Шпаргалка по истории украинской культуры

АРХИТЕКТУРА, ИЗО развивались на самобытной народной основе. В этот период церковные влияния несколько вытесняются светскими элементами. Благодаря борьбе с татарами развивалось главным образом оборонно-замковое стоительство. Каменные замки сооружались на Правобережье, в Восточной Галиции, на Северной Буковине, Закарпатье, земляные и деревянные укрепления – в Чернигове, Новгород-Северском, Путивле и др. Существовали также церкви-крепости. В XV в. башни строили так, чтобы можно было по максимуму использовать огнестрельное оружие.

В живописи иногда появлялись элементы светского характера. В  ИЗО господствовала религиозная живопись – иконопись. Укр. художники продолжали византийские живописные традиции. В крупных городах – Львове, Перемышле, Луцке – существовали оригинальные живописные школы. В XV в. возник укр. иконостас. Усилиями укр. мастеров фресками были расписаны Ягеллонскую часовню в Люблине, Вислицкая коллегиата и др. культовые сооружение в Польше.

МУЗЫКА И ТЕАТР. Основой  муз. культуры было песенное нар. творчество. Тексты и мелодии сочиняли преимущественно  нар. поэты, композиторы – кобзари, бандуристы, они же были и исполнителями. Воспевалась героическая борьба народа против турок, татар, других угнетателей. Народные инструменты – бандура, кобза, гудок, волынка, бубен, свирель, дудка, в Карпатах – трембита.

Развивалось такое явление  в истории театра, как деятельность скоморохов, оседлых и бродячих. Их деятельность вызывала недовольство государства и светских феодалов.

РЕЛИГИОЗНАЯ ЖИЗНЬ изменилась: Литва с большим недовольством  смотрела на церковную независимость  своих укр. и белорусских провинций. Все украинские и белорусские  земли остались в подчинение царьгородського  патриарха. Среди причин упадка православной церкви в литовской Украине было падение авторитета митрополита, которого назначал сам князь, причем из числа  светской знати. Большой вред церкви нанес патронат светских людей над  церквями и монастырями. Церковь  была дезорганизована и не могла  поддерживать укр. духовные традиции, сохр. укр. язык, народность в условиях полонизации и окатоличивания.

ТАКИМ ОБРАЗОМ, культурная жизнь  укр. земель в тот период находилась под постоянной угрозой запрета  и искоренения. Много ценных памяток  погибло. В этот период укр. народ  потерял государственность, ему  угрожала полная ассимиляция. Культура средневековой Украины была промежуточным  этапом между культурой Киевского  государство и культурой национального  пробуждения XVII в. В ней переплелись  лучи духовности Востока и Запада.

22. Братства і розвиток культури України. Вплив братств на становлення освіти

Братства — релігійні та культурно-просвітницькі організації, які виникали при церковних парафіях в Україні в XV — XVII ст. Спочатку вони були переважно організаціями міщан, але поступово набули всестанового значення. В XVI ст., із посиленням національного гніту на українських землях, братства набули значного громадсько-політичного і національно-культурного значення. Вони активніше виступають на захист прав українського населення — звертаються зі скаргами на дії польської адміністрації до судів, посилають посольства до короля тощо.

Найдавнішим і найвідомішим було Львівське братство при Успенському  соборі, засноване в 1453 р. Наприкінці XVI — на поч. XVII ст. братства діяли в Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Тернополі та інших містах України. Вони підтримували між собою тісний зв'язок і намагалися поширити ідеї на інші регіони. У XVII ст. велику роль у національно-культурному житті України відіграло Київське братство, засноване в 1615 р. при Богоявленському монастирі. До Київського братства крім київських міщан і української шляхти, вступило також і Запорізьке Військо на чолі з Петром Сагайдачним.

З кінця XVI ст. братства розгорнули широку культурно-освітню діяльність. Вони організовували навчальні заклади, які багато зробили на ниві просвітництва, підтримували книгодрукування, збирали бібліотеки. З появою братських шкіл підвищується рівень викладання й поглиблюється зв'язок освіти з національним життям. Вже перша Львівська братська школа, відкрита наприкінці 1585 р., мала елементи вищої освіти. На початку XVII ст. численні братські школи існували по всій Україні.

Іншою важливою сферою діяльності Львівського братства, як і деяких інших братств, було книгодрукування. Коли до Львова приїхав Іван Федоров братство допомогло йому заснувати друкарню. У 1574 р. з'являється його перша книжка «Апостол».

Своєю подвижницькою діяльністю братства спричинилися до національно-культурного відродження України наприкінці XVI ст. Вони зміцнили українське суспільство, яке тепер могло спертися на мережу шкіл, друкарень.

