Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці соціальної реабілітації

ПЛАН

1. Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці   соціальної реабілітації

2. Принципи КВЗ

3. Шлях виправлення

4.  Створення ДСР

5.  Висновок

6.  Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.  Тримання засуджених до позбавлення волі в дільниці соціальної реабілітації

1. У дільниці соціальної  реабілітації тримаються  вперше засуджені  до позбавлення  волі за злочини,  вчинені з необережності,  злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації.

2. У дільниці соціальної  реабілітації засуджені: тримаються під наглядом, а на території житлової зони — під охороною;

у вільний від роботи час від підйому  до відбою користуються правом вільного пересування  в межах території  дільниці;

з дозволу адміністрації  колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням;

можуть  носити цивільний  одяг, мати при собі гроші та цінні  речі, користуватися  грішми без обмеження;

мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць;

після відбуття шести місяців  покарання в дільниці в разі відсутності  порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство на території дільниці.

 
1. У дільниці реабілітації виправних  колоній для засуджених створюються  найбільш сприятливі умови відбування  покарання, зокрема, у таких  дільницях встановлюється режим,  аналогічний колоніям найменшого  рівня безпеки — мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання. Це означає, що засуджені, які відбувають покарання у таких дільницях: тримаються під наглядом, а на території житлової зони — під охороною; у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах території колонії; з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією колонії, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням; можуть носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження; мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць; після відбуття шести місяців покарання в разі відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство. 
 
2. На території дільниці соціальної реабілітації колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та середнього рівня безпеки розміщуються будівлі з приміщеннями: кімната молодшого інспектора; кабінет начальника відділення; кімнати для проживання засуджених; приміщення для зберігання особистих речей засуджених; кімнати для проведення тривалих побачень; кімната для приймання лікарем; кімната виховної роботи; кухня-їдальня; лазня з пральнею та сушильнею; туалетні кімнати. У цій будівлі обладнується місце для телефонних розмов за суджених, проведення яких контролюється адміністрацією. 
 
     На території дільниці обладнується приміщення для придбання засудженими продуктів харчування та предметів першої потреби з ларька колонії. 
 
3. Межі дільниці встановлюються і проходять уздовж її огорожі, про які засудженим оголошується під розписку, що долучається до їх особових справ. Засудженим, яким дозволено пересуватися без нагляду поза територією дільниці у зв'язку з виконанням ними роботи або навчанням, та тим, які проживають із своїми сім'ями, видаються посвідчення встановленого зразка. 
 
4. Слід звернути увагу, що дільниці даного виду створені далеко не у всіх установах виконання покарань, хоча зі змісту закону така можливість не випливає. 
 
 
 
 
 
 
 

2.  Принципи КВЗ

дільниця соціальної реабілітації, диференціація, індивідуалізація виконання покарань, прогресивна система виконання покарань.

     Постановка проблеми. Дотримання відповідних принципів кримінально-виконавчого законодавства, виконання та відбування покарання, а саме: диференціації та індивідуалізації виконання покарання; раціонального застосування примусових заходів та стимулювання правослухняної поведінки; поєднання покарання з виправним впливом є основою реалізації прогресивної системи відбування покарання. Сутність цієї системи полягає у зміні умов відбування покарання залежно від поведінки засудженої особи, у взаємозв’язку правового статусу засудженої особи зі ступенем виправлення її під час відбування покарання. З кожним наступним роком (місяцем) відбування покарання, тобто з більшим терміном перебування в ізоляції пов’язані певні, чітко визначені законом правові наслідки за умови позитивної поведінки засудженої особи, що має стимулювати її прагнення до цих змін. У наукових колах загальновизнаним є те, що зміна правового статусу засудженого, зміна обсягу його прав (пільг) як у бік збільшення правообмежень, так і зменшення є результатом оцінки поведінки засудженого (як негативної, так і позитивної), отже, результатом оцінки кримінально-виконавчої характеристики засудженого за певний термін перебування в ізоляції.

     На сьогодні чинне кримінально-виконавче законодавство зазнало суттєвих змін у цій частині. Законодавець намагається привести практику виконання покарання у відповідність з міжнародними стандартами, визначивши правові підстави запровадження в установах виконання покарань гнучкої внутрішньої системи розподілу засуджених. Новелою у чинному кримінально-виконавчому законодавстві, порівняно із попереднім, є визначення порядку та умов тримання засуджених в різних дільницях в межах однієї кримінально-виконавчої установи.

