Ці  великі й високомобільні військові  формування спеціального призначення  постійної готовності, укомплектовані кваліфікованими військовослужбовцями й найсучаснішою технікою, вирішують різноманітні завдання: полювання за керівниками Аль-Каіди; ліквідація польових командирів, непідконтрольних центральній владі; доставка спорядження й боєприпасів збройним формуванням, лояльним Кабулу й т.і.

      Таких же завдань, як боротьба з наркобізнесом, перед американськими, канадськими  й британськими спецпідрозділами не ставиться. У ході свого візиту в  Афганістан 22 грудня 2006 року, міністр  оборони Дональд Рамсфельд (Defense Secretary Donald H. Rumsfeld) ще раз підтвердив, що завдання Об'єднаного контингенту антитерористичної коаліції (Combined Joint Task Force 76 in Afghanistan) повинні зводитися до підтримки «законно обраного парламенту Афганістану», боротьбі з міжнародним тероризмом і переслідуванню лідерів руху Талібан.

      Подібну ж пасивність проявляють у Кандагарі  й спецслужби інших країн, що входять  в Об'єднаний контингент антитерористичної  коаліції (Combined Joint Task Force 76 in Afghanistan), що мають розгалужену мережу агентів, і повне уявлення про фінансові потоки, що обслуговують торгівлю героїном. Так, ще в грудні 2001 року британські спецпідрозділи з'явилися в провінції Кундуз. Кундуз дотепер є зоною відповідальності британських військовослужбовців в Афганістані, які, відповідно до розподілу функцій у багатонаціональних силах, відповідають за боротьбу з культивуванням опіумного маку на всій території Афганістану, а не тільки в себе на півночі. Зовсім очевидно, що дивно було б очікувати реального ефекту від такої «боротьби з наркобізнесом», коли місця дислокації британських підрозділів відділені від районів переробки опію-сирцю й виробництва героїну сотнями кілометрів важкопрохідних гірських стежок [17, С.6].

      Відомо, що одним із самих уразливих місць  міжнародного наркобізнесу й тісно пов'язаного з ним міжнародного тероризму є фінансові потоки, що обслуговують їхню діяльність. Офіційна влада США, виправдуючи свою бездіяльність у справі боротьби з опійним наркобізнесом, любить посилатися на те, що фінансові потоки наркобізнесу й тероризму нібито минають традиційну банківську систему й, в основі своєї, обслуговуються системою нелегальних фінансових розрахунків «хавала» - напівпідпільною кредитно-розрахунковою мережею, що функціонує на основі особистих знайомств і родинних зв'язків.

      З подібними твердженнями складно  погодитися, тому що статистика розкритих  злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків, в усьому світі показує, що в переміщенні й відмиванні засобів, отриманих від реалізації героїну, задіяні, переважно, легальні кредитні організації, що є більш дешевим, зручним і швидким засобом розрахунків, чим хавала.

      В обслуговуванні афганського наркобізнесу задіяні великі й добре відомі в усьому світі кредитні організації, у тому числі діючі й на території  США. Назви багатьох з них з'являлися у відкритих документах за підсумками розслідувань спецслужб і Конгресу США, а також у пресі - відносно цих компаній не було прийнято жодних заходів. Офіційна позиція американської влади полягає в тому, щоб припиняти фінансування наркобізнесом терористичних осередків на території США, а ділові інтереси згаданих кредитних організацій у Кандагарі й інших вузлових центрах наркоторговлі їх не стосуються. При цьому сумніватися в характері їхньої діяльності в Кандагарі не доводиться, тому що фінансове обслуговування торгівлі героїном - це єдине, що може зацікавити настільки великі організації в одній із самих бідних країн світу.

      З Кандагара великі (більше тонни) партії відправляються в Читральський район  Пакистану (столиця регіону - місто Читраль), що, незважаючи на численні заяви пакистанської влади про готовність почати боротьбу з обігом героїну, був і залишається ключовим вузлом у поширенні наркотиків, орієнтованих на країни СНД, Центральну й Західну Європу й Південно-східну Азію. На території цього регіону перебувають як великі хімічні підприємства, що постачають афганські нарколабораторії всіма необхідними для виробництва інгредієнтами (прекурсорами, у першу чергу, ангідридом оцтової кислоти (оцтовим ангідридом)), так й оптові транспортні бази [13, с.33].

      Читральский регіон Пакистану, як і Кандагар, протягом останніх двох десятків років перебуває  під контролем салафістських  організацій, найвідомішою з яких є  угрупування Усами Бен Ладена.

