Вертеп ХVII – XVIII ст

                                          Основні сюжети

Сюжет верхнього поверху вертепу був традиційним (незмінним): цар Ірод дізнається від волхвів, що народився Христос, претендент на його престол. Бажаючи позбутися суперника, він кличе воїна і наказує йому перебити всіх віфлеємських дітей віком до 2 років. Воїн виконує наказ, але одна жінка Рахіль не дає свою дитину, тому озлоблений Ірод наказує вбити дитя. За цей злочин смерть відрубує Іродові голову, а чорти тягнуть його в пекло.

Сюжети нижнього поверху були щоразу різними. Проте повсякчас мали однакову мету - зображення реалій життя того часу. Тому обов'язковими героями були: дід, баба, коза, смерть, циган, циганка, жид, жидівка (термінологія XVII ст.), шляхтич, шляштанка, москаль, козак.

Індивідуалізація образів досягалася зовнішністю ляльки, її одягом і особливо мовою. Відповідно, кожен з героїв займався традиційною для нього справою: дід і баба зображують сімейні стосунки, цигани обдують, жиди обманом заробляють гроші, шляхтичі розважаються, козак і москаль сваряться і б'ються, смерть приходить у будь-який час і до будь-кого, а коза вмирає для того, щоб воскреснути. Персонажі інтермедій змагалися в дотепах, співали, танцювали тощо, кожен діяв згідно зі своїми соціальними, становими, віковими ознаками та інтересами. Це створювало повчальне і веселе динамічне видовище, типізоване за законами поетики народної творчості.

Проте був і "живий" вертеп, його виконавців інколи іменували машкаратами. Ця назва походить від слова машкара, що означає маска, личина. З зіркою ходили колядувати діти й підлітки, а в машкарати приймали лише дорослих парубків. Це був такий собі український варіант маскараду, - діти бути одягнуті в звичайний одяг, а дорослі, котрі грали серйозніші ролі (смерть, царя, янголів) були в масках.

З часом лялькарі, ставали професійними бродячими виконавцями. Зазвичай ляльковод був власником і вертепу, і ляльок, пам'ятав текст напам'ять і міг його змінювати залежно від умов виступу.

Під час ходіння з вертепом, крім лялькаря і діти співали духовні пісні. Бувало, що вертепи ніхто не носив, а ставили їх в середині храму, прибирали квітами і хвойними гілками, всередину ставили ікону Різдва Христового. Дуже раділи парафіяни такому святковому диву[1, c. 36-37].

                                

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                  Сучасний вертеп

Вертепні сценки, які хоча й міняються з часом, у своїй суті передають містерію Різдва. Міняються літературні та сценічні форми, однак не міняється основна вістка.

Та все ж сьогодні можна вести мову про трансформацію сучасного вертепу у дві складові частини - статичну та динамічну. Як одна, так і інша, має доволі широкий діапазон варіативності. Динамічним вертепом можна назвати вистави, які ставлять люди вживу, самі виконуючи ролі, а сценами для них стають домівки господарів, імпровізовані сцени на центральних площах міст та сіл. Сценки стали рухливішими, а сюжети - емоційно насиченішими. Будь-яке динамічне вертепне дійство за своєю природою інтерактивне і передбачає жваве спілкування між акторами та господарями, що, очевидно, неможливе без імпровізації. Та ще багатограннішим є статичний вертеп. Цей символ Різдва можна зробити самому і розмістити вдома. Для цього стане у нагоді чимало речей: від власних ескізів, заготовок та саморобок у дитячих журналах до гіпсових вертепів із супермаркетів. Відкривається багато гуртків по створенню фігурок та ляльок для вертепу з дерева, папіру, у вигляді орігамі та інших матеріалів.

Особливими є вертепи, які з року у рік виставляють у наших храмах як візуальне нагадування про радісне народження Христа у бідній стаєнці, в умовах, які б сьогодні викликали у пересічних людей жах та розпач, а не радість. Це і крихітні вертепи на тетраподі (столик у храмі, на якому, зазвичай, розташований хрест, ікона храму та, іноді, Євангеліє), і масштабні, розміром у людський ріст композиції, які встановлюють на церковному подвір’ї [ 4, c. 50-54].

 

 

 

 

 

 

 

 

                                           Висновок

Отже, вертеп - це вид народної драми, усної народної поетичної творчості, поєднання містерійних і народних мотивів. Вертеп це комедійні різдвяні вистави на побутову та релігійну тематику.

Своїм корінням вертеп сягає грецької культури - театру Діоніса. Свято на його честь супроводжувалося гучними забавами, танцями і прелюдіями. Іконографічні образи візантійської культури, іспанське ретебло (вівтар-шафа), середньовічна західноєвропейська містерія, польська шопка вплинули на формування вертепу.

Українська культура формувалась в складних умовах, під впливом різних часів і народів. Вертеп відіграв велику роль у розвитку українського театру та літератури, адже був символом цілісності світобудови українців.

Сценарії вертепу записували, запамятовували селяни і передавали з покоління в покоління, а так як вони були засновані на реальних історіях з побуту українців 16-18 років, за допомогою вертепу ми отримали безцінну інформацію про життя наших пращурів. У період переслідування української культури, українські діячі звертались до мистецтва вертепу для збереження традицій та поширення української мови.

Вертеп представляв собою доволі велику, приблизно у ріст людини, скриньку, яку обтягували матерією чи обклеювали різнокольоровим папером, та навіть образками святих. Такі скриньки, зазвичай, поділялися на два, іноді на три яруси. На цих ярусах були сцени, під якими перебував ляльковод, який керував маріонетками через спеціальні прорізи у сцені. Декорації були, зазвичай, із тканини чи паперу. Але траплялися і вертепи, де були намальовані справжні картини масляними фарбами.

В українському вертепі вистава за змістом і видовищністю дійства поділялася відповідно до ярусної структури вертепної скриньки на світську та духовну частини. На другому поверсі двоярусного вертепу відбувалися події, повязані з народженням Ісуса Христа. У основі сюжетів були релігійно-містерійні, різдвяні тексти. На нижній сцені жили персонажі різних національностей: українські селяни - дід і баба, запорожець, солдат-москаль, жид, поляк, циган. Усі вони раділи народженню Спасителя і смерті Ірода, танцювали під гру музик. Зважаючи на зрозумілість та простоту сюжету, а також легкий виклад, вертеп феноменально пройшов випробування часом, дійшовши у дещо зміненому вигляді і до нас. І знов набирає популярності і вигляді живих вертепів або вертепних композицій в костелах, на площах та вдома [3, c. 67].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                           Список використаної літератури

1. Абрамович С. П., Чикарькова М. І. Світова та українська культура: Навч. посібник / С. П. Абрамович, М. І. Чикирькова. - Львів: Світ, 2004. - 314 с.
2. Коваленко О. В., Ковальчук І. П. Велике князівство літератури: вибрані есеї / О.В. Коваленко, І. П. Ковальчук. - К.: Вища освіта, 2006. - 440 с.
3. Возняк М. П. Початки української комедії (1619-1819) / М. П. Возняк. - Львів: Світ, 1919. - 456с.
4. Марковський Є. І. Український вертеп. Розвідки й тексти Вип. 1 / Є. І. Марковський. - К.: Вища освіта,  1929. -  338с .
5. Ліхновська Л. К. Розвиток вертепу / Л.Ліхновська // Народна творчість та етнографія. – 2003. - №5-6. – С. 110-115.
6. Данченко В.В. Український вертеп: Роздуми про виникнення та побутування / В. В. Данченко. -  К., 1973 – 364.