23. Братські школи. Острожська школа, Київо-Могилянський колегіум

Вчені вважають, що в XVI—XVII століттях  в шкільництві відбуваються значні зміни. Під  впливом західних течій — гуманізму, реформації — та єзуїтської школи, розбуджується прагнення до вищої освіти, потреба підняти рівень знань [6, 14, 16].

Нові заклади виникали як початкові:  вони мали по три класи — інфіми, граматики, синтаксису. Першу школу було відкрито на кошти київського воєводи князя К. Острозького у Турові (1572), наступні — у Володимирі - Волинському (1577), Острозі (1580). Князь започаткував у цих школах вивчення не тільки слов'янської мови, а грецької та латинської. Вчителями були як православні греки, так і протестанти. Вчилися тут  діти шляхти, і селянські. В цій школі навчались М. Смотрицький, П. Конашевич-Сагайдачний, І. Борецький, Д. Самозванець. У друкарні Острозької школи були видані перша повна Острозька Біблія (1581), перша граматика церковнослов'янської мови, три видання «Часослова» та деяка полемічна література православної віри.

Навіть прихильники католицизму  називали Острозьку школу «колегіумом», оскільки вона виходила поза програму «вільних мистецтв» і брала до уваги вищі студії, особливо богослов'я. Щоб досягти найвищого рівня школи, К. Острозький запросив до неї визначних учених. Першим ректором Острозької школи був Г. Смотрицький, відомий в той час письменник. Тут працював у 1577 р. І. Федоров. До програми навчання Острозької школи входили слов'янська, грецька, польська, латинська мови, граматики цих мов, риторика, діалектика, астрономія, богослов'я. Вихованці цього закладу вважалися досить освіченими людьми. Не випадково поет Пенкальський в 1600 р. в алегоричній формі твердив: музи оселилися в Острозі, навіть бог мистецтв Аполлон покинув  свій острів Делос і перебрався на Україну.

В XVII ст. мережа середніх шкіл стала досить густою, особливо на західних землях. Перемишль, Рогатин, Галич, Городок, Комарно, Замость, Холм, Люблін, Бересть, Пинськ, Луцьк, Кам'янець на  Поділлі — всі ці міста заснували в себе грецько-слов'янські школи. За змістом і рівнем освіти це були середні школи, що давали досить високу на той час загальну освіту, що не поступалися школам Західної Європи. За організацією  навчання і розпорядком шкільного життя братські школи перевершували західноєвропейську школу того часу. На початку XVII ст. в більшості братських шкіл  існувала  класно-урочна система навчання. В основу навчання грамоти був покладений буквоскладальний метод. Управління братськими школами будувалось за демократичним принципом: ректор і учителі цих шкіл вибиралися на загальних зборах братства, причому, до обрання деякі кандидати повинні були викласти свої ідеологічні та педагогічні погляди. Навчання в школі було платним, хоч найбіднішим надавали допомогу.

Київська академія (Києво-Могилянська  академія) - перший вищий навчальний заклад і культурний центр в Україні. Створена 1632 р. Внаслідок злиття Київської  братської школи (засн. 1615 р., перший ректор Іов Борецький) з Лаврською школою (засн. 1631 р.). Об'єднану школу було названо Києво-Могилянською колегією на честь ЇЇ протектора митрополита П. Могили. У1701 р. За царським указом колегія одержала титул і права академії. Курс навчання тривав 12 років. У Київській академії навчалася молодь усіх станів. Існувала до 1817р. У незалежній Україні Києво-Могилянська академія відновиласвою роботу. Зараз це - університет «Києво-Могилянська академія» зі статусом національного. У заснуванні Київського братства, школи та монастиря при ньому, а також Києво-Могилянської колегії активну роль відіграла людина, ім'я якої посідає почесне місце поряд із П. Сагайдачним і П. Могилою. Це Єлизавега Гулсвичівна, дружина київського воєводи, поборниця українського освітництва. Вона подарувала у 1615р. Свою садибу із землями для створення цього культурно-освітнього комплексу. Викладання в Києво-Могилянській колегії велося, як і в західноєвропейських університетах, переважно латинською мовою. Навчання тривало 12 років і відбувалося в чотирьох нижчих класах, а також у класах поетики, риторики і філософії. За програмою колегії діяли школи у Вінниці та Кременці.

У 1817 р. Києво-Могилянська  Академія була закрита. Кращі традиції православної вищої школи України  перейняв у 1834 р. Київський університет. Протягом 200-літнього періоду своєї  діяльності Київська Академія була визначним  освітнім і науковим центром. І  згодом через 175 років, у вересні 1992 року, Києво-Могилянська Академія знову покликала молодь до навчання.

24. Книжна культура України 14-16 ст.

