Екзистенціальна парадигма у ,,романі юрби” Валерія Шевчука

Разом із чортами в людській подобі твором проходять гномик-уособлення грайливої справедливості (позитивний персонаж) [30; 174, 179, 187, 216, 218], який полюбляв усім всідатись на плече: ,,Повіриш, сів мені на плече, а потім ще й дряпнув, коли скидала” [30; 177], скаржилась куца Наталка. Надихав гном людей на світлі роздуми: ,,…співав казна-як печальну

пісню, що її нашіптував  йому вершник-хлопченя, мале й патлате, котре осідлало його, ніби коня” [30; 220]; та згадуваний вище чоловік у кепці і

синьому плащі – провісник любові до світу, він несе мир усім людям [30; 618], тобто символізує примирення з існуючим світом.

Міфічні образи Валерія Шевчука несуть потужну національну інформацію. Письменник порушує тему нечистої сили в комплексі наративних, тематичних і жанрових стратегій та химерність в міжособових стосунках , цей український варіант магічного реалізму, а заразом його іманентний зв’язок із позараціональним, метафізичним... і демонічним. Проте це є своєрідний народний демонізм, тобто демонізм якийсь мовби приручений, свійський. Він ніколи не є справді страшним, тобто психологічно руйнівним; читач не відчуває страху перед химерними сутностями.

Екзистенціальне відчуття дороги і дому – постійно присутнє у творі. Не випадково конкретні поняття ,,дорога” і ,,дім” віднесені до ,,химерних” складових екзистенціальної парадигми твору. Ми бачимо, як поїзд у дорозі виступає передчуттям вічних мандрів: ,,Так, то був не той поїзд, на якого чекає він [Юрко Тишкевич]… Бо й вокзал також існує не в цьому часі, а у вічному” [30; 346]. Показан образ шляху і мандрівника (,,блудного сина”) на ньому. Це сконденсована метафора внутрішніх шукань людиною своєї межі, своїх можливостей, згідно з екзистенціалізмом – своєї сутності, до якої людина прагне, долаючи вузькоутилітарний світ споживацтва і ницого животіння. Покинути рідний дім у творі означає піти в небуття, а дорога додому ,,хай яка розгрузла і слизька вона” [30; 133] – все одно благо. У романі домашня дорога в’яже: ,,Попереду тяглася дорога, якою ходив безліч разів, – в’язала його дім з роботою і містом” [30; 317], на ній не заблукати. Отак Іван Пустовойтенко настільки прагнув рідної домівки, що через багато років, виконавши наказ померлої матері все одно повернувся до дому тою ж дорогою, якою колись пішов до сталінських таборів [30; 259]. Мотив блудного сина, заснований на біблійній притчі, передає горе вигнання з рідного дому-фортеці, своєрідну втечу від світу, від себе і радість повернення

– знаходження себе, пізнання законів природи і світу. Символ дому в поєднанні з дорогою означає своєрідне благо, фортецю, міцну основу, а дорога, яка веде з цього дому, – прокляття.

Отже, ще однією складовою екзистенціальної парадигми в ,,Романі юрби” В. Шевчука є її химерність, яка стала результатом оригінального синтезу елементів і художніх прийомів у творі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

1. У ,,Романі юрби. Хроніка ,,безперспективної” вулиці” Валерія Шевчука розглянуто екзистенціальну парадигму людського буття, що випереджає онтологічну проблематику філософії ХХ століття, генетично торує появу даного типу свідомості у західноєвропейському екзистенціалізмі кінця ХХ ст. Валерій Шевчук надав філософського статусу провідним філософським максимам екзистенціалізму, ввів у літературний процес новий тип героя, наділив його загальнолюдським статусом.

2. Доведено, що “екзистенціальна парадигма” є частиною екзистенціального дискурсу, і в цьому сенсі об’єктивує особливий тип рефлексії героя у тексті художнього твору. Однією з характерних особливостей екзистенціальної парадигми є спроможність до самоактуалізації у кризовому, граничному бутті людини, народів, людської спільноти. Здійснена робота дозволяє передбачити, що екзистенціальна парадигма як метазмістовна категорія є вельми рухомою, здатна пересуватися від периферії до ядра, причому векторність цього руху пов’язана з об’єктивацією граничного буття як необхідної умови у тексті твору.

3. Отримані результати дослідження екзистенціальної парадигми можуть бути сформульовані таким чином:

Під екзистенціальною парадигмою людського буття слід розуміти духовно-практичний феномен, що характеризує емоційно-психологічне переживання особистості в її граничному стані та є результатом її свідомого (вільного) вибору, зумовленого комплексом зовнішніх та внутрішніх факторів.

