Крайня необхідність

В) Небезпека повинна бути реально існуючою, а не в уяві суб’єкта. Оскільки уявна небезпека  не може завдати шкоди тим чи іншим  інтересам, то і дії, скоєні для відвертання  такої неіснуючої небезпеки, не позбавлені характеру суспільної небезпеки. Кримінальна  відповідальність особи за порушення  чужого інтересу при наявності уявної небезпеки повинна визначатися  за загальними правилами про вплив  фактичної помилки за форму вини.

3. Умови правомірності  крайньої необхідності, які характеризують  захист.

А) Дії, скоєні в стані  крайньої необхідності, можуть бути спрямовані на захист як державних чи суспільних, так і особистих інтересів  особи, яка здійснює захист, чи інших  осіб. Шляхом акту крайньої необхідності можуть захищатися, зокрема, життя, здоров’я, гідність особи, майнові та інші права  і інтереси громадян, інтереси держави, суспільства. Шляхом акту крайньої необхідності можна захищати лише законні інтереси. Положення по крайню необхідність не може мути застосоване для захисту  інтересів, які не охороняються законом.

Б) Крайня необхідність усуває суспільну небезпеку скоєної  дії лише в тих випадках, коли загрожуючи небезпека за даних обставин не   могла бути ліквідована  іншими засобами. Тобто завдання шкоди  повинно бути єдиним засобом врятування від небезпеки. Цей засіб є  крайнім винятковим засобом (крайня необхідність) для врятування даного блага.

В) шкода при крайній  необхідності повинна завдаватися  інтересам третіх осіб, тобто осіб, які не мають відношення до створення  небезпеки. Це можуть бути як фізичні (окремі громадяни), так і юридичні (державні, громадські організації, установи) особи. Шкода може бути різноманітною:

знищення чи пошкодження  майна, захоплення цього майна, завдання тілесних ушкоджень, обмеження волі пересування людини і т. п.

Г) Шкода, завдана при здійснені  акту крайньої необхідності, повинна  бути меншою порівняно з можливою шкодою, яка була відвернута. Суть крайньої необхідності в тому, що вона є засобом  збереження більш цінного. Питання, які з них більш цінні, а  які менш, вирішується в кожному  конкретному випадку залежно  від конкретних обставин, подій. При  порівнянні завданої і відвернутої  шкоди необхідно виходити із об’єктивних критеріїв. Тільки так можна оцінити  фактичну вартість врятованого і  порушеного інтересу, а отже, і правомірність  скоєних дій.

Бушумад і Степовик взялися  на човні полювати. Між ними і  братами Медянцевими, що перебували у другому човні, виникла суперечка, під час якої був тяжко поранений  Бушумад. Степовик направив човна до берега, але Медянцев утримував човна, не даючи можливості Степовику пристати до берега. Тоді останній прикладом  гвинтівки ударив Медянцева по руці, завдавши йому тілесне ушкодження середньої  тяжкості. Народним судом Степовик був визнаний винним і засуджений за цей злочин. Але Пленум Верховного Суду вирок скасував а вказав, що Степовик вимушений був ударити  Медянцева, бо це був єдиний у тих  умовах насід подолати опір Медянцева, аби надати допомогу Бушумаду. Дії  Степовика Пленум визначив правомірними як скоєні в стані крайньої необхідності. Проте якщо можна уникнути небезпеки  іншими засобами, без завдання шкоди, наприклад, втекти, то скоєння   акту крайньої необхідності, за таких умов не усуває суспільної небезпеки дій, і відповідальність за завдану шкоду  настає на загальних підставах.

Завдання рівноцінної  шкоди виключає стан крайньої необхідності. Тому, зокрема, врятування життя однієї людини за рахунок життя другої наше кримінальне право розцінює як протиправну  і карану дію. Завдання смерті людині, не причетної до створення небезпеки, може бути визнано правомірним лише у тому випадку, якщо це було єдиним засобом зберегти життя кількох  осіб.

4. Оскільки акт крайньої  необхідності є правомірною дією, то проти нього недопустима  необхідна оборона. Через це, наприклад,  власник човна, якого без його  дозволу беруть для врятування  потопаючого, не може посилатись  на право необхідної оборони,  якщо він перешкоджає взяти  човен і завдає шкоду особам, що його беруть.

