Вертеп ХVII – XVIII ст

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

 

ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтва

Кафедра дошкільної і початкової освіти

 

 

 

Реферат  на тему:

«Вертеп  ХVII – XVIII ст. »

 

 

 

 

                                                                                                     Підготувала:                  

                                                                                                студентка ІІ –ПО курсу

Медяник Аріна Ігорівна

                      

 

                                                            

                                          

                                        

                                                       Черкаси  2015

                                                                 План

Вступ ………………………………………………………………………..………..………3

1. Поняття вертеп та вертепна драма………………………………..……………..…..4
2. Історія виникнення вертепу…………………………………………..…….………..6
3. Роль вертепу в становленні української культури……………….………...……….8
4. Будова вертепу………………………………………………………………...…….10
5. Основні сюжети………………………………………………………………..…….11
6. Сучасний вертеп………………………………………………………………….….13

Висновок ……………………………………………………………………..…………….14

Список використаної літератури……………………………………………….…………16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                          Вступ

Вертеп - це молитовне прославлення Бога через театральне дійство та комічне відображення побутового життя. Це одна з найкращих оздоб Різдва, наша традиція, яку ми зберігаємо вже понад чотири століття.

Поняття вертепу є дуже важливою темою для вивчення і розуміння розвитку української культури ХVII – XVIII  століть. Адже у цей період, важкий для становлення української культури через низку причин, таких як, розподіл українських територій між декількома державами, а отже утиски мови і культури, соціальних, політичних, релігійних протистоянь, вертеп відігравав важливу роль у формуванні української літератури і театру. Не можливо не сказати про роль цього виду мистецтва на початку і середині 19 століття, період переслідування української культури, як найзручнішої форми мистецтва для поширення правди про історичні події та збереження національних традицій.

Також тема є актуальною, бо в останні роки спостерігається відродження вертепу у західних та центральних областях України у вигляді вертепних композицій у костелах, на площах та у великих магазинах, живих вертепах та вертепних театрів на дитячих святах у садках та школах. Відкривається багато гуртків по створенню фігурок та ляльок для вертепу з дерева, паперу, у вигляді орігамі та інших матеріалів [ 1, c. 20].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                        Поняття вертеп та вертепна драма

Вертеп (зі старослов'янської - печера) - старовинний український мандрівний театр маріонеток, що виник в Україні, в барокову добу (друга половина 17-18 століття). Мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому - механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали "свята", мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібностей й дотепності вертепника.

Інше подібне значення вертепу - старовинний ляльковий театр, де ставилися релігійні і світські п’єси.

В українському вертепі - старовинному театрі ляльок, дуже подібного до польської шопки або до білоруської батлейки - вистава за змістом і насиченістю дійства поділялася відповідно до ярусної структури вертепної скриньки на світську та духовну частини.

Існує три форми вертепу:

• Вертепна композиція - відтворення сцени Різдва з використанням об'ємних фігур або фігурок виконаних з різного матеріалу.
• Механічний вертеп - розвиток форми вертепної композиції, в якій окремі фігури анімовані за допомогою прихованого механізму.
• Вертепний театр - різдвяне дійство засобами лялькового театру, іноді також за участю людей-акторів. Вертепом в цьому випадку називають також особливий ящик, в якому показують лялькову виставу. Живий вертеп - вертеп, в якому роль всіх або деяких персонажів або деяких персонажів виконують живі люди.

Усі види вертепів пов’язані зі святом Різдва. Як правило, скульптурно-декоративні композиції виставляють для перегляду, а театральні вистави розігруються тільки в період різдвяних свят.

вертеп українська культура драма

Вертепи походять від містерії - західноєвропейської середньовічної релігійної драми, що в 17 столітті розповсюдилась на польські, а згодом і українські землі.

Вертепна драма - художній твір, що складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії; перша частина ("свята") - більш-менш стійка, друга ("народна") змінюється залежно від місцевих умов, історичного періоду, здібностей самого вертепника.

