Аналіз художніх видів мистецтв Італійського Ренесансу та Північного Відродження

     Поява нового стилю вперше саме в Італії пояснюється тим, що у XIV-XV століттях вона була провідною країною світу, через її територію проходили в той час торгові шляхи, що з’єднували Європу зі Сходом. Це призвело до розвитку мануфактурної промисловості, значного зростання класу ремісників, збагачення суспільної верхівки. В Італії швидко ростуть міста-промисловці, такі, як Флоренція, портові — Генуя, Венеція. Міське життя тут набуває розвинутих форм. Розвиток архітектури Відродження в Італії може бути розділений на три етапи: ранній період — XV ст., високий період — перші три десятиліття XVI століття та пізній — 1530-1580 рр. Ранній період пов’язаний з провінцією Тоскана та її головним містом Флоренцією — колискою мистецтва та архітектури італійського Ренесансу. Перші споруди з рисами нового стилю тут з’явились на початку XV століття, напротивагу — в Північні Італії та Венеції вони виникають лише всередині століття. Подальше переміщення центру архітектурної діяльності Італії до Риму пояснюється ростом політичної активності папства. 

     Ранній  період носив перехідний характер: частковий влив рис готики, ордери зводяться без суворої пропорційної побудови. Велику роль відіграє  

-11- 

орнаментація. Високий період асоціюється з роботою знаменитих майстрів, виникають величні задуми, ведеться будівництво Ватикану та  собору святого Петра. Архітектура стає більш стриманою та зразковою у пропорційному відношенні. Орнамент застосовується рідко, від архітектури чекають монументальності, величності. Пізній період — подальший розвиток попереднього, однак у ньому виявляються і нові риси: прагнення до декоративності, краси і деякого ускладнення форм. Має місце відоме протиріччя між прагненням до офіційної, академічної суворості архітектури та тяжінням до живопису. Остання тенденція досягла розвитку в архітектурі бароко.

     Протягом  віків в Італії сформувався окремий тип міського будинку, прямокутного, із замкненим, часто квадратним подвір’ям. Багаті родини будують в центральній частині міста великі будинки планувальної структури — особняки палацового типу — палаццо. У Флоренції, Венеції та  в Римі вони зазвичай триповерхові, а в численних містах північної Італії — двоповерхові.  Будівлі ці мали кубічну форму, фасади відрізнялися пласкістю і були позбавлені якихось виступів. Єдину поверхню фасаду,  облицьованого каменем, завершував карниз, сильно висунутий уперед. Дах при цьому з вулиці не було видно. Кращі зразки палаццо XV ст. зосереджені у Флоренції. Флорентійське палаццо, що слугувало зразком для спорудження пізніше у Римі та в інших центрах Італії, вирізнялося особливою строгістю. Вони нагадували кріпосні споруди романо-готичного часу. Цьому сприяла їх замкнута, лаконічна форма, облицювання грубими блоками каменю, невеликі вікна, що подекуди (перший поверх) прикривалися ґратами.

     Ознаки  стилю Відродження розмаїті, переважно  пов’язані з національними особливостями архітектури, проте можна виділити головні мотиви в архітектурах різних країн; це — симетрія композиції, ділення будинку з допомогою горизонтальних тяг на поверхи, чіткий метричний порядок у розташуванні віконних отворів та архітектурних деталей — рівновіддалене розміщення. Всі ці ознаки присутні у палаццо Медичі-Рікарді,

побудованому  в середині XV ст. у Флоренції архітектором Мікелоццо( (1396-1472; Флоренція) наслідувач традицій родоначальника архітектури Відродження Брунеллескі).

      Невдовзі строгі та архаїчні кріпосні палаццо у Флоренції відходять на другий план. Починається будівництво споруд з іншою системою обробки фасадів із застосуванням ордерів. Найбільш відомим та показовим є палаццо Ручелаї італійського вченого-архітектора раннього періоду Леона Батиста Альберті (1404 - 1472). На фасадах його палаццо у всіх трьох поверхах були застосовані ордери у вигляді пілястр. Правильне чергування пілястр та арок віконних отворів нагадує римську ордерну аркаду. Л.Б. Альберті — приклад всебічно розвинутої особистості епохи Відродження (живописець, органіст, літератор, архітектор). Він був не тільки архітектором-практиком, а й теоретиком мистецтва. У теоретичних трактатах Альберті узагальнив досвід сучасного йому мистецтва та гуманістичної науки в області вивчення  

-12- 

античної  спадщини.  В архітектурі використовував античну ордерну систему (церква Сант-Андреа в Мантуї, церква Святого  Франциска в Ріміні).

