Розбещення неповнолітніх

 

 
 

 

 

 

 

 
3. Проблеми кваліфікації розбещення неповнолітніх

Кваліфікуючими  ознаками злочину є вчинення розпусних  дій: 

1) щодо малолітньої  особи; 

2) батьком, матір'ю  або особою, що їх замінює. 

Неповнолітніми  є особи віком до 18 років, а  малолітніми особи, яким на момент вчинення злочину не виповнилось 14 років.

Під особами, які  замінюють батьків, слід розуміти усиновителів, прийомних батьків, опікунів і піклувальників.

Природні статеві  зносини з особою, якій не виповнилось 16 років і яка не досягла статевої зрілості, за її згодою кваліфікуються за ст. 155 КК .

Вчинення розпусних  дій фізичного характеру щодо особи, яка Досягла 16-річного віку, може розглядатись як хуліганство, що відзначається винятковим цинізмом (ст. 296 КК), лише у разі, коли ці дії поєднуються з грубим порушенням громадського порядку і викликані прагненням продемонструвати явну неповагу до суспільства .

Розбещення  неповнолітніх, яке поєднується  з побоями і мордуваннями, заподіянням  тілесних ушкоджень, погрозою вбивством, зараженням вірусом імунодефіциту  людини або іншою невиліковною інфекційною  хворобою, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів за ст. 156 КК і відповідного статтею про злочин проти здоров'я особи.

Використання  в процесі вчинення розпусних  дій інтелектуального характеру  творів, зображень або інших предметів  порнографічного характеру, а також  примушування до участі у їх створенні  потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 301 КК .

Розпусні дії  з потерпілою особою, яка не досягла 16-річного віку, вчинені безпосередньо  перед її зґвалтуванням, насильницьким  задоволенням статевої пристрасті неприродним  способом або статевими зносинами з особою, яка не досягла статевої зрілості, повністю охоплюються відповідними частинами ст. ст. 152, 153, 155 КК, оскільки у подібних випадках розбещення неповнолітніх з урахуванням спрямованості умислу винного розглядається лише як етап у вчиненні інших статевих злочинів. Наявність істотного розриву у часі між розпусними діями і вчиненням стосовно однієї й тієї ж потерпілої особи іншого статевого злочину, що виключає переростання одного злочинного діяння в інше, означає, що вчинене треба кваліфікувати за сукупністю відповідних злочинів .[6]

Якщо винний, маючи намір зґвалтувати неповнолітню особу, здійснив щодо неї розпусні дії, а закінчене зґвалтування не вчинив з причин, не залежних від його волі, скоєне потрібно кваліфікувати не за ст. 156, а за ст. 15 і ч. ч. З або 4 ст. 152. у разі коли розбещення неповнолітнього передувало зґвалтуванню, від доведення до кінця якого особа добровільно відмовилась, її дії, за наявності підстав, слід кваліфікувати за ст. 156 КК .[13]

Слід зазначити, що законодавство зарубіжних країн має досить цікавий досвід охорони прав неповнолітніх кримінальним законом. Інтерес становить його вивчення. Дане законодавство приділяє значну увагу захисту дітей від сексуального насильства, розбещення, сексуальної експлуатації та інших статевих злочинів. Аналіз останнього дасть можливість сформувати систему наукових знань про неповнолітню жертву статевого злочину, а також допоможе врахувати позитивний досвід при реформуванні законодавства України у відповідності з міжнародно-правовими стандартами у галузі захисту неповнолітніх жертв названих злочинів .

