Загальна характеристика американської літератури XX століття

Так проходить три роки. Потім над Герствудом знову згущуються хмари. Будинок, в якому розташовувався його бар, переходить до іншого власника, намічається перебудова, і його партнер розриває з ним контракт. Герствуд починає гарячково шукати роботу, але роки у нього вже не ті, ніякі корисні навичок він не придбав, і йому знову і знову доводиться вислуховувати відмови. Час від часу він зустрічає давніх знайомих по бару «Мій і Фицджеральд», але скористатися минулими зв'язками не може. Вони з Керри міняють квартиру, економлять на усьому підряд, але грошей залишається все менше і менше. Щоб поправити справи, Герствуд намагається скористатися минулим умінням грати в покер, але, як зазвичай трапляється в таких ситуаціях, він програє останнє.

Розуміючи, що надії на Герствуда тепер примарні, Керри робить спроби знайти роботу. Згадавши свій успіх в любительському спектаклі, вона пробує влаштуватися на сцену, і кінець кінцем їй посміхається удача: вона стає артисткою кордебалету в опереті. Поступово вона вибивається з статисток в солісти.

Тим часом Герствуд, змучений постійними відмовами при пошуках роботи, наважується на відчайдушний крок. Коли бруклинские трамвайники влаштовують страйк, Герствуд наймається вагоноводом. Але хліб штрейкбрехера дуже гіркий. Герствуду доводиться вислуховувати образи загрози, він розбирає завали на рейках. Потім в нього стріляють. Рана виявляється дріб'язковою, але терпінню Герствуда приходить кінець. Так і не допрацювавши зміну, він кидає трамвай і абияк добирається до будинку.

Отримавши чергове підвищення, Керри йде від Герствуда. На прощання вона залишає йому двадцять доларів і записку, де повідомляє, що у неї немає ні сил, ні бажання працювати за двох.

Тепер вони немов рухаються  в протилежних напрямах. Керри стає улюбленкою публіки до неї прихильні рецензенти, її суспільства домагаються багаті прихильники, Адміністрація шикарного готелю в рекламних цілях запрошує нову знаменитість оселитися у них за символічну плату. Герствуд бідує, ночує в нічліжках, стоїть в чергах за безкоштовним супом і хлібом. Що одного разу управляє готелю, зглянувшись над ним, дає йому місце — він робить чорну роботу, отримує гроші, але рад і цьому. Втім, організм не витримує, захворівши запаленням легенів і відлежавши в лікарні, Герствуд знову вливається в армію нью-йоркських бездомних, задоволених якщо вдається роздобути декілька центів на нічліг. Герствуд вже не гребує жебрачити і одного разу просить милостиню під вогнями реклами, що повідомляє про спектакль за участю його колишньої дружини.

Керри знову зустрічається з Друэ, який не проти відновити їх зв'язок, але для Керри він вже нецікавий. Приїжджає в Нью-Йорк Эмс. Добившись успіху у себе на заході, він має намір відкрити лабораторію в Нью-Йорку. Подивившись чергову оперету за участю Керри, він вселяє їй, що пора зайнятися чимось серйозніше, потрібно спробувати себе в драмі, бо, за його переконанням, вона здатна на щось більше, ніж шаблонні ролі, які їй дістаються.

Керри погоджується з його думкою, але не робить спроб змінити свою долю. Вона взагалі впадає в тугу і апатію. Друэ пішов з її життя, мабуть, назавжди. Не стало і Герствуда, хоча Керри про це не здогадується. Не витримавши ударів долі, він наклав на себе руки, отруївшись газом в нью-йоркській нічліжці. Втім, «повернися навіть Герствуд у своїй минулій красі і славі, він все одно вже не спокусив би Керри. Вона дізналася, що і його світ, і її нинішнє положення не дають щастя«. Зовні поділа її йдуть добре, вона ні чого не потребує, але знову і знову її перемоги здаються їй примарними, а справжнє життя нез'ясовно вислизає.

