Аутсорсинг системі управління підприємством

     Підходи до класифікації аутсорсингу практично  однакові та пов’язані зі сферами діяльності підприємства. Проте стосовно моделей є певні розбіжності, які відбивають різні точки зору, які розглянемо детально.

     Аутсорсинг  інформаційних технологій (ІТ-аутсорсинг) – повна або часткова передача спеціалізованим організаціям функцій, пов’язаних з обслуговуванням інформаційних потреб компанії, забезпечення її інформаційної підтримкою (сервіс комп’ютерної та оргтехніки, проектування, монтаж та супровід мережевої інфраструктури, проектування та супровід програмного забезпечення, баз даних, систем бухгалтерського обліку, автоматизованих бізнес-систем типу ERP, розробка та підтримка web-сайтів компанії тощо) [31, с. 121].

     Аутсорсинг  бізнес-процесів означає передачу аутсорсеру тих взаємозалежних функцій, видів діяльності (бізнес-процесів), що не є для організації основними (бухгалтерський та податковий облік, логістика, маркетинг, реклама, служба охорони та безпеки, клінінг, організація харчування тощо).  Зниження витрат при використанні цього виду аутсорсингу зазвичай сягає 10% [17, с. 44].

Рис. 1.1. Види аутсорсингу [17, 23, 28, 31] 

     Виробничий  аутсорсинг – передача повністю всього циклу виробництва певної продукції або лише його частини (виробництво окремих вузлів, деталей, напівфабрикатів – складових основної продукції). Дозволяє сконцентрувати організаціям свої зусилля на розробці та освоєнні виробництва інноваційних продуктів, що приносить додаткові конкурентні переваги. Також приносить суттєве зниження собівартості готової продукції, оскільки партнер з аутсорсингу, як правило, спеціалізована компанія, що має резерви для маневреності [31, с. 121].

     Аутсорсинг  у сфері послуг включає експлуатацію об’єктів нерухомості, послуги професійного прибирання, управління транспортним парком підприємства, харчування, транспортні послуги тощо [23, с. 180].

     Слід  звернути увагу, що на рис. 1 виділено також  і географічний (офшорний) аутсорсинг, який добре розглянутий у статті С. Н. Лєпіхіної [25] та в книзі Е. Йордона «Аутсорсинг: Конкуренція в глобальній гонитві за продуктивністю» [20]. Географічний (офшорний) аутсорсинг – це перенесення на тривалий період частини бізнесу у країни з низькими витратами виробництва. За змістом географічний та офшорний аутсорсинг, у наведених авторів, ідентичний, але обидва терміни зберігаються з метою уточнення одного з критеріїв вибору – офшорності [23, с. 179]. Такий аутсорсинг поділяється на локальний, регіональний та міжнародний [28, с. 10].

     Науковці, крім видів аутсорсингу, виділяють ще й форми та моделі аутсорсингу:

     - максимальний (повний) аутсорсинг використовується  для визначення договору, за яким  штат співробітників, а можливо,  і активи, що відносяться до  основної діяльності підприємства, такі як інформаційні технології чи фінанси, передаються постачальникові послуг на час дії контракту;

     - частковий аутсорсинг означає,  що значна кількість функцій  залишається у сфері дій замовника;

     - сумісний аутсорсинг описує варіант  аутсорсингу, у якому сторони  є партнерами. Проте деякі фахівці  використовують цей термін для опису субдоговорів, що припускають наявність постачальників деяких послуг;

     - проміжний аутсорсинг має місце, коли організація передає управління своїми системами і платформами третій стороні, вважаючи, що її власні спеціалісти по ІТ здатні розробити нові системи; 

     - при трансформаційному аутсорсингу   організація запрошує постачальника  послуг, який повністю реорганізовує  роботу підрозділу, розробляючи  нові системи і створюючи надійну  базу знань і навиків, які потім передає клієнтові. Від повного аутсорсингу відрізняється тим, що перехід співробітників і активів не остаточний – після закінчення проекту клієнт знову отримує повний контроль;

     - аутсорсинг спільних підприємств  допускає створення нової компанії для використання майбутніх ділових можливостей. Персонал і активи клієнта будуть потім передані цьому спільному підприємству, а не постачальникові послуг. Мета полягає не тільки у підвищенні якості роботи, але і в розробці товарів та послуг, які можуть бути продані третій стороні;

     - деякі взаємозв’язки, що виникають під час аутсорсингу, посилюються тим, що клієнт або постачальник отримує відсоток у акціонерному капіталі партнера (приклад Swiss Bank і Perot System). Якщо клієнт отримує відсоток в акціонерному капіталі постачальника, то це служить засобом забезпечення безпеки, з іншого боку, якщо постачальник іде на такий крок, то це свідчить про намір діяти в інтересах клієнта [13, с. 69; 14, с. 46-47; 23, с. 180-182; 48, с. 44]. 

     Майноленко  О. В. подає наступну класифікацію аутсорсингових операцій, узагальнивши за [4, 43]:

     - з погляду формування ланцюжка створення вартості: горизонтальна інтеграція (передача додаткових замовлень на сторону); вертикальна (передача окремих виробничих або управлінських переділів у рамках ланцюжка створення вартості на сторони); сферична (обслуговуючі функції);

     - залежно від основного ресурсу аутсорсера: професійний (трудові ресурси більш кваліфіковані); виробничо-технологічний (передові техніка й технологія, володіння необхідними виробничими можливостями й потужностями); фінансово-адміністративний (більш висока ефективність управлінських технологій, реалізації проектів і здійснення трансакцій щодо параметрів часу й вартості); географічний (переваги за вартістю використовуваних ресурсів);

     - залежно від частоти виконання: разовий; періодично повторюваний; на постійній основі тощо [28, с. 10].