Крім зґвалтувань, статевих зносин з особами та розбещення щодо неповнолітніх, кримінальні кодекси  зарубіжних країн передбачають й  інші склади злочинів, які пов'язані  із статевими посяганнями на неповнолітніх. До них, наприклад, належать у КК Азербайджанської Республіки — ст. 151 «Примушування до дій сексуального характеру», ст. 152 «Статеві зносини й інші дії сексуального характеру з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку». Покарання за сексуальне домагання передбачено ст. 184 КК Іспанії. Кримінальний кодекс Австрії встановлює такі склади злочинів: сексуальне примушування, вчинення злочинного діяння у шлюбі або при спільному проживанні, статеві зносини з використанням безпорадності жертви, погроза моральності особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, гомосексуальні дії щодо осіб, котрі не досягли вісімнадцятирічного віку, зловживання батьківськими й іншими правами .

Майже у всіх кримінальних кодексах спеціально вказується, що статеві зносини з особою, яка не досягла визначеного віку, вважаються у всіх випадках зґвалтуванням. Цей вік встановлений у різних кодексах неоднаково: до 12-ти — років -КК Іспанії; до 13-ти років - КК Японії; до 14-ти років — КК Китайської Народної Республіки, КК Республіки Казахстан, КК Республіки Узбекистан, КК Республіки Болгарії, КК Азербайджанської Республіки; до 15-ти років - КК Данії; до 16-ти років — КК Республіки Таджикистан та Грузії .

Зростання злочинності  проти статевої недоторканності  дітей призводить до того, що закордонні держави застосовують значні санкції за такі види злочинів. Також встановлюється вікова різниця між жертвами за даними злочинами, і в залежності від віку жертви передбачається відповідальність злочинця. Так, у ст. 118 Кримінального кодексу Узбекистану зґвалтування особи, яка вочевидь для винного не досягла вісімнадцяти років, карається позбавленням волі від десяти до п'ятнадцяти років, а зґвалтування особи, яка вочевидь для винного не досягла чотирнадцяти років, карається позбавленням волі від п'ятнадцяти років або смертною карою. У ст. 102 КК Республіки Молдова передбачені теж різні строки покарання за зґвалтування неповнолітньої особи — позбавлення волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років, а зґвалтування малолітньої, яка не досягла чотирнадцятирічного віку, карається довічним ув'язненням або позбавленням волі на строк від десяти до двадцяти років. Стаття 129 КК Киргизької Республіки має кваліфікуючу ознаку: зґвалтування, вчинене щодо неповнолітньої особи. За скоєння цього злочину встановлене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років, а зґвалтування, вчинене щодо малолітньої особи, а, зокрема, коли воно тягне особливо тяжкі наслідки, карається позбавленням волі від сімнадцяти до двадцяти років або смертною карою. Стаття 177 КК Японії також передбачає покарання особи, яка шляхом насильства або погроз спокусила особу жіночої статі (котра досягла тринадцяти років) і вчинила зґвалтування, карається позбавленням волі з примусовою фізичною працею на строк не нижче двох років. Так само карається особа, яка спокусила особу жіночої статі, що не досягла тринадцяти років. Стаття 120 КК Республіки Казахстан передбачає як кваліфікуючу ознаку зґвалтування неповнолітньої особи і карає позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти років, а за зґвалтування особи, якій не виповнилось чотирнадцять років, встановлено покарання — позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років. КК Китайської Народної Республіки (ст. 236) передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене із застосуванням до жінки погроз та насильства. Ці дії караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років. А названі дії щодо дівчини, яка не досягла чотирнадцяти років, караються максимально суворим покаранням з передбаченого (десять років позбавлення волі). Такий самий принцип покарання встановлений і у інших зарубіжних кримінальних кодексах, тобто залежно від віку жертви статевого злочину визначається різний термін покарання для винної особи. Це свідчить, що неповнолітні, а особливо малолітні, менше розуміють значення скоюваних з ними дій і не можуть чинити опір злочинцю .[7]

Кримінальне законодавство  зарубіжних країн передбачає посилену охорону неповнолітніх і малолітніх у тих випадках, коли статеві злочини  були скоєні їх рідними або названими батьками, опікунами, особами, яким доручено виховання або навчання дитини, або коли винний грубо використовував свою перевагу, яку дає його вік і досвід, та мав місце примус неповнолітнього до статевих зносин. Крім того, у всіх кримінальних кодексах кваліфікуючою ознакою визнається: вчинення посягань на статеву недоторканність дітей і підлітків з боку батьків, піклувальників, працівників навчальних та інших закладів, де виховуються неповнолітні .

