Організація маркетингу

Нагадаємо, що основні елементи механізму державного регулювання економіки описують терміни: суб’єкт, об’єкт, методи і засоби.

Суб’єкти- це носії та виконавці інтересів, насамперед соціальної групи населення, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майном, доходами, видами діяльносьті, професіями, галузевими та регіональними інтересами.

Об’єкти державного регулювання економіки- це сфери, галузі економіки, регіони, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично, або ті, що вирішуються у віддаленлму майбутньому, тоді як їхнє вирішення конче потрібне для нормального функціонування економіки та підтриманн соціальної стабільності.

Сутність державної антициклічної політики або регулювання господарської кон’юктури полягає в тому, що під час спадів та депресій стимулювати попит на товари та послуги, капіталовкладення та зайнятість. Для цього приватному капіталу надають додаткові фінансові пільги, збільшують державні інвестиції, що дає змогу зменшити глибину та тривалість імовірного спаду виробництва, збільшити можливість інвестицій та зростання зайнятості.

Державне регулювання економіки у сфері галузевої та територіальної структури забезпечують за допомогою фінансових стимулів та державних капіталовкладень, які гарантують прівілейовані умови для розвитку окремих галузей та регіонів. В одних випадках підтримку надають галузям та територіальним одиницям, що перебувають у стані затяжної кризи; в інших- заохочують розвиток нових галузей та видів виробництва- носіїв науково-технічного прогресу, що зумовлюють прогресивні структурні зміни всередині галузей, між галузями та в усьому національному виробництві, підвищенні його ефективності та конкурентоспроможності.

Найважливішим об’єктом державного регулювання економіки є нагромадження капіталу. Тому державна економічна політика заохочує нагромадження відповідає економічним інтересам суб’єктів господарства. Одночасно державне регулювання нагромадження опосередковано слугує й іншим об’єктам державного регулювання економіки. Створюючи додаткові стимули та можливості в різний час усім інвесторам або окремим групам по галузях та територіях, органи регулювання впливають на економічний цикл, структуру виробництва та зайнятість населення.

Регулювання зайнятості- це підтримання нормального з погляду ринкової економіки співвідношення між попитом та пропозицією робочої сили. Це співвідношення повинне задовольняти потребу економіки у кваліфікованих, працівниках заробітна плата яких повинна бути мотивацією праці.

Постійним об’єктом уваги держави є забезпечення стабілбності національної валюти та грошового обігу, подолання інфляції, що становить серйозну небезпеку для економіки. Регулювання грошового обігу опосередковано впливає також на нагромадження, ціни, соціальні відносини.

Стан платіжного балансу є об’єктивним показником нормальної економіки. У всіх країнах з ринковим господарством держава постійно виконує оперативне та стратегічне регулювання платіжного балансу шляхом впливу на експорт та імпорт, рух капіталу, підвищення та зниження курсів національних валют, торговельно-договірну політикуу та участь у міжнародній економічній інтеграції.

Під методами державного регулювання економіки треба розуміти способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики.Схема класифікації цих методів показана нижче:

Класифікація методів регулювання економіки за характером впливу на господарську діяльність її суб’єктів[2]

Система управління виробничими галузями на початку перехідного періоду грунтується на адміністративних методах керівництва із поступовим використанням принципів терироріально-галузевого і функціонально-галузевого управління, які повністю дають змогу узгодити державні, галузеві і регірнальні інтереси з інтересами трудових колективів, що потребує використання економічних методів. Вони охоплюють фіскальну та грошово-кредитну політики Центрального банку. Самостійним комплексним методом державного регулювання економіки є державне економічне програмування, що охоплює численні цілі та весь набір інструментів державного регулювання економіки.

Розглянемо детальніше державне регулювання на прикладі країн з ринковою економікою.Так, зокрема, у регулюванні ринку країн Західної Європи можна виділити два періоди:

1)     інтенсивного розвитку механізмів державного регулювання

2)     дерегулювання

Криза 1929-1933 рр. проілістрювала глибоку невідповідність між реальною дійсністю і пануючою серед економістів думкою про ефективність конкуренції. У цей період у Західній Європі почали широко використовувати різні форми втручання держави в економіку. У довоєнний і післявоєнний періоди розвиток господарських систем відбувався відповідно до основних рецептів кейсіанства.