      Будівництво палаццо для представників вельможного  панства — це не єдина тема італійської архітектури XV століття. Велике значення мали громадські будівлі; першою такою будовою був виховний дім Оспєдальї дельї Інноченті у Флоренції — робота основоположника архітектури Відродження Філіпе Брунеллескі. Це невисока двоповерхова споруда з проявами рис та ознак нового стилю: арочна галерея на фасаді. Філіпе Брунеллескі (1377-1446; Флоренція) — італійський вчений, архітектор, скульптор. Син нотаріуса. Учився та працював у Флоренції; у 1402-09рр. вивчав  у Римі античну архітектуру. Після 1410 року Філіпе знайшов себе, як архітектор, інженер та математик, ставши одним із засновників архітектури Відродження та автором наукової теорії перспективи.  Грандіозним на той час був зроблений ним купол (8-гранний, діаметром 42 метри) для Собору Санта-Марія дель Фьоре (1420-1436).  Це перший масштабний пам’ятник ренесансної архітектури та інженерії. Купол складається з двох оболонок, зв’язаних між собою горизонтальними кільцями.  Брунеллескі вдало використовував ордер у базилікальних церквах Сан-Лоренцо (1422-46) та Санто-Спіріто (почата у 1444), розділивши нефи колонами и розчленивши стіни пілястрами. Гуманізм та поетичність творчості Філіппе, монументальність його будівель, життєствердна сила його образів, масштабність і витонченість, поєднання творчої свободи із науковою обґрунтованістю задумів автора визначили великий вплив Брунеллескі на наступний розвиток архітектури Відродження.

      Високий етап італійської  архітектури Відродження ознаменувався боротьбою героїчного характеру за ренесансні ідеали. Титанічна міць образів, сповнених духовної та фізичної активності. Класичний стиль Високого Відродження в архітектурі сформувався у Флоренції, потім були створені монументальні пам’ятники у Римі, а пізніше центром стала Венеція. В архітектурі (Донато Браманте, Рафаель) гармонія, монументальність, чітка врівноваженість образів досягли апогею.  Виникли великі архітектурні ансамблі, що вражали цільністю задуму та багатством композиційних прийомів.

     Донато  Браманте (Bramante) (1444-1514) — італійський архітектор епохи Відродження (ранній та високий етап італ. архітектури). Юність провів в Урбіно, де познайомився з провідними гуманістичними ідеями П’єра делла Франческі та Лучано Лаурані. У 1477 р. переїхав до Мілану, де зацікавився архітектурними пошуками Леонардо да Вінчі. Спершу виступав, як живописець, що відобразилось і на його архітектурній роботі — реконструкції церкви Санта-Марія пресо Сан-Сатіро у Мілані (1479-83): перспективний розпис та рельєф на склепінні хору; там були змальовані гармонічні центричні композиції сакристії та невеликої капелли Зняття з хреста. У храмі Санта-Марія делла Граціє у Мілані (1492-97) Браманте створив хор та світле просторе перехрестя, увінчане легким куполом;  

-13- 

цільність задуму поєднується тут з традиційною  для архітектури Ломбардії 

декоративністю. Браманте належить основний задум собору в Павії (1488-1492), з куполом, високо піднятим на 8 струнких стовпах. Переїхавши в 1499 році до Риму, Браманте посів провідне місце серед архітекторів, які  створили загально італійський стиль  Високого Відродження, вплинувши на все європейське будівництво (фасад палацу Канчеллєрія; двір церкви Санта-Марія делла Паче (1500-04); маленька купольна каплиця-ротонде Темп’єтто, що знизу була оздоблена римсько-дорійською колонадою (на подвір’ї монастиря Сан-П’єтро ін Монторіо; 1502). З 1503 року Браманте вів за дорученням папи Юлія II великі роботи у Ватикані. Тут ним створено двір Сан-Дамазо (1510; завдовжки 300 м), двір Бельведера (1503-45) з нішею для турнірів та видовищ (провісник майбутніх віл).  До кінця життя італійський метр проектував та будував собор св. Петра в Римі. Ним було запропоновано центричну споруду з планом у вигляді вписаного у квадрат хреста, з міцним сферичним куполом, чотирма малими куполами та баштами у кутах. Проект, на жаль, не був здійснений, проте його ідеї втілились у багатьох центрально-купольних спорудах Італії та інших країн. 