Необхідною умовою оптимізації, а також атрибутом здійснення та прояву екзистенціалів визначено граничне буття, а площиною перебування екзистенціалів – буденне буття людини. Граничне буття означає кризу внутрішнього стану людини, детерміновану комплексом суб’єктивних і

об’єктивних факторів, що призводить до актуалізації особистісного начала і проявляється в діяльній природі екзистенціалів людського буття і тому виступає необхідним атрибутом їх існування.

Суперечності, які викликає суспільна природа людини, обмеження, утворювані суспільством щодо її прав і свобод, невідворотно породжують кризові стани (граничний стан), в яких проявляються екзистенціали буття людини і водночас її свобода, міра якої виступає мірою дієвості екзистенціалів людського буття, необхідною умовою їх здійснення та фактором проектування.

Історичність людської екзистенції, темпоральна природа екзистенціалів людського буття, їх соціокультурна детермінація дозволяють говорити про існування певних комбінацій способів буття особистості, притаманних конкретному просторово-часовому виміру. Під такою сукупністю екзистенціалів, домінуючих в бутті людини в конкретну історичну епоху, слід розуміти екзистенціальне поле особистості. Оскільки сутність людини розуміється як культурна, а її існування відбувається виключно в просторі і часі культури, слід розрізняти типи екзистенціальної парадигми людини за типами культури, характерної певному ступеню розвитку суспільства. Культурно-історичний тип екзистенціальної парадигми визначається структурою духовних феноменів, знаків, символів даної культури, способами мислення і життєдіяльності, ментальністю, місцем та роллю людини в культурі, структурою її соціальних зв’язків.

Характеристика екзистенціалів як безумовних атрибутів людського існування, поза яких немає людини в її сутнісних вимірах, специфічність життєвої активності індивідуума обумовлюють визначення діяльності в якості головного критерію класифікації екзистенціалів буттєвої парадигми. Означений критерій дозволяє виокремити екзистенціали: матеріальні й духовні, індивідуальні й соціальні, соціально-конструктивні, як і ті, що не сприяють реалізації особистістю своїх сутнісних сил.

4. Домінуючим фактором, що обумовлює життєдіяльність тогочасної людини, особливості формування її екзистенціального поля та якість її буття виступає тоталітарна держава. Об’єктивними й суб’єктивними чинниками, дія яких істотно впливає на розвиток особистості, визначені: політико-правова та соціально-економічна складові, особливості ментально-психічного стану обистості, рівень освіти, стан здоров’я, світогляд тощо.

5. Можна констатувати, що вплив вказаних факторів на життєдіяльність сучасної людини має як позитивні моменти (звільнення і зличення особистості, розширення просторово-часових рамок її буття, збагачения всієї системи її відносин зі світом, створення прецедентів для цих вражень), спрямовані на оптимізацію буття людини в світі та благополуччя людського роду, так і негативні (споживатцтво і домінування тоталітарної складової в менталітеті, відчуженість свідомості, комунікативна ізольованість, обмеження розвитку творчих потенцій, дисбаланс потреб і можливостей), що, звичайно, негативно позначається на розвитку особистості в цілому, сприяє виробленню певних її якостей, які не відповідатимуть перспективам розвитку як суспільства в цілому, так і конкретного індивіда.

6.    Загальні тенденції застійного періоду спричиняють суперечливий вплив на буття сучасної людини. В прогресивному і розвинутому соціумі людина відчуває себе захищеною, отримує безліч можливостей для саморозвитку, що не може не позначитись на її екзистенціальному бутті. З іншого боку, населення Мальованки позбавлене позитивних духовних надбань цивілізації. Це означає, що можна говорити про існування в межах одного культурно-історичного екзистенціального поля людини його різновиду, які пропонується визначити як ,,маргінальний”.

7.     Культивація екзистенціалів, що не сприяють життєздатності та благополуччю роду, вказує на песимістичний вектор розвитку

екзистенціальної парадигми. Спостерігається актуалізація матеріальних екзистенціалів, екзистенціалів страху, відчаю, агресивності, апатії.

9.    Специфіку екзистенціальної парадигми мешканців ,,безперспективної” вулиці визначали особливості його світогляду та психо-ментальних ознак (висока чуттєвість, перевага чуттєвого над інтелектуальним, індивідуалізм, терпимість), соціальний контекст (існування в межах маргінальної середи). Їм властиво: посилення розчарування, розгубленості, невпевненості у завтрашньому дні тощо.

10.       Екзистенціальна парадигма у творі складається з низки літературних складових, що визначають типологію героїв, особливості хронотопу, наративні стратегії автора, конфлікт твору, центрованого “граничним буттям” як основною складовою сюжету. Похмура онтологія, що коріниться в трагічному відчутті епохи середини-кінця ХХ століття, знаходить точний аналог в екзистенціальному розумінні ,,перебування”.

