Крайня необхідність

align:justify">– визначено поняття «перевищення меж крайньої необхідності», відповідно до якого допускається заподіяння меншої або рівнозначної шкоди;

 

– передбачено звільнення особи від кримінальної відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності в стані сильного душевного хвилювання;

 

– вчинення злочину з  перевищенням меж крайньої необхідності визначено як обставину, що пом’якшує  покарання (п. 8 ст. 66 КК).

 

Крайня необхідність є  надзвичайно важливою кримінально-правовою нормою, адже ця обставина нерідко  існує в реальному житті. Хоча зараз крайня необхідність широко розвинена, але все ж таки певного доопрацювання  вона все таки потребує, наприклад  чинна ст. 39 КК України не дає відповіді  на запитання щодо відповідальності особи, яка намагалась відвернути від  певних охоронюваних законом інтересів  більшу шкоду шляхом заподіяння іншим  охоронюваним законом інтересам  меншої шкоди, однак не досягла своєї  мети, і усунути загрожуючу небезпеку  не вдалось. У таких випадках потрібно встановлювати наявність у особи  потенційної можливості врятування більшого блага або цінності на момент заподіяння нею шкоду.

12. Крайню необхідність  слід відрізняти від необхідної  оборони за такими ознаками: 1) підставою необхідної оборони  є суспільне небезпечне посягання  людини, що викликає необхідність  у його негайному відверненні  або припиненні; підстава крайньої  необхідності — небезпека, що  безпосередньо загрожує правоохоронюваним  інтересам, яку не можна усунути  в даній обстановці інакше, ніж  заподіянням шкоди; 2) при необхідній  обороні шкода повинна бути  заподіяна лише тому, хто посягає;  при крайній необхідності шкода  заподіюється правоохоронюваним  Інтересам держави, суспільства  або особи, тобто при необхідній  обороні відбувається сутичка  «права з не правом», а при  крайній необхідності, навпаки, сутичка  «права з правом»; 3) при необхідній  обороні заподіяна тому, хто посягає,  шкода повинна відповідати небезпеці  посягання та обстановці захисту;  при крайній необхідності заподіяна  шкода повинна бути рівнозначною  або менш значною, ніж шкода  відвернена; 4) перевищення меж необхідної  оборони тягне привілейовану  відповідальність і лише у  випадках, спеціально передбачених  статтями 118 і 124 КК, а за перевищення  меж крайньої необхідності відповідальність  настає на загальних засадах,  хоча сам факт такого перевищення  розглядається як обставина, яка  пом'якшує покарання.

 

 

ПЛАН

ВСТУП

ПОНЯТТЯ І ВИДИ ОБСТАВИН, ЯКІ ВИКЛЮЧАЮТЬ СУСПІЛЬНУ НЕБЕЗПЕЧНІСТЬ  І ПРОТИПРАВНІСТЬ ДІЯННЯ

КРАЙНЯ НЕОБХІДНІСТЬ

УМОВИ ПРАВОМІРНОСТІ КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ

НЕОБХІДНА ОБОРОНА

ВІДМІНА КРАЙНЬОЇ НЕОБХІДНОСТІ ВІД НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

 

 

ВСТУП

Перед Україною – самостійною  державою – стоїть завдання – забезпечити суворе додержання законності, викорінення порушень правопорядку, припинення росту злочинності, усунення причин, які її породжують.

Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. На передньому краї боротьбі зі злочинністю стоять, як відомо правоохоронні органи, зокрема  органи міліції.

1. Кримінальне право – одна з галузей права України,  яка є сукупністю юридичних  норм, встановлених державою і  санкціонованих її примусовою  силою. Особливість цих норм  у тому, що вони забороняють  певні вчинки людей під загрозою  застосування особливих заходів  державного примусу – кримінального  покарання.

Норми кримінального права  встановлюються лише вищим органом  законодавчої влади – Верховною  Радою України. Ці норми визначають, які суспільно-небезпечні діяння є  злочинними, і встановлюють покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які  вчинили злочини (ст. 1 КК України).

Правові відносини, які виникають  у зв’язку із вчиненням злочину  і застосуванням відповідних  покарань, складають предмет кримінального  права.

2. При скоєнні злочину  виникають кримінально – правові  відносини між особою, яка скоїла  злочин, порушила кримінально – правову норму, і Українською  державою в особі уповноважених  на те її органів (органів  дізнання, попереднього слідства, прокуратури,  суду). Ці кримінально – правові  відносини виникають з моменту  скоєння особою злочину і закінчуються  остаточною реалізацією кримінальної  відповідальності.

Сторони кримінально-правових відносин мають певні права і  обов’язки.

Органи держави мають  право і зобов’язані згідно з законом притягнути особу, що скоїла злочин, до кримінальної відповідальності і застосувати до неї визначене  законом покарання.

Особа, яка вчинила злочин, повинна понести покарання і  має право вимагати, що відповідальність і покарання повністю відповідали  положенням кримінального закону.