Джерело: Усі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети і характери. Зарубіжна література XX століття / Ред. і сост. В. І. Новіков. — М. : Олімп  : ACT, 1997

1. Загальна характеристика  німецької літератури XX століття. Поняття  "втрачене покоління"

Німецька література почала розвиватися з часів Лессінга, якого вважали і засновником. Роз´єднаність у країні не дала змоги розвиватися культурі і літературі зокрема. У 1871 році давня мрія німецького народу нарешті здійснилася: країну об´єднали не внаслідок демократичного руху, а "залізом і кров´ю", угодою князів і королів, навколо найсильнішого із них - короля Пруссії.

На початку XX століття у Німеччині стрімко розвивалася  промисловість. У 70-х роках у суспільному  житті відбулися глибокі зміни. Замість дрібних, напівфеодальних  держав, виросла Німецька імперія. Такий  підйом суспільного життя наклав відбиток і на літературу. Розвивалися  нові художні напрямки: критичний  реалізм, натуралізм, експресіонізм.

Очолили боротьбу за демократичну та соціалістичну літературу встають пись-менники-антифашисти, які повернулися з еміграції: И. Бехер, Б. Брехт, А. Зегерс. Були і такі, що залишилися емігрантами на все життя (Е. М. Ремарк). Провідною темою в літературі стала антифашистська.

У цей період розпочалася  особлива драматургія, біля витоків  якої стояв Б. Брехт. Він став засновником "епічного" театру.

З проголошенням  НДР розпочався новий етап літературного  розвитку. Особливістю розвитку нової  літератури став її просвітницький характер. Відбувся стрімкий розвиток публіцистики, жанру есе. Поезія цього періоду  була адресована широкому колу читачів  і набула пісенної форми. Центральною  темою літератури стала тема відповідальності, духовного відродження, "двох Німеччин". Провідним художнім методом виявився соціалістичний реалізм.

Однією з найбільших трагедій стала війна. Знецінюючи найвищу  цінність на землі - людське життя, вона була трагедією як для переможених, так і для переможців.

Перша світова війна - це цинічна гризня за колонії та сфери впливу насамперед між Англією  та Німеччиною. У цю війну так  чи інакше було втягнуто весь світ. Друга  світова війна - це неприховане бажання  Гітлера та його прибічників-фашистів заволодіти світом. Тим, хто мав уявлення про Другу світову війну, перша  могла здатися надто страшною. Але щодо вагомості деяких своїх  соціально-психологічних наслідків  Перша світова війна не поступалася  другій, а може, і її перевершувала. Хоча б руйнуванням укорінених ідеалів. Обидві світові війни просто незрівнянні  ні за числом жертв, ні за масштабами руйнувань, ні за рівнем жорстокості. Якою б не була війна, вона завжди відлунювалася  тяжким болем у людських душах.

По-різному сприйняли  війну письменники: надто гучними  були гасла у кожній із воюючих  країн, надто високі, священні інтереси пропонувалося захищати. Та одразу й однозначно заперечували війну  Ромен Ролан, Леонгард Франк, Стефан Цвейг, Бертольд Брехт. Багатьом же розуміння антилюдяності війни та брехливості воєнної пропаганди далося пізніше. Трагічний досвід Першої світової війни по-своєму передали у творах ті письменники, які прийшли на війну молодими, сповненими надій, а повернулися із зруйнованими, знищеними старими ідеалами, не набувши нових. Серед тих, хто пройшов крізь вогонь Першої світової війни, були Еріх Марія Ремарк, Ернест Міллер Хемінгуей, Річард Олдінгтон, Уїльям Фолкнер та ін.

Це були різні  люди за своїм соціальним положенням і особистою долею. Загальним  для них стало світовідчуття, заперечення війни і мілітаризму, на жаль, вони не мали надії на можливе  краще життя. Ці письменники-антифашисти розповіли читачам про біль втрат, про відчай людей під час Першої світової війни. їхні твори увійшли до літератури "втраченого покоління", що з´явилась у 20-30-х роках XX ст., майже через десятиріччя після її закінчення. І це не випадково. Зневірені колишні фронтовики, які стали жертвами безглуздої війни, не могли знайти собі місце в повоєнному житті. Наслідком цього і була поява нової генерації - "втраченого покоління", а згодом і літератури про нього.

