Виробництво опійних наркотиків

      Також однією з найважливіших тенденцій  розвитку наркобізнесу в 90-і роки двадцятого сторіччя було підвищення частки синтетиків. Це пояснюється тим, що синтетичні  наркотики володіють рядом переваг  перед наркотичними засобами з рослинної  сировини. При виробництві синтетиків може використатися не тільки ключовий прекурсор, але і його замінники, за допомогою яких можна одержати не один, а кілька кінцевих продуктів.

      Крім  того, розмаїтість синтетиків і можливість швидкого синтезування нових аналогів дозволяють виробникам швидко реагувати на кон'юнктуру наркоринку. Змінюючи вихідні продукти, фахівці-хіміки одержують нові види синтетиків, що не входять у діючі національні списки заборонених і контрольованих наркотиків. Має значення також складність і тривалість процедури включення нових наркотичних засобів, психотропних або сильнодіючих речовин в офіційні списки.

      Міжнародний масштаб незаконного обороту  наркотиків і залучення все більшої  кількості держав у світову мережу маршрутів їхнього нелегального транспортування фактично знищили існуючими десятиліттями поділ країн світу на «споживаючі» (розвинені капіталістичні країни) і «виробляючі»,  країни, що розвиваються.

      Економічні  кризи, що стимулюють пошук поліпшення фінансового становища шляхом участі в незаконному бізнесі. Підприємці використовують там накопичені знання й досвід традиційних виробництв. В умовах кризи участь у наркобізнесі дозволяє тимчасово зм'якшити проблему зайнятості значної частини населення. У цих умовах діяльність протизаконних формувань починає сприйматися позитивно.

      Стрімке зростання й міжнародна експансія  наркобізнесу, що обплутує своїми мережами все нові й нові країни, з'явилися  найважливішим, але не визначальним фактором еволюції наркоситуації в  сучасному світі. Все більшого значення набуває активна протидія цьому злу на міжнародному й національному рівні, здійснюваному на основі численних програм, таких як Програма ООН по міжнародному контролю над наркотиками, Європейський план дій по боротьбі з наркотиками (1995 - 1999), субрегіональна Програма з контролю над наркотиками в Південно-Східній Азії, Міжамериканска наркостратегія, антинарковійна й політика сертифікації, проведені в США й багато інших.

      Немаловажну роль зіграло зм'якшення із закінченням  періоду «холодної війни» політичних протиріч, і співробітництво держав у сфері боротьби з наркобізнесом стало практично більш здійсненним заходом. Наприклад, ще недавно здавалися нездійсненними програми співробітництва, у яких брали участь би одночасно Єгипет, Ізраїль, Йорданія й Палестинська Автономія (тим часом така програма введена в лютому 1999 року) або співробітництво Індії й Пакистану в питаннях боротьби з незаконним оборотом наркотиків (це співробітництво під егідою Керування по боротьбі з наркотиками й профілактиці злочинності ООН почалося наприкінці 1990-х років).

      В 1998 Генеральною Асамблеєю ООН  була проведена спеціальна сесія  із проблем наркотиків, на якій були поставлені цілі - вдвічі скоротити  споживання наркотиків і істотно  зменшити їхнє незаконне виробництво  до 2009 року. У той час ці цілі могли здатися недосяжними, але досвід останніх двох років свідчить про те, що пошук шляхів ефективного контролю над наркобізнесом все-таки дає позитивні результати [14, С.182-186].

        Світове співтовариство повинне  відмовитися від психології розпачу, що охопила розуми покоління, і вірити в те, що ніщо не зможе повернути нас назад і тим більше ніщо не змусить нас зупинитися на досягнутому. Ми повинні зосередитися на прагматичному, інтегрованому, довгостроковому підході до зниження попиту та пропозиції відносно нелегальних наркотиків. Спільними зусиллями ми дійсно можемо протягом восьми років досягти двох цілей - істотного скорочення попиту на наркотики й знищення виробництва коки й опійного маку.

      Таким чином,  незважаючи на експансію  наркобізнесу що розширюється, багаторічний досвід багатьох країн світу по пошуку шляхів ефективного контролю над ним вже зараз дозволяє побачити позитивні результати. І, можливо, у перспективі міжнародне співтовариство зможе закріпити перші успіхи в боротьбі з незаконним оборотом наркотиків і поглибити позитивні тенденції, що простежуються на рубежі століть. 
 
 
 

2.2. Глобалізація наркозлочинності 
 

      Активне співробітництво з місцевими  колегами-поліцейськими всі чотири балканських роки, вивчення карної статистики, аналіз місцевого фактичного матеріалу, наркоситуації, що складається в Афганістані, Центральній Азії й, паралельно, у деяких державах Балкан, дозволяє стверджувати про домінування золотого півмісяця на європейських нелегальних ринках наркотичних засобів. Таке положення, у свою чергу, говорить про необхідність акцентувати увагу силових структур на виявленні "афганського сліду" і припинення злочинних зв'язків двох сторін світу.

