Екзистенціальна парадигма у ,,романі юрби” Валерія Шевчука

Новаторство Валерія Шевчука найповніше виявилось в ,,міському” романі, Одним із джерел новаторства В. Шевчука можна вважати західну філософію екзистенціалізму, в якій розглядалися питання, що бентежили й українських творців, – збереження індивідуальності у масовому суспільстві, подолання ,,екзистенційного вакууму”, уміння віднаходити втрачені смисли існування. Екзистенціальна проблематика прози письменника зумовила поглиблений психологізм його творів, насичення текстів філософсько-інтелектуальними медитаціями тощо. М. Павлишин [18; 43] наголошує на таких ,,визначальних та новаторських (в радянському контексті) рисах його прози”, як ,,використання мітів” і ,,наголос на філософських традиціях, далеких від марксизму-ленінізму”. Окремі аспекти художньої творчості письменника висвітлювали у своїх працях такі відомі українські літературознавці, як М. Жулинський, М. Рябчук, М. Ільницький,

А. Кравченко, Л. Тарнашинська (Німеччина), М. Павлишин (Австралія) та ін. Ім’я Валерія Шевчука неодноразово згадувалось в наукових літературознавчих розвідках, присвячених оглядові сучасної української прози, – В. Фащенка, Г. Штоня, А. Погрібного, В. Мельника, С. Квіта та інших. Цікаві думки про специфіку прози Валерія Шевчука можна знайти теж у літературно-критичних статтях та рецензіях Р. Корогодського, В. Міщука, П. Майдаченка, В. Панченка, Ю. Косенка, Н. Фенько, Л. Залеської-Онишкевич та ін. Проблема дотичності цієї прози до ,екзистенціального роману певною мірою висвітлена у монографіях А. Кравченка, М. Жулинського, а також у критичних статтях М.Павлишина, О. Онишка, Т. Блєдних, А. Берегуляк, А. Пивоварської тощо. Зацікавлену увагу дослідників продовжує привертати до себе схильність письменника до постановки питань екзистенціального характеру. У цьому плані слід відзначити літературно-критичні статті Л. Тарнашинської, Р. Багрій, Р. Корогодського, Т. Блєдних та ін.

При розгляді тематичного діапазону його творів бачимо, що усе зображене – добро та зло, життя і смерть, прекрасне та потворне – замикається на людині, оскільки саме людина є носієм таких екзистенцій. І які б мотиви не переважали в творах письменника – або складні концепції медиевистического світогляду, або народно-поетична фантастика, уся сила його таланту звертається до одного – людині. А все, що навколо неї, є лише способом відтворення складного світу людської душі в її стосунках зі світом людей, з природою, з духовністю. ,,Подібно до того, як вважає В. Шевчук, що зрідка у житті зустрічаються виключно погані або хороші люди, у творах його боротьба розгортається не міжд окремимм абсолютним добром, з одного боку, та абсолютним злом – з іншого, а між злом и добром, об’єднаних в одно ціле. Такою частіше за усе є внутрішня боротьба людини за власне ,,я” [24; 26].

Людмила Тарнашинська, вказує: ,,Професійних філософів радяська влада деформувала більше, аніж майстрів поезії й прози, де ,,ніж у сонці” з’являвся чисто з підсвідомих асоціативних глибин…” [22; 81]. Отож філософія екзистенціалізму, за словами дослідниці, у Валерія Шевчука «розгорталася природно, на рівні інтуїції – як філософія існування й філософія виживання; як ,,науково узаконена” філософська рефлексія екзистенціалізм увіходив у їхню авторську свідомість ,,з другого кінця активності” [22; 82].

 

3. Екзистенціальна складова ,,Роману юрби” Валерія Шевчука

 

Валерій Шевчук в сучасній українській літературі – глибоко  національний письменник, який досліджує  історію своєї землі, нації, свого  коріння в усіх його культурологічних вимірах. Одним із зразків таких

досліджень є “Роман юрби”, де демонструються складні і суперечливі закони існування українського суспільства через настрої та стани душі героїв.

Екзистенціальним, як сам автор визначив жанр у назві твору, є “Роман юрби. Хроніка „безперспективної” вулиці”. Створювався він протягом 1972–1996 років. Це сімейна сага з життя кількох поколінь окраїнної житомирської вулиці Чуднівської, забудованої „приватним сектором” та соціальними двоповерхівками. Точніше, йдеться не так про життя, як доживання, оскільки вулиця – „безперспективна”, а отже, за потурання чиновників на неї навально сунуть сірі панельні багатоповерхівки зі стандартизованим способом буття. Герої переходять із оповідання в оповідання, тим самим надаючи романові художної цілісності (такий художній прийом розробив Бальзак у „Людській комедії”).

„Роман юрби” – синтетичний твір, що складається з коротких повістей, об’єднаних одними й тими персонажами, які жили за радянських часів, але є типовими і сьогодні. Переважно персонажами роману є „тридцятирічні

кандидати в алкоголіки” [30; 27] та „сірі, як цей день і небо, старі, як світ” [30; 27] жінки. А головний персонаж – „світ, якому байдуже до всього золота у собі”[30; 379].