     Так, за чинним кримінально-виконавчим законодавством [1, c. 46, 48–50] зміна умов утримання засуджених до позбавлення волі здійснюється залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання. Відповідно до ч. 1 ст. 100 КВК України умови відбування покарання можуть змінюватися в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду. Щодо першого варіанту, то у ст. 94 КВК законодавець вперше визначив підстави створення у виправних колоній мінімального та середнього рівня безпеки дільниць карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації. За вимогами закону вказані дільниці ізолюються одна від одної.

     На наш погляд, заслуговують уваги з’ясування окремих аспектів законодавчого визначення такого кримінально-виконавчого інституту як «дільниця соціальної реабілітації». 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3.  Шлях виправлення

     Коментуючи положення чинного кримінально-виконавчого законодавства, вчені відмічають той факт, що у ст. 101 КВК не визначаються формальні підстави переведення до дільниці соціальної реабілітації вперше засуджених за злочин невеликої тяжкості, тяжкий, вчинений з необережності, засуджених, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі. Слід погодитися із пропозицією, що у цьому випадку, виходячи із загального правила тлумачення всіх сумнівів на користь засудженого, слід визнати формальною підставою відбуття не менше однієї четвертої строку покарання – у першому випадку, та не менше однієї третини строку покарання – у другому [4, с. 327].

     Підставою зміни умов утримання має бути наявність усіх складових: як відбуття визначеної кримінально-виконавчим законодавством частини строку покарання (формальна підстава), так і доведення тієї обставини, що засуджений досяг певного рівня ступеню виправлення (матеріальна підстава). Якісні ознаки необхідних елементів для позитивного розгляду питання щодо можливості зміни умов утримання містяться у декількох кримінально-виконавчих нормах. Саме комплексний аналіз змісту ст.ст. 100, 101 КВК дає можливість визначити, що маємо розглядати матеріальні підстави для переведення в дільницю соціальної реабілітації з урахуванням можливостей переведення з дільниці ресоціалізації та із дільниці карантину, діагностики та розподілу.

     Щодо першої категорії, то у ст. 100 КВК редакційно матеріальні підстави зміни умов утримання визначаються досить загально: «залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання», що викликає суб’єктивне тлумачення на рівні застосування, тобто залежно від волі адміністрації установи. Проте поведінка засудженого з перших днів перебування в установі з виконання покарань має бути спрямована на досягнення конкретних кількісних та якісних показників.

     У ч. 1 ст. 101 КВК ця підстава визначається вже конкретніше: засуджений має стати на шлях виправлення. Ступінь «стає на шлях виправлення» визначається винятково на підставі поведінки засудженої особи, її ставлення до праці та навчання. Досить прискіпливо має вивчатися особиста справа засудженої особи, оцінюються дані (насамперед, начальником соціально-психологічного відділення) про поведінку у побуті, на роботі, ставлення до виховних заходів, навчання, про стан стосунків із рідними, ступінь алкогольної, наркотичної залежності, ступінь ймовірності втечі з дільниці соціальної реабілітації, де засуджені тримаються під наглядом і лише на території житлової зони - під охороною. Щодо спрямованості поведінки, можливостей певних вчинків (позитивних у тому числі), то має враховуватися характеристика особи психологом. Не можна не погодитися з науковцями у тому, що у критерії «стає на шлях виправлення» відтворюється «нормальний хід відбування покарання, відсутність незнятих чи непогашених у встановленому порядку стягнень, сумлінне ставлення до праці та навчання, участь у диференційованих програмах виховного впливу», той стан, коли «у адміністрації колонії не має повної впевненості у його виправленні, а можливим є лише його переведення до структурної дільниці з меншим обсягом обмежень» [5, с 327].

     Проте кримінально-виконавча характеристика не може оцінюватися відокремлено від кримінально-правової, сутність якої полягає в оцінці ступеня небезпечності засудженої особи з огляду на тяжкість учиненого злочину, мотивацію суспільно небезпечної поведінки, форму вини, ставлення особи до вчиненого злочину. Справедливим є твердження, що в таких умовах доцільно утримувати осіб із загальною позитивною і невизначеною спрямованістю особистості, тих, кого можна віднести до «ситуаційного» і «нестійкого» типів злочинців, які вчинили злочини середньої і невеликої тяжкості, а також злочини з необережності. Проте вважається, що ці умови є менш ефективними для осіб, які вчинили крадіжки, насильницькі злочини і хуліганство [2, с. 14].