Наприклад, КК Данії  у главі 24 «Статеві злочини» у параграфі 219 передбачає: будь-яка особа, що є службовцем або начальником в'язниці, реабілітаційного центру, дитячого чи підліткового будинку, лікарні для психічно хворих, установи для слаборозумових або іншого аналогічного закладу, і вступає у статеві зносини з особою, яка тримається в останньому, підлягає тюремному ув'язненню на будь-який строк, що не перевищує чотирьох років. А у параграфі 223 (1) встановлено відповідальність особи, яка вступає у статеві зносини з особою, котра не досягла вісімнадцятирічного віку і є її всиновленою дитиною, пасинком або падчеркою, чи прийомною дитиною, або ввіреною для тренувань чи навчання, підлягає тюремному ув'язненню на будь-який строк, що не перевищує чотирьох років .

Параграфом 174 КК ФРН передбачена відповідальність за сексуальні дії щодо опікуваних — (1). Той, хто вчиняє сексуальні дії:

1. З особою, яка  не досягла шістнадцяти років,  котрій ввірено її для виховання,  навчання або для соціального  піклування;

2. З особою, яка  не досягла вісімнадцятирічного віку, що її ввірено для виховання, навчання або для соціального піклування, чи підлеглим йому по службі або роботі, у зв'язку з цією залежністю у відносинах виховання, навчання, соціального піклування, по службі чи роботі;

3. Зі своєю  кровною або прийомною дитиною, яка не досягла вісімнадцяти років, або дозволяє вчиняти ці дії піклувальникам щодо себе, карається позбавленням волі на строк до п'яти років або грошовим штрафом.

Стаття 152 КК Республіки Узбекистан «Зґвалтування» встановлює кваліфікуючу ознаку — вчинення зґвалтування близьким родичем. КК Республіки Болгарія (ст. 152) передбачає кваліфікуючу ознаку і підвищення відповідальності у разі вступу в статеві зносини з ріднею по низхідній лінії .

Стаття 211 КК Австрії  «Кровозмішення» встановлює наступне:

(1) Хто має  статеві зносини з особою, яка  є родичем по прямій лінії,  той карається позбавленням волі  на строк до одного року.

(2) Хто схиляє  до статевих зносин особу, яка  є його рідним по висхідній  лінії, той карається позбавлення  волі на строк до трьох років.

(3) Хто вчиняє  статеві зносини зі своїм братом  або сестрою, той карається  позбавленням волі на строк  до шести місяців.

(4) Хто до  часу скоєння злочинного діяння  ще не досяг дев'ятнадцятирічного  віку, не карається за кровозмішення, якщо він був схилений до такого.

Зарубіжні законотворці акцентують увагу та відокремлюють  таку кваліфікуючу ознаку статевих злочинів як зараження ВІЛ — інфекцією  поряд з іншими тяжкими наслідками чи настанням смерті.

Аналіз складів  статевих злочинів у чинних кримінальних кодексах зарубіжних країн щодо неповнолітніх свідчить, що вони мають наступні особливості: законом однаково охороняються неповнолітні обох статей; статеві зносини з малолітніми у всіх випадках визнаються зґвалтуванням; караються не лише статеві зносини з неповнолітніми, а й розпусні дії щодо них; згода неповнолітніх на вчинення з ними дій сексуального характеру не звільняє винного від покарання; у кримінальних кодексах робиться наголос на інцестні зв'язки і підвищується покарання за них .