У творі, що розглядається, наявна оригінальна версія життя пересічного українця середини-кінця XX століття, де розгляд людського існування в екзистенціональних вимірах зараховує творчість письменника до кращих зразків світового та українського філосування.

Валерій Шевчук, талановитий імпресіоніст, зобразив міську околицю через численні описи міжособових відносин, страхів перед життям і сподівань на краще її мешканців. Таким чином, ,,Роман юрби” – це обивательський роман, в якому описується реальність, яку не можна змінити, і все ж таки у цьому ієрархічному соціумі наявні відчайдушні спроби із неї вирватися; на противагу стандартам, а через це й виникає ,,щільна фактура абсурду, який випливає з монотонності, безпросвітної буденності життя” [16; 17–19]. До такої тематики звертались і звертаються письменники світового масштабу” [15; 7–11]. У світовому розрізі до соціальної екзистенції паралельно з Шевчуком (1970-і) звертався Габріель Гарсіа Маркес, коли писав про колумбійську глибинку. Раніше, зразком людинознавства стала сага про американський Південь Фолкнера. Літературний твір Валерія Шевчука відрізняється від прози західних екзистенціалістів тим, що послідовно зображує мотиви залежності (несвободи) України, спираючись на міфологічний контекст [30; 291, 296]. Отже, специфіка екзистенціального філософування письменника є водночас національною специфікою, і це одна з істотних відмінностей його ,,Роману юрби”.

 

 

1.4. Екзистенціальний тип свідомості як метазмістовна категорія у ,,Романі юрби” Валерія Шевчука

 

У „Романі юрби” яскраво описані двадцять-тридцять років із життя однієї вулиці на Мальованці, околиці міста Житомира. Твір складається з двадцяти новел, писаних із сімдесятих до дев’яностих років, які пізніше Валерій Шевчук склав разом у цілісний текст, із переплетеними лініями доль персонажів, спільним стилем і духом.

У книзі йдеться про „маленьких”, простих людей. Про тих, які не мають у житті великих амбіцій, цікавляться лише побутовими речами, матеріальними цінностями, живуть за буденним сценарієм. Пліткують, вистежують та обговорюють одне одного, п’ють, працюють, рибалять, пораються по господарству.

„Роман юрби” – філософський твір в українській літературі, де органічно переплелися побут і психологія, мистецтво й філософія. Через бачення старих проблем по-новому він є злободенним і для нашої епохи. В ньому показані закони існування людського суспільства, настільки складні та суперечливі, що часто здаються нам абсурдними. Загострене відчуття цієї

абсурдності буття лягло  в основу екзистенціонального роману, що розглядається.

У розглядуваному творі художня категорія „екзистенціальна парадигма” об’єктивується вповні, реалізується впродовж всього творчого шляху, актуалізується у всіх жанрових формах, пов’язується з вибором оповідних стратегій письменника, формує низку закономірностей художнього втілення.

До основних імплікацій екзистенціальної парадигми у творі письменника належить комплекс константних прийомів, інваріантних сюжетів, що переживається як основна межова ситуація; об’єктивація сталих

24

парадигм часопростору, пов’язаних зі змінами картини світу „приреченого героя”, низка категорій-екзистенціалів, прагматична спрямованість позитивної концепції життєрозбудови як варіант подолання ситуації тотальної кризи людини в тоталітарному суспільстві.

Екзистенційна парадигма  як метазмістовна категорія завжди у „Романі юрби” Валерія Шевчука актуалізується посередництвом „граничного буття”, яка є центральним виміром екзистенціальної парадигми. Єднальним началом творчості Валерія Шевчука виступає об’єктивація „граничної ситуації”, втілена як у долю конкретного героя, так і на рівні потенційно

ймовірної онтологічної можливості і для окремої людини, і для людства в цілому. Характерною  особливістю творчості Шевчука стає механізм художнього узагальнення, яким граничну ситуацію героя поширено на тріаду: герой – покоління – людство. Тобто, будь-яке граничне буття в творах Шевчука – це онтологічна модель кризи сучасності. Найпоширеніші художні імплікації граничних ситуацій у „Романі юрби” пов’язані з такими екзистенціалами:

1) виділення провідної теми – епоха і людина;

2) екзистенціальна ситуація граничного буття, в якій людина переживає абсолютну неможливість подальшого існування у звичному буттєвому просторі – відчай;

3) екзистенційна ситуація граничного буття, в якій людина переживає неадекватність власної життєвої стратегії виклику буття і втрату автентичності – туга;

4) екзистенційна ситуація граничного буття, яка окреслює стан, що вийшов за межі матеріального предмета. Це безодня, яка лежить за межами будь-якої матеріальної небезпеки – страх [27; 78].

