Міжнародна економіка

Теорія Хекшера—Оліна вдало пояснює багато закономірностей, які спостерігаються в міжнародній торгівлі. Країни дійсно вивозять переважно продукцію, в затратах на виробництво якої домінують відносно надлишкові для них ресурси. Проте структура виробничих ресурсів, якими володіють промислово розвинені країни, поступово вирівнюється. Окрім того, на світовому ринку все більшою мірою зростає частка торгівлі "подібними" товарами між "подібними" країнами.

Відомий американський економіст Валерій Леонтьєв у середині 50-х pp. вирішив емпірично перевірити основні висновки теорії Хекшера—Оліна і прийшов до парадоксальних висновків. Використавши модель міжгалузевого балансу "затрати-випуск", побудовану на основі даних про економіку США за 1947 р., В.Леонтьєв показав, що в американському експорті переважали відносно трудомісткі товари, а в імпорті — капіталомісткі. Враховуючи, що в перші повоєнні роки у США, на відміну від більшості їхніх торговельних партнерів, капітал був відносно надлишковим фактором виробництва, а рівень заробітної плати значно вищим, цей емпірично отриманий результат явно суперечив тому, що передбачала теорія Хекшера—Оліна, і тому отримав назву "парадокс Леонтьєва". Подальші дослідження підтвердили наявність цього парадоксу у повоєнний період не лише для США, але й для інших країн (Японії, Індії тощо).

Неодноразові спроби пояснити такий парадокс дали змогу розвинути та збагатити теорію Хекшера—Оліна завдяки врахуванню додаткових обставин, які впливають на міжнародну спеціалізацію, зокрема:

      неоднорідність факторів виробництва, перш за все робочої сили, яка суттєво відрізняється за рівнем кваліфікації. У зв'язку з цим в експорті промислове розвинених країн може відображатися відносна надлиш-ковість висококваліфікованої робочої сили і спеціалістів, у той час як країни, що розвиваються, експортують продукцію, яка потребує значних затрат некваліфікованої праці;

      значною є роль природних ресурсів, що, як правило, використовуються у виробничому процесі тільки в поєднанні з великою кількістю капіталу (наприклад, у галузях добувної промисловості). Це певною мірою пояснює те, що експорт із багатьох країн, які розвиваються і мають великі запаси природних ресурсів, капіталомісткий, хоча капітал у цих країнах і не є відносно надлишковим фактором;

      вплив на міжнародну спеціалізацію зовнішньоторговельної політики, яку проводить уряд. Ця політика може обмежувати імпорт і стимулювати розвиток внутрішнього виробництва та експорт продукції тих галузей, де інтенсивно використовуються відносно дефіцитні фактори виробництва.

       

3.Специфічні риси, суть і значення міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля – це особлива форма міжнародних економічних відносин. Вона має ряд специфічних рис, котрі відрізняють від внутрішньо національної торгівлі. Ці специфічні риси виділяють міжнародну торгівлю в предмет спеціального дослідження, потребують модифікації звичайних і інструментів економічного аналізу.

До специфічних рис міжнародної торгівлі звичайно відносять:

      Наявність різних валют;

      Державне втручання і контроль;

      Відмінності у здатності до переміщення чинників виробництва між країнами і всередині країни;

      Багаторівнева структура сучасної світової торгівлі;

      Глобальний характер конкурентної боротьби і множинність цін;

      Наявність двох взаємопов’язаних видів торговельних операцій

Наявність різних валют. Головна відмінність міжнародної торгівлі від внутрішньої полягає в тому, що в міжнародній торгівлі здебільшого задіяні різні валюти. Виняток становлять хіба що країни – члени Європейського союзу, де віднедавна запроваджено спільну валюту – євро. Але мова йде не лише про існування окремих національних валют, й про можливу зміну їх цінового співвідношення. Ці зміни ускладнюють валютний обмін.

Державне втручання і контроль. У кожній країні є не лише своя власна валюта, а й свій власний уряд, який активно втручається і піддає жорсткому контролю відносини міжнародної торгівлі і пов’язані з торговельними операціями валютно-фінансові  відносини. Це втручання і контроль помітно відрізняються від ступеня та характеру тих, що застосовуються по відношенню до внутрішньої торгівлі. Уряд кожної суверенної країни своєю торговельною та фінансово – бюджетною політикою породжує свою власну систему мита і обмежень на імпорт, експортних субсидій, своє власне податкове законодавство тощо. Подібне втручання і контроль протизаконні всередині країни. Яскравим свідченням цього є Конституція США, яка активно виступає проти локальних торговельних бар’єрів, забороняє існуючу диференціацію податкового законодавства між штатами.