  З другої чверті XVI ст. мистецтво Італії переживає гостру кризу. Це час пізнього періоду в архітектурі (1530-1580 рр.). Виникло суб’єктивно витончене мистецтво маньєризму, яке виразило розчарування в ідеалах Відродження. В архітектурі цього часу (Мікеланджело, Джакомо да Віньйола, Джуліо Романо, Бальдасаре Перуцці) струнка тектоніка поступається місцем великій напруженості, а іноді і конфлікту сил; разом з тим збільшується інтерес до просторового розвитку композиції, будинок втрачає замкнутість ті підкоряється містобудівному задуму, ансамблю, природному середовищу.  Ці риси виявляються в архітектурі Північної Італії (Андреа Паладіо,  Мікелє Санмікелє, Якопо Сансовіно), що довше зберігав життєрадісний характер архітектурних образів. Ренесансні типи громадських будинків, вілли, палацу, принципи композиції міської площі та району отримали у цей час особливо багату та складну розробку.  Криза гуманізму та Відродження готувала основу для нових тенденцій, що розвинулись у наступні епохи.  

     Мікеланджело  Буонаротті (1475, Капрезе, тепер Капрезе-Мікеланджело, Тоскана —1564, Рим) — італійський скульптор, живописець, архітектор та поет. Знаменита фігура Відродження, титан Ренесансу. В останні 30 років свого життя Мікеланджело захоплюється архітектурою. В його роботах панує пластичне начало; у створенні динамічних контрастів велику роль грають насичені світлотінню рельєфи стіни, пілястри, пластично виражені лиштви, «великий ордер».  Споруди Мікеланджело готують основу для бароко, проте лишається велична тектонічність Ренесансу.  У 1523-1534 рр. метр зводить будівлю бібліотеки Лауренціани у Флоренції (до 1568 за його моделлю завершено вестибуль бібліотеки зі сходами). З 1546 року і до кінця життя головним трудом М. було зведення собору св. Петра та  

-14- 

будівництво ансамблю Капітолія у Римі — духовного  і світського центрів «вічного міста» (обидві роботи завершені за планами  архітектора після його смерті). Згідно задуму М. площа Капітолія набула трапецієподібного плану; вона замикається палацом Консерваторів, з двох боків — симетричні палаци, до відкритого боку Капітолія ведуть сходи, а в центрі підноситься кінний монумент Марка Аврелія. На Капітолі він вперше створив площу, відкриту для простору міста, продемонструвавши глибоке розуміння законів оптичного сприйняття архітектури. Будуючи собор св. Петра, Мікеланджело дотримався принципу центричності (згідно плану Браманте), однак домігся більшої злитності композиції та безумовної переваги простору. За життя Буонаротті була зведена східна частина собору з тамбуром грандіозного купола, а сам купол побудував після смерті Мікеланджело Джакомо делла Порта, дещо подовживши пропорції. Творчість великого митця — один з факторів, що стимулював розвиток маньєризму, проте, на відміну від маньєристів, він зміг до кінця зберегти та виразити у своїх творах любов до людини, віру в її велич та красу.

     Віньйола (Vignola) (справжнє прізвище Бароцці, Barozzi) Джакомо да (1.10.1507, Віньйола, Эмілія-Романья, — 7.7.1573, Рим) — італійський архітектор. Представник Пізнього Відродження. Віньойла вчився у Римі з 1534 року у Б. Перуцці та А. да Сангало Молодшого, працював у Франції (1541-43) та у Болоньї (1543-73). Знаменитий теоретик, автор класичного трактату "Правило п’яти ордерів архітектури" (1562). В своїй творчості він прагнув до урочистої монументальності споруд, до розвитку просторової композиції вглиб, до збагачення традиційних схем планування палацу, вілли, церкви.  В. побудував першу овальну в плані церкву Сант-Андреа на Віа Фламініа у Римі (1555), завершив палац Фарнезе в Капраролі, поблизу Вітербо (1558-73), створив величний круглий двір.