Твори Валерія Шевчука розраховані на ерудицію та інтелектуальну культуру читача. Письменник промовляє не лише текстом, а й передбачає багаті підтексти своєї оповіді.

Українська лінія розвитку екзистенціалізму, на жаль, не склала прямого суттєвого впливу на становлення екзистенціальної парадигми в світовій літературі і поки що не стала впливовою силою, але Шевчукові твори сьогодні викликають великий інтерес у філософів та психологів екзистенціонального спрямування. Тому можна з впевненістю стверджувати, що, дякуючи літературному доробку письменника, в українській екзистенціальній науки велике майбутнє.

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Барчан В. Поема Тодося Осьмачки ,,Міщани” у світлі філософії екзистенціалізму // Літературознавство. – Чернівці. – 2003. – С. 283–286.

2. Бичко А.К. Боротьба за ,,автентичну людину” (проза Валерія Шевчука як віддзеркалення екзистенціалізму). – Львів: ЛДУ імені Івана Франка; Каменяр, 1999.– 48 с.

3. Бондаренко Ю. Національна парадигма українського екзистенціалізму // Слово і час. – 2003. – № 6. – С. 64–67.

4. Борцова Т. Елементи ,,химерної” прози в романі Валерія Шевчука ,,Дім на горі” // Materiaіy z Miedzynarodowej Konferencji Naukowej Sіowo. Tekst. Czas.-Szczecin: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Szczeciсskiego, 1997.– S.70–76.

5. Василишин І. Віртуальний світ українського екзистенціалізму (Ю. Косач і В. Домонтович) // Слово і час. – 2003. – № 6. – С. 70–75.

6. Василишин І. Епоха й людина в художньо-екзистенційному вимірі літератури. Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 821.161.2 // Львів. – 2008. – С. 23–47.

7. Василишин І. Ідеї екзистенціалізму у творах українських письменників періоду МУРу // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – Львів. – 2002. – Вип.11. – С. 140–147.

8. Дроздовський Д. Код майбутнього. Криза людини в європейській філософії: від екзистенціалізму до українського шістдесятництва. – К.: Видавничий дім ,,Всесвіт”. – 2006. – 170 с.

9. Єфремова Т. Новий словник російської мови. Тлумачно-словоутворювальний. – М.: Російська мова. – 2000. – 1037 с.

10. Залужна А. Трансформація релігійно-моральної проблематики в нігілістично орієнтованому екзистенціалізмі: Автореф. дис. ... канд. філософ. наук: 09.00.11 / Ін-т філос. ім. Г.С. Сковороди НАН України. – К. – 2002. – 18 с.

11. Зборовська Н. Стильовий портрет шістдесятництва. // Слово і час. – 2001. – № 12. – С. 26–42.

12. Іванишин П.В. Національний сенс екзистенціалів у поезії Т. Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко (діахронія української літературної герменевтики): Автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 10.01.01 / Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. – Л., 2007. – 32 с.

13. Куриленко І. Екзистенціалістська модель українського інтелектуального роману 20-х років ХХ століття: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01 / Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. – Х., 2007. – 19 с.

14. Лебедівна Л. Українське обличчя війни (Повість-поема О.Турянського ,,Поза межами болю. Картина з безодні”). // Слово і час. – 2004. – № 12. – С. 50–56.

15. Лихограй Р. Валерій Шевчук -письменник, якому не потрібна нобелівська премія// Слово і час. – 2003. – № 7. – С. 7–11.

16. Майдаченко П. Проза Валерія Шевчука: поетика умовності// Рад. літературознавство. – 1988. – № 2. – С. 17–19.

17. Наєнко М. Порівняльна славістика в інтерпретації Дмитра Чижевського // Слово і час. – 2000. – № 6. – с. 65–67.

18. Павлишин М. ,,Дім на горі” Валерія Шевчука // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. – К. – 1991.

19. Ромащенко Л. Проблема історичної пам’яті в творчості шістдесятників. // Слово і час. – 2002. – № 4. – С. 45–52.

20. Ряснянська М. Мотиви екзистенції в п'єсі Едварда Олбі ,,Історія з зоопарку” (,,The Zoo Story”) // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. – 2004. – № 15.– С. 187–188.

21. Тарнавський М. ,,Невтомний гонець в майбутнє”. Екзистенціальне прочитання ,,Міста” Підмогильного. // Слово і час. – 1991. – № 5. – С. 56–63.

22. Тарнашинська Л. Українське шістдесятництво: аберація явища у постмодерному прочитанні. // Слово і час. – 2006. – № 2 (542). – С. 74–86.

23. Тарнашинська Л. Художня галактика Валерія Шевчука. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2001. – 223 с.