Шпаргалка по истории украинской культуры

1. Культура як духовний та суспільний феномен.

Культура стала об'єктом  спеціального теоретичного інтересу і отримала статус самостійного наукового поняття в епоху Нового часу. За свідченням німецького лінгвіста І. Нідермана, термін "культура" як самостійна лексична одиниця існує лише з XVIII ст. Культура розглядалась, передусім, як феномен духовного порядку, наслідок і вияв творчої діяльності в галузі науки, мистецтва, релігії, права тощо. Матеріально-виробнича діяльність поняттям культури не охоплювалась, і це не випадково. Адже матеріальне виробництво у ті часи мало переважно традиційний характер, становило собою працю багатомільйонної маси селян та ремісників і не створювало належного простору для творчої активності людини. Натомість духовна діяльність завжди асоціювалася з вільним інтелектуальним пошуком науковця, фантазією і натхненням митця, незалежним від навколишніх обставин внутрішнім світом філософа або священика, тобто з тим, що підносить людину, робить її досконалішою і сильнішоюУ сучасних європейських мовах слово "культура" вживається принаймні в чотирьох основних значеннях. По-перше, для позначення загального процесу інтелектуального, естетичного, духовного розвитку. По-друге, словом "культура" користуються тоді, коли йдеться про суспільство, яке ґрунтується на праві, порядку, моральності. В цьому значенні поняття "культура" збігається з поняттям "цивілізація". По-третє, під "культурою" розуміють спосіб життя людей, притаманний певній спільності (молодіжна культура, професійна культура тощо), нації (українська, японська, німецька тощо), історичній добі (антична культура, культура Ренесансу, культура Бароко та ін.). Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних способів, форм і наслідків інтелектуальної та художньої діяльності людей у галузі літератури, музики, живопису, театру, кіномистецтва тощо. Культура інтегрує людей у суспільну цілісність. Не слід, мабуть, забувати, що генетична спадкоємність ще не робить індивіда людиною. Він стає людиною лише засвоївши певну соціальну інформацію, накопичену і передану за допомогою культури.Отже, аналіз розвитку уявлень про культуру, сучасні інтерпретації культури дають змогу дійти певних висновків. По-перше, культура являє собою створену людиною "другу природу". Це світ, надбудований над незайманою природою. Іншими словами, культура не може виступати щодо людства як щось зовнішнє. Там, де є суспільство, там існує і культура, безперечно, якщо розуміти під суспільством не будь-яке угруповання людей, а лише таке, що виникає й існує на ґрунті суспільно корисної діяльності. По-друге, культура виступає як система спільних цінностей, матеріальних або духовних, ідеальних. Цінність — це те, що має сенс для людини. Культура — це світ, наповнений людським смислом. Якщо культура завжди є виявом певного рівня розвитку людини, то і сама людина як суб'єкт, носій культури формується в процесі культурно-творчої діяльності.

2. Еволюція поняття культури.