3. Завдання кримінального  права зафіксовано   у ст. 1 КК. Згідно з положенням цієї норми,  кримінальне право має завдання  охороняти суспільний лад України,  її політичну і економічну  системи, особу, власність, права  і свободи громадян.

Аналіз кримінального  законодавства України дає підстави для усвідомлення такої тенденції  в призначенні покарання: посилення  відповідальності і застосування суворих  заходів покарання до осіб, які  скоюють тяжкі злочини, до злочинів – рецидивістів, з другого боку – за менш небезпечні злочини – призначення покарань, незв’язаних з позбавленням волі, застосування умовного засудження за злочини, які  не становлять великої суспільної небезпеки, а також передачу винного на поруки громадській організації чи трудовому  колективові, передачу матеріалів справи на розгляд товариського суду, комісій  у справах неповнолітніх або  притягнення особи до адміністративної відповідальності (ст. 97 КК).

 

 

1.ПОНЯТТЯ І ВИДИ ОБСТАВИН, ЯКІ ВИКЛЮЧАЮТЬ СУСПІЛЬНУ НЕБЕЗПЕЧНІСТЬ  І ПРОТИПРАВНІСТЬ ДІЯННЯ

1. Нерідко громадяни, а  також службові особи змушені  здійснювати вчинки, що за зовнішніми  своїми ознаками збігаються з  тим або іншим злочинним діянням  (наприклад, з вбивством, знищенням  майна, перевищенням влади тощо), які, проте, не є суспільно  небезпечними і кримінальне протиправними,  а навпаки, визнаються правомірними  і, як правило, суспільно корисними  (наприклад, позбавлення життя  того, хто посягає, при захисті  від його нападу; знищення майна  для усунення небезпеки, викликаної  пожежею; застосування зброї працівником  міліції при затриманні небезпечного  злочинця і т. ін.). У науці  такі вчинки - необхідна оборона,  крайня необхідність, затримання  злочинця, виправданий ризик, виконання  службового обов'язку, виконання  законного наказу тощо - називаються  обставинами, що виключають суспільну  небезпечність і протиправність, або, інакше кажучи, злочинність  діяння.

Новий КК вперше виділив  такі обставини в самостійний  розділ VIII Загальної частини. Їх перелік  значно розширений (необхідна оборона, затримання особи, що вчинила злочин, крайня необхідність, фізичний або  психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння, пов'язане  з ризиком (виправданий ризик), виконання   спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної  організації. У КК 1960 р. були передбачені  лише три перші із цих обставин.

2. Зазначені обставини  характеризуються низкою загальних  ознак. Перша з них полягає  в тому, що всі вони являють  собою свідомі і вольові вчинки  людини у формі дії (наприклад,  необхідна оборона) або бездіяльності  (наприклад, ненадання допомоги  при виконанні наказу). Подібні  вчинки, проте, можуть бути виправдані  лише в тому разі, якщо вони  викликані винятковими подіями,  процесами або діями, тобто  певними підставами, що й обґрунтовують  необхідність таких вчинків. Якщо, наприклад, оборона становить  собою заподіяння тому, хто посягає,  шкоди, то її підставою є  суспільно небезпечне посягання,  що викликає необхідність його  негайного запобігання або припинення. При крайній необхідності дія  особи виражається в заподіянні  шкоди різним правоохоронюваним  інтересам (наприклад, чужому  майну) і її підставою виступає  небезпека, що їм загрожує, яку  неможливо усунути в даній  обстановці іншими засобами (пожежа, повінь) тощо.

Друга ознака - це зовнішня подібність (збіг) фактичних, видимих, об'єктивних ознак здійсненого вчинку і відповідного злочину (наприклад, позбавлення життя  при необхідній обороні збігається із зовнішніми ознаками вбивства, а  застосування зброї працівником  міліції при затриманні небезпечного злочинця - з видимими ознаками перевищення  влади тощо). Про те, що вчинок підпадає під ознаки діяння, передбаченого  кримінальним законом, можна говорити, якщо: 1) дія або бездіяльність  особи спрямована проти об'єкта кримінально-правової охорони; 2) вчинене діяння відповідає фактичним, зовнішнім ознакам об'єктивної сторони того чи іншого складу злочину; 3) це діяння вчинила особа, яка здатна бути суб'єктом відповідного злочину. Якщо вчинене діяння із зовнішньої сторони не збігається з тим чи іншим злочином, не можна навіть порушувати питання про наявність  цих обставин.

Третя ознака обставин, що розглядаються, полягає в тому, що еони мають  незлочинний характер,   їм властива правомірність заподіяння шкоди. Така правомірність ґрунтується або  на суб'єктивному праві, або на юридичному обов'язку, або на владних повноваженнях. Тому зазначені обставини знайшли  своє закріплення не тільки в КК, айв інших законодавчих актах (наприклад, законах України "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-пошукову діяльність", в адміністративних та інших законах). До обставин, передбачених іншими законодавчими  актами, належать виконання професійних  обов'язків, виконання службового обов'язку, застосування сили, спеціальних засобів, зброї тощо.

