Політична термінологія та способи її перекладу. Переклад політичного сленгу

Міністерство  освіти і науки України 
 
 
 
 

                                    

Політична термінологія та способи  її перекладу. Переклад політичного сленгу 

Курсова робота 

  
 
 
 
 

                                                                                

  
 
 
 
 
 

                                               
 
 
 
 
 
 
 

     ЗМІСТ 

Вступ.........................................................................................................................3

Розділ 1. Політичний сленг в системі мови..........................................................5

            1.1 Поняття «політична мова» та  «політичний дискурс»........................5

            1.2 Перекладацькі трансформації при перекладі політичного сленгу.9

Розділ 2. Політичний сленг. Проблеми перекладу.............................................17

            2.1 Перекладацькі трансформації  при перекладі політичного сленгу  у

                  політичних статтях..............................................................................17

            2.2 Особливості перекладу мови політтехнологів.................................25

Висновки ...............................................................................................................31

Список використаних джерел..............................................................................33 
 

 

      ВСТУП 

     Дослідження ненормативної лексики, зокрема сленгу, проводяться вітчизняними та зарубіжними лінгвістами давно. Передумовою до вивчення сленгу в першій половині ХХ століття стали фундаментальні дослідження вченими таких явищ, як просторіччя (В.В. Виноградов), соціальні діалекти (В.М. Жирмунський, Л.П. Якубинський, Є. Д. Поливанов), міське просторіччя (Б.О. Ларін). Увага філологів до не літературних форм мови з новою силою виявилася в 90-х рр. ХХ століття, що було зумовлено змінами в мові на тлі політичних, економічних і соціальних перетворень. У цей час відзначається найсильніший вплив жаргонної й просторічної лексики на літературну мову, спричинений входженням у публічне життя представників різних соціальних груп – носіїв специфічних жаргонів й інших форм не літературного мовлення. Водночас змінюється й психологічне ставлення людей до мови – норма (насамперед, на лексичному, стилістичному рівні) демократизується, стає більш вразливою щодо не літературних засобів. Еталонне мовне середовище більшою мірою в цей період формують ЗМІ, вони ж виступають джерелом популяризації сленгової й іншої ненормативної лексики. На такому тлі, а також внаслідок названих екстралінгвістичних причин у мові кінця ХХ – початку XXI століття формується якісно нове явище – загальний сленг – особливий лексико-фразеологічний шар, що становить основу сучасного просторіччя, одиниці якого, втративши зв'язок зі своїм джерелом (корпоративним або професійним сленгом), стали поширюватися в усному розмовному мовленні, стаючи, таким чином, загальновідомими й уживаними широким колом носіїв мови незалежно від віку, рівня освіти, професії й інших соціальних характеристик.

     Зв'язок формування загального сленгу зі змінами, що відбуваються в суспільстві, дозволяє розглядати це явище в контексті найважливіших проблем сучасної соціолінгвістики.

     "Сленг  старий, як світ". Це відзначає  визначний мовознавець, фахівець  у області сленгу і укладач  словника сленгу Ерік Партрідж. [16:9]«Сленг» був і в грецькій і в латинській мовах – адже люди завжди залишалися людьми, вони завжди прагнули пожвавити мову, урізноманітнити її образними слівцями і фразами, переінакшуючи на свій лад незрозумілі «учені» і офіційні слова. І у всіх мовах можна відзначити цю тенденцію в живій мові.

     Актуальність  даної дослідницької роботи полягає в тому, що політичний сленг – це суспільна, часто вживана лексична одиниця як в англійській так і в українській мовах, необхідна для розуміння політичних ситуацій в різних країнах. Тож аналіз цієї лексичної одиниці допоможе перекладачу не допускати помилок щодо перекладу політичного сленгу.

     Об’єктом  даного дослідження є англомовні ЗМІ.

     Предметом дослідження даної курсової роботи є англійський та український політичний сленг, що часто використовується у виступах політиків, у політичних статтях та у мові політтехнологів.

     Метою даної дослідницької роботи є визначення місця політичного сленгу у системі лексики, та визначити особливості перекладу політичного сленгу с української мови на англійську та навпаки.