Слово “культура” похідне  від латинського “cultura” (обробіток, догляд, розвиток) і спочатку означало у Стародавньому Римі обробіток  землі, працю землероба. Але надалі це слово почало вживатися в іншому, переносному значенні – “освіченість”, “вихованість”. У римського мислителя Ціцерона вже зустрічається поняття “культура душі”, він вважав, що філософія є “культурою розуму”. Отже, за Ціцероном, філософія є культурою тому, що як і у випадку із землеробством, обробляє розум для його удосконалення. Важливою тут є думка, що культура, з одного боку, є діяльністю по перетворенню людиною природи (землеробство), а з другого – засобом удосконалення духовних сил людини, її розуму (філософіяОтже, майже одразу поняття культури більшою мірою вказувало на вміння і майстерність, які виявляє людина у своїй діяльності, а також на процес виховання “культури душі”.Широко вживаним поняття культури стає в епоху Просвітництва, коли культура тлумачиться і як штучне, породжене людською діяльністю перетворення природи, і як вищий прояв людського буття, пов’язаний передусім з людським духом. Саме від просвітників XVIII ст. йде протиставлення “культура – натура”, тобто “культура – природа”. Поняттям культури позначалися у той час всі досягнення духовної культури людей, передусім наукові знання, мистецтво, моральна досконалість і все те, що називали тоді освіченістю.Наприкінці ХІХ – у ХХ ст. більшість видатних мислителів наголошують на людинотворчому характері культури. Вона розглядається як прояв особистісної самореалізації людини, вираз її суспільної цінності, творчості, як людський спосіб освоєння світу і життя в ньому, як людська діяльність та її результати, як саморозвиток людини через діяльність. Отже, оскільки культурою у людській діяльності є те, що відрізняє свідому доцільну діяльність людини від інстинктивної діяльності тварин, культуру в найзагальнішому розуміння можна визначити як загальну характеристику людського буття, як надбіологічне, надприродне явище, яке визначає міру людяного в людині, характеризує її розвиток як суспільної істоти.Але й на сьогодні серед фахівців немає загальновизнаного розуміння як походження культури, так і її визначення. Сьогодні налічується близько 500 визначень культури. І в цьому немає нічого дивного – культура є явищем складним і багатогранним, звідси – багатоманітність її визначень. Отже, під культурою традиційно, у широкому розумінні визначається сукупність матеріальних, практичних і духовних надбань суспільства які відображають рівень його історичного розвитку, втілюються в повсякденній діяльності людини, знаходять відображення у її соціальних, моральних, естетичних та інших характеристиках. 
У вужчому розумінні культура – це сфера духовного життя суспільства. Вона охоплює собою систему освіти, виховання, духовної творчості, включає в себе ті установи й організації, які забезпечують означені процеси: школи, вузи, музеї, театри, бібліотеки, інші культурні заклади, а також творчі спілки тощо.Нарешті, поняттям культура часто позначають рівень вихованості й освіченості людини, рівень оволодіння нею тією чи іншою сферою знань та діяльності. У цьому випадку фіксуються якості людини, спосіб її поведінки, ставлення до інших людей, до праці тощо. Адже основою культури є людяність, гуманізм; її гуманістичний характер реалізується через всебічний розвиток людини, виявлення її сутнісних сил і здібностей.Важливим і принциповим питанням дослідження культури є осягнення сутності всього феномена суспільного життя, осягнення джерела походження культури – суспільної праці, засобами якої людина перетворює природу і саму себе, створює свій власний, відмінний від природи духовно-предметний світ, розгортає у ньому всі свої життєві процеси. Культурою у цьому розумінні вважається все, що створене творчою людською діяльністю людини для людини, для її розвитку, все, що ввійшло у практику як загальнолюдське надбання, що сприяє утвердженню і вияву людського в людині і суспільстві. Культура є, таким чином, штучно створеною людиною другою природою, надбудовою над першою, “живою природою”, створеним людиною світом.Таким чином, культура – це художні полотна і архітектурні споруди, наукові досягнення та освіта, результати матеріального виробництва і мораль, поетична творчість і вихованість людини. Це також спосіб і результат самоствердження людини у всіх сферах суспільного життя. 
Все ж те, що суперечить гуманізму, людяності віднести до культури неможливо. Подібного роду явища, відносини, процеси, поведінку називають “антикультурою”. Вона є проявом і результатом дегуманізації людських відносин, відходу чи навіть відмови від загальнолюдських цінностей, пріоритетів, втрати сутнісних моральних орієнтацій, що базуються на розумі, вірі, справжньому людинолюбстві. Відомо, що злодійству, брехливості, наркоманії, алкоголізму всі народи дають негативне оцінку, розглядають їх як антицінності, антикультуру.

3. Функції культури.

Звичайно, що у реальному  житті суспільства вище названі  аспекти взаємодоповнюються, переплітаються. Аналіз цих взаємопов’язаних сторін культури дозволяє з'ясувати, у чому полягають її основні функції. 
Насамперед, слід відмітити адаптаційну функцію культури, яка дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих в суспільстві оцінок і форм поведінки. Наступною за значимістю є пізнавальна функція культури, суть якої полягає в ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для оволодіння силами природи і пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу.