      Зворотній наркомаршрут у контрабандистів  налагоджений і безпечний - такса пакистанських митників не змінюється протягом останніх півтора десятків років і становить 15000 доларів за тонну героїну.

      Героїн  в основному перекидають із населеного пункту Шах-Селимо, через перевал  Дора-Ан (Тупхома) у Зебакське Алякадарство й Ішкашимське Улусволі, а також через Барогіль у Ваханский район. У центрі Ішкашиму наркотики реалізуються великим оптовикам наступного рівня й розтікаються по всьому кордоні з Республікою Таджикистан, звідки переправляються контрабандистами на суміжну територію. На північному березі прикордонної ріки П’яндж героїн скуповується наступним рівнем наркокур’ерів і транспортується в центральні райони Таджикистану, по можливості в Душанбе - столицю з розвинутою транспортною інфраструктурою.

      Як  правило, скупникам героїну на півночі Афганістану, є етнічні таджики - таким чином, рух героїну з Афганістану й далі, через памиро-ошський коридор у Казахстан і Росію, здійснюється, переважно, таджиками. Моноетнічний склад злочинних угруповань дозволяє знизити ризик витоку інформації й максимально підвищити прибутковість на самій небезпечній і, отже, рентабельній, ділянці прямування героїну з регіону виробництва в країни споживання.

      До  початку 2000-х років наркотики, що випливали по памиро-ошському напрямку, мали, як афганське, так і пакистанське походження; у цей час - тільки афганське. Якщо на північно-західному напрямку використовується, переважно, повітряний спосіб перекидання великих партій за допомогою легкомоторної авіації, то на північно-східному напрямку героїн переправляється в Таджикистан на бурдюках, уплав через прикордонну ріку П’яндж, одночасно використовуючи й важко прохідні тропи.

      Безумовно, Таджикистан - далеко не єдиний шлях руху опійних наркотиків з Афганістану  в країни колишнього СРСР й Європу. Героїн і опій ідуть через кордони всіх суміжних з Афганістаном країн. Однак цілий ряд факторів сприяв тому, що саме Таджикистан став найбільшою транзитною державою в міжнародній торгівлі опійними наркотиками (опієм, морфієм і героїном) на території колишнього СРСР. Важке становище Таджикистану після громадянської війни 1992-1993 років, порушення єдиної системи економічних зв'язків, що існувала в СРСР, наступивший розвал економіки, різкий зріст безробіття, важко доступність і велика довжина кордону з Афганістаном зробили Таджикистан найбільш привабливою транзитною країною для міжнародної наркомафії. 
 
 

1.3. Транспортування  героїну по території

середньоазіатських  держав

      Не  останню роль у становленні таджицької наркомафії зіграла й громадянська війна першої половини 1990-х років. «Офіційно» війна тривала два роки - з початку 1992 по кінець 1993, - але реально влада Душанбе над всіма регіонами Таджикистану встановилася тільки до кінця 1997 року. Багато експертів з питань наркобізнесу позитивно оцінювали підписання під егідою ООН «Загальної угоди про встановлення миру й національної згоди» між офіційною владою Таджикистану й Об'єднаною таджицькою опозицією 27-го червня 1997 р.

      Однак, як показав час, надії на скорочення обсягів поступаючого з Таджикистану героїну не виправдалися. Хоча посіви опійного маку на території Таджикистану й скоротилися, їх багаторазово компенсував потік афганського героїну, що йде транзитом у Європу через територію колишніх радянських республік Середньої Азії, у першу чергу – Таджикистану [4, С.23-26].

      Колишні радянські республіки Середньої  Азії є важливими ланками шляху  транспортування героїну з районів  виробництва (золотий півмісяць) до споживачів у розвинутих країнах. Як ми вже відзначали вище, після перемоги в Ірані ісламської революції в 1979 році й зміцнення нової влади до другої половини 1980-х років традиційний транспортний коридор Афганістан - Іран - Туреччина - Південна Європа виявився закритий.

      Після виводу Радянських військ з Афганістану 15 лютого 1989 року, розпаду СРСР наприкінці 1991 року й ослаблення прикордонного контролю «північний шлях» через країни Середньої Азії став самим безпечним і дешевим. У провінціях Афганістану Герат, Бахіз, Фараб, Джаз¢ян, Балкх, Кундуз і, особливо, Бадахшан, розташованих на кордоні з Узбекистаном, Таджикистаном і Туркменією, в останні роки значно збільшилося число нарколабораторій по переробці опію-сирцю в героїн. Готовий героїн переправляється в республіки Центральної Азії, а потім в інші регіони й країни Європи.