      В умовах глобалізації наркозлочинності така діяльність є ключовою в припиненні міжнародного наркотрафіку.

      Глобалізація  злочинності в сфері виробництва  опійних наркотиків (опіуму, морфію, героїну) пов'язана з декількома факторами:

      Географічна віддаленість і роз'єднаність районів  вирощування опійного маку й виробництва  героїну від головних маршрутів наркотранзиту й країн-споживачів. Опіум і героїн виробляються, головним чином, у країнах золотого півмісяця - Афганістані, Пакистані й Ірані. Центральна Азія, Іран, Пакистан, Туреччина, Балкани, Росія перетворилися в ключові пункти наркотранзиту; остання, поряд зі США й Західною Європою ставиться також до основних країн-споживачів. При цьому районам вирощування опійного маку й виробництва героїну приділяється непропорційно мало уваги.

        Негативний вплив у справі  боротьби з наркозлочинністю  робить недостатня взаємодія силових структур, як на регіональному, так і на міжнародному рівні. Як приклад можна привести ініційовану Організацією Об'єднаних Націй довгострокову стратегію, названу "Пояс безпеки навколо Афганістану". Через безліч "проломів" по всьому периметру й, насамперед у Туркменії, а також на багатьох відрізках афгано-таджикській границі, стратегія ця залишається малоефективною [5, с.271].

      Швидко  зростаюча кількість місцевих наркозалежних  у кожній із країн транзиту героїну  й інших опійних наркотиків. В останні роки, на думку експертів, у країнах наркотранзиту осідає часом до 20 відсотків наркотиків, що переправляються. Ефективна антинаркотична політика повинна передбачати таку трансформацію, відслідковувати темпи росту наркоспоживання, аналізувати тенденції наркоторговлі й розвертати множинні великі програми запобігання вживання наркотиків, лікування й реабілітації наркоманів, у тому числі програми запобігання Віл-інфекції.

      Світовий  ринок наркотиків усе активніше  беруть під контроль етнічно однорідні організовані злочинні угрупування. Сформовані за принципом кровних зв'язків, ці що займаються транзитом і поширенням наркотиків кримінальні структури абсолютно закриті й відділені від місцевих співтовариств. Це досить ускладнює завдання правоохоронних органів по проникненню й виявленню таких груп. Прикладом такої етичної наркозлочинності є чеченські, циганські, таджицькі угруповання в Росії, албанські кримінальні групи в Косово.

      Ситуація  в постконфліктних регіонах, наприклад, Таджикистані, Афганістані й Косово: міжнародні поліцейські сили досить слабко інформовані про наркоситуації на місцях, їхній особовий склад постійно міняється. Знову створювані силові структури слабкі й не мають достатнього досвіду боротьби з наркобізнесом.

      Ринок нелегальних психоактивнтх речовин (виробництво, транспортування й продаж наркотиків), так само як і інші ринки світу, нескінченно трансформується й удосконалюється. Цей розвиток має свою специфіку, яку необхідно вчасно виявляти й аналізувати. Так, наприклад, останні роки характеризуються досить швидким і агресивним проникненням на традиційні ринки збуту синтетичних наркотиків (амфетамін, MDMA экстазі, первитін (гвинт)), що подекуди навіть потіснили традиційні опіум, морфій і героїн. Спостерігається бурхливий ріст кількості лабораторій, що роблять наркотики амфетамінової групи, MDMA экстазі й первитін (гвинт). Це означає, що ефективна антинаркотична політика повинна враховувати всі зміни, для чого вже на ранніх стадіях появи й розвитку нових тенденцій повинен проводитися моніторинг, аналіз і регулярна перевірка.

      Постійно  з'являються нові міжнародні наркомаршрути, які в перспективі можуть поглинути  або, щонайменше, скласти альтернативу діючим шляхам доставки наркотиків. Уже  сьогодні відповідні структури повинні  приступи до вироблення свого роду "тактики на випередження". У противному випадку ситуація, як це не раз бувало колись, загрожує на довгі роки вийти з-під контролю. Представляється необхідним розглянути перераховані вище фактори більш докладно, з погляду визначення пріоритетів антинаркотичної політики силових структур

      Зусилля світового співтовариства хоча б  стабілізувати ситуацію поки ні до чого не привели. Деякі ж заходи, такі, наприклад, як спроба "підкупити" фелахів, платячи їм гроші за знищення макових посівів, дала зворотний результат. Щоб піти на таке, треба зовсім не знати ментальність, спосіб життя й "філософії" афганського селянина, реалій його повсякденного буття. У надії одержати більше, ті на наступний рік збільшили макові території. Таким чином, промислове вирощування опійного маку й виготовлення героїну впливає на економіку Афганістану.

