Структура злочинної діяльност

           У  структурі діяльності необхідно  розрізняти дві грані: теоретичну і практичну.Суть теоретичної полягає у визначенні суб`єктом мети діяльності, коли він створює ідеальний образ бажаного результату, згідно з яким перетворює об`єкт діяльності. Але не завжди ідея суб`єкта може бути здійснена.            Тому практична грань діяльності ,тобто реальна праця щодо перетворення об`єкта у відповідності до бажаного результату, є ведучою.Таким чином,сутність теорії  і  практики втілюється в практичну діяльність.

          Наприкінці 70—80-х років  поширився  погляд, відповідно до якого злочинність має системно-структурний характер, є певною системою.  Проте й дотепер цей погляд не є загальновизнаним.

              Одні автори вважали, що за системного підходу до дослідження 
цього явища має йтися про взаємозв'язок, взаємозумовленість зло-  
чинності та її причин, на думку інших — про взаємозв'язок злочи-  
нів та осіб, які їх вчиняють. Дехто вказував на взаємозв'язок різ- 
них підструктур (елементів) злочинності. Зокрема, С. Є. Віцин за 
значав, що для цього явища характерний комплекс взаємозалежних  
елементів, якими визнаються й окремі злочини, й види злочинності. Стосовно останньої  вони  виступають  як  підсистеми. Ці погляди розвивалися у рамках  популярних  у  той час  методологічних  течій  системного підходу та загальної теорії систем.  Мені  здається,  що ідея про системний характер злочинності є  сумнівною.[10,405]

         По-перше, взаємозв'язок, який існує  між її видами, окремими  
злочинами не має самостійного характеру, а є лише відбитком тих 
закономірностей функціонування суспільства, що обумовлюють існування злочинності.  Самі автори цих тверджень визнають, що конкретні злочини не пов'язані між собою.  Те саме можна сказати про певні види злочинів. Те, що існує професійна та організована злочинність, злочинне середовище, що утворюється на основі зв'язків між особами, які відбували покарання у місцях позбавлення волі, не дає достатніх підстав говорити про злочинність як про систему.

 По-друге, прихильники  цієї ідеї надзвичайно широко  трактують  
саме поняття "система", відповідно до якого майже будь-яка сукупність одночасно існуючих, будь-чим пов'язаних явищ може розглядатися як система.

 Розуміючи умовність і неповноту,  властиву всякому визначен 
ії ню, можна констатувати, що найбільш обгрунтованим і поширеним 
тепер є визначення злочинності як негативного соціального, істо- 
рично мінливого правового явища, що полягає у вчиненні частиною 
членів суспільства вчинків, які заподіюють шкоду іншим членам 
суспільства або суспільству в цілому, відповідальність  за  які передбачена кримінально-правовими нормами. . 
         Злочинність є вкрай неоднорідним явищем. Діяння, які вона 
об'єднує, є схожими тільки за двома загальними ознаками: всі вони 
становлять небезпеку для суспільства і відповідальність за їх вчи- 
-нення передбачена кримінальним законом. У всьому іншому вони 
дуже різноманітні й істотно різняться між собою. Це зумовлює 
необхідність виокремлення різних видів злочинності. Критерії цього 
виділення можуть бути різними і відповідно існують  різні  класифікації  злочинів.

       За кількістю  вчинених злочинів розрізняють  первинну (сукупність злочинів, вчинених уперше) і рецидивну (сукупність повторних злочинів) злочинність. Як особливий її різновид останнім часом виділяється професійна злочинність (сукупність злочинів, що вчиняються постійно і є для злочинця основним джерелом існування).

    За статтю  виділяють злочинність чоловіків  і злочинність жінок. 
         За віком — злочинність дорослих і неповнолітніх.

    Також можна  розрізняти злочинність молоді та осіб інших вікових груп. 
        За  характером  діяння  звичайно  виділяють корисливу,  насильницьку  і             корисливо-насильницьку злочинність.

    За іншими  критеріями розрізняють сімейно-побутову, вуличну, економічну, або господарську, злочинність, наркозлочинність, посадову та необережну  злочинність. 

    Можна виділити двадцять  видів злочинності за  главами  Особливої частини Кримінального кодексу України.

Такий видовий розподіл допомагає, по-перше, конкретизувати 
вивчення багатьох проблем, а по^_друге, це важливо для вирішення 
практичних завдань боротьби зі злочинністю загалом та окремими її видами.                                      Злочинність завжди соціальна за своїм характером і є віддзеркаленням умов життєдіяльності суспільства на кожному конкретному історичному етапі його розвитку. Злочинність ніколи не була простою сукупністю злочинів, що вчинялися, а виступала закономірним соціальним явищем.