Відмінність у переміщенні чинників виробництва. Розглядаючи особливості міжнародної торгівлі, класики політичної економії вказувати на те, що чинники виробництва переміщуються всередині країни, але не між країнами. Мобільність чинників виробництва породжує тенденцію до вирівнювання доходів на різні чинники виробництва всередині країни, але не між країнами. Звідси висновок: якщо чинники виробництва не можуть вільно переміщуватись між країнами, то рух товарів і послуг ефективно заповнює цю прогалину.

Неокласична школа робить ряд доповнень. Представники цієї школи допускають деяку здатність чинників виробництва до переміщення між країнами, однак вона істотно нижча, ніж у середині країни. Мовні та культурні бар’єри, імміграційні закони ставлять жорсткі перешкоди на шляху трудової міграції. Капітал також переміщується всередині країни більш вільно, ніж між різними країнами, що зумовлено наявністю інституційних бар’єрів, відмінностями в податкових законодавствах, в інших заходах державного регулювання економіки та бізнесу. Припущення про нижчу здатність чинників виробництва до переміщення між країнами дає змогу зробити такий висновок: міжнародна торгівля заповнює прогалину, породжену відмінностями в ступені мобільності ресурсів усередині країни і між країнами, вступає замінник міжнародної мобільності ресурсів.

Багаторівнева структура світової торгівлі. За визначенням, міжнародна торгівля є обміном товарів та послуг між країнами (фірмами різних країн), пов’язаного з походженням товарів через національні митні кордони окремих держав. Але зараз товарний обмін між країнами створює лише один з рівнів світової торгівлі. У зв’язку з регіональною економічною інтеграцією поряд з історично розвинутими  торговельними зв’язками між країнами виникли такі види торгівлі, як внутрішньо регіональна та міжрегіональна, коли внутрішні митні кордони між країнами, що входять до регіональних торговельних союзів, перетворились на загальний кордон регіону.

Виникнення і швидке зростання числа транснаціональних корпорацій (ТНК) ознаменували появу ще одного рівня міжнародної торгівлі: внутрішньо фірмової торгівлі, тобто торгівлі між підрозділами, дочірніми підприємствами однієї і тієї ж ТНК. Це, по суті, якісно новий сектор світової торгівлі: національний товарообіг. Його частка у світовій торгівлі постійно зростає. На сьогодні транснаціональні корпорації контролюють понад 50% промислового виробництва і половину зовнішньої світової торгівлі.

Нині жодна країна світу не може обійтися без зовнішньої торгівлі національна економіка взаємодіє з господарствами інших країн. Водночас вона є основним каналом , за допомогою якого світовий ринок через посередництво інтернаціональної вартості, світових цін впливає на національне виробництво, диктуючи конкурентні техніко – економічні параметри виробництва, рівень витрат, стандарти якості, критерії ефективності тощо. Світова торгівля є рушієм виробництва як окремих країн та регіонів, так і світового господарства в цілому, оскільки вона забезпечує раціональніше використання матеріальних та людських ресурсів на всіх рівнях господарювання. Світове виробництво, як і виробництво окремих країн та регіонів, протягом останніх 30 років стало дедалі більше залежати від зовнішньої торгівлі.

Міжнародна торгівля слугує важливим засобом збалансованості між виробничими можливостями та перевагами споживачів, дозволяє отримувати продукти, в яких відчувається дефіцит, і реалізувати надлишок , який не поглинається внутрішнім ринком. Тим самим міжнародна торгівля дає змогу досягти вищого рівня задоволення потреб для населення кожної з торгуючих країн (хоча, може, і не однаковою мірою)

Для бізнесу значення світової торгівлі визначається тим, що вона є актом реалізації  додаткової вартості, вміщеної в експортованих товарах, і чинником, що діє проти тенденції норми прибутку до зниження (зниження витрат виробництва)

Швидкі темпи розширення світової торгівлі сприятливо впливають на економіку країн, що розвиваються, стимулюючи їх експорт. Середньорічне зростання експорту країн, що розвиваються, у 90-ті роки, за даними Світового банку, становить 10 %, що більше ніж у 3 рази перевищує аналогічний показник 80-х років.