      На  сьогоднішній день існує кілька основних маршрутів транспортування героїну з Афганістану й практично всі вони проходять через країни СНД (Співдружності Незалежних Держав):

• Афганський Бадахшан - Гірський Бадахшан, Таджикистан - Ош, Киргизія - Сумгаіт, Азербайджан (раніше в районі Баку здійснювалася переробка морфію в героїн, але з розвитком виробництва в самому Афганістані, Азербайджан перетворився в один із транзитних пунктів) - Боснія, Хорватія - Західна Європа;
• Афганський Бадахшан - Гірський Бадахшан, Таджикистан - Ош - Бішкек - Самара - Москва - Естонія - Швеція - США;
• Афганський Бадахшан - Гірський Бадахшан, Таджикистан - Ош - Бішкек - Єкатеринбург - Москва - Естонія - Швеція - США;
• Афганський Бадахшан - Гірський Бадахшан, Таджикистан - Ош - Бішкек - Нижній Новгород - Москва - Естонія - Швеція - США;
• Афганський Бадахшан - Гірський Бадахшан, Таджикистан - Ош - Бішкек - Саранськ - Москва - Естонія - Швеція - США;
• Бадахшан - Душанбе - Бомбори, Грузія - Кобулеті (раніше тут здійснювалася переробка морфію в героїн, але з розвитком виробництва в самому Афганістані, Кобулеті також перетворився в один із транзитних пунктів) - Аджарія - Туреччина;
• Мургаб - Гірський Бадахшан, Таджикистан - Ош - Бішкек - Г¢янджа, Азербайджан - Москва - Шауляй, Латвія - Європа;
• Мазарі-Шариф - Термез, Узбекистан - Шалі, Чечня - Нахічевань, Азербайджан - Туреччина;
• Мазарі-Шариф - Термез - Самарканд - Г¢янджа - Дагестан - Шалі - Москва - Шауляй;
• Мазарі-Шариф - Термез - Самарканд - Г¢янджа - Дагестан - Карачаєво-Черкесія - Абхазія - Румунія.

      Як  добре видно з перерахованих вище схем доставки опійних наркотиків (наркотиків опіумної групи) від регіонів виробництва до країн-споживачів, основними шляхами руху героїну є маршрути з Таджикистану в південну Киргизію.

      Ці  маршрути (Таджикистан - Південна Киргизія), що проходять через три основних автомобільних напрямки, по яких сюди й далі в Казахстан й Україну перевозиться афганський героїн: Худжанд - Ош, Хорог - Ош і Джергітал - Ош. Крім того, у літній період наркотики переправляються з таджицької сторони в південну Киргизію по сотнях гірських піших і кінних переходів, контролювати які практично неможливо. Таким чином, шлях Гірський Бадахшан (Таджикистан) - Ош (Киргизія) є ключовою ланкою більшості маршрутів й, безумовно, заслуговує того, щоб зупинитися на ситуації в Горно-Бадахшанській автономній області (ГБАО) Таджикистану докладніше [21, С.50-58].

      Центр Горно-Бадахшанської автономної області - місто Хорог, розташований біля впадання ріки Гунт у П¢яндж, - зв'язаний автомобільними дорогами з містами Душанбе й Ош. Унікальне географічне розташування ГБАО: близькість «героїнової ріки» П¢янджа, наявність автомобільного сполучення з великими центрами наркоторгівлі - Душанбе й Ошем, а також що різко погіршилася на початку 1990-х років соціально-економічна ситуація привели до того, що Хорог став одним з вузлових центрів наркотрафіку.

      Сучасну історію боротьби з наркотиками  в Таджикистані можна умовно розділити  на три етапи. Перший етап з 1991 по 1996 роки характеризувався стійкою тенденцією збільшення площ посівів наркомістких культур, переважно опійного маку (опіумного маку). Так, за даними Агентства по контролю за наркотиками при Президенті Республіки Таджикистан, якщо в 1991 році було виявлено й знищене 91,8 гектарів опійного маку, то вже в 1996 році - 134,5 гектарів. При цьому треба відзначити, що переважна більшість посівів не реєструвалася, і, отже, не знищувалася.

      Справа  в тому, що північна область Таджикистану, що була в 1990-і роки зоною посівів  опіумного маку, була непідконтрольна  центральному урядові. Опій, екстрагувався в Пенджикентському регіоні й у вигляді опію-сирцю доставлявся в Ходжент, де здійснювалася його ректифікація й виробництво кінцевого продукту - героїну, що повітряним транспортом відправлявся в Європу. Таким чином, вирощування й переробка опійних наркотиків на неконтрольованих територіях, і їхнє відправлення прямими рейсами, в Україні не дозволяли організувати який-небудь, навіть непрямий облік наркотрафіку.