Це проявлялось у застосуванні різних інструментів державного регулювання з метою стабілізації економічної кон’юктури, згладжування циклічних коливань, забезпечення макроеономічних умов для підтримання високих темпів зростання і якомога повнішої зайнятості.

Зросла частка національного доходу, який перерозподілявся через державну бюджетну систему. Був створений великий державний сектор через націоналізацію деяких галузей господарства і через організацію державних і змішаних підприємств у провідних галузях економіки. У період, коли виникла загрозав розладу економіки, такі галузі інфраструктури, як транспорт, зв’язок, водопостачання, енергетика та ін., націоналізувалися. Держава активно кооперувалася з приватними капіталом, беручи на себе відповідальність за створення нових галузей і реконструкцію старих. У 50-70-х роках чималого розвитку набуло нормативне регулювання у сфері терміну та умов праці, найму та звільнення. Для цього періоду характерний розвиток різних форм програмування і планування національної економіки. Так, система планування Франції у цей період пройшла через ряд етапів. Перший стосується повоєнного періоду, для якого характерне досить сильне втручання державив економіку, прийняття обов’язкових для підприємств планів. У 70-х роках був здійснений перехід до індикативного планування, яке дозволило на демократичній основі координувати позицію держави та приватного бізнесу.

У механізмі регулювання сучасного ринкового господарства країн Західної Європи формується нове співвідношення між конкурентно-ринковими методами і державним регулюванням. Якщо раніше усе пов’язувалось головним чином з державним втручанням у функціонування приватнокапіталістичного господарського механізму, то тепер знову найбільші надії покладаються на автоматичне ринкове регулювання останнього.

Проте механізм державного регулювання не відкидається. Практикується більш гнучке поєднання його з ринковим регулюванням. Механізм індикативного планування замінюється стратегічним. Головний принцип централізованого керівництва у Західній Європі: стимулюй, а якщо треба, стримуй усіх, не заважаючи нікому зокрема. Інакше кажучи центральні органи регулювання у разі необхідності створюють штучні “правила гри” для господарських суб’єктів, які спонукають їх діяти у бажаному для економічної ситуації напрямі. Чітко вирізнилися два нові підходи у державному регулюванні ринкового господарства: макрорегулювання, засноване на податково-бюджетному і кредитно-грошовому інструментарії та індустріальна політика, спрямована на структурну перебудову економіки.

Європейські країни виробили засоби стимулювання ризикових підприємств ( венчурного бізнесу ), які працюють на найновіших напрямах науково-технічного прогресу, шляхом безпосереднього виділення державних кредитів, зниження оподаткування біржових доходів, надання державних гарантій.

Якщо ж розглянути ринкову економіку США, то вона не є стихійною: вона регулюється державою. Підгрунтям цього є те, що поряд з приватною власністю існують інші альтернативні форми власності, включаючи суспільну. Через це по суті ринкова економіка США є змішаною економікою.

У сучасний період держава виконує численні функції щодо контролю економічної діяльності: видає закони, спрямовані проти фальсифікації, здійснює митний контроль, регулює діяльність комунального та залізничного транспорту, контролює виконання законів про працю і соціальне забезпечення, встановлення мінімуму та максимуму цін, громадські роботи, національну оборону, національне і місцеве оподаткування, реалізацію постанов про мінімум заробітної плати, регулює зональні ціни.

Крім того важливе місце посіло програмування економіки, яке охопило розроблення та реалізацію як загальнонаціональних, так і регіональних програм. У практиці державного регулювання енкономіки США широко викоричтовується система державних замовлень. Фактично через систему державних замовлень були створені такі галузі як атомна, аерокосмічна промисловість, електротехнічна та ін.