Розвиток літератури. В XIV-XV ст. на Україні спостерігається перерва в літературному процесі. Внаслідок зруйнування культурних осередків центральної України літературне життя жевріє лише на західних околицях. Оригінальна творчість розвивається слабо, літературні пам’ятки ідейно та стилістично не виходять за рамки традицій Київської Русі; зокрема, продовжує розвиватись обрядова поезія (русальні, купальські, обжинкові пісні, голосіння), яка створювалася ще в дохристиянські часи.

Саме в цей період боротьба запорізького козацтва проти турецько-татарських нападів, його походи на турецькі городи, виправи на чайках (козацьких човнах) і одчайдушні бої з ворогом  за визволення невільників породили героїчний епос – думи та історичні  пісні, створювані співцями-кобзарямн, що з’являлися серед козацтва. Виконувались ці твори речитативом (мелодійною декламацією) під супровід бандури, кобзи чи ліри. У найбільш давніх зразках героїчного епосу змальовуються події раннього періоду козаччини: турецько-татарська неволя, втеча з полону, смерть козака в степу тощо. Популярною була тема трагедії жінок-невільниць, якими татари й турки поповнювали гареми феодальної знаті і які змушені були ставати дружинами своїх ворогів. В історії відомо кілька прикладів, коли українські полонянки ставали дружинами султанів, кримських ханів. Так, українка-полонянка родом з Рогатина Настя Лісовська, відома як Роксолана. була дружиною Сулеймана II й мала великий вплив на нього. Одна з невільниць стала дружиною кримського хана Іслам-Гірея III, союзника Богдана Хмельницького. За народним переказом, вона нібито отруїла свого чоловіка за те, що той зрадив Хмельницького. Образ зажуреної жінки, яка не могла розірвати зі своїм чоловіком – турецьким султаном, але залишилась патріоткою рідного народу й допомагала співвітчизникам звільнятися з неволі, відображений у думі «Маруся Богуславка».

Оригінального пам’яткою  народної поезії другої половини XVI ст. є «Пісня про Байду», яка розповідає про страту в Царгороді відважного борця проти турецько-татарського гніту; його образ у народних переказах пов’язується з козацьким ватажком Дмитром Вишневецьким, що також був страчений турецьким урядом.

Крім дум та історичних пісень в українському фольклорі XIV-XVI ст. зустрічалась релігійна поезія – легенди, вірші, пісні. їх тематика – про початок і кінець світу, про перших людей, про муки і смерть Ісуса Христа («Бог сотворив Адама», «Про правду і кривду» та ін.).

До нашого часу збереглися різдвяні вірші, написані відомим діячем освіти, автором першого друкованого українського словника П. Бериндою, призначені для декламації учнями Львівської братської школи. У Києві з’явилися віршовані панегірики, присвячені українському церковному, громадському і культурному діячеві Єлисею Плетенецькому, архімандритові Києво-Печерської лаври, завдяки якому було відкрито ряд шкіл, шпиталів, церков, друкарню при лаврі. Такі ж вірші були на честь Петра Могили.

У XVI-XVII ст. на Україні виникає шкільна драма. Її витоки – у віршованих діалогах, які практикувалися в братських школах за зразками західноєвропейських та польських театрів. Це були так звані містерії та міраклі – релігійні драми, що випливали з потреб церкви ілюструвати біблійні оповідання, сценічно відображати житія святих. Національною особливістю української шкільної драми було те, що поміж віршовані діалоги релігійного змісту учні братських шкіл вводили комедійні дійства у формі інтермедій або інтерлюдій. Це були веселі, насичені національним гумором побутові сценки, що вставлялися між актами релігійної драми для розваги глядачів. Вперше українські інтермедії було додано до польської релігійної трагедії Якуба Гаватовича на біблійний сюжет «Трагедія або Образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, посланця Божого», виставленої 1619 р. в Кам’янці-Струмиловій біля Львова.

У зв’язку з розвитком  видавничої справи в українській  прозі виникають всякого роду посвяти – передмови і післямови до книжок: друкарі вшановували своїх протекторів-митрополитів, архімандритів та гетьманів, яким присвячувались книжки, вихваляли їх чесноти. У передмовах подавались відомості про друкарню, а в післямовах – вказувався час друку книжки і висловлювались подяки добродіям, що уможливили її появу.

Розвивається в цей  час і житійна література, предметом  якої були житія святих. Відома, наприклад, чотиритомна книга «Четьї Мінеї» (Київ, 1689-1705) Дмитра Туптала. вихованця Києво-Могилянської колегії. В цьому творі, що здобув велику популярність, крім Біблії та творів отців церкви використано багато слов’янських, грецьких і латинських джерел.

25. Книгодрукування словян. Діяльність Івана Федорова

У процесі формування українського етносу за розвиток світогляду суспільства  насамперед відповідала релігія. В XV-XVI ст. головними осередками культури залишалися князівські двори, монастирі та церкви. У них зосереджувалися освічені люди, велось літописання, переписували й перекладали книги.