5. завдання майнової шкоди  в стані крайньої необхідності, хоча це і правомірна дія,  не усуває обов’язку відшкодувати  повністю чи частково збитки. Цей обов’язок покладається  на особу, що її заподіяла.  Суд також може, враховуючи обставини,  покласти цей обов’язок на  третю особу, в інтересах якої  діяла особа, що завдавала шкоду,  або звільнити від відшкодування  збитків повністю чи частково  як цю третю особу, так і  ту, що заподіяла шкоду.

6. Здійснення акту крайньої  необхідності співробітниками органів  внутрішніх справ є їхнім правовим  обов’язком. Бездіяльність  осіб, зобов’язаних в силу  службових функцій боротися з  небезпекою, відвертати завдання  шкоди суспільним і особистим  інтересам , не може бути виправдана  посиланням на небезпеку, що  їм погрожувала. Співробітник  міліції не може ухилитися  від участі в затриманні озброєного  злочинця через побоювання за  своє життя чи здоров’я.  З його боку це буде означати  відмову від здійснення акту  крайньої необхідності, це тягне  за собою дисциплінарну, а в  окремих випадках, при наявності  підстав, і кримінальну відповідальність.

4.НЕОБХІДНА ОБОРОНА

Ст.27 КУ передбачено, що кожна  людина має право захищати своє   життя і здоров‘я, життя і  здоров‘я інших людей від  протиправних посягань, а ст.41 гарантує непорушність права приватної власності, якого ніхто не може бути протиправно  позбавлений. Однією з найважливіших  гарантій реалізації громадянами гарантованого  КУ права на захист від протиправних посягань є інститут необхідної оборони. Ст.15 КК кожна особа має право  на необхідну оборону незалежно  від можливості уникнути посягання  або звернутися за допомогою до інших  осіб чи органів влади. Необхідною обороною за ч.2 ст.15 КК “визнаються дії, вчинені  з метою захисту інтересів  чи прав особи, яка захищається, або  іншої особи, інтересів суспільства  або держави від суспільно  небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного  відвернення чи припинення посягання”. Інтереси особи, що здійснила посягання  теж охороняються законом: заподіяна  шкода не повинна перевищувати певних меж, не повинна перетворюватися  в акт помсти, самочинної розправи над такою особою. Критерії правомірності  необхідної оборони: 1) умови правомірності  необхідної оборони, які характеризують суспільно небезпечне посягання; 2) які характеризують захисні дії, тобто визначають межі захисних дій, щоб вони не перевищували меж необхідної оборони, а шкода, заподіяна особі, яка здійснює посягання, не перевищувала ту, яка для цього необхідна. Умови  правомірності необхідної оборони, які характеризують суспільно небезпечне посягання: 1) наявність суспільно  небезпечного посягання; 2) його дійсність (реальність). Умови правомірності  необхідної оборони, що характеризують захисні дії: 1) можливість захищати лише цінності, безпосередньо названі  в ч.2 ст.15 КК: інтереси і права  особи, яка захищається, інших осіб інтереси суспільства або держави; 2) шкода має заподіюватись лише особі, яка вчиняє посягання, а не будь-якій іншій особі; 3) захист не має  перевищувати меж необхідної оборони. У ст.15 говориться про те, що дії  по припиненню суспільно небезпечного посягання будуть правомірними, якщо вони зумовлені потребою негайного  відвернення   чи припинення посягання. Наявність суспільно небезпечного посягання означає, що воно є дійсним, реальним, існує об‘єктивно, а  не лише в уяві особи, яка здійснює захист, тобто посягання вже реально  розпочалось і ще не закінчилось. Посягання, щодо якого допускається необхідна оборона, має бути об‘єктивно  суспільно небезпечним. Дійсність (реальність) суспільно небезпечного посягання  означає, що воно має існувати об‘єктивно, реально, а не в уяві особи, яка  здійснює захист. Об‘єктивно реальність посягання і його оцінка особою, яка захищається, можуть не співпадати. Найчастіше це має місце тоді, коли посягання уже закінчене, а особа, яка захищається, не усвідомлює цього  факту. Необхідна оборона допускається не тільки проти дій, котрі свідчать про те, що існує реальна загроза  негайного початку посягання (наявність  у руках особи зброї, загрозливі висловлювання, певна поведінка). Закінченим посягання має вважатись: 1) при  припиненні дій винним із власної  ініціативи; 2) при вимушеному припиненні дій винного захисними діями  особи, яка здійснює захист, або внаслідок  дії інших факторів із причин, що не залежать від волі винного. Інтереси, які можуть захищатися від суспільно  небезпечного посягання, безпосередньо  в ч.2 ст.15 об‘єднані в чотири групи: 1) інтереси чи права особи, яка  захищається; 2) інтереси будь-якої іншої  особи; 3) інтереси суспільства; 4) інтереси держави. 1) і 2) – людина, її життя  і здоров‘я, честь і гідність, недоторканість і безпека (ст.3 КУ), інші права і свободи людини. 3) і 4) громадська безпека, громадський порядок, навколишнє природне середовище, здоров‘я  населення. Захист при необхідній обороні  має відповідати характеру посягання, напр., не є правомірним позбавлення  життя чи заподіяння тяжкої шкоди  особі, яка вчиняє хуліганські дії.