Якісна зміна злочинності, перетворення її у професійну та організовану ставить  перед правоохоронною практикою і наукою завдання розробки і реалізації нових підходів до боротьби зі злочинністю, адекватних її новому характеру, змісту і причинам. У зв'язку з цим необхідно зауважити, що обвинувачення в тому, що "міліція погано бореться зі злочинністю" безпідставне: правоохоронні органи нерідко заслуговують докору за  неякісне вирішення своїх конкретних завдань, але основне — це небажання або невміння держави вести боротьбу зі злочинністю всіма необхідними заходами і, в першу чергу, соціально-економічними.

Тому для підвищення ефективності боротьби зі злочинністю необхідно  вивчати злочинну діяльність як соціальний феномен, як один з різновидів соціально  значимої людської діяльності.

         Вітчизняні  криміналісти так , як  Г.Ю.Манс, І.М.Якімов, С.О. Голунський, Г.К.Рогінській та ін. вказували на два полюи в об`єкті вивчення криміналістики - злочинну діяльність і діяльність з розслідування злочинів. Необхідність вивчення злочинної діяльності  відзначає переважна більшість вчених . Проте поняття цієї діяльності вони, як правило, істотно обмежують, зводячи його практично до вчинення окремих злочинів.

         Так, В.Я.  Колдін зазначає, що злочинна  діяльність складає основний зміст події, що розслідується , а О.Ф. Лубін пише: "Злочин - це деякі реальні рухи, дії і операції реальних людей, тобто відповідний тип людської діяльності з її засобами і процедурами, які з позиції кримінального права визнаються протизаконними'' .

         А.В. Дулов.  підкреслив, що вивчення злочину  не тотожне вивченню злочинної діяльності: "З'явилися пропозиції покласти в основу криміналістичного вивчення злочину загальну теорію діяльності і досліджувати цей об'єкт, виділивши в ньому:

1} мотив, мету, установку; 

2) способи діяльності;

3) знаряддя і засоби діяльності;

4) результат діяльності.

         Щоб вивчити  злочинну діяльність, спочатку необхідно виявити і дослідити сукупність матеріальних слідів, об'єктів (елементів), що характеризують злочин як явище, подію. Тільки на такій основі можуть будуватися припущення про сутність злочинної діяльності" . Таким чином використовуючи дуже широкий за своїм змістом термін, багато авторів значно звужують те, що ним характеризується. Р.С. Бєлкін у зв'язку з цим підкреслює: "Якщо вже називати у визначенні злочинну діяльність як предмет пізнання , то варто говорити не стільки про спосіб злочину, скільки про механізм злочину, тобто про систему злочинної діяльності, в якій спосіб злочину - лише одна з ланок" . Але слід зазначити, що не можна вважати тотожним поняття "механізм злочину" і "система злочинної діяльності", оскільки перше містить у собі достатньо повну характеристику того, як відбувається конкретний злочин, а друге повинно охоплювати розкриття того, як існує і діє злочинність у суспільстві на відповідному історичному етапі його розвитку.

Оскільки перед нами стоїть завдання вивчення злочинної діяльності, необхідно уточнити поняття "діяльність" та його зміст. У філософії діяльність трактують як специфічну форму активного ставлення людини до навколишнього світу і як спосіб існування людини, забезпечення умов її життєдіяльності . При цьому підкреслюється творчий, суспільно корисний характер діяльності . У зв'язку з цим правомірним є питання: чи є злочинна діяльність, антигромадська за своєю суттю, видом людської діяльності? Відповідь, на наш погляд, однозначна — так, оскільки будь-які дії та операції, спрямовані на забезпечення існування людини, пристосування її до життя є різновидність людської діяльності. В.П. Іванов підкреслює: "Скільки б ми не поділяли діяльність як спосіб людського буття на різні її "структурні" одиниці за предметом, способом діяльності і конкретним суб'єктом-виконавцем, такий розподіл у суспільно-історичній перспективі може бути нескінченим, але в результаті завжди виявиться, що будь-яка одиниця буде за своєю природою діяльністю, так як вона є виявленням людського буття" . "Навіть паразитичний спосіб життя, - відзначає Л.П. Буєва, - власне кажучи, не є бездіяльністю, оскільки як біологічно, так і соціально людина не є бездієвою".²

У результаті своєї діяльності злочинці не створюють нічого суспільно корисного, але для свого існування вони змушені активно діяти. Причому їхня діяльність у даний час набула таких масштабів втручання в соціально-економічні умови життя суспільства, коли може загрожувати підвалинам державного життя. Іншими словами, злочинна діяльність - це не тільки об'єктивний соціальний фактор, але і таке явище, з яким, особливо в умовах появи організованої злочинності, держава не може не рахуватися. Зрозуміло, злочинність і злочинна діяльність формуються і визначаються умовами навколишнього середовища (йдеться про їхнє пристосування до цих умов, тому що суспільство нічого не робить цілеспрямовано для їх існування і розвитку), впливають на атмосферу життєдіяльності суспільства. Умовно можна сказати, що злочинна діяльність є своєрідним "стимулом" розвитку суспільства, оскільки змушує шукати і впроваджувати нові форми і засоби свого існування в умовах боротьби зі злочинністю. Це, зокрема, обумовлює завдання прогнозування перспективного розвитку злочинності, щоб мати можливість здійснювати запобіжні заходи .