     Перуцці (Peruzzi) Бальдасаре (1481, Сієна—1536, Рим) — італійський архітектор та живописець. Співпрацював з Браманте та Рафаелем; після смерті останнього керував будівництвом собору св. Петра в Риме, дотримуючись в основному центричного плану Браманте. В творчості П. принципи Високого Відродження поєднуються з маньєристичними віяннями.  Якщо для ранніх будівель (Вілла Фарнезіна в Римі, 1509-1511) характерні ліричність та вишукана легкість форм, то пізніше Палаццо Масімо аллє  

Колонне (Рим, 1536) відрізняється вже різкими  контрастами елементів, напружено-динамічним зв’язком композиції з міським середовищем.

     Скульптура.  Змінилося розуміння скульптури: тепер за часів Ренесансу в Італії вона розташовувалася не в ніші чи під балдахіном (у храмі), а лишалась відкритою для огляду з усіх боків. Її місце — в галереї, у залі, палаці, нерідко (як і в Древній Греції) на площі міста. Та навіть у соборі статуя відокремилася від стіни чи колони, стаючи не лише деталлю інтер’єру, але й цінним витвором майстра. Перші роботи в дусі нових віянь були  

-15- 

підготовлені  майстром Ніколо Пізано (рельєфи кафедри  баптистерія у місті Пізе; період треченто); в них простежується  очевидний вплив античності. Засновник архітектури італійського Відродження Філіпе Брунеллескі ще  у 1401 році, беручи участь в конкурсі скульпторів, виконав бронзовий рельєф "Принесення в жертву Ісака" (Національній музей, Флоренція) для дверей флорентійського баптистерія. Цей рельєф, який виділяється реалістичним новаторством, оригінальністю та свободою композиції, можна назвати першим шедевром ренесансної скульптури.

      Славетним майстром ренесансної скульптури Італії є Донателло (1386-1466) — представник  Раннього Відродження. Він першим представив оголене тіло — новий тип круглої статуї та скульптурної групи, живописного рельєфу. Донателло (Donatello; Донато ді Ніколо ді Бето Барді, Donate di Niccolo di Betto Bardi) (1386 — 1466 Флоренція), італійський скульптор. У 1404—07 рр. працював у майстерні Лоренцо Гіберті. В 1425—38 рр. мав спільну майстерню з архітектором Мікелоццо. Працював головним чином у Флоренції, а також у Сієні (1423—34 та 1457—61), Римі (1430—33), Падуї (1444—53). У 1451 відвідав Мантую, Венецію, Феррару. Творчість Д., що увібрала демократичні традиції культури Флоренції 14 ст., являє собою одну з вершин розвитку мистецтва флорентійського кватроченто. В ньому втілилися властиві мистецтву Відродження пошуки нових, реалістичних засобів відображення дійсності, прискіплива увага до людини та її духовного світу. Донателло одним з перших художньо осмислив досвід античного мистецтва у створенні класичних форм та видів скульптури (вільно розміщені статуї, настінний надгробок, кінний пам’ятник, „живописний рельєф”) Першим витворам Донателло, що дійшли до нас (статуї пророків для бокового порталу флорентійського собору, 1406—08) ще властиві готична скованість, подрібненість лінійного ритму. Однак вже мармурова статуя св. Марка, виконана в 1411—13 рр. для фасаду церкви Орсанмікелє, є скульптурою Ренесансу. Вона відрізняється чіткою тектонікою побудови фігури, спокійною величчю та силою. У створеній для тої ж церкви статуї св. Георгія (мармур, 1416, Національний музей, Флоренція) майстер зобразив  ренесансний ідеал воїна-героя, надав образу внутрішньої зібраності та напруги, патріотичного громадського звучання. Виконані Донателло в 1416—35 рр. спільні з помічниками статуї пророків для кампанели флорентійського собору (мармур, Музей собору, Флоренція) являють собою галерею гостро індивідуальних образів, сповнених суворої правди. У 1420-рр він, розвиваючи ідеї Ф. Брунеллескі, випрацьовує так званий живописний тип