Тексти вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини XVIII століття. В основу релігійного дійства вертепної драми покладено євангельське оповідання про народження Ісуса Христа [ 6, c. 51].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                Історія виникнення вертепу

Перша письмова згадка про вертеп датується 1666 роком, вона міститься в матеріалах львівського ставропігіального братства. Існують і інші припущення щодо першого вертепу: це 1591 і 1639 рр., також скомороші "игры, глаголемыя куклы" побутували ще в Київській Русі, а звичай "ходіння з куклами" відомий з 1573.

Вертеп не є суто християнським "винаходом". Відомо, що в його основу покладені дохристиянська традиція шанування Нового Сонця, Нового Хліборобського Року, що починається з поворотом сонця на весну. Відповідно до цього, різдвяна обрядовість тісно в'яжеться з віруваннями в щасливий почин та з магічними діями, що мають забезпечити в тому наступному році добрий урожай.

Елементами, що вплинули на формування вертепу є іконографічні образи візантійської культури, іспанське ретебло (вівтар-шафа), середньовічна західноєвропейська містерія, польська шопка.

Велике значення для розвитку вертепу мала шкільна драма. У зв’язку з її розвитком в Україні велику роль відіграли братські школи в Острозі та Львові ще наприкінці XVI ст., єзуїтські колегіуми у Львові, Камянці - Подільському, Луцьку.

Перебуваючи під опікою колегіумів і користуючись всебічною підтримкою ордену єзуїтів, шкільна драма в XVI ст. набуває значного поширення в Польщі, а незабаром дістається й до України. В. Резанов наголосив на тому, що "єзуїти застали в Польщі розвинуту театральну традицію, на цей час поляки полюбляли сценічні вистави - шкільні, церковні, релігійно-полемічні. Враховуючи ці обставини, єзуїти в перші тридцять років своєї діяльності дозволяли учням розігрувати трагедії, комедії, містерії Різдва Христа, Страсті Господні і свято Євхаристії".

Найбільш поширилися вертепні вистави в другій половині 18 століття, особливо, в добу занепаду Києво-Могилянської академії, коли число вертепників поповнювалося її вихованцями, що йшли в народ популяризувати українські вистави в формі лялькового театру. Ця форма була найзручнішою для поширення в маси правди про історичні події (наприклад, добу козацтва - вертеп "Запорожець") чи збереження національних традицій (в тому числі, колядок) в період переслідування з боку Російської імперії. В цей час вертепи поширилися на етнічно російські території, наприклад, в Сибірі, і вторинно набули популярності у Польщі.

Вертепна драма як адаптований варіант різдвяної шкільної драми XVII-XVIII ст. виявилася дуже живучою. Ще в 1936 р. було повідомлення про новознайдений куп'янський вертепний театр. Компактність скриньки, демократизм тексту забезпечили вертепові довговічність. Все описане знайшло свій відбиток і у вертепному дійстві сьогодення, яке ще збереглося в українському селі. Вертеп прикрашає і збагачує святкування празника Різдва Господа нашого Ісуса Христа

     [2, c. 40-41].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                 Роль вертепу в становленні української культури

Розвиток української науки й культури XVI-XVII ст. відбувався в досить складних і суперечливих умовах. Територія України була розділена між Річчю Посполитою, Угорщиною і Туреччиною. В умовах національного, соціального та релігійного протистояння культура українців зазнавала постійних утисків.

Однак навіть ці негативні чинники не змогли припинити духовного життя українців. Боротьба за національне й соціальне визволення, розвиток української мови та початок книгодрукування - усе це сприяло швидкому розвиткові української літератури та театру.

Українська культура - як культура, тривала в часі і позначена впливами різних етносів і часів, сфокусована у вертепному дійстві. Вертеп є символом цілісності світобудови українців. Сакральне і профане, релігійне і побутове, об'єднані дашком вертепного будиночка.

Середньовічні актори були осілі та мандрівні. Мандрівні актори об'єднувалися в трупи, переходили з місця на місце й давали вистави на вулицях, площах, ярмарках просто неба. Вони поширювали байки, казки, народні пісні одних територій на інші, в тому числі за допомогою вертепу.

Розвиток і поширення вертепу на українських землях значною мірою вплинуло на розвиток сучасного мистецтва, зокрема театрального.