Помітне місце у системі регулювання економіки США займає регулювання платіжного балансу і сфери валютних відносин. Якщо виникає дефіцит платіжного балансу, він зумовлює валютну нестійкість. У таких випадках стимулювання економічного зростання традиційними засобами кредитно-грошової і фіскальної політики неефективне. З цих причин держава різними методами намагається регулювати зовнішню торгівлю. Одним із методів такого регулювання являється заміна податку на прибуток корпорацій, які здійснюють експортні операції, податком на добавлену вартість, тобто заміну прямого податку непрямим. Як метод, що стимулює розширення товарного експорту, застосовується надання іноземним державам кредитів, за рахунок яких фінансується експорт товарів. З метою регулювання експорту й імпорту капіталу використовується метод зміни ставки банківського проценту. Його підвищення стимулює введення короткострокових спекулятивних ставок капіталів, і навпаки, зниження облікової ставки спричинює відток цього капіталу за кордон. У сфері зовнішньоекономічних відносин держава регулює валютні курси.

Таким чином, пряме і непряме втручання держави в економічне життя США будується на системі теоретично обгрунтованих і перевірених господарською практикою методів і важелів, які є універсальними. Воно не направлене на деформацію або ліквідацію системи приватного підприємництва, конкурентного середовища та основ змішаної економіки.

Японія належить до тих країн, у яких оптимально поєднуються регулююча та спрямовуюча ролі держави з функціонуванням механізмів ринку.

Особливістю економіки Японії є те, що основою її ринкового господарства є державно-корпоративеі структури. З огляду на це, незважаючи на порівняно невелику питому вагу державної власності, сучасна японська економіка вирізняється- на фоні західноєвропейської та економіки США- значно вагомішою роллю державної участі.

Розглядаючи економіку Північної Європи, перш за все потрібно говорити про беззаперечного лідера- Швецію. В основу іі покладені ринкові відносини на конкурентних засадах з активним використанням державного регулювання, що є економічною базою шведської моделі. Для виконання функцій державного регулювання при Міністерстві фінансів створено економічний відділ, який готує кілька альтернативних варіантів економічного розвитку і програми, що мають характер рекомендацій для економічної політики уряду щодо частки нагромадження, розподілу ресурсів між різними сферами, стану платіжного балансу.

У державному ругулюванні економіки Швеції вдало поєднуються заходи стримування попиту з заходами стимулювання зростання і зайнятості- залежно від економічної ситуації, що дозволило значною мірою зняти проблеми низького темпу приросту і послаблення ринку праці, дефіцит платіжного балансу, падіння інвестицій, бюджетний дефіцит та інфляцію.

Для Фінляндії характерний исокий рівень державного регулювання економіки і вагома роль держави у підприємницькій діяльності.Найважливішим інструментом є оподаткування. Податкові органи наділені правами дізнання і слідства. Система оподаткування Фінляндії включає кілька прямих і непрямих податків. Головним прямим податком є державний подоходний податок, комунальний подоходний податок, майновий податок. Найважливішим непрямим податком є податок з обороту, митні податки, зрівняльний податок і акцизи на автомобілі, алкогольні напої, тютюн і деякі інші товари.

У цілому ж головною метою державного регулювання в країнах з ринковою економікою є забезпечення економічної і соціальної стабільності та зміцнення економічної безпеки держави. З цього випливають конкретні завдання, без виконання яких головної мети досягти не можна. Ці конкретні цілі нерозривно пов’язані з обєктами державного регулювання економіки. Сюди належить також удосконалення галузевої та регіональної структури господарства, поліпшення стану довкілля та ін. Названі цілі, хоч і неоднакові за значенням та масштабами, однак перебувають у тісному взаємозв’зку.

Розділ 2. Фінанси як інструмент економічного регулювання

Розділ 2.1. Грошово-кредитна політика

Грошово-кредитна політика займає чи не найважливіше місце у системі державного регулювання економіки. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно,- на споживчий та інвестиційний попит.

В основі грошово-кредитної політики лежить теорія грошей (монетарiстська теорія), що вивчає процес впливу грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому.