Доля України та українців за романом І. Багряного "Тигролови"

 

Шкільний (учнівський) твір:  
Доля України та українців за романом І. Багряного "Тигролови"

 
Історична тема в нашій літературі - це незабутні сторінки української  історії. Письменники України у  різні часи і епохи оспівували історичні події, їх героїв - мужніх українських ватажків.  
У романі І. Багряного "Тигролови" реалістично описано події часів сталінщини, бо самому письменникові довелося пережити і насильницьку колективізацію, і голодомор, і репресії. Письменникові поталанило - він вирвався із сталінського пекла, опинився в еміграції. І. Багряний вважав своїм обов'язком розповісти всьому світові правду про цей час.  
Роман багато в чому є автобіографічним. У ньому розповідається про долю ліричного героя, який перемагає сталінську систему. Пригоди головного героя Григорія Многогрішного - від втечі з "ешелону смерті", що мчав до ГУЛАГу, до життя в українській родині Сірків - це правдиве зображення жахливих буднів ув'язнених у сталінських концтаборах, на засланні, тяжкого життя українців на Далекому Сході.  
Письменник показує, як "енкаведисти" знущалися з патріотів, які любили свій край, свій народ, його волелюбний дух, які самі були людьми мужніми і волелюбними. Особливо вражає своєю злою силою майор НКВС Медвин - беріївський кат, який не одному українському патріотові "вправляв мозки". Цей майор-садист виламував ребра, вивертав суглоби, морив голодом, аби лише назвали його "справжнім чекістом".  
Але там, у тайзі, Григорій зустрів також щирих і мужніх своїх земляків-українців - родину тигроловів Сірків. Колись ця родина втекла від злиднів і збудувала собі в тайзі нову, славну і вільну Україну. У суворому далекосхідному краю українці давали своїм поселенням назви тих міст або сіл, звідки самі були родом. Вони зберігали усі звичаї, традиції, побут. І Григорій відчув себе в цій родині, ніби в рідному краєві.  
Але руки Медвина і тут дістають Григорія, аж доки він не вбив його та змушений був тікати в Маньчжурію, щоб не катували ще і Сіркову родину, яку він любив і поважав.  
І Сірки, і Григорій Многогрішний - це нащадки славних українських гетьманів, які були мужніми і сильними, які щиро любили і захищали свою батьківщину і нищили ворогів. Мабуть, І. Багряний у такий спосіб хотів нам сказати, що нащадки цих родів обов'язково здолають владу тоталітарно-командної системи. Письменник твердо в це вірив, і, як показав час, він не помилився.

 

 

В українській літературі немає такого письменника, у творчості  якого не була б змальована Україна: її природа чи то історія, народ, або його побут та культура тощо. Образ України присутній і в романі Івана Багряного «Тигролови», але змальовано його дещо по-новому, нетрадиційно.  
У творі Багряного Україна постає перед читачем у трьох образах. Одна постає зі спогадів головного героя Григорія Многогрішного — справжня, прекрасна, з лісами, степами широкими, як море, весною із жайворонками, солов'ями, зозулями, з веселими хлоп'ячими забавками на Трійцю та інші свята, з піснями матері і сестри, різдвяними колядками та щедрівками. Щоправда, тепер уже «садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло...».  
Друга Україна — поселенська — та, де живуть Сірки, про яку розповідає Наталчина мати: «Це була наша друга Україна, нова Україна, синку, але щасливіша. І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм: Київ, Чернігівка, Полтавка, Україна, Катеринослав, Переяславка...». Мати зберегла на цій далекій чужині уклад українського життя — одяг, хатнє убранство, свята, пісні й перекази. Вперше вона постає перед очима Григорія «... в очіпку і в рясній, стародавній спідниці», а «голос у неї такий..., як у всіх матерів там, за тисячі кілометрів звідси». Вона працьовита, любляча, турботлива. У хаті в Сірків усе прибрано, опоряджено за гтарим українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати передала й дітям. Наталка і Грицько залюбки співають українських пісень, беруть участь у старовинних обрядах, додержуючись традицій предків.  
І ще одна Україна постає перед читачем «ось так — на колесах поза геттю, розчавлена, розшматована, знеособлена, в корості, в бруді... розпачі! Голодна!.. Безвихідна!.. Безперспективна! ..» Вона постає в образі дівчат-невільниць, що пиляють дрова під брудну лайку охоронців, в образі дівчат у ресторані — дочок розкуркулених батьків, що «рятують життя ціною краси і молодості». Вона постає перед очима Григорія в поїзді «Владивосток — Москва»: «Григорієві здавалось, що він потрапив додому. Вагон говорив усіма діалектами його — Григорієвої — мови: полтавським, херсонським, чернігівським, одеським, кубанським, харківським... Ба, тими діалектами тнорив весь цей «експрес», і то не тільки тепер, а, либонь, протягом цілої своєї історії. Основний контингент його пасажирів — Україна, ота зірвана з місця й розкидана по всіх світах — поза геттю. І міч цей «експрес» ходив за маршрутом «Владивосток — Москва», але то була своїм мовним і пісенним фольклором та й усім іншим Україна. Екстериторіальна Україна. Україна без «стерна і вітрил». Ця Україна постає і з розповіді старого Мороза про «місто каторги», в якому заживо ховають український народ.  
Малюючи «Малу Україну» на Далекому Сході, Іван Багряний переконливо показує, чого можуть досягти вільні люди своєю працею. Але, на жаль, не переселиш усю Україну в глухий закуток, не огородиш високим парканом від її ворогів.

по темі:

 

 

 

 

 

 

 

 

Щоб навчитися цiнувати людську  мудрiсть, виховати у собi вiру в незнищеннiсть  духовних почуттiв нашого народу, варто  звернутися до неординарної постатi в нашiй лiтературi - Iвана Багряного та його творчостi, зокрема до роману "Тигролови". Трапляється, що часом епоха не цiнує генiїв за життя. Якась жорстока закономiрнiсть: час нищить генiя невблаганними вироками, а коли збагне, що сам вiн i його доробок - безсмертнi, схиляється у пошанi й каяттi.  
Iван Багряний... Вiн повернувся до нас, до нашої України. Серце не спопелилось, хоч згорiв не вiн один. Скiльки українцiв вiддали життя заради того, щоб не зректися своєї любовi, своєї журби! Україна пам'ятає своїх синiв, береже згiрклу пам'ять про них у своєму серцi, з присмаком туги i ганьби. Сьогоднi до нашого народу повертаються iмена тих, хто пройшов довгий шлях вiд забуття до безсмертя. Тих, хто вiтром негод вiднесений був далеко за межi України, а в думках, у вiршах висловлювали незгасне бажання повернутись на рiдну землю:  
 
I нинi молимось, щоб знявся буревiй,  
Щоб хоч дiтей привiв  
до рiдних зiр i мрiй,  
Щоб хоч дiтей привiв  
до рiдного порога.  
 
Так, I. Багряний усе життя бiг над прiрвою з вiрою в людину. Вiн поспiшав, боровся завзято, знесилювався, запалювався гнiвом, вiрив у трiумф людської гiдностi, адже з юнацьких лiт заповiв собi бути тiльки Людиною. Повернувся до нас IванБагряний збiрником "Тигролови" 1991 року. I як не дивно, але однойменний роман став настiльною книгою нiмецьких дiтей, бо вчить пiдноситися над муками, жити за будь-яких умов, виживати в екстремальних ситуацiях. Правнук гетьмана Дем'яна Многогрiшного, український юнак Григорiй дорогою на Колиму наважився на вiдчайдушну втечу, вiдстоюючи своє право бути вiльним. Вiн не може залишатися у "ешелонi смертi", вiн не змирився з приреченiстю на забуття в жахливiй легендi про зникнення душ у пеклi концтаборiв, збунтувався, вирвався з пащi дракона, а це вже перемога людей, а це вже свiдчення нездоланностi духу. Тiльки уява великого художника слова могла витворити символiчну картину паралельних свiтiв, бо слiдом за велетенським двооким циклопом цiєю ж транссибiрською магiстраллю летiв радiсний i святковий, переповнений свiтлом, смiхом, дзвоном, квiтами, пiснями iнший експрес. Цi експреси - iснуючi в однiй державi два свiти - свiт пiтьми, пекла та свiт уявного раю, iлюзорного вiльного життя. Могутня воля до життя, гiдного людини, виносить Григорiя iз експресу смертi, але ж вiн потрапляє у незвiданi, незнайомi мiсця, у тайгу. Та незбориме бажання жити додає сили Григорiю, вiн дотримується закону: заблудився - вмiй знайти дорогу. I коли все ж вiн потрапляє на поселення українцiв у Сибiру, то його, як i всiх їх, охоплює безмежна любов до рiдної землi, стискає у свої обiйми кохання до красунi Наталки. Це особистiсть, яка знає, чого хоче. Вона вiдчуває слова Григорiя: "Пам'ятай про смерть". Наталка проста українська дiвчина, у неї є Батькiвщина. Кохання робить її ще кращою, привабливiшою, жвавiшою: "Горда, як королева, буйна, як вiтер, радiсна, як сонце, мерехтiла очима i смiялась, закинувши голову... Ось вона справжня, свавiльна, i горда, i прекрасна, як богиня..."  
Скiльки широти i глибини у вiдтвореннi життя українцiв вдалинi вiд рiдної землi. Не втратили вони зв'язку з рiдною Україною: i пучечок василькiв, i розповiдi легенд, дотримання обрядiв i звичаїв, пересипають вони мову свою прислiв'ями та приказками, то сумна, то тужлива, то весела, звучить-ллється українська пiсня.  
Особливо вражає, викликає обурення майор НКВС Медвина - новiтнiй тигролов. Вiн полює на гордого, неприрученого тоталiтарною системою молодого "тигра", iз України. Григорiй перемагає, бо у цьому шаленому полюваннi твердо вирiшив для себе, що вiн не нуль в iсторiї, що вiн не озвiрiв, не перейнявся ненавистю до людей, зберiг у собi людянiсть, здатнiсть спiвчувати, спiвпереживати i вiрити, що людина може кинути виклик цiлiй системi та вистояти.  
Iз уст I. Багряного злiтають слова: "Завжди треба бути справжнiми людьми. Поклич, Україно, прийду, лелекою прилину. Я напишу твоє iм'я єдине любов'ю й болем у серцях людських".  
Немає з нами I. Багряного, але твори його повернулися в Україну, щоб вiчно бути з нами:  
 
