Організація маркетингу

              - 31 -

Вступ

Фінанси є могутнім економічним інструментом втручання держави в процеси розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу частини вартості національного продукту. Використовуючи їх, держава може активно впливати на економічний і соціальний розвиток країни як у позитивному, так і негативному плані. Маючи об’єктивний характер, вони водночас залежать від суб’єктивних дій держави – фінансових законів і фінансової політики, спрямованих на досягнення конкретних цілей регулювання.

В умовах демократії державні фінанси є основою економічної стабільності в державі і рівня життя громадян. Державні фінанси – центральна ланка фінансової системи, яка має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функціями і роллю держави у регулюванні та забезпеченні демократичних, економічних і соціальних умов життя населення, створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.

Сьогодні фінанси слід розглядати насамперед як економічну категорію, що відображає сукупність відносин, пов’язаних зі створенням, розподілом і використанням фондів фінансових ресурсів. В той же час, трансформаційні процеси, які сьогодні відбуваються в Україні мають свої особливості й потребують уважного вивчення надбань світової фінансової науки та пошуку шляхів максимального використання цього досвіду. Нині в Україні у сфері державних фінансів концентруються найгостріші проблеми економічного і соціального життя держави: бюджетний дефіцит і державний борг, оподаткування та ефективність видатків бюджету, фінансова стійкість підприємницьких структур і розвиток фінансового ринку.

В своїй роботі я прагну описати не лише інструментарій фінансової політики держави, а й висвітлити актуальність даної теми в процесі розв’язання проблем макрофінансової стабілізаціїї і побудови оптимально функціонуючої моделі здорових державних фінансів.

Розділ 1. Суть, функції та форми економічного регулювання в умовах ринкової економіки

Держава завжди виконувала класичні економічні функції. Вона законодавчо запроваджувала “загальні правила гри”, тобто систему нормативних актів, які регулюють діяльність субєктів ринку, в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства.В державних судових органах розглядали не тількі кримінальні справи, а й майнові, господарські конфлікти. Держава збирала податки, за рахунок яких не тільки утримувала чиновників, а й фінансувала закупівлю зброї і спорядження для приватних компаній. У деяких країнах державі належали заводи і залізниці.

Однак у цілому економічна роль держави ще на початку XX ст. була максимально обмежена, національне виробництво стало майже винятковою сферою приватного бізнесу. Прихильники теорії класичного капіталізму були впевнені, що недостатня величина сукупного попиту в умовах гнучкості цін не може бути причиною зменшення реального обсягу виробництва нижче природного рівня. Вони вважали, що попит завжди буде достатнім для того, щоб спожити всю продукцію, вироьлену на базі наявних ресурсів і сучасної технології. Це положення грунтується на законі Сея, за яким пропозиція створює власний попит. Тому не може бути розриву між сукупним попитом та сукупною пропозицією, а зміна сукупної пропозиції породжує таку ж зміну сукупного попиту. Тобто, коли рівновага порушується, то вона автоматично відновлюється через механізм гнучких цін, внутрішній механізм саморегулювання.

Теорію державного регулювання економіки розробив Джон Мейнард Кейнс і його послідовники. За теорією Кейнса коливання сукупних витрат впливають передусім на виробництво і зайнятість, а не на ціни. Тому кейсіанці вважають, що рівень виробництва, зайнятості, доходів і цін формується на підставі підвищення попиту, інвестицій, зростання експорту і державних витрат. Ці фактори є об’єктами державної економічної політики і перебувають під впливом держави. Тобто в теорії обгрунтовується те, що ринок сам по собі не може забезпечити повної економічної стабільності, а тому держава зобов’язана відігравати активну роль у стабілізації економіки і пом’якшенні економічних спадів і піднесень. Для цього потрібно формувати відповідну державну економічна політика, ефективно використовуючи економічні, правові та адміністративні важелі. Держава повинна не тільки стимулювати зниження відсоткової ставки комерційних банків, а й запроваджувати маштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупного платоспрможного попиту.Діяльність держави характеризується двома різними поняттями- її потенціалом і ефективністю. Під потенціалом держави розуміють здатність ефективно првадити і пропагувати колективні заходи. Ефективність- це результат використання цього потенціалу для задоволення зростаючого попиту суспільства на відповідні блага. Держава з більшими можливостями може бути більш ефективною. Однак держава може мати значний потенціал і не бути достатньо ефективною, якщо цей потенціал не використовують належно.

Шлях до створення ефективнішої економічної системи досить складний. Найперше держава повинна зосередити наявні ресурси на тих завданнях, які вона може і повинна виконати. Формування ефективної держави можливе передусім у разі концентрації зусиль на фундаментальних завданнях запровадження партнерських відносин зі сферою бізнесу і суспільства у цілому.

Основні засади ринкової економіки формуються під впливом двох макроекономічних концепцій- кейсіанської і монетаристської. Монетаристи вважають, що система вільного ринку забезпечує макроекономічну стабільність на підставі конкуренції, за умови що: держава не втручається у функціонування економіки, відбувається незначне збільшення грошової маси ( 3-5% за рік). Збільшення ж понад 5% може спричинити підвищення цін, а зменшення грошової маси нижче 3% може зумовити спад виробництва.