Письменники, які  започаткували цю літературу, самі належали до "втраченого покоління": вони, як і персонажі їх творів, брали  участь у тій війні і постраждали  від неї. Вони засудили війну, створили яскраві образи молодих людей, які  були духовно і фізично покалічені війною. Кохання, фронтова дружба, забуття - ось що вони протиставляли війні. Однак це був ілюзорний підхід, а звідси песимізм, усвідомлення безглуздя  життя. Усі вони не займались дослідженням характеру війни, причин, з´ясуванням фактів - їх цікавила доля молодого покоління, що стало "втраченою генерацією" для людства; історія душевних потрясінь, які викликала в серцях цих людей війна.

Народжені для життя, сотні тисяч юнаків неприродно рано пізнали смерть, а ті, що залишилися жити, були приречені на душевні  муки. Втративши ілюзії, і не набувши  нових, жахаючись пустоти життя, "втрачене покоління" судомно  шукало вихід у п´янстві і розгулі, в екстремальних відчуттях. Здавалось, що у світі не залишилося більше ніяких моральних цінностей, ніяких ідеалів, проте вони любили життя: "Життя є життя. Воно не було варте нічого і коштувало дуже багато".

Відомо, що термін "втрачене покоління" ввійшов  у широкий вжиток з легкої руки Ернеста Хемінгуея. Людиною "втраченого покоління" власник паризького гаража назвав свого механіка, колишнього солдата, який вчасно не відремонтував  машину письменниці Гертруди Стайн. Вона надала цим словам ширшого значення і сказала Хемінгуеєві, що прийшов з нею в гараж: "І що то всі за люди, ви, молодь! Минуле ви ненавидите, сучасне - зневажаєте, а до майбутнього вам байдуже! Усі ви - втрачене покоління". А Хемінгуей використав цей афоризм як епіграф до роману "Фієста" (1926 р.).

Вже література XIX ст., принаймні починаючи з О. де Бальзака, чітко усвідомила життя  як процес втрачання ілюзій. То могли  бути які завгодно ілюзії: від вдалого  заміжжя до розумно влаштованого Всесвіту, але їхньою спільною ознакою  залишалося те, що всі вони рано чи пізно  втрачалися. Згодом геній перехідного  періоду від

XIX до XX ст. - М. Пруст - назвав життя - втратою часу. Нарешті, із фрази Ге-ртруди Стайн, підхопленої Хемінгуеєм, світ заговорив про "втрачене покоління". "Втраченість" покоління традиційно пояснювалось війною, котра зруйнувала в молодих людях віру в позитивні ідеали тощо. Велика ілюзія героїзму та романтики була розстріляна війною, залишивши після себе велику порожнечу безвір´я, безнадії, спустошеності і марних сподівань.

У витоків літератури "втраченого покоління" стояли два  титани світової літератури - Еріх-Марія  Ремарк та Ернест Хемінгуей. Проте Ремарк, на відміну від Хе-мінгуея, про це, певно, й не здогадувався. У своїх творах вони відобразили і не-сприйняття навколишньої дійсності, й відчуженість людини від людини, і глибокий песимізм, спричинений жорстокою дійсністю.

Особливості:

В Показуючи як війна руйнує тіла і душі людей, їхні долі,

Т письменники перетворили свої романи на романи-протести.

Р Головна тема творів - доля молодого покоління, що стало

А жертвою Першої світової війни.

Ч Ненависть до мілітаризму і фашизму, до державного устрою, яке

Е породжує жахливі війни.

Всесвітньовідомими  письменниками, які представляли німецьку літературу

XX століття, стали,  Брехт Е. М., Ремарк Г., Белль.