      Захоплення  бандитськими формуваннями в 1999-2000 роках  частини території суверенного  Киргизстану аналітики прямо  називають "Баткенським нарковторженням": збройні угруповання намагалися прокласти нові регіональні наркомаршрути, створити на захоплених територіях значні запаси опіуму й героїну для наступного їхнього транспортування в європейські країни через "центральноазіатський коридор".

      Боязка  спроба скорочення посівів опійного маку була почата й кабінетом Президента Афганістану Хамида Карзая. Видано відповідні укази, створені спецформирования у МВС. Однак тут всі, включаючи американських і натовських радників, усвідомлюють, що широкомасштабна кампанія по боротьбі з виробниками наркотиків (опіуму, морфію й героїну) сьогодні напевно ввергне країну в безодню громадянської війни.

      Щоб стимулювати афганських селян вирощувати не тільки опійний мак, тут ухвален  рішення припинити експортувати ряд харчових продуктів і зерно. У далекій перспективі така міра може дати ефект. Але якщо врахувати, що торік від продажу опіуму в Афганістані був отриманий прибуток, який не одержати й за 10 років торгівлі зерном, стає ясно, наскільки далека перспектива диверсифікованості - заміни одних сільськогосподарських культур іншими.

      У результаті стає очевидним, що найближчим часом якого-небудь поліпшення ситуації з виробництвом і продажем наркотиків в Афганістані не передбачається. Більше того, заявлено про появу  тут "місцевих" наркоманів, чого не спостерігалися десятки років, з початку посівів опійного маку. Це свідчить про серйозне збільшення наркоситуації. І, виходить, світовому співтовариству й, у першу чергу, Росії, Західній Європі й Північній Америці з їх найбільш перспективними ринками збуту, треба всерйоз готується до нового витка "афганської наркоагресії".

      Підписання  першого квітня 2004 року року меморандуму  про припинення наркоторговлі між  Афганістаном і, що граничать із Іраном, Пакистаном, Таджикистаном, Узбекистаном, Туркменією й Китаєм у силу цілого ряду причин, частина з яких викладається далі, особливо спочатку навряд чи дозволить досягти відчутних результатів у регіональній наркоборотьбі. Однак таку спробу, безсумнівно, варто всіляко привітати [9, С.100-109].

      Зовсім  недавно, уже в березні 2006-го, із заявою про те, що Туркменістан, що має більше 700 кілометрів загальної з Афганістаном границі, не вживає достатніх зусиль по боротьбі з експортом наркотиків, виступила Міжнародна комісія ООН по контролі за поширенням наркотиків. Особливе занепокоєння комісії викликав той факт, що з 2000 року Туркменія не повідомляла про факти вилучення наркотиків опійної групи (опіуму, морфію й героїну) або прекурсорів використовуваних при виготовленні опіатів.

      Майже 9 000 злочинів, пов'язаних з незаконним оборотом наркотиків, щорічно виявляється в Узбекистані; за них в середньому засуджується сім тисяч чоловік у рік, біля тисячі з яких - жінки. Більшість затриманих наркокурь’єрів - жителі Таджикистану. Як і інші країни регіону, Узбекистан випробовує натиск наркотиків афганського походження, у першу чергу, опійної групи - опіуму, морфію й героїну.

      Послідовним наркоборцем по праву вважається Киргизстан. Тут уперше в регіоні  була розроблена "антинаркотична стратегія", відповідно до якої реалізований ряд  державних антинаркотичних програм. У Киргізстані була вперше створена самостійна Служба по боротьбі з наркобізнесом, Державна комісія з контролю наркотиків при Уряді республіки, перетворена торік в Агентство з контролю наркотиків при Президенті республіки.

      Особливу  стурбованість викликає ситуація в Косово. Незважаючи на присутність тут значних міжнародних поліцейських сил і військового контингенту, край перетворюється в дійсний Клондайк для наркоділків.

      Користуючись  частою змінюваністю міжнародних поліцейських і їх досить слабкою поінформованістю про плани наркодилерів, відсутністю належного досвіду в створюваної практично з нуля власної поліцейської служби, неефективністю чинного законодавства, організовані, діючі за принципом етнічного споріднення злочинні угруповання, проводять тут численні операції наркопоставок і відмивання грошей. Випадки припинення наркотрафіку відносно нечисленні й випадкові. Неухильно росте й кількість місцевих споживачів наркотиків.