Аксіологічна функція  дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки  та ідентифікувати себе у суспільстві. Оцінка творів духовної й матеріальної культури розглядається у ній  як артефакти у їх інформаційно-семіотичному значенні. Важливу роль відіграє інформаційна функція культури, яка дає людству  й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію. Разом з цим вона є також  пристроєм, що запам'ятовує цю інформацію. Якщо порівнювати людське суспільство  з комп'ютером, то роль культури в  суспільстві аналогічна ролі математичного  забезпечення в комп'ютері: вона вміщує у собі мову, пам'ять, програми дій.Комунікативна  функція виконує передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і. д., які входять в скарбницю  культурних цінностей.В зміст нормативної  функції культури входить відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими  формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.Слід відмітити гуманістичну функцію культури. Саме її мав на увазі М. Хотдеггер, розглядаючи культуру як реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.Основу людинотворчої функції культури складає виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення.Особливе місце належить виховній функції: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини. Кожного конкретного індивіда або людську спільність правомірно розглядати як продукт власної культурної творчості. Остання полягає у невпинному процесі розвитку і задоволенні матеріальних і духовних потреб, різноманітних людських здібностей, продукуванні та здійсненні мрій та бажань, постановкою перед собою і досягненні певних життєвих цілей, програм. Тому кожний новий етап у культурному поступі можна справедливо вважати новим кроком в напрямку розширення горизонтів людської свободи.Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття і розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі. Слід відзначити також, що світоглядне мислення і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, релігії, науковому пізнанні, тобто в таких формах суспільної свідомості, що включають зміст культури. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції.

4. Поняття субкультури

Субкультура- Це спільність людей, чиї переконання, погляди на життя і поведінка відмінні від загальноприйнятих або просто приховані від широкої публіки, що відрізняє їх від більш широкого поняття культури, відгалуженням якої вони є. Молодіжна субкультура з’явилася в науці в середині 50-х років XX століття. Оскільки традиційні суспільства розвиваються поступово, уповільненими темпами, спираючись в основному на досвід старших поколінь, остільки феномен молодіжної культури відноситься переважно до динамічних товариствам, і був помічений у зв’язку з “техногенної цивілізації”. Якщо раніше культура не ділилася так яскраво виражено на “дорослу” і “молодіжну” (незалежно від віку всі співали одні й ті ж самі пісні, слухали одну й ту ж музику, танцювали одні й ті ж танці тощо), то тепер у “батьків” і “дітей” з’явилися серйозні відмінності і в ціннісних орієнтаціях, і в моді, і в способах комунікації, і навіть у способі життя в цілому. Як специфічне явище, молодіжна культура виникає і у зв’язку з тим, що фізіологічна пришвидшення молодих людей супроводжується різким зростанням тривалості періоду їх соціалізації (часом до 30 років), що викликано необхідністю збільшення часу на освіту і професійну підготовку, що відповідає вимогам епохи. Сьогодні юнак рано перестає бути дитиною (за своїм психофізіологічного розвитку), але за соціальним статусом ще довгий час не належить світу дорослих. Юнацький вік – час, коли економічна активність і самостійність ще не досягнуто в повному обсязі. Психологічно молодь належить світу дорослих, а соціологічно – світу отроцтва. Якщо в сенсі насичення знаннями людина дозріває набагато раніше, то в сенсі положення в суспільстві, можливості сказати своє слово – зрілість його відсувається. “Молодь” як феномен і соціологічна категорія, народжена індустріальним суспільством, характеризується психологічною зрілістю за відсутності вагомого участі в інститутах дорослих.Виникнення молодіжної культури пов’язано з невизначеністю соціальних ролей молоді, невпевненістю у власному соціальному статусі. У онтогенетичної аспекті молодіжна субкультура представляється як фаза розвитку, через яку мав пройти кожен. Її суть – пошук соціального статусу. За допомогою неї юнак “вправляється” у виконанні ролей, які надалі повинен буде грати в світі дорослих. Найдоступніші соціальні майданчики для конкретних справ молоді – дозвілля, де можна проявити власну самостійність: уміння приймати рішення і керувати, організовувати і організовуватися. Дозвілля – це не лише спілкування, а й свого роду соціальна гра, відсутність навичок таких ігор у юності призводить до того, що людина і в зрілому віці вважає себе вільним від зобов’язань. У динамічних товариства родина частково або повністю втрачає свою функцію як інстанція соціалізації особистості, оскільки темпи змін соціального життя породжують історичне невідповідність старшого покоління зміненим завданням нового часу. З вступом в юнацький вік молода людина відвертається від родини, шукає ті соціальні зв’язки, які повинні захистити його від поки ще далекого суспільства. Тим втраченої сім’єю і ще не знайденим суспільством юнак прагне примкнути до себе подібним. Утворені таким чином неформальні групи забезпечують молодій людині певний соціальний статус. Платою за це, найчастіше, виступає відмова від індивідуальності і повне підпорядкування нормам, цінностям та інтересам групи. Ці неформальні групи продукують свою субкультуру, що відрізняється від культури дорослих. Їй властиві внутрішнє одноманітність і зовнішній протест проти загальноприйнятих установлений. Завдяки наявності власної культури, ці групи маргінальні по відношенню до суспільства, а тому завжди містять елементи соціальної дезорганізації, потенційно тяжіють до відхиляється від загальновизнаних норм поведінки.Досить часто все обмежується лише ексцентричністю поведінки і порушенням норм загальноприйнятої моралі, інтересами навколо сексу, “тусовок”, музики і наркотиків. Однак ця ж середовище формує контркультурний ціннісну орієнтацію, вищим принципом якої оголошується принцип задоволення, насолоди, що виступає спонукальним мотивом і метою всього поведінки. Вся ціннісна сітка молодіжної контркультури пов’язана з ірраціоналізмом, що продиктовано визнанням власне людського лише в природному, тобто відмежування “людського” від того “соціального”, яке виникло внаслідок “монополії голови”. Послідовне проведення ірраціоналізму визначає гедонізм як провідну ціннісну орієнтацію молодіжної контркультури. Звідси і мораль вседозволеності, що є найважливішим і органічним елементом контркультури. Оскільки буття контркультури сконцентровано на “сьогодні”, “тепер”, то гедоністичних спрямованість — прямий наслідок цього.