Будь-який вид людської діяльності проходить в умовах протидії сил природи, державного регулювання . Стосовно до злочинної діяльності, то держава і суспільство вживають цілеспрямованих заходів проти розвитку та самого існування злочинності, що, у свою чергу, змушує злочинців удосконалювати своє "ремесло" прийоми, засоби, методи, організацію злочинної діяльності. Причому в плані засобів діяльності, що використовуються, злочинці, як правило, випереджають правоохоронні органи. Останні постійно змушені діяти в умовах недостатності фінансування (наприклад, керівники слідчих підрозділів забороняють слідчим призначати експертизи, що вимагають значних коштів), а для злочинців нічого недоступного немає.З урахуванням розглянутого можна зазначити, що злочинна діяльність повною мірою відповідає визначенню діяльності як активного впливу соціального суб'єкта на об'єкт, здійснюваного за допомогою визначених засобів (методів, прийомів, знарядь) для досягнення поставленої суб'єктом мети. Тому боротьба зі злочинністю потребує вивчення саме злочинної діяльності як соціального явища і фактора життєдіяльності злочинності, а не тільки окремих складових її частин - злочинних актів. Це важливо не тільки для забезпечення всебічного аналізу даного явища з метою визначення конкретних і реальних заходів боротьби зі злочинністю, але й у силу того, що неповнота пізнання його природи і законів розвитку призвели до поглиблення "професіоналізму" злочинності, появи організованої злочинності, а головне - до різкого зниження результативності й якості боротьби з нею.

                           1.2.  Злочин як суспільно-небезпечне діяння.

Теорія пізнання складає теоретичний  фундамент методології окремих наук. Сучасне вчення про методологію науки криміналістики зазвичай називають загальною теорією, зміст якої вміщує систему принципів, теоретичних концепцій, методів і зв'язків, термінів і понять, учення про закономірності виникнення, збирання, дослідження, оцінки, використання доказів, теорію механізму вчинення злочину та інших часткових учень.

Методологія криміналістики є відбитком  сучасного стану і досягнень  суспільних і природничих наук, що веде до появи в її структурі нових  методів і засобів пізнання, нових підходів як в криміналістиці, так і в юридичних науках в цілому. Так виникли системний, системно-структурний, інформаційний, ситуаційний, алгоритмічний та інші підходи в методиці дослідження. Серед них особливе місце належить діяльнісному підходу.

У криміналістиці діяльнісний підхід означає дослідження об'єктів, подій  та дій в аспекті специфіки  діяльності суб'єкта. Криміналістика не досліджує правової сторони злочину, а вивчає технічні засоби і методи виявлення і використання джерел інформації для доказування наслідків злочину, тобто слідів злочину. Криміналіста, фахівця насамперед цікавлять сліди, знайдені на місці злочину, який механізм їхнього утворення, яким чином і як давно вони залишені, як діяв суб'єкт при досягненні поставленої мети, а також обставини вчинення злочину.

Все більшого методологічного значення набувають теоретичне дослідження  проблем кримінальної і криміналістичної діяльності (В. П. Бахін, В. С. Кузьмичов, З.І. Кірсанов), теорія механізму вчинення злочину (Р. С. Бєлкін, В. К. Лисиченко, М. С. Карпов), теорія криміналістичної діагностики і прогностики (П. Д. Біленчук, Ю. Г. Корухов, В. А. Журавель), криміналістична теорія спілкування (В. Е. Коновалова, В. Г. Лукашевич), теорія логіко-математичного забезпечення процесу розслідування (Н. І. Клименко, В. К. Лисиченко, А. О. Фокіна, В. А. Образцов), теорія правової і криміналістичної інформатики (П. Д. Біленчук, В. Д. Гавловський, Р. А. Калюжний, В. Г. Хахановський), теорія інформаційного забезпечення процесу розслідування   (В. В. Бірюков, І. О. Ієрусалімов, М, Я. Швець) тощо. Все це стверджує, що діяльнісний підхід у методології криміналістики є перспективним напрямком, який забезпечує сучасний рівень стану науки криміналістики.

Діяльнісний підхід інтегрує засоби дослідження для пізнання характеру взаємодій суб'єкта з матеріальним середовищем, в залежності від нього виникають сліди злочину. Виявлення, фіксування, дослідження матеріальних та ідеальних слідів доцільно вивчати у світлі діяльності суб'єкта злочину.