Київський маргариновий завод

Крохмаль  спочатку розчиняють у холодній воді у співвідношенні 1: 2, потім заварюють  гарячою водою до співвідношення 1: 20, витримують 30 хв, охолоджують і передають у видаткову ємність.

Приготування  емульсії. Компоненти маргарину відповідно до рецептури змішують у вертикальному  циліндричному змішувачі, в якому  відбувається також попереднє емульгування. Усередині змішувача знаходиться гвинтова мішалка з частотою обертання 59,5 об. / хв. До корпусу змішувача прикріплені відбійники, які не дозволяють суміші закручуватися по ходу обертання. Змішувач оснащений водяною сорочкою. Продукт надходить через штуцер і виходить через спускний патрубок. Груба емульсія із змішувача надходить потім у емульгатор відцентрового типу, робочим органом якого є два обертових і два нерухомих диска, в простір між якими надходить емульсія. Диски обертаються зі швидкістю 1450 об. / хв., Забезпечуючи інтенсивне диспергування емульсії до розміру частинок діаметром 6-15 мкм.

Після емульгатора маргаринова емульсія, пройшовши через зрівняльний  бак з насосом високого тиску, подається в переохолоджувачі, який є одним з основних апаратів для отримання маргаринової продукції та забезпечує емульгування, охолодження і механічну обробку емульсії. Переохолоджувач складається з декількох однакових циліндрів - теплообмінників, що працюють послідовно.

Блок  циліндрів трисекційного переохолоджувача встановлений у верхній частині апарата, кожен з циліндрів являє собою теплообмінник типу "труба в трубі" з теплоізоляцією. Перша внутрішня труба є робочою камерою, в якій розташований порожнистий вал, куди подається гаряча вода для запобігання налипання маргаринової емульсії. На валу закріплені дванадцять ножів, вал обертається з частотою 500 об / хв. Простір між другою і першою трубою займає випарна камера для охолоджуючого агента - аміаку, який подається системою трубопроводів. Маргаринова емульсія, охолоджуючись, кристалізується на поверхні внутрішньої труби і знімається ножами. Температура емульсії на виході з третього циліндра 12-13 ° С.

Потім емульсія надходить у кристалізатор, де їй надаються необхідні кристалічна  структура, необхідна твердість, однорідність і пластичність, необхідні при фасуванні маргарину. Основними вузлами кристалізатора є фільтр-гомогенізатор і три секції - конічна і дві циліндричні, в яких маргарин повільно рухається до конічної насадки і потім в фасувальний автомат. Компенсує пристрій забезпечує переривчасту подачу маргарину на фасування. Температура при цьому підвищується до 16-20 ° С за рахунок теплоти кристалізації.

При охолодженні маргаринової емульсії відбувається складний процес кристалізації  і рекристалізації тригліцеридів  жирової основи маргаринів, що визначає найважливіші якісні показники готової продукції - консистенцію, пластичність і температуру плавлення.

При досить високих температурах зміст твердої фази в жирових основах м'яких маргаринів невелика, і вони представляють собою суспензію твердих тригліцеридів у рідких. У міру зниження температури найменш розчинні високоплавкі тригліцериди починають виділятися з розплаву у вигляді кристалів і зміст твердої фази збільшується. При охолодженні маргаринової емульсії протікає складний процес кристалізації, в основі якого лежать явища поліморфізму, пов'язані з переходом менш стійких (метастабільних) низькоплавких кристалічних а-форм через проміжні ромбічні Р-форми до стійких (стабільним) високоплавкі кристалічним модифікаціям. У м'яких маргаринах кристали жиру зазвичай присутні в Р-формі. Перехід в Р-форму негативно впливає на структурно-реологічні властивості м'яких маргаринів через утворення великих кристалів з ​​більш щільною упаковкою молекул, з високими температурою плавлення і щільністю. Для забезпечення однорідної пластичної структури м'яких маргаринів емульсію після глибокого охолодження піддають інтенсивного перемішування і тривалої механічній обробці. Кристалізація маргаринової емульсії в поєднанні з механічною обробкою призводить до виникнення дрібнодіспергірованих кристалів твердої фази, які утворюють в рідкій фазі коагуляційні структури. При цьому тверда і рідка фракції жирової основи м'яких маргаринів розподіляються рівномірно, і готовий продукт не втрачає плинності при наливі в коробочки з полімерних матеріалів, набуває пластичну консистенцію, що зберігається тривалий час при температурах 5-7 ° С. Порушення режимів кристалізації й охолодження призводить до пороків маргаринів, які неможливо усунути механічною обробкою.