     У процесі дослідження ми ставимо  перед собою наступні завдання:

     1) вивчити літературу, що стосується  досліджень в області сленгу, його політичного окрасу, та способів  його перекладу;

     2) визначити, що таке політичний  сленг та яку він відіграє роль в зображенні суспільно-політичного життя;

     3) дізнатись про властивості політичного  сленгу та його місце у системі  мови;

     4) розглянути та проаналізувати  способи та проблеми перекладу  політичного сленгу;

     5) визначити найбільш вдалі та  найбільш вживані способи перекладу політичного сленгу з української мови на англійську на матеріалі українських ЗМІ.

РОЗДІЛ 1.

ПОЛІТИЧНИЙ  СЛЕНГ В СИСТЕМІ  МОВИ

       

1.1 Поняття «політична  мова» та «політичний  дискурс»

     Дослідження проблем політичної мови набуває в Україні все більшої актуальності. Підвищення наукового інтересу до цього питання зумовлюється, в першу чергу, активізацією політичної діяльності і потребою вирішення практичних проблем політичної комунікації.

     Науковці аналізують різні аспекти функціонування мови в політиці, відтак термін „політична мова” став уже звичним. Проте дослідники й досі не виробили єдиного підходу до розуміння цього феномена. Навіть термін „політична мова” не є на сьогодні загальноприйнятим. Тому існує необхідність визначити сутність політичної мови, її особливості, з’ясувати основний зміст цього поняття та уточнити термінологію, пов’язану з ним.

     У літературі, у зв’язку з розглядом політичної мови, іноді вживаються такі терміни, як „спеціальна мова політики” або „функціональний стиль політики”. Та на думку, наприклад, німецького дослідника В. Шмідта обидва ці терміни мають досить суттєві вади: хоча для мови політики безумовною є наявність спеціального словника, та все ж він відрізняється від інших спеціальних мов цілою низкою особливостей, основна з яких полягає в тому, що спеціальний словник політики використовується не тільки в політичних текстах, але і в різних сферах повсякденного життя. Крім того, політичні тексти можуть належати до різних жанрів, що, у свою чергу, обумовлює існування різних стилів у межах політичної мови. Отже, вважає В. Шмідт, найточніше зміст цього феномена відображають такі терміни, як „спеціальний словник політики” та „мова політики”. Перший термін включає всю термінологію міжнародних відносин і сферу економіки, реалії внутрішньополітичного та економічного життя, визначення, пов’язані з політичним устроєм і суспільно-політичним життям окремих держав. Термін же „мова політики” об’єднує спеціальний словник політики і особливий, прагматичний аспект його застосування [11:237]. Отже, В. Шмідт до політичної мови відносить і всю економічну термінологію. Звичайно, до політичної лексики входить досить багато термінів із сфери економіки. Ми могли пересвідчитися в цьому на прикладі вітчизняної політичної мови, яка за останні роки істотно збагатилася економічними категоріями („інфляція”, „бюджет”, "транш", "ваучер" тощо). Та все ж, на нашу думку, недоцільно включати до складу політичної лексики всю економічну термінологію.

     Особливості „спеціального словника політики” досить детально досліджені німецькими лінгвістами. Вони зазначають, що цей словник за своєю внутрішньою структурою дуже неоднорідний. Звертається увага на те, що в політичній мові використовується не тільки спеціальна політична лексика й термінологія (так звані „ідеологічно пов’язані слова”), а й інші, в принципі політично не забарвлені мовні одиниці.

     Так, Р. Фрайтанг пропонує таку структуру „суспільно-політичної лексики”: власне політична лексика (до якої вчений відносить і терміни, і слова гасел, і жаргонізми) та потенційна політична лексика, що охоплює лексику загального словникового запасу, мовні явища, які мають характер слів гасел, назви організацій, партій, держав тощо [11:237]. В. Дікман наголошує на тому, що особливістю словника мови політики є його тісний зв’язок із словником загальнонародної мови. Політична термінологія проникає в загальнонародну мову через засоби масової інформації. Крім того, В. Дікман виокремлює ще й таку, на його думку, головну особливість мови політики, як її тісний зв’язок з панівною ідеологією, тобто семантичну детермінованість слів політичної мови їх приналежністю до термінологічної системи певної ідеології та їх місцем у ній [11:238].

