Шпаргалка по истории украинской культуры

Про існування школи в Софіївському соборі свідчать численні написи, зроблені її учнями в різних частинах будівлі.

Пізніші князі не вели вже такої  широкої культурної акції, і школа  перейшла під опіку церкви. Школи  існували при єпископських катедрах, великих церквах, монастирях; учителями виступали священики і дяки. Головною метою школи визначалося вміння навчити читати і писати, за підручники правили богослужбові книги, найчастіше Псалтир. Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької, — "Шестиднев" і "Фізіолог". "Шестиднев" пояснював за 6 днів створення світу, а "Фізіолог" — книга популярної зоології. Навчання світських людей звичайно закінчувалося на нижчій школі. Хто бажав здобути собі ширші знання, доходив до цього самотужки. При вищій освіті потрібне було знання грецької мови, її вчили в деяких школах, а живі зв'язки з Візантією цю науку полегшували. У західних землях знали також латинську мову. Верхом науки вважалося знання стилю і риторики за візантійськими зразками. Освіта в Україні глибоко проникла у вищі верстви; це видно з частих згадок про князів, що залюбки зачитувалися книгами і цікавилися науковими питаннями, наприклад, Ярослав, його син Всеволод, Володимир Мономах, волинський князь Володимир Василькович.

Високоосвіченими були жінки князівського роду: княгиня Ольга, Анна Ярославна, Анна Всеволодівна, Євпраксія—Зоя та інші, які залишили по собі замітний слід на ниві української культури.

19. Кирило та Мефодій – просвітники словян

 Творці слов'янської азбуки народилися в македонському місті  Солуні (сучасне Салоніки). Їхній  батько був болгарин, мати - гречанка. У сім'ї росло семеро дітей. Костянтин  був наймолодшим (827-869), пізніше прийняв  ім'я Кирило. Михаїл (820-885) - у чернецтві  Мефодій. Брати отримали блискучу освіту. Князь Ростислав, що очолював Велико-Моравське князівство, звернувся до візантійського імператора Михаїла з проханням: прислати вчителів, які знають слов'янську мову, щоб його народові переклали Святе Письмо. З цією місією поїхали до Моравії Кирило і Мефодій, причому вони повезли з собою церковні книги, перекладені слов'янською мовою: Євангеліє, Псалтир, Апостол та інші. Їхні учні переписували ці книги. Становлення слов'янської писемності було нелегким. 863 рік вважається офіційною датою створення слов'янської писемності. Як відомо, пам'ятками засвідчені дві азбуки: кирилиця і глаголиця. Дехто з учених вважає глаголицю давнішою. Форма кирилиці нагадує грецьке уставне письмо. Спосіб написання букви кирилиці простіший. Глаголиця відрізняється від неї складним накресленням знаків. Очевидно, цим пояснюється те, що глаголиця була витіснена кирилицею. Заслуга Кирила і Мефодія в історії культури велика: по-перше, Кирило у 863 році розробив першу впорядковану слов'янську азбуку і цим поклав початок розвиткові слов'янської письменності; по-друге, Кирило і Мефодій переклали з грецької мови багато книг, що стало початком формування старослов'янської літературної мови, по-третє, Кирило і Мефодій протягом багатьох років провели серед західних і північних слов'ян і сприяли поширенню грамотності серед цих народів. Крім того, Кирило і Мефодій вели безперервну боротьбу проти спроб німецько-католицького духовенства заборонити слов'янські книги. Справа, якій присвятили своє життя Кирило і Мефодій, була недаремною. І найкращий доказ цього - вдячність нащадків. 

20. Формування культури КР ХІІ-ХІІІ ст. Культура Галицько-Волинського князівства

Культура періоду Київської  Русі досягла високого рівня, що пояснюється  значними здобутками попередніх етапів розвитку східних слов’ян, розквітом  Київської держави та творчим  засвоєнням досягнень Візантії та Західної Європи.

Слов’янською азбукою  того часу була створена 863 р. болгарськими просвітителями Кирилом та Мефодієм кирилиця. Наява азбуки сприяла подальшому розповсюдженню освіти на Русі, яка  опікувалася церквою та князем і  зосереджувалася переважно в  монастирях. 1037 р. при Софіївському соборі відкрили школу нового типу, де, крім грамоти, вивчали грецьку  і латинську мови, основи філософіх  та медицини.

