринковій економіці  характерно для децентралізованої  структури управління підприємством, коли окремим структурним підрозділам  організації (центрам відповідальності) делеговані певна господарська та фінансова  самостійність.

    Трансферне  ціноутворення передбачає чітке  фіксування факту приймання-передачі між центрами відповідальності вироби (послуги), що неможливо без організованої  системи сегментарного обліку та звітності. У його основі лежить принцип, згідно з яким оптимальними є ті трансфертні ціни, які забезпечують організації максимально можливий маржинальний дохід. За трансфертними цінами складається сегментарна звітність організації. Тому встановлена трансферна ціна буде справедливою у тому випадку, якщо забезпечить можливість об'єктивної оцінки ефективності функціонування кожного центру відповідальності організації.

    Список  літератури 

    1. Егерев І.А. "Вартість бізнесу, мистецтво управління" М. "Дело": 2003р.

    2. Бушуєв С.А., Гребеник В.В. "Економічна теорія. Міжнародна академія оцінки і консалтингу" - М.: 2005р.

    3. Виссема Х. "Менеджмент в підрозділах фірми. Підприємництво і координація у децентралізованій компанії" - М.: 2003р.

    4. Герасименко В.В. "Цінова політика фірми" - М. "Фінстантінформ" 2000р.