     Отже, політичну мову не можна ставити в один ряд з так званими „спеціальними мовами”, оскільки вона тісно переплітається із загальновживаною мовою. До того ж, „спеціальні мови” використовуються переважно фахівцями у певній сфері, тоді як політична мова в тій чи іншій мірі використовується представниками широких верств населення. Це і є однією з її особливостей.

     Дехто з науковців, досліджуючи проблеми функціонування політичної мови, вживає для означення цього феномена термін „політичний дискурс”. Оскільки це поняття застосовується дуже часто, то й потребує додаткової уваги. Загалом, поняття „дискурс” – це один з найбільш багатозначних термінів, які використовуються в гуманітарних науках, що прямо чи опосередковано вивчають функціонування мови. Популярність його в різних науках обумовила ситуацію, яка полягає в тому, що загальновизнаного й чіткого визначення дискурсу, яке б охоплювало всі випадки його вживання, немає.

     Сучасні науковці пропонують різні визначення політичного дискурсу. О. Гайдулін зазначає, що політичний дискурс, як правило, розуміється „як практичне структурування вербально-смислової реальності через комунікативну взаємодію суб’єктів владних інтенцій у політичній реальності” [11:240]. На його думку, політичний дискурс – це вербалізація політичних ідей для їх реалізації у політичній дії.

     Е. Шейгал вважає, що під політичним дискурсом слід розуміти „будь-які мовні утворення, суб’єкт, адресат або зміст яких належить до сфери політики” [11:240]. На думку Н. Герасименко, про політичний дискурс можна говорити як про „суму мовних утворень у певному паралінгвістичному контексті – контексті політичної діяльності, політичних поглядів і переконань, включно з негативними її проявами (ухиляння від політичної діяльності, брак політичних переконань)” [11:240].

     Проаналізувавши й узагальнивши різні підходи до розуміння проблеми, політичну мову можна визначити як сукупність вербальних структур, що використовуються у сфері політики і справляють вплив на політичну свідомість індивідів та їх участь у перебігу політичних процесів.

     Загалом, на нашу думку, до політичної мови можна віднести, перш за все, мову публічних виступів політичних діячів у різних її проявах: заяви, інтерв’ю, радіо- і телезвернення, прес-конференції, радіо- і теледебати, виступи в будь-якій аудиторії з будь-якої нагоди. Важливим видом політичної мови є мова функціонування політичних інститутів (мова урядових засідань, партійних з’їздів тощо). Особливо тут привертає увагу парламентська мова, головна складова якої – мова дебатів. До політичної мови належить і мова політичної пропаганди і політичної реклами як в усній, так і в письмовій формі (у першу чергу – мова листівок, плакатів, радіо- та відеороликів). Специфічним видом політичної мови є мова політичних документів (закони, договори, угоди, меморандуми, декларації, програми і статути політичних партій, протоколи засідань).

     Політична мова за стилем близька до публіцистичної і, на відміну від „спеціалізованих мов”, характеризується переважно спрямованістю на масову аудиторію. Для політичної мови, завдяки об’єктивно притаманним їй особливостям, характерна заданість на вплив: спрямованість на навіювання певних поглядів, зміну намірів, думок, мотивацій дій. Тому вона „присвоюється” владою і стає засобом поширення потрібних цій владі політичних ідей і цінностей.

     Серед характеристик політичної мови можна назвати і її невизначеність. Політичним текстам не властива логічна стрункість. Перевага віддається загальним формулюванням, а не конкретним фактам. Часто використовуються мовні шаблони й стереотипи. Незручні вислови замінюються умовними, а то й такими, що нічого не означають. Політична мова також віддає перевагу коментуванню, а не інформації. Важливою особливістю політичної мови є спрямованість її аргументів переважно на почуття, а не на розум.

     Отже, політична мова є складним і різноаспектним феноменом, який має багато проявів та особливостей, що унеможливлює його однозначне розуміння. Існує чимало підходів до трактування поняття політичної мови, що, в значній мірі, обумовлюється міждисциплінарним характером її дослідження.

     2.2 Перекладацькі трансформації  при перекладі  політичного сленгу