За твердженням дослідників театрального мистецтва (І. Франка, М. Возняка) прадавні форми театру стали прикладом для творців перших літературних українських драматичних творів, зокрема вертепної драми. Іван Франко називає її найвищою художньою формою українського театру і робить висновок, що маючи давні історичні традиції, які беруть початок від народних обрядів і звичаїв, через вертеп давнє українське театральне мистецтво стало одним із джерел українського театру XIX ст.

Вертеп зберігся в кількох оригіналах, власне сама скринька та варіанти тексту вертепу. Про популярність адаптованої різдвяної драми свідчать драматичні твори XIX-XX ст., автори яких під час роботи свідомо орієнтувалися на вертеп. Це "Уродова морока" П. Куліша, "Вертеп" В. Шевчука, "Вертеп" і "Милостиня Божа" Л. Старицької -Черняхівської. У цей час, 1876 р., з’являється Емський указ, згідно з яким забороняється друкувати українською мовою будь-які твори, крім художніх творів та історичних документів, ставити театральні спектаклі, не дозволялося прилюдне читання українською мовою будь-яких дисциплін.

Користуючись вертепом, українські письменники XIX-XX ст. в найбільш несприятливих для нашої культури умовах порушували важливі проблеми національної ідентичності, боротьби за збереження мови, літератури, народу, держави.

Усіх драматургів XX ст. приваблювала й сама характерна особливість вертепної скриньки - можливість паралельного синхронного показу подій: народження і смерті, любові і ненависті, земного і небесного, реального і уявного [5, c. 69 - 70].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                            Будова вертепу

Вертепна скриня схожа на будиночок, що має два, а іноді три поверхи, які за християнською традицією трактувалися як "підземелля", "небо" і "земля". Виготовлений із дерева або картону, відкритий з боку глядача, будиночок мав різний розмір (до двох метрів заввишки і одного метра завширшки). У дні скрині і в полиці, що розділяла поверхи, робилися прорізи - доріжки для руху ляльок. Поверхні полиць обклеювали хутром або тканиною. На другому поверсі показували різдвяну драму релігійного змісту; на першому - прив'язана до неї сатирично-побутова інтермедія. Зазвичай на верхньому поверсі вертепу знаходилася нерухома фігура діви Марії з немовлям, а на нижньому - трон царя Ірода.

 Вертепні ляльки рухалися  за допомогою прикріплених до  них знизу дротів. Вертепник, який  стояв позаду скрині, водив ляльку  по прорізах у підлозі, спостерігаючи  за дією у спеціальні віконечка. Лялькар говорив і співав за  всіх героїв, змінюючи голос для  надання певної характеристики  персонажам. Ляльок у вертепах  могло бути до 40. Незважаючи на  видиму простоту, вирізьблені з  дерева ляльки були справжнім  витвором національного прикладного  мистецтва. Різьбярі створювали  образи, звертаючись до народних  уявлень про героя (Запорожець), міфологічних  персонажів (Смерть, Чорт), обрядових  тварин. Крім того, частина вертепних  ляльок мали певну механізацію: Смерть замахувалася косою, Козак  танцював, присідаючи, у царя Ірода  голова злітала з плечей. Кожна  лялька мала свій ігровий простір  і рухалася строго в його  межах.

Персонажів біблійної частини вистави одягали у канонічне вбрання, решту героїв - відповідно до соціального положення і національних ознак. Проте зовнішній вигляд ляльок змінювався під впливом часу і завжди залежав від матеріалів та фантазії власника. Вертепну виставу щедро наповнювали музичним супроводом. У першій частині дії звучали народні колядки і канти (вид церковної музики, що виник внаслідок реформи наприкінці XVI сторіччя). Друга частина була насичена народною музикою. Запорожець з’являвся під гопак, красуня Дарія Іванівна "випливала" на сцену в ритмі російського танцю, поляка супроводжував краков’як. Поруч із вертепником знаходився музикант чи гурт музикантів, які грали на скрипці, сопілці, бандурі, цимбалах, колісній лірі [ 3, c. 78].