     Щодо засуджених, які направляються до дільниці соціальної реабілітації із дільниці карантину, діагностики та розподілу, то шляхом виключення тієї категорії засуджених як такої, що за вимогами ст. 94 КВК має направлятися в дільницю посиленого контролю, слід зазначити, що до дільниці соціальної реабілітації (подібно як і до дільниці ресоціалізації) направляються засуджені, які не мають властивостей, що свідчать про соціально-педагогічну занедбаність особи (тож не виявляють стійкості негативних ознак), не схильні до правопорушень, проявляють готовність до самокерованої правослухняної поведінки. У такому випадку нема підстав говорити про досягнення засудженим певного ступеня виправлення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4.  Створення ДСР

     До речі, дільниці соціальної реабілітації створені не у всіх кримінально-виконавчих установах мінімального рівня безпеки із загальними умовами утримання та середнього рівня безпеки. Проблеми матеріально-побутового, організаційного характеру уповільнюють процес створення дільниць саме у цих підрозділах. Особливістю є те, що дільниці соціальної реабілітації мають бути облаштовані усім необхідним для того, щоб забезпечити в них тримання засуджених ізольовано від інших. У дільницях мають бути створені усі умови для життєдіяльності засуджених окремо від інших засуджених, які відбувають покарання на відповідному рівні безпеки: розміщуються певні будівлі з приміщеннями для проживання засуджених, забезпечуються умови для їхнього повсякденного життя, для здійснення побачень та телефонних розмов з рідними, проведення заходів виховного впливу, харчування, придбавання продуктів харчування та предметів першої потреби і, по можливості, умови для праці. Тож справедливим є твердження, що найбільша вірогідність їхнього створення саме у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами утримання, колоніях відкритого типу (виправних центрах), оскільки умови утримання в цих установах саме такі, як встановлюються у дільниці соціальної реабілітації. На сьогодні лише у 39 кримінально-виконавчих установах створено дільниці соціальної реабілітації [4, с 321-322].

     Здійснення аналізу правового статусу засудженого, який перебуває у дільниці соціальної реабілітації у виправних колоніях мінімального та середнього рівня безпеки, у кримінально-виконавчій установі відкритого типу (виправному центрі), виправній колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами дає підстави стверджувати, що практично умови утримання засуджених в дільниці соціальної реабілітації які встановлюються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з загальними умовами утримання та середнього рівня безпеки, умови утримання засуджених у виправному центрі, в якому виконується покарання у виді обмеження волі (ст. 56, 59 КВК), та умови утримання засуджених у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання (ч. 3 ст. 138 КВК) ідентичними. Цілком справедливі зауваження науковців, що умови утримання в дільниці соціальної реабілітації та умови тримання засуджених у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами тримання засуджених не можна ототожнювати, оскільки дільниця – це структурна частина колонії того чи іншого рівня безпеки, а отже, засуджена є особою, яка відбуває покарання саме в установі певного рівня безпеки. Переведення до цієї дільниці є зміною умов тримання засудженого у межах однієї установи, у межах одного рівня безпеки. Переведення ж до колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання є переведенням до іншої установи, є зміною умов тримання шляхом переведення до іншої установи, а отже, регламентується іншими нормами законодавства, зокрема ч. 3 ст. 100 КВК [5, с. 322]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

     На сьогодні дуже важливим є з’ясування співвідношення змісту та сутності понять, інститутів «кримінально-виконавча установа відкритого типу – виправний центр», «кримінально-виконавча установа мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами утримання», «дільниця соціальної реабілітації» відповідно до обсягу кримінально-правової кари, обсягу правообмежень, порядку та умов виконання покарання у цих структурних підрозділах. З цим пов’язано також інша: пошук відповіді на питання: наскільки доцільним є існування трьох видів установ, різних структурних підрозділів практично з однаковими умовами тримання засуджених? Потребують законодавчого визначення ознаки відмінності цих інститутів, або ж необхідно привести у відповідність поняття, що використовуються у законодавстві і є тотожними за змістом.