Важливо відзначити, що зростання обсягів міжнародної торгівлі помітно випереджає зростання обсягів виробництва. У 2000 році зростання обсягу виробництва становило лише 5%. Це відбувається за рахунок поглиблення міжнародного поділу праці, становлення та розвитку нових видів поділу праці, котрі лежать в основі міжнародної економічної інтеграції та внутрішньо фірмового обміну. У зв’язку з цим достатньо зазначити, що ЄС – найбільш інтегрованому міжнародному економічному угрупуванні – торгівля випереджала виробництво у 3 рази.

4.Види та показники міжнародної торгівлі

У світовому господарстві все більше розвивається така специфічна форма міжнародних відносин, як міжнародна (всесвітня) торгівля. На частку торгівлі припадає приблизно 80 % всього обсягу міжнародних економічних відносин.

Міжнародна (всесвітня) торгівля — це торгівля, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі державних кордонів. її ще можна трактувати як відносини країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (Імпорту) товарів та послуг.

У фіксований митною статистикою обсяг експорту товарів залежно від їх походження і призначення входять:

1.      Вивезення товарів, виготовлених (вироблених і перероблених)

у даній країні.

2.      Вивезення вітчизняних товарів, особливо сировини і напівфаб­

рикатів, для перероблення за кордоном під митним контролем з

наступним поверненням.

3.      Реекспорт — вивезення товарів, раніше завезених з-за кордо­

ну, включаючи товари, які продані на міжнародних аукціонах, то­

варних біржах тощо.

4.      Тимчасове вивезення за кордон вітчизняних товарів (на

виставки, ярмарки тощо) з наступним їх поверненням, а також ви­

везення тимчасово завезених зарубіжних товарів (на аукціони, вис­

тавки, ярмарки тощо).

Постачання в рамках транснаціональних корпорацій (ТНК), а також вивезення продукції в порядку прямих виробничих зв'язків. У обсяг імпорту входить:

1.      Ввезення з-за кордону товарів для реалізації на ринку.

2.      Реімпорт — зворотне ввезення з-за кордону вітчизняних това­рів, раніше вивезених туди.

3.      Імпорт товарів (сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей) для

перероблення у даній країні й вивезення за кордон.

4.      Тимчасово завезені (на міжнародні виставки, аукціони, ярмар­ки) товари.

5.      Імпортне постачання продукції в рамках ТНК.

До товарів, крім матеріальної продукції, або "видимих" благ, належать призначені для продажу продукти інтелектуальної праці — патенти, ліцензії, ноу-хау, фірмові знаки та інші види експортних документів.

До міжнародної торгівлі послугами належать транспортні послуги, фрахт, міжнародний туризм, банківські, біржові та посередницькі послуги, страхові операції, рекламні заходи, ярмарки, обмін в галузі культури, інформації та Інші "невидимі" блага.

В ролі продавців і покупців виступають держави, державні та недержавні організації, окремі особи, приватні, акціонерні та кооперативні підприємства й фірми.

Будь-якій державі для успішного функціонування на всесвітньому ринку необхідно мати свою зовнішньоекономічну інфраструктуру — систему, яка може забезпечити просування товарів та послуг від виробника до споживача в іншій країні. У цій системі основними є матеріально-технічна база (склади, які обладнані необхідним устаткуванням) та спеціалізовані організації для після продажного технічного обслуговування. Країна, яка не має зовнішньоекономічної інфраструктури, змушена багато витрачати для забезпечення доступу до зовнішньоекономічної інфраструктури інший держав (для оплати транспортування, страхових та банківських послуг, послуг торгових домів чи компаній тощо).

Грошові розрахунки із зовнішньоторговельних операцій та кредитування зовнішньої торгівлі здійснюються переважно банківськими установами (не обов'язково спеціалізованими).

Обсяг міжнародної торгівлі визначається в натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники переважно розраховуються у національній валюті й переводяться у долари США для їх порівняння. Країни з високим рівнем інфляції розраховують експорт та імпорт одразу в доларах США. Для вартісної оцінки експорту більшість країн використовує базу цін ФОБ (FOB — Free on Board ("вільний на борту судна")), за якою продавець зобов'язаний доставити товар у порт відвантаження і завантажити його на борт судна. Для оцінки імпорту найчастіше використовується база цін СІФ (Clf1 — Cost, Insurance and Freight ("вартість, страхування і фрахт")); при цьому продавець за свій рахунок фрахтує судно, вантажить товар і страхує його від ризиків.