Ч.3 ст.15 КК “не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно  від наслідків, якщо воно здійснено  для захисту від нападу озброєної  особи чи нападу   групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або  сильного душевного хвилювання, викликаного  суспільно небезпечними діями, оцінити  відповідність захисту характерові  посягання”.

5. ВІДМІНА КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ  ВІД НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ

Крайня необхідність – правомірне заподіяння шкоди для  усунення небезпеки, яка загрожує державним, суспільним чи особистим інтересам, що охороняються законом, якщо ця небезпека  не може бути усунена іншими засобами і заподіяна шкода менш значна ніж відвернена. Дії здійснені  в стані крайньої необхідності, підпадають під ознаки діяння, передбаченого  кримінальним законом, однак вони не є злочином і визнаються суспільно  корисними.

В стані крайньої необхідності можуть здійснюватися найрізноманітніші  дії, наприклад, водій, щоб уникнути аварії з серйозними наслідками, порушує  правила водіння автомашини, що призводить до менш значних наслідків; для врятування дітей і дорослих, їх майна від  повені самовільно захоплюються річкові  транспортні засоби; під час пожежі зноситься будова, яка близько  стоїть до місця горіння, щоб запобігти  його поширенню на інші будівлі; щоб  не вмерти від голоду, людина, яка  заблукала в тайзі, в заборонений  для полювання час займається мисливством; службова особа для  швидкого запобігання виробничої аварії, пов‘язаної з великими втратами, витрачає довірені їй матеріальні цінності не за призначенням і т.п. Наведені приклади показують, що крайня необхідність передбачає зіткнення двох інтересів, що охороняються законом. При цьому зберігання одного інтересу досягається тільки шляхом заподіяння меншої шкоди іншому інтересові.

Наприклад, водій Домашев  ризикуючи життям, в чотирьох метрах від пасажирського поїзда перегородив  своїм МАЗом шлях на переїзд автогрейдеру, який швидко їхав з несправними гальмами і за кермом якого сидів п‘яний водій. Від сильного удару Домашев  отримав легкі тілесні ушкодження, автомашина серйозно постраждала. В  наведеному прикладі водій Домашев  захищав життя і здоров‘я  пасажирів поїзда.

Стаття 16 КК дає таке визначення поняття   крайньої необхідності: "Не є злочином дія, яка хоч  і підпадає під ознаки діяння, передбаченого  кримінальним законом, але вчинена  в стані крайньої необхідності, тобто  для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським  інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку  за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна  шкода є менш значною ніж відвернута шкода".

Із визначення поняття  крайньої необхідності випливає шість  умов її правомірності, які характеризують небезпеку, що загрожує і заходи по її ліквідації.

Небезпека має нести загрозу  інтересам держави, громадським  інтересам, особі чи правам громадян. Джерелом небезпеки можуть бути: рухомі механізми, напад тварин, дії людини, які загрожують заподіяти шкоду  яким-небудь правоохоронним інтересам, необхідність одночасного виконання  різноманітних обов‘язків і  т.д. У наведеному вище прикладі джерелом небезпеки для життя пасажирів  і обслуговуючого персоналу поїзда став автогрейдер з несправними  гальмами, яким керував п‘яний водій.