Багата і різноманітна усна народна творчість доби Київської  Русі. Одним із найстаріших фольклорних  жанрів є народні перекази. Існував  і дружинний епос, який знайшов  своє відображення в билинах.

Виникнення писемності створило передумови для перетворення усної  нар. творчості в писемну літературу. «Слово про закон і благодать», датоване бл. 1050 р. – один з найдавніших зразків літератури.  Видатний письменник свого часу – великий князь Володимир Мономах, який написав «Повчання дітям». Цей твір є автобіографією князя, в ньому викладені політичні та філософо-етичні його погляди. Найвидатнішим поетичним твором княжої доби є «Слово о полку Ігоревім» (1185-1187 рр.). У ньому з великою худ. силою викладено історію походу 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців, який закінчився поразкою і полоном князя. Головна ідея твору – заклик до єдності князів у боротьбі з іноземними ворогами. Значна частина літератури – релігійна: «Житіє Бориса і Гліба», «Житіє Феодосія Печерського». Визначні пам’ятки оригінальної давньоруської літератури – літописи, тобто історичні твори про події, подані в хронологічному порядку за роками. Найвідоміший літопис – «Повість временних літ» (1113 р.) ченця Нестора, загальноруський літопис, що відбиває минуле східних слов’ян на всій території їх розселення.

Серед пам’яток архітектури  слід відзначити Золоті ворота і Софійський собор, який став перлиною давньоруського мистецтва. Шедеврами світового  значення є мозаїки собору.

Значного розвитку набув  іконопис, видатним живописцем ХІІ  ст. був Алімпій, який написав знамениту  ікону «Богоматір велика Панагія». Зразками високого рівня мистецтва  книжкової мініатюри є «Остомирово  Євангеліє» (1056-1057 рр.) та «Ізборник  Святослава», прикрашені чудовими заставками і мініатюрами.

На досить високому рівні  знаходилось муз. мистецтво. Найвідоміший муз. виконавець ХІ ст. – Боян. Особливу групу акторів і музикантів становили  скоморохи – виконавці усної  поезії, муз. фольклору.

До моменту прийняття  християнства русичі вже були знайомі  з десятичною системою рахунку від 1 до 10 000, дробами. До ХІІ ст. рахунок  розширився до 10 000 000. Ботаніка обмежувалася вивченням лікарських трав. Досить поширеними були знання про тваринний  світ.

Таким чином, культура Київської  Русі мала значні досягнення, які увійшли  до скарбниці світової цивілізації.

Виникненню і піднесенню Галицько-Волинської держави сприяло:

• Вдале географічне положення.
• Необхідність боротьби (спільної) двох князівств проти агресії з боку Польщі, Угорщини, а згодом і монголо-татарського іга.
• Енергійно об’єдналась політика князів Романа (1199-1205) та Данила (1238-1264).
• Існування на території князівства багатих родовищ солі, а це сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Незабаром після смерті Ярослава Осмомисла волинський князь Роман Мстиславич на запрошення галицьких бояр зайняв Галич, але не зміг там утвердитися. Лише в 1199 році після смерті Володимира Ярославича, останнього представника династії Ростиславичів, Романові Мстиславичу вдалось домогтися сполучення під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство.

Центром своєї держави  Роман обрав не Київ, а близький до кордонів західних держав Галич.

В 1204 р. Галицько-Волинське  князівство втягується у жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вельфами. У 1205 р. Роман Мстиславович трагічно загинув поблизу містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.

Зі смертю Романа розпочинається майже 30-ти річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були:

• безперервні втручання у внутрішні справи західноєвропейських земель сусідніх держав – Угорщини та Польщі
• наростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе 1223 р.
• енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася у 1238 р.

Відновивши єдність, Галицько-Волинське  князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції.

Активно укріплялися старі  міста та зводилися фортеці нового типу, розташовані на горбах із кам’яними  стінами і відбувалася реорганізація  війська: було сформовано піхоту, переозброєно кінноту.

У 1253 р. у місті Дорогочині відбувається коронація Данила. А у 1264 р. Данило помирає після серйозної хвороби.

Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі було поділено між трьома нащадками князя – Левом, Мстиславом і Шварно.

Найпослідовніше продовжував  державницьку політику свого батька Лев Данилович (1264 – 1301 рр.). Саме цей князь приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки йому територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.

Протягом короткого часу (1323 – 1340 рр.) держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина – під Польщею, Волинь – під Литвою, Буковина –  у складі Молдавського князівства.

Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції збереглися в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, літописах та історичних творах. Спадщина Київської Русі була одним з істотних чинників єднання культур східноєвропейських народів.

Будучи безпосереднім  спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське  князівство відіграло надзвичайно  важливу роль в історії:

• стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя;
• модернізувало давньоруську державну організацію;
• розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічності візантійського впливу;
• продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі.

Що стосується культури Галицького-Волинської держави (1199-1340 рр.), то вона продовжувала культурно-освітні традиції Київської  Русі. Характерними її рисами були:

Освіту здобували в  міських школах або в школах, що існували при церквах у сільській  місцевості; про грамотність населення  свідчать написи на побутових предметах;

Літописання мало світський  характер (Галицько-Волинський літопис, «Повість про засліплення Василька»);

Розвиток церковної архітектури (Успенські собори у Володимирі та Галичі, церква Іоанна Златоуста у  Холмі), будівництво міських оборонних  споруд (Кременець, Данилів, Холм);

Монументальний живопис (фрески), ікони (найдавніша – «Покров» - датується  ХІІІ ст.);

Високий рівень ювелірного мистецтва.

Таким чином, можна зробити  висновок про значні досягнення культури Київської Русі и про її спадкоємицю  – культуру Галицько-Волинського  князівства.

21. Поділ України 14-16 ст. Його вплив на формування культури України

В XIV-XVI вв. культура Украины  развивалась в сложных условиях. Разобщенность украинских земель, иностранный  гнет, опустошительные турецко-татарские  нападения – все это тормозило  процесс становления украинской национальной культуры. Но и в таких  условиях культурное развитие не остановилось. Украинская культура развивалась на основе отечественных традиций прежних  веков, впитывая в себя идеи европейского Возрожденияю

Самобытность культурной жизни Украины XIV-XVI вв. обусловлена тем, что народ с потерей государственности был обречен на роль исключительно исполнителя чужой воли, лишен возможности развивать свои интеллектуальные и творческие способности. В таких условиях энергия украинского народа нацелилась на доказательство своей жизнеспособности посредством национальной культуры. Человеческие взаимоотношения, быт, православие определили круг общественных и культурных интересов.

ОБРАЗОВАНИЕ. Школы существовали при монастырях, церквях, но возникали  и в имениях некоторых феодалов. Учителями были дьяки. Дети обучались  грамоте, молитвам, церковному пению. Некоторые  украинцы получали образование в  школах Польши, Чехии, Германии. Первым изданным за рубежом трудом украинского  автора стала книга Ю. Дрогобыча  «Прогностическая оценка 1483 года», где  представлен богатый материал по астрономии и географии, сделана  первая в печатной литературе попытка  определить географическую долготу  городов Украины.

ЛИТЕРАТУРА. Устное народное творчество представлено сказками, легендами, притчами, сказаниями. До нас дошло  множество обрядовых песен. Сохранилась  традиция летописания. В литовско-белорусских  летописях имеются ценные сведения из истории украинских земель. Характерная  особенность летописей – наличие  «повестей» - вставок, близких к художественным произведениям. Интересными памятками  являются Краткая Киевская и Краткая  Волынская летописи, созданные на рубеже XV-XVI вв. анонимными авторами. В  этих произведениях значительное место  отведено борьбе украинского народа против турецко-татарского нашествия, воспеваются ратные подвиги князя  К. Острожського. Значительную популярность приобрели переводы светской литературы: «Александрия», «Измарагд», ирландская повесть о Тауладе-рыцаре. Центры книгописания – монастыри, создавшие  «Евангелие» из Спасско-Красносельского монастыря в Луцке, «Евангелие» дьякона Спиридона и др. Самая выдающаяся памятка XIV в. – «Киевский псалтырь».