Згідно з концепцією Д. Кейнса, динаміку національного доходу і зайнятості визначають обсяг споживчих видатків населення, інвестиції, державні закупівлі та чистий експорт. Визначальну роль у цьому разі відіграють видатки населення ( які залежать від його доходів ) та інвестиції.

Кожна із концепцій має позитивні і негативні характеристики. Як засвідчує досвід багатьох держав, монетарний підхід є найпридатнішим для використання в умовах розвинутого ринку за наявності високого рівня розвинутого ринку за наявності високого рівня розвитку, а кейсіанський- у період становлення ринку, коли найдоцільніше є активне втручання держави у розвиток соціально-економічних процесів і насамперед довгострокове регулювання економіки.

У всіх розвинутих країнах базовими елементами механізму координації системи господарства є ринок і держава. Важливе практичне значення має проблема їхнього раціонального співвідношення, яке не є сталим і залежить від багатьох умов: рівня економічного розвитку, специфіки виробництва, менталіттету нації та ін. Ось чому практично неможливо розробити модель співвідношення між ринковим і державним механізмами координації національної економіки, яка була б спільною для всіх країн.

Ринкова економіка не захищена від таких негативних явищ, як неповна зайнятість населення, циклічність економічного розвитку, монополізм, нестабільність рівня цін, несправедливий розподіл доходів.Саме тому визначальними завданнями держав з розвинутою ринковою економікою є:

      забезпечення високого рівня зайнятості населення;

      сприяння стабільним темпам зростання національного виробництва та високій його ефективності;

      підтримка стабільного рівня цін;

      переозподіл доходів на користь найменш захищених груп населення;

      сприяння розвитку раціональних зовнішньоекономічних зв’язків.

Ринковий механізм не може самостійно розробити стратегічні програми розвитку науки і технології, глибокі структурні перетворення виробництва. Саме тому в розвинутих країнах сформувалась широка мережа механізмів саморегулювання- функціональні економічні системи ( ФЕС ).

Функціональні економічні системи визначають як динамічні саморегулювальні системи, діяльність яких спрямована на підтримування макроекономічної рівноваги національного ринку і створення оптимальних умов для обміну товарами, послугами, технікою, технологіями, формами капіталу, робочою силою, тощо.

Типовими прикладами ФЕС є такі системи: формування конкурентного середовища; забезпечення стабільності національної валюти; підтримування рівня внутрішніх цін; стимулювання сукупного попиту; підримування платіжного, у тому числі зовнішньоторгівельного балансу; захист довкілля; підримування високого рівня зайнятості та багато інших.

У саморегульованій економічній системі роль держави принципово змінюється. Держава стає головним координаційним центром усієї господарської структури. Вона через ФЕС втручається в ринок лише настільки, наскільки це потрібно для підтримання стійкості й макроекономічної рівноваги та для забезпечення роботи механізму конкуренції. Перевага цієї моделі економічного розвитку полягає в тому, що в такому господарстві внаслідок наявності функціональних економічних систем постійно відбуваються процеси пристосування, що приводять до оптимального співвідношення попиту і пропозиції, заощаджень та інвестицій, доходів і витрат, експорту та імпорту тощо.

У процесі економічних перетворень у нашій країні створююють лише окремі елементи функціональних економічних систем, з яких у перспективі повинні сформуватися дієві механізми  саморегулювання.

На практиці треба враховувати і низку інших обставин, які коригуються співвідношенням держави і ринку в економічній системі.

Звідси можна зробити висновок, що економічна діяльність держави охоплює всі форми і засоби реалізації економічних цілей і завдань. Економічна політика держави- це кокретніший прояв економічної діяльності, організація й упорядкування економічних процесів відповідно до раніше визначених цілей. Механізм державного регулювання економіки- це сукупність різноманітніх важелів, інструментів, за допомогою яких держава веде економічну діяльність.

Економічні функції держави- це конкретні напрями здійснення економічної діяльності ( політики ) держави. Ці функції потрібно розглядати за двома напрямами:

      держава є суб’єктом власності і підриємництва та регулює державний сектор національної економіки;

      держава регулює недержавний сектор економіки і національну економіку в цілому.

Механізм державного регулювання економіки складний і багатогранний; часто регулівна роль держави може бути вагомішою навіть за умов значно нижчих показників державних видатків щодо ВВП. Прикладом цього є Японія, де питома вага державної власності становить не більше 10%, а державні витрати щодо ВВП набагато нижчі, ніж у нас. Однак загальновизнаним є значний ефективний вплив цієї держави на економіку. Це ж стосується і країн Європейської співдружності, у яких індикативне планування опирається на відповідну частку державної власності в національній економіці, що наглядно ілюструє подана нижче таблиця:

Частка державного сектора в економіці країн ЄС ( 1990 р. ), %[1]