Аналіз аудиту

Внутрішній аналіз проводиться  службами підприєсмтва і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового  стану підприємства. Його мета- встановити планомірне надходження грошових коштів і розмістити власні і залучені кошти  таким чином, щоб забезпечити  нормальне функціонування підприємства, отримання максимального прибутку і виключення банкрутства.

Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних ресурсів, контролюючими органами на основі публікуємої звітності. Його мета- встановити можливість вигідно  вкласти кошти, щоб забезпечити максимум прибутку і виключити ризик втрати.

Фінансовий аналіз називають  ще аналізом балансу.

В процесі аналізу стає зрозумілим:

• Платоспроможність як самого підприємства, так і його дебіторів;
• Забезпеченість власними обіговими коштами у відповідності з потребою в них;
• Збереження коштів, причини зміни їх сум на протязі аналізую чого періоду;
• Виконання плану прибутку і прибутковість фінансово-господарської діяльності підприємства;
• Стан запасів товарно-матеріальних цінностей і джерел їх утворення;
• Розміщення власних, залучених і спеціальних джерел коштів у вигляді активів;
• Забезпечення повернення кредитів і їх ефективне використання;
• Розрахункові відносини з дебіторами і кредиторами;
• Забезпеченість обігових коштів;
• Утворення і використання різних фондів;
• Збереження власних обігових коштів.

 

 

2.2.Аналіз платоспроможності підприємства

 

В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємства вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності. Платоспроможність підприємства характеризується можливостями його здійснювати чергові платежі та грошові зобов’язання за рахунок наявних грошей і тих грошових засобів і активів, які легко мобілізуються. До платіжних засобів відносяться суми по таких статях балансу, як грошові засоби, цінні папери, товари відвантажені, готова продукція, розрахунки з покупцями та інші активи з третього розділу балансу, що легко реалізуються. До складу платежів і зобов’язань входять заборгованість по оплаті праці, короткотермінові та прострочені кредити банку, постачальники та інші кредитори і першочергові платежі.

Найбільш мобільною частиною ліквідних коштів являються гроші  і короткострокові фінансові  вкладення. До другої групи відносяться  готова продукція, товари відвантажені і дебіторська заборгованість. Ліквідність цієї групи поточних активів залежить від своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообігу у банках, від попиту на продукцію, її конкурентоздатності, платоспроможності покупців, форм розрахунків, тощо.

Значно більший строк  знадобиться для перетворення виробничих запасів і незавершеного будівництва  в готову продукцію, а потім в  грошову готівку.

Відповідно на три групи  поділяються і платіжні зобов’язання підприємства:

1. заборгованість, строк оплати якої вже настав;
2. заборгованість, яку необхідно погасити найближчим часом;
3. довгострокова заборгованість.

Оцінка рівня платоспроможності  проводиться за даними балансу на основі характеристики ліквідності  оборотних засобів, тобто з врахуванням часу, необхідного для перетворення оборотних засобів в грошові кошти і цінні папери. Менш мобільними є засоби в розрахунках, готової продукції, товарах відвантажених та ін. Найбільшого часу ліквідності потребують виробничі запаси і витрати для перетворення їх в грошові засоби. Із врахуванням цього в економічній літературі визначають в основному три рівні платоспроможності підприємства, оцінку яких проводять за допомогою трьох коефіцієнтів : грошової, розрахункової та ліквідної платоспроможності.

Поточна платоспроможність - це здібність до швидкого погашення своїх короткострокових зобов’язань, але для цього необхідно грошові засоби, які підприємство може отримати в результаті обертання в гроші деякі найбільш ліквідні засоби, або для цього необхідно мати достатній запас грошей у банку або у касі.