Отриманий таким чином маргарин подається до балансової ємність  розливально-пакувального агрегата, який дозує (150-500 г) і розфасовує маргарин в стаканчики з полімерних матеріалів (полістирол, поліпропілен), запаює металізованими кришечками.

Для виробництва низькожирне маргаринів необхідно більш сильне емульгування, яке досягається шляхом рециркуляції емульсії. Під час рециркуляції слід по можливості уникати потрапляння повітря в емульсію. При виробництві молочних низькожирне маргаринів слід особливу увагу приділити інтенсивності перемішування. У разі надмірного емульгування може відбутися реверсія фази і емульсія буде зруйнована. Крім цього, особлива увага приділяється правильності підбору складу жировий і водно-молочної фаз, кількості і типу емульгатора, суворого дотримання технологічного режиму. Технологія виробництва перед стадією фасування передбачає стадію декрісталізаціі, необхідну для того, щоб низькожирне продукт на стадії фасування при розливі мав напіврідку пастоподібну консистенцію. Для цього застосовують декристалізатори, руйнують кристалічну структуру продукту з метою утворення дрібнокристалічної структури і блискучої поверхні продукту.

Одним з поширених за кордоном способів виробництва низькожирне маргаринів є наступний: частина жиру емульгують з водною фазою, що залишилася частина перекристалізовують при механічній обробці, охолоджують і змішують з емульсією, маргарин упаковують. Співвідношення емульгованих і неемульговані жиру 65: 35 або 35: 65. Емульсія містить 50-65% жиру. При температурі 17-23 ° С емульсію з величиною рН 4,4 змішують з жиром, попередньо 5-20% неемульговані жиру викристалізовується. Для цього жир охолоджують до 7-18 ° С в тонкому шарі на переохолоджувачі. Перед упаковкою продукт гомогенізують.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІІ. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

 

 

3.1 Аналіз структурної забезпеченості та ефективного використання основних фондів

 

Аналіз господарської діяльності варто провести в розрізі розрахунків основних показників ефективності використання основних фондів (ОФ), оборотних коштів та аналізу трудових ресурсів.

Необоротні активи підприємства відображені  в першому розділі активів  балансової звітності підприємства (Форма №1).

Для зручності  проведення розрахунків необхідні  дані зведемо в таблицю (з Додатка Б, Д).

Таблиця 3.1

 

Дані  для аналізу основних фондів

№ п/п	Показник	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2011 р.
1	2	3	4	5	6	7
1	Сума зносу  ОФ	50888,5	55108,0	59189,0	65147,0	71144,0
2	Первісна вартість ОФ	101232,2	102025,0	112819,0	125808,0	127336,0
3	Вартість введених ОФ	-----	-----	-----	-----	-----
4	Вартість виведених  ОФ	-----	-----	-----	-----	-----
5	Вартість ОФ на початок року	38367,6	50343,7	46917,0	53630,0	60661,0
6	Вартість ОФ на кінець року	50343,7	46917,0	53630,0	60661,0	56192,0

 

Серед показників якісного стану і руху основних засобів  підприємства можна виділити наступні:

1. Вивчення ступеня  фізичного зносу необхідно для  визначення реальної вартості, правильного планування заміни старих машин та обладнання новими. Коефіцієнт фізичного зносу можна визначити за формулою:

 

(3.1)

 

сума зносу основних фондів;

первісна вартість основних фондів.