Четверта ознака характеризує ці обставини як суспільна корисні, тобто такі, що відповідають інтересам  особи, суспільства або держави. Водночас це не виключає того, що в ряді випадків такі вчинки можуть і не бути суспільно корисними (наприклад, окремі випадки заподіяння потерпілому  шкоди за його згодою, заподіяння шкоди  в стані крайньої необхідності тощо). У цьому разі вони визнаються соціальне  допустимими (прийнятними).

Нарешті, п'ята ознака характеризує кримінально-правові наслідки вчинення діянь. Ці наслідки полягають у тому, що вчинення таких діянь, якщо вони відповідають приписам закону, виключає кримінальну відповідальність особи  за заподіяну шкоду.

Таким чином, обставини, що виключають злочинність діяння, - це передбачені  КК, а також іншими законодавчими  актами зовнішньо схожі зі злочинами  суспільно корисні (соціальна прийнятні) і правомірні вчинки, які здійснені  за наявності певних підстав і  виключають злочинність діяння, а  тим самим і кримінальну відповідальністю особи за заподіяну шкоду.

Обставини, що розглядаються, в КК посідають різне місце: одні з них передбачені в Загальній  частині, інші - у частині Особливій. Ті з них, що підпадають під ознаки декількох або багатьох злочинів, закріплені в Загальній частині  КК і вивчаються в курсі Загальної  частини кримінального права (необхідна  оборона, крайня необхідність, затримання злочинця, виконання наказу тощо). Інші обставини, що підпадають під ознаки одного якогось злочину, вивчаються в курсі Особливої частини  кримінального права (наприклад, використання   права захисту або набуття  статусу біженця (ч. 4 ст. 331), воєнна необхідність (ч. 1 ст. 433) тощо).

 

 

2.КРАЙНЯ НЕОБХІДНІСТЬ

1. Частина 1 ст. 39 КК установлює, що не є злочином заподіяння  шкоди правоохоронюваним інтересам  у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки,  що безпосередньо загрожує особі  чи охоронюваним законом правам  цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам  чи інтересам держави, якщо  цю небезпеку в даній обстановці  не можна було усунути іншими  засобами і якщо при цьому  не було допущено перевищення  меж крайньої необхідності.

У частині 2 ст. 39 ексцес крайньої необхідності визначається як умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним  інтересам, якщо така шкода є більш  значною, ніж відвернена шкода. Таким  чином, крайня необхідність - це вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним  інтересам з метою усунення загрожуючої  небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.

Право на заподіяння шкоди  в стані крайньої необхідності є  субсидіарним (додатковим) правом. Ним  громадянин може скористатися лише в  тому випадку, якщо в даній обстановці заподіяння шкоди є вимушеним, крайнім, останнім засобом усунення небезпеки.

2. Стан крайньої необхідності  виникає за наявності відповідної  підстави, що складається з двох  елементів: 1) небезпеки, яка безпосередньо  загрожує правоохоронюваним інтересам  особи, суспільства або держави,  і 2) неможливості усунення цієї  небезпеки іншими засобами, крім  заподіяння шкоди цим інтересам.  Виникнення однієї лише небезпеки  ще недостатньо для виникнення  стану крайньої необхідності. Вона  тому і визнається крайньою, що  викликається обстановкою, при  якій особа вимушена вдатися  до заподіяння шкоди правоохоронюваним  інтересам як до останнього, крайнього  засобу усунення небезпеки, що  загрожує.

3. Перший елемент підстави  крайньої необхідності - це наявність  небезпеки, що може бути викликана  різними джерелами. Таким джерелом  може   бути недбале поводження  зі зброєю, бойовими припасами,  вибуховими, радіоактивними, легкозаймистими,  їдкими речовинами та іншими  предметами, яким властива внутрішня  об'єктивна спроможність уражати  людину, спричиняти їй смерть  або заподіювати тілесні ушкодження, руйнувати, ушкоджувати або знищувати  майно чи інші цінності. Небезпеку  можуть становити стихійні сили  природи (повені, обвали, зсуви, зливи  тощо), напади тварин і ін. Небезпечність  заподіяння шкоди може викликатися  також різноманітними процесами:  технологічними, виробничими, патологічними  (наприклад, тяжке поранення потерпілого,  що загрожує смертю), фізіологічними, що відбуваються в організмі  людини (голод або холод), та загрожують  загибеллю людей тощо. Джерелом  небезпеки може бути і діяльність (злочинна або незлочинна) людини (наприклад, погроза касиру з  вимогою видачі грошей під  загрозою вбивства). Нарешті, джерелом  небезпеки при крайній необхідності  може бути і будь-яке інше, крім  злочину, правопорушення (наприклад,  порушення водієм правил дорожнього  руху, що створило аварійну ситуацію), а також невинна суспільно  небезпечна поведінка людини (наприклад,  поведінка в стані неосудності,  фактичної помилки, внаслідок  чого інші особи для усунення  небезпеки, що виникла, змушені  заподіювати шкоду правоохоронюваним  інтересам).