5. Молодіжні субкультури

Молодіжні субкультури у  теоретичній частині практично  нічим не відрізняються від опису субкультури загалом. Єдине, що учасниками молодіжних субкультур є в основному молодь, а не хтось інший. Підлітків у субкультурах приваблює в основному можливість спілкуватися з собі подібними, а також зовнішня атрибутика, яка дає можливість демонструвати свою позицію у соціумі.Загалом можна виділити 5 головних характеристик молодіжних субкультур:

1. Специфічний стиль життя  і поведінки;

2. Наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді;

3. Протиставлення себе  решті суспільства;

4. Зовнішня атрибутика, яка  має символічне значення;

5. Ініціативний центр,  який генерує тексти.

Таким чином можна вивести  наступне означення:Молодіжна субкультура – будь-яке об'єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності.Дуже часто термін молодіжна субкультура плутають з поняттям молодіжна контркультура. Для того, щоб уникнути цієї термінологічної незрозумілості, наведемо таке визначення:Молодіжна контркультура – об'єднання молоді, що має всі ті елементи культури, що й субкультура, але чиї норми та цінності перебувають в активній чи пасивній опозиції до існуючих у суспільстві норм і цінностей.Безперечно, що деякі субкультури є контркультурними, але зовсім не означає, що ці два терміни можна протиставляти. Ще одна поширена помилка, яка стосується нашої теми – це підміна поняття молодіжної субкультури поняттям "неформальний молодіжний рух". Річ у тому, що вони не цілком тотожні. Неформальним молодіжним рухом можна назвати систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної діяльності у взаємозв'язку між собою і з суспільством загалом. У свою чергу, молодіжний неформальний рух є частиною ширшого середовища – "андеграунду".

Сучасна наука виводить навіть певну класифікацію молодіжних субкультур. В короткому викладі їхня типологія виглядає так:

l романтико-ескапітські субкультури  (хіпі, толкієністи, байкери .)

l гедоністично-розважальні  (мажори, рейвери, репери .)

l кримінальні (гопники,  скінхеди .)

l анархо-нігілістичні (панки  та інші).

Варто звернути увагу на парадокс молодіжних субкультур: з одного боку вони культивують протест проти  суспільства дорослих, його цінностей  і авторитетів, а з іншого – покликані сприяти адаптації молоді до цього дорослого суспільства.[1]