Кримінальні кодекси зарубіжних країн у ряді статей беруть під спеціальну охорону статеву недоторканність неповнолітніх, що відповідає міжнародній Конвенції про права дитини. У кримінальних кодексах захист неповнолітніх і малолітніх від статевих злочинів та сексуальної експлуатації проводиться всебічно, ґрунтовно і у належному обсязі, торкаючись всіх аспектів цієї проблеми. Позитивним є те, що у зарубіжному законодавстві вирішено питання про кримінальну відповідальність батьків та осіб, що їх замінюють, чи тих, які безпосередньо займаються вихованням дітей, за жорстоке поводження та статеве насильство над ними. На жаль, такі норми не знайшли відображення у Кримінальному кодексі України.[8]

Для докорінної зміни становища дітей в Україні  необхідно, в першу чергу, привести національне законодавство у відповідність з міжнародними стандартами. Особливо слід звернути увагу на підвищення кримінальної відповідальності за вчинення статевих злочинів проти неповнолітніх і малолітніх у сім'ях та з боку тих, хто зобов'язаний їх виховувати. В даному аспекті цілком доречним є прийняття Верховною Радою України 25 вересня 2008 року змін до КК України, які передбачають більш жорстоку кримінальну відповідальність за розбещення неповнолітніх. Саме такі заходи у галузі захисту прав та законних інтересів неповнолітніх, їх честі і гідності, нормального фізичного та морального розвитку сприятимуть розв'язанню проблем, пов'язаних з порушенням прав й інтересів останніх. А підвищення кримінальної відповідальності батьків і осіб, що їх замінюють, а також вихователів стане конкретним засобом захисту дітей до 18 років і у деякій мірі профілактикою статевих злочинів проти неповнолітніх.[9]

 

 

 

ВИСНОВКИ  

Таким чином, розбещення неповнолітніх полягає у вчиненні розпусних дій щодо особи, яка  не досягла 16-річного віку. Розпусні дії носять сексуальний характер і спрямовані на задоволення статевої пристрасті винного або на збудження статевого інстинкту у потерпілої особи. Вони, проте, не можуть полягати в природних або неприродних статевих зносинах, відповідальність за які встановлена в статтях 152, 155 і 154. За своїми зовнішніми ознаками розпусні дії можуть бути як фізичними, так і інтелектуальними (наприклад, проведення цинічних розмов з потерпілим на сексуальні теми, ознайомлення з порнографічними зображеннями, відеофільмами тощо).

Потерпілими від  цього злочину є особи чоловічої  або жіночої статі, які не досягли 16-річного віку. Відповідальність за ст. 156 не виключається і при згоді  потерпілої особи на вчинення розпусних  дій з нею. Не має також значення, чи досягла потерпіла особа статевої зрілості, чи ні. Добровільна згода, проте, може мати значення для оцінки неприродних статевих зносин з дівчиною, яка не досягла 16-ти років. Вчинення таких дій підпадає під ознаки ст. 156 лише за наявності добровільної згоди на це потерпілої. За цією самою статтею кваліфікується добровільне мужолозтво з особою, яка не досягла 16-ти років. За відсутності такої згоди винний відповідає за статтями 152 чи 153.[10]

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. 
Суб'єктом злочину є особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 16-річного віку. 
У частині 2 ст. 156 встановлена відповідальність за наявності таких кваліфікуючих ознак: якщо потерпілий є малолітнім або такі дії вчинені щодо сина або дочки батьком, матір'ю або особою, що їх замінює. В останньому випадку в законі вказаний спеціальний суб'єкт злочину за родинною ознакою.

 

 

 

 

Використані джерела

1. Конституція України / Відомості Верховної Ради, 1996, № 30, ст. 141

2. Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України) від 5 квітня 2001 року.

3. Борисов В.І., Дорош Л.В. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (коментар до законодавства) / Форум права. -2006. -№ 1.-С.4-15.

4. Воробей П. Загальне поняття кримінально-правового ставлення вину / Право України. – 1999. – № 6. – С. 113–115.

5. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студ. вищ. навч.закладів / Нац.юрид.академія України; М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - Київ-Харків: ЮрІнком Інтер-Право, 2004.- С 544.