5) відчуття абсурдності буття, марноти існування, пережиття „глухих кутів чи зупинок життя”;

6) криза віри як позитивного екзистенціалу, спроможного наділити сенсом життя людину, який, на думку Шевчука, набув загрозливого характеру;

7) любов як позитивний екзістенціал, направлений на наявність ірраціональних, безособових сил буття, об’єктивованих як фатальні події, роковий збіг обставин, детермінізм долі, чим нівелюються уявлення про свободу людини;

8) фактичність реальності. 
9) творчий характер у критичних ситуаціях.

Виявлення загальних  особливостей межових ситуацій у  творчості Валерія Шевчука спричинило висновок про наявність спільних механізмів їхнього моделювання у „Романі юрби”. Цю єдність підтверджено наявністю

комплексу символів, системою мотивів, особливостями хронотопу, стратегіями оповіді, актуалізацією  стійких категорій-екзистенціалів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА ПАРАДИГМА  У ,,РОМАНІ ЮРБИ”

ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА

 

 

2.1. Виділення  провідної складової екзистенціальної парадигми – епоха і людина (український контекст)

 

Врахування національного фактору в контексті розгляду людських переживань є характерним при розгляді екзистенціальної парадигми. Так, наприклад, Ганс-Ґеорг Ґадамер вважав, що такі великі історичні реальності як суспільство і держава детермінують і визначають собою будь-яке ,,переживання”. При цьому екзистенція особистості органічно включена в національну та історичну екзистенцію і навіть підпорядкована їй: ,,Справді, не історія нам належить, а ми належимо історії. Задовго до того, як ми почнемо осягати самі себе в акті рефлексії, ми з цілковитою самоочевидністю осягаємо самих себе як члени родини, суспільства і держави, серед яких ми живемо. ... Самосвідомість індивіда є лише спалахом у замкнутому ланцюзі історичного життя” [25; 23–34].

Людина завжди перебуває в стані екзистенціального вибору, в тому числі вибору національної тотожності, ідентичності, іншими словами –національного самовизначення. Вона робить це свідомо, або несвідомо (обираючи, наприклад, для прослуховування пісню рідною чи іноземною мовою), але в будь-якому разі екзистенціальна парадигма наповнена національними інтенціями та ситуаціями національного вибору, оскільки детермінована власною природою, культурним досвідом самовизначення та особливостями історичного розвитку своєї спільноти.

У ,,Романі юрби” зображується застійна епоха України у складі Радянського Союзу, де люди ототожнювались з вівцями: ,,Люди, чи, власне, вівці, загнані у квадрата кошари” [30; 407]. Письменник здійснив екзистенціальне висвітлення періоду середини-кінця ХХ століття як доби тоталітарного режиму зі зламаними людськими душами. Зображений у романі час розмитий, в якому відірваний листок календаря [30; 258] чи пух тополиний [30; 40], що приносить трохи змін в абстрактний час, нагадує про його плинність. Але герої не хочуть того ,,остогидлого” пуху, що вносить зміни в життя: ,,…ряба Надька теж хотіла, щоб припинився цей пух, так само хотів того Йонта з Валькою та Вовою. Хотіла того й Марія… й дочка Трасицької, тільки одна таксистиха молила Бога, щоб пух летів і летів, бо коли виніс так нагло з її обійстя таксиста, то може так само принести його назад” [30; 59]. Вчора і кілька років тому виглядають однаково, в якому ані люди, ані дійсність не міняються: з року в рік ,,Йонта … стояв на ганку й курив ,,Біломорканал”…” [30; 31] ,,…а очі дивились поважно і статечно” [30; 43]. Незмінна модель поведінки персонажів показує, ,,що час не такий уже всевладний і беручкий” [30; 276]. Абстрактнісь часу підкреслюється обмеженістю просторовою: Мальованкою, де відбуваються події. Час обмежено розмірами окраїнної житомирської вулиці, за які вийти неможливо. Така просторова лімітація несе в собі ознаку ненормованості, протиприродності, хоча б тому, що обмежує фізичну свободу індивіда, нав’язує йому волю інших. На поверхні з’являються всі ті вади, негаразди, яких людина в повсякденному житті навіть не помічає. Персонажі роману – люди приречені на тотальний нагляд підзорної труби рябої Надьки [30; 58] та місцевих пащекух [30; 152], що протягом усього твору просиджують на ,,загадці для майбутніх археологів” [30; 58] вікопомному камені [30; 195, 353, 354, 389]. Невипадково у твір введено такі предметні персонажі як підзорна труба і камінь для плітарок, тому що, як уже згадувалось, дія роману відбувається у важкий час тоталітаризму, доносів, підглядання. От і у книзі життя, яке ведуть мешканці окраїни, примушує їх сторожко оберігати свої таємниці, підглядати один за одним, підозрювати, боятися, ненавидіти один одного: ,,…мужності їй забракло. Бо там далі мала бути підзорна труба рябої Надьки, камінь, на якому збирається судня рада….” [30; 45].