Цей показник характеризує як відношення мобільних засобів  до короткострокової заборгованості. Він дає можливість встановити і якій крайності сума мобільних запасів покриває суму короткострокових зобов’язань, і тим самим підтверджує ступінь стійкості підприємства і здібність його швидко розрахуватися за свої короткострокові зобов’язання ,тобто в значній мірі визначити платоспроможність підприємства. В деяких випадках він називається коефіцієнт покриття:

 

Кп=(ряд 150+ряд320-ряд120)/ряд750                                               (2.1)

 

Оптимальне значення для даного показника прийнято мати в межах від 1 до 1.5

Не менш популярним показником платоспроможності є коефіцієнт абсолютної ліквідності

 

Ка.л.=     (каса + грошові засоби)/(1+2)р. пасиву балансу         (2.2)

 

Оптимальним значення для  даного коефіцієнту знаходиться  в межах від 0.2 до 1.

Загальний коефіцієнт платоспроможності (коефіцієнт загальної ліквідності) дає загальне представлення про  ліквідність балансу підприємства

 

Кз.л.= оборотні активи/всі  позикові капітали          (2.3)

 

Ймовірність погашення короткострокових зобов’язань тим більша, чим вищий цей коефіцієнт. У світовій практиці вважається, що цей коефіцієнт повинен бути не меншим 1.0. Аналізуючи дане підприємство ми можемо прослідкувати тенденцію до підвищення даного коефіцієнта.

На підставі даних показників неможливо безпомилково оцінити  фінансовий стан підприємства, так  як даний процес дуже складний, і  дати йому повну характеристику 2-3 показниками  не можна. Коефіцієнти ліквідності - показники відносні і на протязі певного часу не змінюються, якщо пропорційно збільшуються чисельник і знаменник дробу. Сам же фінансовий стан за цей час може істотно змінитись, наприклад, зменшиться прибуток, рівень рентабельності, коефіцієнт обігу, тощо. Тому для більш повної і об’єктивної оцінки ліквідності можна використовувати наступну факторну модель:

 

Клік.=(поточні активи /балансовий прибуток)*

*(балансовий прибуток/короткострокові  борги) =   Х1*Х2               (2.4)

 

де, Х1- показник, що характеризує вартість поточних активів, на 1 гривну прибутку; Х2- показник, що свідчить про  здатність підприємства погашати свої борги за рахунок результатів  своєї діяльності. Він характеризує стійкість фінансів. Чим вище його величина, тим краще фінансове становище підприємства.

 

 

 

2.3.Аналіз фінансової стійкості підприємства

 

При аналізі фінансового  стану підприємства необхідно знати  про запас його фінансової стійкості (зону безпечності). З цією метою  насамперед всі затрати підприємства необхідно розбити на дві групи  в залежності від об’єму виробництва  і реалізації продукції: змінні і  постійні.

Змінні затрати збільшуються чи зменшуються пропорційно об’єму виробництва продукції. Це витрати сировини, матеріалів, енергії, палива, заробітної плати робітників на підрядній формі оплаті праці, відрахування і податки від заробітної плати і виручки і т.д.

Постійні затрати не залежать від об’єму виробництва і реалізації продукції. До них відноситься амортизація основних засобів і нематеріальних активів, суми виплачених процентів за кредити банків, орендна плата, витрати на управління і організацію виробництва, заробітна плата персоналу підприємства на почасовій оплаті і ін.

Постійні затрати разом  з прибутком складають маржинальний дохід підприємства.

Поділ затрат на постійні і  змінні і використання показника  маржинального доходу дозволяє розрахувати  поріг рентабельності, тобто суму виручки, яка необхідна для того, щоб покрити всі постійні витрати підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитків. Рентабельність при такій виручці буде дорівнювати нулю. 

Розраховується поріг  рентабельності відношенням суми постійних  затрат у складі собівартості реалізованої продукції до долі маржинального  доходу у виручці.

 

Поріг рентабельності = постійні затрати в собівартості реалізованої продукції/доля маржинального доходу у виручці                                              (2.5)

 

Якщо відомий поріг рентабельності, то неважко підрахувати запас  фінансової стійкості (ЗФС):

ЗФС =  виручка – поріг рентабельності   *100                                       (2.6)

виручка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 МЕТОДИКА АУДИТУ ФІНАНСОВОЇ  ЗВІТНОСТІ

3.1 Теоретичні основи аудиту  фінансової звітності підприємства

Особливо відповідальною роботою аудитора є перевірка  достовірності бухгалтерської звітності  підприємства. Аудитор при цьому керується Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, а також Інструкцією про порядок заповнення форм бухгалтерської звітності, затвердженою Мінфіном.