     В цілому, аутсорсинг є гнучким менеджерським  рішенням, що дозволяє шукати необхідні  ресурси на зовнішньому ринку  і – з відносно невеликими транзакційними витратами – вибирати постачальників. Крім того, аутсорсинг не виключає можливості, що після набуття досвіду діяльності в даному напрямку за допомогою аутсорсингу, компанія вважатиме за доцільне відкрити власний спеціалізований виробничий або сервісний підрозділ. Рішення про використання аутсорсингу вимагає порівняльного аналізу розвитку ресурсу всередині компанії і отримання ресурсів у сторонньої фірми.

     1.3. Переваги і недоліки виробничого  аутсорсингу на підприємстві 

     Як  відомо,  виробничий аутсорсинг – це передача сторонньому підприємству цілком функції виробництва або частини завдань, пов’язаних з виробництвом продукції. Виробничий аутсорсинг за видами розподіляється на аутсорсинг основного виробництва та аутсорсинг допоміжного виробництва.

     Крім  того, аутсорсинг в машинобудівній промисловості можна умовно розділити на аутсорсинг заготівель і комплектуючих і аутсорсинг функцій і операцій по забезпеченню виробництва продукції.

     У першому випадку це частка й ступінь  готовності закуповуваних вузлів і комплектуючих. У другому випадку, мова йде про передачу на сторону функції транспортування, ремонту устаткування, підготовки виробництва, самого виробничого процесу [47, с. 25].

     Основною  ідеєю виробничого аутсорсингу  є виконання виробничих процесів підприємства-замовника більш ефективним способом (більш якісно, за менший строк, використовуючи менше ресурсів і т. д.). Аутсорсинг використовується для перебудови процесів підприємства для поліпшення ключових можливостей виробництва. Це дозволяє підприємству за рахунок нових здатностей підсилити власну конкурентну позицію підприємства [13, с. 72].

     Переваги (можливі вигоди) і недоліки (можливі ризики застосування) виробничого аутсорсингу наведені в табл. 1.2, узагальнені міжнародною економічною практикою.

     Водночас, у застосуванні виробничого аутсорсингу  промисловими підприємствами в Україні та країнах колишнього СРСР можна спостерігати національні особливості як переваг, так і недоліків, які розглянемо детальніше. 

     Таблиця 1.2

Виробничий  аутсорсинг: переваги та недоліки [4, 28, 43]

     До  переваг виробничого аутсорсингу  в Україні відносять:

     1. Припинення збитків від заготівельного  виробництва та допоміжного виробництва; 

     2. Підвищення якості комплектуючих,  які виробляються на кращому  устаткуванні і на підприємствах,  що спеціалізуються на виробництві саме цих комплектуючих;

     3. Можливість отримати більший  прибуток за рахунок зменшення  видатків і який можна буде  інвестувати в основний бізнес/основні  цехи;

     4. Концентрація управлінських, інвестиційних  та інших ресурсів на основному бізнесі;

     5. Можливість розміщень замовлень  на виробництво комплектуючих за кордоном за цінами меншими від вітчизняних при якості значно вищій [47].

     До  недоліків виробничого аутсорсингу  у вітчизняній практиці відносять:

     1. Процес передачі виробництва  на аутсорсинг може займати багато часу.

     2. У результаті переходу на аутсорсинг  підвищуються ризики підприємства, пов’язані зі зривом термінів  постачань, незадовільної якості  або цінового диктату. 

     3. Розміщення виробництва комплектуючих  за межами країни вимагає більш твердого планування виробництва і закупівель на 2 місяці вперед і більше і вимагає значного поліпшення як комунікативних умінь (знання мов, культурних особливостей) так і логістичної системи (митниця, планування транспортних маршрутів та способів доставки).

     4. Проблема реалізації та ліквідації  вивільненого обладнанням та  устаткування заготівельного та  допоміжного виробництва [24].

     У сферах промисловості України застосування виробничого аутсорсингу відбувається переважно на підприємствах, де є прагнення мінімізувати витрати на виробництво. З одного боку, це природне в умовах ринкової економіки прагнення, з іншого боку, коли межа цієї економії супроводжується прихованою експлуатацією, то виникає проблема захисту прав працюючих у трудовій сфері та забезпечення правової поведінки роботодавців. У практичній діяльності мінімізація витрат на виробництво, у тому числі за рахунок зниження прямих витрат на персонал, призводить до того, що тривалість трудового договору й умови зайнятості працівника стають нестабільними і негарантованими. Ця тенденція чітко простежується у заміні постійної робочої сили на контрактні й тимчасові форми зайнятості у прагненні до впровадження нестандартних або атипових форм зайнятості. Трудові відносини при використанні аутсорсингу знаходяться у нерозвиненому правовому полі. Поширюються проблеми, пов’язані з юридичною невизначеністю форм регулювання позикової зайнятості [19, с. 70, 72].