О, Ми є. Були. I будем ми!  
Й Вiтчизна наша з нами.  
(I. Багряний)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      Доля України та українців за романом І. Багряного "Тигролови

 

 

Історична тема в нашій  літературі - це незабутні сторінки української історії. Письменники  України у різні часи і епохи оспівували історичні події, їх героїв - мужніх українських ватажків.

Щоб навчитися цiнувати людську мудрiсть, виховати у собi вiру в незнищеннiсть духовних почуттiв нашого народу, варто звернутися до неординарної постатi в українській лiтературi - Iвана Багряного та його творчостi, зокрема до роману "Тигролови"

. Трапляється, що часом епоха не цiнує генiїв за життя. Якась жорстока закономiрнiсть: час нищить генiя невблаганними вироками, а коли збагне, що сам вiн i його доробок - безсмертнi, схиляється у пошанi й каяттi.  
Iван Багряний повернувся до нас, до нашої України.. Скiльки українцiв вiддали життя заради того, щоб не зректися своєї любовi, своєї відданості Батьківщині ! Україна пам'ятає своїх синiв, береже згiрклу пам'ять про них у своєму серцi, з присмаком туги i жалю . Сьогоднi до нашого народу повернулися iмена тих, хто пройшов довгий шлях вiд забуття до безсмертя. Тих, хто вiтром негод вiднесений був далеко за межi України, а в думках, у вiршах висловлювали незгасне бажання повернутись на рiдну землю .

 

 

 В українській літературі немає такого письменника, у творчості якого не була б змальована Україна: її природа ,  історія, народ,  його побут та культура. Образ України та українського народу присутній і в романі Івана Багряного «Тигролови», але змальовано його дещо по-новому, нетрадиційно.

У цьому романі реалістично описано події часів сталінщини, бо самому письменникові довелося пережити і насильницьку колективізацію, і голодомор, і репресії. Письменникові поталанило - він вирвався із сталінського пекла, опинився в еміграції. І. Багряний вважав своїм обов'язком розповісти всьому світові правду про цей час.  
У романі розповідається про долю ліричного героя, який перемагає сталінську систему. Письменник показує, як енкаведисти , в тому числі і майор НКВС Медвин , знущалися з патріотів, які любили свій край, свій народ . 
Але там, у тайзі, Григорій зустрів також щирих і мужніх своїх земляків- - родину тигроловів Сірків . Григорій згадував :  « І я втік з ешалону . Вони везли мене з України на каторгу , на повільну смерть , і берегли , як пси . А я втік. І я мав щастя … Я потрапив до вас , я мав щастя » . Колись ця родина втекла від злиднів і збудувала собі в тайзі нову, славну і вільну Україну. У суворому краю українці давали своїм поселенням назви тих міст або сіл, звідки самі були родом. Вони зберігали усі звичаї, традиції, побут.. Григорій відчув себе в цій родині, ніби в рідному краєві.  
Але руки Медвина і тут дістають Григорія . Він переслідую Многогрішного , аж доки той не вбив його . Після вбивства Григорій змушений був тікати в Маньчжурію, щоб не катували ще і Сіркову родину, яку він любив і поважав.  
Малюючи «Малу Україну» на Далекому Сході, Іван Багряний переконливо показує, чого можуть досягти вільні люди своєю працею. Але, на жаль, не переселиш усю Україну в глухий закуток, не огородиш високим парканом від її ворогів .

Мені здається , що І. Багряний у такий спосіб хотів нам сказати, що нащадки цих родів обов'язково здолають владу тоталітарно-командної системи. Письменник твердо в це вірив, і, як показав час, він не помилився. Роман «Тигролови» вчить пiдноситися над муками, жити за будь-яких умов, виживати в екстремальних ситуацiях.

Iван Багряний говори : "Завжди треба бути справжнiми людьми. Поклич, Україно, прийду, лелекою прилину. Я напишу твоє iм'я єдине любов'ю й болем у серцях людських".  
Немає вже  цього славетного письменника , справжнього патріота , але твори його повернулися в Україну, щоб вiчно бути з нами:  
 
О, Ми є. Були. I будем ми!  
Й Вiтчизна наша з нами.  
(I. Багряний)