Підприємство складає  місячну, квартальну і річну бухгалтерську звітність, у якій відображаються всі активи і пасиви, які має власник.

При формуванні облікової  політики підприємці можуть вибирати для застосування в обліку виробничих запасів, товарів такі методи (стандарти): за середньою собівартістю; за собівартістю перших за часом закупок (ФІФО); за собівартістю останніх за часом закупівель (ЛІФО).

За середньою собівартістю виробничі запаси, товари у обліку оцінюються за витратами на їх виробництво або придбання.

Оцінка запасів за методом  ФІФО ґрунтується на припущенні, що матеріальні ресурси використовуються протягом звітного періоду в послідовності закупівлі їх, тобто ресурси, що надійшли першими у виробництво (в торгівлю — в продаж), повинні оцінюватися за собівартістю перших за часом закупівель з урахуванням вартості цінностей, які взято на облік на початку місяця. При застосуванні цієї методики оцінка матеріальних ресурсів, що перебувають у запасі (на складі) на кінець звітного періоду, провадиться за фактичною собівартістю останніх за часом закупівель, а до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) включається вартість зроблених раніше за часом закупівель.

Метод ЛІФО ґрунтується на протилежному припущенні методу ФІФО, тобто ресурси, які надійшли першими у виробництво (продаж), оцінюються за собівартістю останніх за послідовністю часу закупівель їх. При застосуванні цього методу оцінка матеріальних ресурсів, які перебувають у запасі (на складі) на кінець звітного періоду, провадиться за фактичною собівартістю зроблених раніше за часом закупівель, а до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) включається вартість пізніших за часом закупівель.

Аудитор, перевіряючи достовірність  відображення у звітності залишків товарно-матеріальних цінностей на кінець звітного періоду, встановлює, наскільки на підприємстві дотримуються обраної облікової політики.

Аудитор, використовуючи нормативні акти, перевіряє правильність оцінки статей бухгалтерського балансу та фінансової звітності. Капітальні та фінансові вкладення він перевіряє щодо обґрунтованості витрат, показаних у балансі. До складу капітальних вкладень належать витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання, інструментів та інші капітальні роботи і витрати. Фінансові вкладення (придбання цінних паперів, облігацій, внески до статутних фондів інших підприємств) підприємства оцінюють у балансі за фактичними витратами. Величину цих витрат та їх фінансування аудитор перевіряє за даними рахунків "Капітальні вкладення", "Довгострокові кредити банків", "Довгострокові позики" та ін.

Основні засоби підприємства — це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері. До них належать також капітальні вкладення у багаторічні насадження, на поліпшення земель (меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, обладнання тощо. Аудитор перевіряє правильність відображення їх у балансі (ф. № 1) і звіті про фінансово-майновий стан підприємства (ф. № 3) за даними рахунку "Основні засоби".

Нематеріальні активи перевіряються  аудитором за даними однойменного рахунку бухгалтерського обліку.

Сировину, основні та допоміжні  матеріали, паливо, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, запасні частини, тару відображають в обліку за фактичною вартістю. Давальницьку сировину відображають за балансом, цінами, вказаними у договорі. Матеріальні ресурси, на які продажна ціна зменшилась або коли вони застаріли чи частково втратили початкову якість, відображаються у бухгалтерському балансі на кінець звітного періоду за ціною можливої реалізації, якщо вона нижча від первісної вартості заготівлі (придбання), з віднесенням різниці у цінах на результати фінансово-господарської діяльності. Зазначені цінності аудитор перевіряє за даними рахунків бухгалтерського обліку "Матеріали", "Малоцінні і швидкозношувані предмети", "Товари", "Готова продукція" та ін.