Небезпека має бути наявною, тобто створювати реальну і безпосередню загрозу вчинення шкоди, або такою, коли почалося вчинення шкоди. Як в  майбутньому, так і небезпека, що минула, не може створювати стану крайньої необхідності. Якщо касиру пред‘явлено записку з вимогою передати 1000 крб. Під загрозою вбивства в майбутньому, наприклад, на шляху додому, то він  не може посилатись на крайню необхідність, оскільки про таку загрозу він  міг повідомити адміністрацію закладу  за місцем роботи, в органи влади, котрі  зобов‘язані гарантувати безпеку  касиру і державною власності. Коли ж подавець записки наставив на касира пістолет і загрожує йому вбивством  в момент нападу, то при наявності  решти умов правомірності крайньої необхідності, передача грошей може бути виправдана цією обставиною.

Небезпека має бути дійсною, тобто реально існуючою, а не уявною. Однак, якщо за обставин справи особа  не повинна була і не могла усвідомити, що небезпека в дійсності відсутня,   і здійснила для запобігання  такої уявної небезпеки дію, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого  кримінальним законом, здійснене не може вважатися злочином. Якщо особа  не усвідомила, але обставини справи свідчать, що повинна була і могла  усвідомити, що в дійсності небезпеки  не існує, то заподіяння шкоди з метою  запобігання такої уявної небезпеки  має розглядатися як необережний  злочин.

В стані крайньої необхідності можуть захищатися інтереси державні, суспільні та індивідуальні ( свої чи інших громадян ).

Загрожуюча небезпека  за даних обставин не може бути усунена  іншим способом, як тільки шляхом заподіяння шкоди. Заподіяння шкоди є єдино  можливим врятування більш важливих цінностей.

Заподіяна шкода має бути менш значною, ніж відвернена шкода. Питання про співвідношення заподіяної і відверненої шкоди вирішується  з урахуванням обставин, які відносяться  до загрожуючої небезпеки і заходів  по її ліквідації, в першу чергу, враховуючи характер і значення порівнюваних інтересів.

Якщо шкода чиниться з  порушенням хоча б однієї з цих  шести умов, то вона не може бути виправдана станом крайньої необхідності.

Працівники органів внутрішніх справ та інші особи, на яких покладено  певні обов‘язки по охороні  державних, громадських чи чиїх-небудь особистих інтересів, не мають права  ухилятися від виконання своїх  функцій, посилаючись на стан крайньої необхідності.

Оскільки дії, здійснювані  в стані крайньої необхідності, правомірні, то проти них недопустима необхідна  оборона. Якщо, наприклад, хижак, який втік з клітки, накинувся на людину і  працівник міліції вимушений  був використати вогнепальну  зброю, то ні працівник цирку чи зоопарку, ні хто-небудь інший не може посилатись на право необхідної оборони, якщо він  намагається перешкодити працівнику міліції виконувати свій обов‘язок.

Крайню необхідність треба  відрізняти від необхідної оборони. При необхідній обороні джерело  небезпеки – суспільно небезпечне посягання людини. При крайній  необхідності – джерело небезпеки  може бути найрізноманітніше (стихійні сили природи, механізм, що рухається, фізіологічні та патологічні   процеси  людини, напад тварин, дії тварин тощо).

Необхідна оборона виражається  в активних діях, а крайня необхідність може бути виражена і в бездіяльності. Наприклад, неявка пожежної команди  для гасіння пожежі в одному місці  у зв‘язку з перебуванням в  іншому місці, де горів більш важливий об‘єкт.

При необхідній обороні шкода  наноситься посягаючому, а при крайній  необхідності – інтересам установ, організацій і осіб, як правило, не причетних до виникнення небезпеки  і які не викликають її своєю діяльністю. При крайній необхідності небезпека  з одного правоохоронного інтересу переноситься на інший.

При необхідній обороні не вимагається таких обов‘язкових  для крайньої необхідності умов, як неможливість усунення небезпеки іншим  способом, крім як шляхом заподіяння шкоди  менш значної, ніж відвернена.

Якщо з‘ясується, що загрожучої небезпеки можна було уникнути, наприклад, сховатися, втекти, то крайньої необхідності не буде. При  необхідній обороні така умова не ставиться.

З точки зору необхідної оборони заподіяння тяжкого тілесного  ушкодження і навіть смерті особі, яка  посягала на здоров‘я громадянина  чи статеву свободу жінки, може бути правомірним, а з погляду крайньої необхідності такі заходи захисту не можуть бути визнані правомірними.

Закон визначає поняття перевищення  меж необхідної оборони і передбачає за нього кримінальну відповідальність, а поняття перевищення меж  крайньої необхідності і відповідальності за нього не передбачає. Мова йде  лише про відсутність стану крайньої необхідності, але не про перевищення  її частини.