Фізичний знос частково відновлюється шляхом ремонту, реконструкції та модернізації основних фондів.

2007 рік:                           2008рік:                         2009 рік:

 

2010 рік:                          2011 рік:

 

Як бачимо, фізичний знос досить високий та знаходиться практично на одному рівні протягом усіх років.

Основні виробничі фонди підприємства, які беруть участь у процесі виробництва, підлягають зносу, старіють, в результаті чого знижуються їх експлуатаційні можливості. Стан і використання основних виробничих фондів є важливою умовою, фактором забезпечення нормальних умов процесу виробництва та підвищення його ефективності. Тому на підприємстві важливу роль грає проведення систематичної оцінки стану основних фондів і аналіз ефективності їх використання.

 

 

3.2 Аналіз структурного забезпечення та ефективного використання оборотних коштів

 

Елементний  склад оборотних коштів підприємства можна зобразити за допомогою  схеми:

 

 

 

 

 

 

 

Рис.3.1. Елементний склад оборотних коштів ВАТ” Київський маргариновий завод”

Структуру оборотних  коштів підприємства характеризує другий розділ активів балансу (Форма №1).

Ефективність  використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва.

Для вивчення оборотності  оборотних коштів розраховуються такі показники (за даними з Додатка Б, В, Д, Е):

Таблиця 3.2

Дані  для аналізу оборотних коштів

№ п/п	Показник	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2011 р.
1	Собівартість  реалізованої продукції (тис.грн.)	254681,2	237470	347847	361529,0	289361,0
2	Величина обігових коштів (тис.грн.)	93526,7	100474,0	133829,0	113185,0	109239,0
3	Сума одноденної реалізації (п.1/365) (тис.грн.)	697,7	650,6	953,0	990,5	792,7

 

1. Коефіцієнт оборотності визначається за формулою:

 

(3.2)

 

 

О – середня  величина обігових коштів;

Р – сума реалізації по собівартості.

2007 рік:

- кількість оборотів, що здійснюється за 2007 рік;

2008 рік:

- кількість оборотів, що здійснюється за 2008 рік;

2009 рік:

- кількість оборотів, що здійснюється за 2009 рік;

2010 рік:

- кількість оборотів, що здійснюється за 2010 рік;

2011 рік:

- кількість оборотів, що здійснюється  за 2011 рік;

Тенденція зміни  коефіцієнта оборотності є спадною, що свідчить про зменшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства. Однак з 2010 року спостерігається прискорення оборотності коштів, що свідчить про вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва.

2. Коефіцієнт завантаження:

 

(3.3)

 

2007 рік:

- сума обігових коштів, яка  припадає на 1 грн. реалізованої продукції в 2007 році;

2008 рік:

 - сума обігових коштів, яка припадає на 1 грн. реалізованої продукції в 2008 році;

2009 рік:

 - сума обігових коштів, яка припадає на 1 грн. реалізованої продукції в 2009 році;

 

 

2010 рік:

 - сума обігових коштів, яка припадає на 1 грн. реалізованої продукції в 2010 році;

2011 рік:

 - сума обігових коштів, яка припадає на 1 грн. реалізованої продукції в 2011 році;

З-поміж заходів  для підвищення ефективності використання оборотних коштів чільне місце належить оптимізації виробничих запасів, адже саме з оптимізацією зв’язані найбільші резерви скорочення запасів на підприємствах.

 

3.3 Аналіз структурної забезпеченості оплати праці та ефективного використання трудових ресурсів

 

При аналізі  трудових ресурсів підприємства важливе  значення мають показники продуктивності праці, трудомісткості та рівень оплати праці.

Для зручності  проведення розрахунків продуктивності праці зведемо необхідні дані в таблицю.

Таблиця 3.3

Дані для розрахунку продуктивності праці